ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Об'єднання Німеччини та кінець протистояння в центрі Європи. Закінчення «холодної війни»



У нових історичних умовах на передній план міжнародних відносин знову вийшла «німецька проблема». Але наприкінці 90-x років йшлося не про чергову «берлінську кризу», а про реальну можливість об'єднання двох німецьких держав в єдину країну. Цьому об'єктивному процесові спряв загальний стан міжнарод­них відносин, конструктивний розвиток загальноєвропейського процесу, американсько-радянська співпраця, політика «нового зовнішньополітичного мислення» СРСР.

Унаслідок поділу 1949 року переможеної Німеччини на Федеративну Республіку Німеччину та Німецьку Демократичну Республіку (через суперечності між провідними країнами антигіт­лерівської коаліції) виникло так зване німецьке питання, яке по­над 40 років тримало в постійному напруженні європейські країни.

Крах тоталітарного режиму в НДР став вирішальною переду­мовою об'єднавчого процесу. Доволі швидко ініціатива перейш­ла до уряду ФРН, який цілеспрямовано формував реалізацію своїх стратегічних цілей щодо поглинання НДР. Якщо внутрішні аспе­кти об'єднання були визнані всім світом справою самих німців, то зовнішні стали предметом активної дипломатичної боротьби. Важливе значення мав візит до Москви в лютому 1990 року канц­лера ФРН Г. Коля та міністра закордонних справ Г. Геншера. Після завершення переговорів радянська сторона заявила, що між СРСР, ФРН і НДР немає розбіжностей з приводу того, що питан­ня про єдність німецької нації мають вирішувати самі німці. Об­говорювалися також питання про непорушність кордонів у Євро­пі та військово-політичний статус майбутньої об'єднаної Німеч­чини. М. Горбачов цілком твердо заявив про неприйнятність членства об'єднаної Німеччини в НАТО.

Але вже під час наступної зустрічі, що відбулася між керівни­ками двох країн у липні 1990 року в Москві, радянський лідер погодився з тим, що ФРН після об'єднання залишиться у Північ­ноатлантичному альянсі. Для обговорення міжнародних аспектів об'єднання Німеччини були проведені переговори представників ФРН, НДР, СРСР, США, Великобританії та Франції (за формулою «2 + 4») і 12 ве­ресня 1990 року в Москві підписано Договір про остаточне вре­гулювання питання щодо Німеччини. Цей документ чітко визна­чив статус об'єднаної німецької держави, її територію, кордони, права й відповідальність. Передбачалося, що до об'єднаної німе­цької держави входитимуть території ФРН, НДР і всього Берліна. Отже, жодних територіальних претензій Німеччина ні до кого не матиме.

Важливе міжнародне значення має відмова Німеччини від ви­робництва, володіння, поширення та розпорядження ядерною, хімічною та біологічною зброєю. Обумовлювалося, що чисель­ність бундесверу до 1994 року буде скорочена до 370 тис. людей. Радянські війська мали бути виведені з території Німеччини до 31 серпня 1994 року. До того часу в Берліні мали залишатися вій­ська США, Великобританії та Франції. Німеччина проголосила себе мирною державою.

Об'єднана Німеччина здо­була повний суверенітет не лише у внутрішніх, а й у міжнарод­них справах у результаті відмови чотирьох держав від своїх прав і відповідальності щодо Берліна й Німеччини загалом, від чоти­ристоронніх угод за підсумками Другої світової війни.

З жовтня 1990 року відбулось урочисте входження нових зе­мель до ФРН. Цей день було проголошено національним святом. 2 грудня 1990 року було проведено вибори до бундестагу об'єд­наної Німеччини, на яких переміг альянс ХДС/ХСС. Федераль­ним канцлером залишився Г. Коль, який сформував коаліційний уряд країни.

Договір шести держав — ФРН, НДР, США, СРСР, Великобританії та Франції від 12 вересня 1990 року остаточно ліквідував ялтинсько-потсдамську систему міжнародних відносин. Руйнування пово­єнного устрою в Європі не лише спричинило руйнацію системи союзів країн Східної Європи, а й розпуск Організації Варшавсь­кого Договору, а це стало, своєю чергою, однією з причин розпа­ду Радянського Союзу. Цивілізоване вирішення «німецького питання» відіграло неабияку роль у ліквідації глобального протистояння на осі Схід – Захід і закінченні «холодної війни».

 

4. Серпневі події 1991 року в Москві. Розпад СРСР і ство­рення Співдружності Незалежних Держав (СНД)

Це питання передбачає аналіз причин, сутності і наслідків серпневих 1991 року подій у столиці Радянського Союзу – Москві. Політика «перебудови», демократизація, гласність становлення багатопартійності прискорили дезінтеграційні про­цеси в радянській державі. Першою із союзних республік про вихід зі складу СРСР заявила Литва. У березні 1990 року Верховна рада Литви проголосила про відновлення повного державного су­веренітету своєї держави.

Своїми діями Литва поклала початок так званому параду суве­ренітетів. Більшість союзних і навіть автономних республік ух­валили декларації про суверенітет. Про державний суверенітет заявила Верховна рада РРФСР на чолі з Борисом Єльциним. «Парад су­веренітетів» поставив союзне керівництво в скрутне становище та призвів до гострих міжнаціональних конфліктів.

