Економічний розвиток Німеччини за умов формування монополістичного капіталізму

В останній третині ХІХ сторіччя в Німеччині здійснювалось технічне та енергетичне переозброєння промисловості, різко збільшився обсяг виготовленої продукції, зросла продуктивність праці й обсяги зовнішньої торгівлі. Цим значним зрушенням сприяли такі фактори:

· політичне об’єднання всієї Німеччини під егідою Пруссії. Це сприяло створенню єдиного загальноімперського державного апарату, ліквідації внутрішнього мита, встановленню єдиного торгівельного законодавства, грошової системи, загальної системи виміру ваги; формуванню та розвитку єдиного внутрішнього ринку; прискоренню розвитку німецького капіталізму;

· перемога над Францією у війні 1870-1871 р.р. Великий вплив на економічний розвиток країни мало військове пограбування Франції у 1870-1871 р.р. Німеччина захопила у Франції Ельзас та Лотарингію, що значно збагатило сировинні ресурси німецької промисловості;

· швидке зростання населення. З 1871 р. до кінця сторіччя чисельність населення Німеччини зросла на 15 мільйонів мешканців. До початку І Світової війни воно складало вже 67 млн. людей. При цьому, кількість промислових робітників зростала майже в три рази швидше, ніж загальна кількість населення;

· створення промислових підприємств на підставі нових досягнень техніки та технології виробництва.

· політика протекціонізму (введена у 1879 р.) Були встановлені високі мита на імпортовані товари, що створило сприятливі умови для розвитку національної промисловості;

· зміцнення німецького мілітаризму.

Агресивна німецька держава активно втручалася в економіку країни, що збільшувало військові витрати і тим самим сприяло подальшому розвитку важкої промисловості. Наприкінці ХІХ ст. Німеччина перетворилася з аграрно-індустріальної на індустріально-аграрну країну. Німецька металургія посідала друге місце, а кам’яновугільна промисловість – третє місце у світі. Застосування нової техніки і технології надали можливість створювати в Німеччині нові прогресивні галузі промисловості: особливо успішно розвивались хімічна та електротехнічна галузі промисловості. Швидкими темпами просувалась машинобудівна промисловість.

На початку ХХ ст. Німеччина стала другою за економічною потужністю після США капіталістичною промисловою державою. Промислове піднесення Німеччини супроводжувалося концентрацією виробництва на великих підприємствах. Найбільш інтенсивно цей процес відбувався в будівельній, гірничій, металургійній та машинобудівній галузях. Промисловий підйом неодноразово переривався кризами перевиробництва. Тривалою була криза 1873 р., після якої настав застій, який тривав до кінця 70-х років. Серйозний вплив на економіку Німеччини мали також кризи 1900-1903 р.р. та 1907-1908 р.р. В період криз процес концентрації виробництва та капіталу зростав, маленькі підприємства банкрутіли, а великі промислові та банківські установи, що їх поглинали, зростали та міцнішали. У 90-х роках ХІХ ст. сформувався найбільший Рейнсько-Вестфальський кам’яновугільний синдикат, який підкорив собі 95 % виробництва вугілля Рура та контролював на початку війни більш ніж 50 % всього німецького видобутку вугілля.

Синдикати та картелі були головною формою капіталістичних монополій в Німеччині. Ці об’єднання в організаційному відношенні відрізнялися від трестів та концернів. У них була централізована збутова та постачальна діяльність.

Картелі – це угоди про умови збуту товарів, частіше з встановленням для кожного учасника квоти обсягів виробництва та збуту. Картелі почали розповсюджуватися в Німеччині після кризи 1873 р., та наприкінці ХІХ ст. їх було вже більше 250, а у 1914 р. – близько 600. Підприємства у складі картелей зберігали виробничу та комерційну самостійність.

Синдикати – це монополістичні об’єднання, що передбачають централізацію збуту та ліквідують комерційну самостійність. Прикладом синдикату в Німеччині в цей період був Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат.

