Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Пуританство як ідеологія буржуазної революції в Англії.

Поиск

Пуританізм як релігійна течія виникла задовго до революційної ситуації в країні, але в 20-30-ті р. XVII ст. перетворився на ідеологію широкої антіабсолютістской опозиції. Найбільш важливим наслідком цього руху стало поширення в широких верствах суспільства свідомості нагальної необхідності змін як у церкви, так і в державі.

Роль бойової теорії повсталих відігравала ідеологія Реформації у формі пуританізму, тобто боротьби за "очищення" віри, що виконувала ідеологічну функцію в процесі мобілізації сил революції.

Опозиція проти абсолютизму розвивалася в Англії саме під релігійному початком пуританізму. Реформаційні вчення XVI в.создалі сприятливий грунт для ідеології англійської буржуазної революції. Цією ідеологією став кальвінізм, догмати і церковно - політичні принципи якого ще в період Реформації послужили основою для влаштування церкви в Швейцарії, Шотландії і Голландії та були початком революції 1566 в Нідерландах.

Кальвінізм в XVI - XVII ст. став ідеологією найсміливішої частині тодішньої буржуазії і цілком відповідав потребам боротьби з абсолютизмом і англійською церквою в Англії. Пуританізм в Англії був різновидом кальвінізму. Пуритани відкидали вчення про "благодать", необхідність єпископату і підпорядкування церкви королю. Вони вимагали незалежності церкви від королівської влади, колегіального управління церковними справами, вигнання "ідолам", тобто пишних обрядів, розмальованих вікон, поклоніння іконам, відкидали вівтарі і кухонне начиння, що застосовувалися в англійських церквах при богослужінні. Вони бажали введення вільної усній проповіді, здешевлення і спрощення релігії, скасування єпископату і відправляли богослужіння в приватних будинках, супроводжуючи його викривальними проповідями проти розкоші і розбещеності двору і аристократії.

Для пуритан була характерна проповідь мирського аскетизму, світських розваг. У цих рисах пуританізму, що переходили в святенництво, яскраво висловився протест англійської середньої дворянської знаті і королівського двору.

В ході революції пуританізм зазнав розколу. Серед пуритан виникли різні течії, що відповідали інтересам різних прошарків і класів суспільства, що знаходилися в опозиції до абсолютизму і англійської церкви. Помірну течію серед пуритан представляли так звані пресвітеріани, що виступали за пресвітеріанської пристрій церкви. Пресвітеріани бажали зберегти в Англії єдину церкву з однаковим богослужінням, але вимагали очищення церкви від пережитків католицтва, або папізму, і заміни єпископів зборами старійшин, або пресвітерів, обраних віруючими. Вони домагалися незалежності церкви від короля.

Більше радикальним напрямком серед пуритан були індепенденти, або "незалежні", які стояли за скасування будь-якої єдиної церкви з обов'язковими текстами молитов і догматами. Вони виступали за повну самостійність у релігійних справах для кожної релігійної громади, тобто за розпад єдиної церкви на ряд самостійних громад і сект. Ця течія мало успіх серед середньої і дрібної буржуазії, селян, ремісників і середньої руки сільських джентрі. Аналіз пуританізму показує, що його сутність була буржуазної, тобто що це була лише релігійна оболонка буржуазних класових вимог.

Пресвітеріанство, поєднуючи велику буржуазну та земельну аристократію, проповідувало ідею конституційної монархії. Індепендентство знайшло прихильників у рядах середньої та дрібної буржуазії. Згодні в цілому з ідеєю конституційної монархії, індепенденти разом з тим вимагали перерозподілу виборчих округів, що дозволило б їм збільшити число своїх представників у парламенті, а також визнання за вільною людиною таких прав, як свобода совісті, слова і т.п. Найбільш радикальний рух левеллеров об'єднувало ремісників, вільних селян, які вимагали встановлення республіки, рівноправності всіх громадян.

96 - утворення буржуазної держави в Англії. "Довгий" парламент.

Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної революції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в результаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шотландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за со-бою війну Шотландії з Англією.

Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержання грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав покарати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзвичайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління.

Тоді Карл І 5 травня 1640р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого.

Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 року становище короля стало критичним.

Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і політичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проіснував до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника – нового дворянства в їх боротьбі з абсолютиським ладом.

Довгий парламент, який був підтриманий більшістю народу Англії, повів новий наступ проти підвалин існуючого ладу. Незабаром король змушений був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою.

Так було нанесено ряд ударів по абсолютизмі і нова буржуазія домоглася обмеження королівської влади. Одночасно були ліквідовані Зоряна палата і Висока комісія. На цьому етапі була скасована абсолютна монархія і встановлена обмежена конституційна монархія.