За таких обставин навколо М. Горбачова об'єдналися консер­вативні сили, прибічники «твердої руки». У січні 1991 року у сто­лиці Литви м. Вільнюсі було здійснено спробу державного пере­вороту, але на захист незалежності стали тисячі неозброєних жи­телів міста. Відбулися сутички з військами в районі телецентру, під час яких загинуло 13 чоловік і десятки дістали поранення. На захист Литви стали як світове співтовариство, так і всі демокра­тичні сили СРСР. Радянське керівництво відступило.

Схожі події розгорталися у Латвії, коли ризький спецназ захо­пив важливі урядові установи в Ризі, але не підтриманий союз­ним керівництвом залишив їх. До березня 1991 року ситуація в СРСР ще більше загострилася. Шахтарі розпочали безстроковий страйк, вимагаючи відставки М. Горбачова, Верховної ради СРСР, розпуску з'їзду народних депутатів СРСР, передачі влади тимча­сово в руки Ради Федерації.

17 березня 1991 року було проведено референдум про майбут­ню долю Союзу. Питання в бюлетені формулювалося так, що учасники голосування могли висловлюватися за підтримку онов­леної Федерації. За підсумками референдуму понад 75% його учасників проголосували за збереження Союзу РСР.

Проте наслідки референдуму були двоякі. До питань про збе­реження Союзу республіканські ВР додали питання: «Чи схвалю­ють громадяни декларації про державний суверенітет?» І біль­шість також було згодна. У референдумі не брали участі респуб­ліки Прибалтики, Грузія, Вірменія, Молдова.

Оскільки процес розпаду СРСР тривав й після референдуму, М. Горбачов здійснив інший тактичний крок. Наприкінці квітня 1991 року в підмосковній резиденції Ново-Огарьово йому вдало­ся підписати угоду з керівниками 9 республік про щонайшвидшу підготовку нового союзного договору. Ця угода поклала початок

переговорам у травні–липні 1991 року за формулою «9 + 1». У центрі дискусій було питання про те, яким має бути союз – фе­дерацією чи конфедерацією. На переговорах найбільш неприми­риму позицію займали Росія та Україна. 23 липня 1991 року, після тривалих дискусій в Ново-Огарьово було схвалено проект угоди про створення Співдружності Суверенних Держав. Остаточ­не підписання документа було призначено на 20 серпня 1991 року.

Проте створити Співдружність Суверенних Держав так і не вдалося. Перебіг подій різко змінився. 19 серпня 1991 року група вищих посадових осіб, серед яких були міністри всіх силових структур, зважилася на державний переворот. Було оголошено про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). У країні було введено надзвичайний стан, на вулиці Москви й інших великих міст вивели війська й танки. Було заборонено друкувати майже всі центральні газети, припинили роботу всі, крім першого, канали Центрального телебачення, майже всі ра­діостанції. Діяльність партій, за винятком КПРС, призупинялася. ЦК КПРС вимагав від партійних комітетів підтримати переворот.

Державний переворот мав пе­решкодити підписанню союзного договору й у такий спосіб збе­регти залишки влади КПРС. Але результат виявився протилеж­ний – він лише стимулював процес дезінтеграції, якому нама­гався запобігти. Відразу ж після поразки путчу вісім республік заявили про свою незалежність. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ух­валила Акт проголошення незалежності України, за яким колиш­ня союзна республіка стала суверенною державою.

Під тиском обставин М. Горбачов був змушений залишити посаду Генерального секретаря ЦК КПРС і розпустити її Централь­ний Комітет. Діяльність Комуністичної партії спочатку було при­зупинено, а згодом і заборонено. М. Горбачов докладав відчай­душних зусиль, щоб врятувати радянську імперію. 14 листопада 1991 року в Ново-Огарьово керівники семи республік (Росія, Бі­лорусія, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан) оголосили про намір створити нове міждержавне утворення, однак не поспішали втілювати його в життя, оскільки очікували результатів Всеукраїнського референдуму щодо незалежності. Результати Всеукраїнського референдуму (понад 90% грома­дян, які брали участь у голосуванні, висловилися за самостійну суверенну державу) перекреслили всі сподівання М. Горбачова. Радянська імперія відлічувала свої останні дні.

8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Росії, України та Білорусі Б. Єльцин, Л. Кравчук та С. Шушкевич таєм­но від президента М. Горбачова ухвалили рішення про припи­нення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 року в Алма-Аті до СНД приєднались Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан. В Алма-Аті була проголо­шено Декларацію про припинення існування СРСР. 25 грудня 1991 року М. Горбачов склав свої повноваження президента СРСР. 30 грудня 1991 року на зустрічі глав СНД у Мінську було прийн­ято рішення про остаточне скасування державних структур СРСР. Таким чином радянська імперія розпа­лася не внаслідок воєнної агресії, а в результаті глибинних дезінтеграційних процесів, викликаних комплексом складних полі­тичних, національних і соціально-економічних проблем.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.182 (0.018 с.)