В цілому, картелі та синдикати встановлювали монопольно високі ціни на продукцію, повністю були націлені на виконання головної задачі німецького великого капіталу: заволодіння внутрішнім та зовнішнім ринками. Вони були тісно пов’язані з фінансовими установами, де також відбувався процес концентрації капіталу. Зростання промислового та банківського капіталів призвело до створення фінансового капіталу та фінансової олігархії.

В Німеччині створилися великі монополії, які повністю господарювали в тій або іншій галузі промисловості і намагалися заволодіти зовнішніми ринками. Вони брали активну участь у розподілі світового ринку між союзами монополістів, укладали угоди та союзи зі своїми головними конкурентами на світовій арені (наприклад, в електричній промисловості угода 1907 р. німецької «АЕН» та американської «Дженерал електрик»). Створювалися міжнародні картелі. Німецькі монополісти брали участь у міжнародному об’єднанні торгівельного пароплавства (дві німецькі монополії домовилися з морганівським трестом «Міжнародна компанія морської торгівлі»), в міжнародному рейковому картелі, цинковому синдикаті тощо. Магнати фінансового капіталу розпоряджались всім національним господарством, і політична сила буржуазії в суспільстві значно зміцнилася. Однак, в державному управлінні Німеччиною ключові позиції належали поміщикам-юнкерам. З юнкерів формувався німецький уряд, генералітет, дипломатичний корпус. Держава спиралась на реакційний буржуазно-поміщицький блок, який сформувався в Німеччині у середині ХІХ ст., і повністю відповідав загарбницькій меті німецьких монополістів. Таким чином, німецький монополістичний капіталізм мав буржуазно-юнкерський характер. На початку ХХ ст. Німеччина поширила вивезення капіталу. Вона увійшла до числа трьох основних держав світу,які експортували капітал в усі куточки: в Європу, Азію, Америку, Африку тощо. Головним методом зовнішньоекономічної експансії німецьких імперіалістів було вивезення капіталу. Капітал всередині країни вони використовували в основному для подальшого зростання індустрії.

Як у вивезенні капіталу, так і в зовнішній торгівлі, німецький імперіалізм зіштовхнувся з інтересами Англії, Франції, США та Росії, що виражалося у:

1. боротьбі США і Німеччини за азіатські та латиноамериканські ринки;

2. зовнішньоекономічному протиріччі з Росією через ввезення до Німеччини російських сільськогосподарських товарів. У 90-ті роки юнкери добилися підвищення мита на російські продукти, а Росія відповіла на це підвищенням мита на німецькі промислові товари. В цьому конфлікті перемогла більш економічно розвинена Німеччина. Росія не змогла обійтися без німецьких машин та змушена була в односторонньому порядку знизити мита, однак гострота протиріччь не була пом’якшена.

3. гострих протиріччях, що склалися між Німеччиною та Англією. Вони стосувалися боротьби за промислову першість у Європі та перерозподіл вже поділених територій. Колоніальні володіння німецьких імперіалістів, які спізнилися до розподілу, були порівняно невеликі. Наприкінці ХІХ ст. Німеччина захопила Того та Камерун в Африці, порт Кяо-Чжоу у Китаї, деякі острови на Тихому океані, частину Нової Гвінеї та інші території.

Німецькі капіталісти створювали плани перерозподілу світу та встановлення світового панування Німеччини. З метою пропаганди своїх планів вони створили спеціальну організацію, так званий Паннімецька спілка, девізом якої було: «Король на чолі Пруссії, Пруссія на чолі Німеччини, Німеччина на чолі світу». Паннімецькі представники організації вимагали захоплення англійських, французьких, бельгійських та португальських колоній, деяких районів Франції, всієї Бельгії, Голландії, Скандинавських країн, відторгнення у Росію, Прибалтику та Польщу, захоплення України та Кавказу, потім Ірану та Індії, а потім завоювання американського континенту. Здійсненню планів Німеччини заважав, перш за все, її головний промисловий конкурент у Європі – Англія, яка головувала в морях, і тому її захоплення було основним завданням німецького капіталізму. В останній чверті ХІХ ст. (1879 р.) Німеччина уклала союзний договір з Австро-Угорщиною. Цей договір був спрямований проти Франції. У 1882 р. до Німеччині та Австро-Угорщини приєдналася Італія. Так сформувався Троїстий союз.