У Довгому парламенті до липня 1641р. було досить багато членів, які подальше продовження боротьби з королем вважали для себе небезпечним. Особливо це було видно із змісту тієї боротьби навколо обговорення так званої Великої Ремонстрації, яка була прийнята незначною більшістю в листопаді 1641р. У цьому обширному парламентському акті(204 статті) докладно перераховувалися всі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Водночас Велика Ремонстоація містила також і ряд найважливіших положень, які визначали розвиток Англії по капіталістичному шляху: статті про свободу торгівлі і підприємницьку діяльність, про створення відповідального перед парламентом уряду, про реформу церкви. Ремонстрація означала визнання певної політичної рівноваги в країні. Тому корона вирішила перехопити ініціативу політики в свої руки, і Карл І видав декларацію про захист корони від парламенту і про збір армії.

4 січня 1642р. король прибув до парламенту у супроводі військ, щоб особисто заарештувати 5 найбільш впливових опозиціонерів. Це було сприйнято як порушення привілеїв парламенту. Переслідувані заховались під захистом лорда – мера Лондона і міщан. Після обміну деклараціями про обоюдне порушення прав, Карл І залишив столицю. В країні виникло двовладдя. Разом з королем Лондон залишили біля 100 членів парламенту, які стали засідати в Оксфорді.Розпочалась війна наказів, які розсипались на місця і короною, і парламентом. Об’єктивним виходом могла бути і стала перша громадянська війна в країні (1642 – 1646р.р.). На першому етапі війни перевага була на боці королівської армії, краще навченої і озброєної. Але в 1645р. по парламентському біллю замість традиційної міліції(ополчення графств) створювалась постійна армія з єдиним командуванням, суворим дисциплінарним статутом.

Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством(джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товар-но-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами.

97. Протекторат Кромвеля. "Знаряддя управління" 1653 р. в Англії.

Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його політичного оточення. Після декількох військових поразок королівської армії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту.

Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів. Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції. Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем. В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість.

Розбіжності між різними течіями парламентської більшості наростали і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту(близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.

Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І(січень 1649р.). В склад суду – першого у світовій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. 30 січня 1649р. в присутності багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову.

Другий етап революції. Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за стратою Карла І Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про ліквідацію палати лордів, члени якої не підтримали ідею суду над королем. Акт від 17 березня 1649р. скасував королівську владу “як марну, тяжку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації”. 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися “вищою владою нації, представниками народу, в парламенті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”.

Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общинПарламент зосередив у себе практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.

Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 листопада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення повноважень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.

Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого парламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно виросли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторського режиму і одноособової влади.

Третій етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на посаді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розігнав так зване “охвістя” Довгого парламенту(усього 50 депутатів). Ця подія була початком встановлення військової диктатури.

Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Знаряддя управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії.

“Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і заново заснованому лорді – протекторі. Парламенту належали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись раз в 3 рокиі самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього надавалось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Поруч із парламентом засновувалась влада лорда - протектора. Лорд – протектор мав право затвер-джувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався головнокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовнішньої політики. Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем.

Літом 1655р. країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал – майорами (тобто старшими генералами). Намісники були як би протекторами в мініатюрі і наділялись значними повноваженнями.

22 травня 1657р. Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась Палата лордів(63 лорди).

Режим протекторату був тісно пов’язаний з особою і авторитетом Кромвеля. Як тільки він помер (3 вересня 1658р.), режим потрапив в тяжкий кризовий стан безвладдя. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зміг втримати владу і в 1659р. його змусили відректися від звання і відновити умовну республіку. Громадське невдоволення режимом індепендентів і безвладною республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії і історичної конституції в країні стало предметом практичної політики.

98. Торі і Вігі в Англії. Прийняття Закону "Хабеас корпус акт".

«Торі» - це ірландське слово; так в Ірландії називали католиків, які ставали розбійниками, щоб мстити своїм ворогам - протестантам, які їх гнали і мучили. Цим прізвиськом «винятковий» хотіли показати що їх супротивники, немов ірландці, стоять за католика-спадкоємця. З свого боку «торі» звали «винятковий» «вігами». Вігами в Шотландії називалися розбійницькі зграї пресвітеріан. «Торі» цим прізвиськом хотіли показати, що ніби-то «винятковий» у глибині душі приховують таємну ворожнечу до англіканської церкви.

З цього часу слова «торі» і «віги» увійшли в ужиток; прихильників королівської влади, захисників непорушності королівських прав та існуючого порядку чи державного будівництва, стали називати «торі», а прихильників реформ, хоча б при цьому і порушувалися королівські права, називали «вігами». Ці нові назви «торі» і «віги» замінили колишні назви «кавалерів» і «круглоголових» .

Таким чином, в питанні про престолонаслідування «віги» свого не домоглися; але їм вдалося провести один дуже важливий закон, який називається «Хабеас корпус акт». У перекладі це означає: «так май тіло». «Хабеас корпус» англійці називають своєю «третьої великою хартією». Цей закон діє в Англії і в даний час, і англійці їм дуже дорожать.

Ще в «Великої хартії» сказано: «Жодна вільна людина не повинна бути схоплена, посаджена у в'язницю, позбавлена майна, поставлена поза законом, вигнана або ще як-небудь покарана, інакше як за законним вироком або за законами країни»...

При Стюартах особливо часті були випадки раптових, несподіваних, несправедливих і тривалих арештів. Парламент давно вже думав про те, як зробити так, щоб невинні люди не потрапляли у в'язниці. Зробити це було дуже важко. Треба було влаштувати так, щоб невинна людина, якщо трапиться ій, по нещасному випадку або неправильного підозрою, потрапити до в'язниці, могла якомога швидше довести свою невинність і звільнитися. Для цього і був виданий закон «Хабеас корпус».

Тюремні начальники зобов'язані представити укладеного суду. А суд може негайно звільнити ув'язненого, якщо знайде, що арешт здійснений незаконно, і якщо немає проти нього достатніх доказів.

Отримавши наказ, шериф або тюремник були зобов'язані у встановлений законом термін доставити документ укладеного до суду з зазначенням дійсних причин арешту. Після розгляду копії розпорядження про арешт і з'ясування мотивів затримання суд міг звільнити заарештованого.

Якщо ж суд визнає, що укладеного можна підозрювати у злочині, то він велить його представити на суд у найближчий термін, а якщо заарештований обвинувачувався в нетяжкі злочини, то суд може його випустити на поруки (під заставу).

Просити суд про те, щоб він видав указ «Хабеас корпус», може і сам ув'язнений і його рідні, і друзі, і навіть будь-яка людина, яка думає, що особа засуджена несправедливо, і суд зобов'язаний видати цей указ.

Щоб домогтися закону про указ «Хабеас корпус», «вітчизняної партії» знадобилося більше 10 років. Кілька разів білль про «Хабеас корпус» вносився до Парламенту і весь час провалювався, та, нарешті, в 1679 році він був прийнятий і Палатою Громад, і Палатою Лордів. Законом про указ «Хабеас корпус» англійці досягли того, що невинний і незаконно захоплений, міг бути незабаром звільнений з в'язниці. Але цього було мало. Треба було ще зробити так, щоб правителі обережно заарештовували людей, щоб не хапали людей даремно і не засаджували в темниці, хоча б і ненадовго.

Якщо суддя визнає, що людину посаджено у темницю незаконно, і накаже його негайно випустити, то невинно потерпілий може подати скаргу на всіх тих осіб, з вини яких він постраждав, тобто на ту особу, яка підписала наказ про його арешт, будь то міністр, шериф графства або член Таємної Ради; на поліцейських, які його заарештували, на тюремника, який його тримав у в'язниці. Суд прийме скаргу і розбирає справу за законом. Жоден винний не уникне від покарання.

Закон передбачав відповідальність посадових осіб за невиконання його розпорядження: високі штрафи на користь в'язня і звільнення з посади.

Якщо невинно потерпілий не хоче карати своїх кривдників, він міг вимагати, щоб його винагородили за ті збитки, які йому доставив його несправедливий арешт. Суд прийме цю скаргу, і присудить сплатити стільки, скільки вважатиме за потрібне.

Таким чином постаралися англійці захистити свободу і вигоду кожної людини, захистити обивателя від свавілля людей, в руках яких перебуває влада.

Разом з тим не можна не визнати і обмеженість цього закону: процедура перевірки законності арешту не застосовувалася у разі державної зради і тяжкого кримінального злочину, Парламент міг у виняткових випадках або призупинити дію акта, або зняти з посадових осіб відповідальність за його порушення, заставу могли внести лише імущі особи, тому що він зазвичай був великий. Але позитивне значення закону очевидно.

Він на майбутні століття забезпечив гарантії проти неправосудних арештів і сприяв згодом обгрунтуванню низки демократичних принципів, які увійшли до світову практику: гарантії недоторканності особи, принцип швидкого справедливого правосуддя, дотримання законності при затриманні.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-28; просмотров: 329; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.219.178 (0.011 с.)