Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Дипломатичні відносини України з США та Європейським СоюзомСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
На особливу увагу заслуговує аналіз відносин України зі США та Європейським Союзом. Прагнення України до інтеграції в європейську співдружність було заявлено ще в Декларації про державний суверенітет, в якій було сказано, що рух до Європи є пріоритетним для нашої держави. Таку ж позицію було зафіксовано й у Законі «Про основні положення зовнішньої політики України», прийнятому Верховною Радою в 1993 року. Рух української держави до Європи збігся у часі з наростанням інтеграційних процесів у Старому Світі. 7 лютого 1992 року було підписано Маастрихтську угоду, що поклала початок створенню Європейського Союзу. На початку становлення української державності політичні та економічні відносини з Європейським Союзом мали швидше декларативний характер. У цьому виявлялася політика подвійних стандартів країн-лідерів Європи щодо нових державних утворень на Сході. Економічна криза та відсутність політичної стабільності, неврегульоване питання Чорноморського флоту гальмувало ініціативи країн Європи в Україні. 1994 року Україна підписала угоду про свої наміри ввійти до ЄС й одразу ж ратифікувала її. Європейським же країнам знадобилося чотири роки, щоб з певними пересторогами завершити процес ратифікації цієї угоди. У своїй інавгураційній промові президент Л. Кучма 1999 року оголосив про наміри найближчими роками ввійти до ЄС. Однак такі заяви були розцінені в Брюсселі як передчасні, оскільки кожному «новачку» необхідно виконати цілу низку вимог — так званих Копенгагенських критеріїв. Серед них такі: узгодити законодавство з європейськими стандартами, гарантувати верховенство права та громадянські свободи своїм громадянам, досягти високих показників економічного розвитку тощо. Політична криза, якої зазнала Україна 2000 року та загострення внутрішньополітичної боротьби в державі на парламентських виборах 2002 року, а також на президентських виборах 2004-го завдали значної шкоди євроінтеграційним процесам. Керівництво країни неодноразово критикували на парламентській асамблеї ради Європи за утиски журналістів і порушення прав громадян на вільне волевиявлення. До того ж соціологічні опитування, проведені Українським центром політичних та економічних досліджень ім. Разумкова, свідчать, що 31% населення віддає перевагу інтеграції в межах СНД, 26 % — російсько-українському союзу й 29% — євроінтеграції. Непросто складалися відносини й у галузі економічної співпраці. 1992 року уряд України ухвалив закон, покликаний сприяти надходженню іноземних інвестицій. Однак високий рівень корупції, недосконалість чи навіть відсутність законодавства, високий рівень втручання держави в економіку створили несприятливі умови для іноземних інвесторів. Крім того, уже 1997 року іноземні компанії були позбавлені податкових пільг, а 1999-го іноземні інвестиції почали обкладатися ПДВ і митом. До того ж через недосконале законодавство та високий рівень корумпованості керівництва країни іноземні компанії майже повністю були усунені від процесу приватизації. За оцінками фахівців, лише половина приватизованих компаній контролюється іноземними інвесторами, а 20% цієї частини, а це майже 300 млн. доларів, — це надходження з офшорних рахунків. Тому реальна участь іноземних підприємців у приватизації загалом ще менша. Західні бізнесмени майже повністю були витіснені з таких привабливих галузей, як металургійна, паливна та енергетична. Натомість іноземні інвестори, — це переважно дрібні підприємства та офшорні кампанії, які вкладають кошти в легку промисловість і комунікації. Незважаючи на несприятливі умови, українська економіка має достатньо привабливих проектів для співпраці з розвинутими країнами Європи та США. Так, дев'ять найбільших транснаціональних кампаній, серед яких Coca-Cola, McDonald's, Philip Morris, інвестували у вітчизняну економіку згідно з даними за 2000 рік майже 996 млн доларів. Неоднозначно складалися відносини нашої держави зі світовим лідером — Сполученими Штатами Америки. Уже на Мінській та Алма-Атинській зустрічі, які оформили розпад СРСР, Л. Кравчук заявив про бажання України згідно з Декларацією про державний суверенітет позбутися ядерної зброї. У цей період США спрямували всю свою політику на те, щоб домогтися спільного контролю над ядерними озброєнням на території колишнього СРСР. Україна зазнавала постійного тиску з боку США. У травні 1992 року президент Л. Кравчук підписав Лісабонський протокол, згідно з яким Україну визнавали правонаступницею СРСР, зокрема щодо розподілу ядерного арсеналу, а також зобов'язували приєднатися до Договору про непоширення ядерної зброї. Питання відмови від ядерної зброї на тлі погіршення відносин із Росією та досить напруженого конфлікту навколо Криму вимагало від українського парламенту неабиякої політичної рішучості. З великими складнощами Лісабонський протокол було ратифіковано лише в листопаді 1993 р. з певними зауваженнями та поправками. Тоді прагматичний підхід узяв гору над популістською риторикою. Ще й сьогодні лунають критичні висловлювання на адресу цього політичного рішення, але слід пам'ятати, що відмова від ядерної зброї була виваженим кроком, який підкріплювався об'єктивними чинниками. По-перше, наша держава мала переважно регіональні геополітичні інтереси, що зводило нанівець будь-яку спробу використання ядерного потенціалу, особливо за допомогою міжконтинентальних ракет типу СС-19, СС-24, адже щонайменший радіус їх використання – 3 тис. кілометрів. До того ж термін експлуатації цих ракет закінчувався 2000 і 2008 року відповідно, що із часом поставило б перед нашою країною серйозні проблеми. Стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95 також налічували десяток років, крім того, ці моделі повністю виготовлялися в Росії й Україна не мала запчастин для підтримання їх у бойовій готовності. А найголовніше це те, що саме відмова від ядерної зброї стала перепусткою для молодої держави до цивілізованого світу. У зв'язку з тим, що Україна не виробляла ядерного заряду, а отримала його у спадок, виникла певна правова колізія. Наша сторона стверджувала, що ядерний арсенал є власністю країни, а отже, вона як власник має право претендувати на певні умови. Росія стверджувала, що Україна має віддати ядерну зброю лише в обмін на можливу компенсацію. Для України такий підхід був неприйнятним. Перелом у переговорному процесі був пов'язаний зі зміною адміністрації Білого Дому, а отже, й стилю зовнішньої політики. Новий президент Б. Клінтон будував свою стратегію з повагою до українських інтересів. Нарешті 14 січня 1994 року з'явилася заява президентів Б. Клінтона, Б. Єльцина та Л. Кравчука, в якій США та Росія надали гарантії нашій країні, зобов'язавшись не чинити економічного, політичного чи військового тиску на Україну. Хоча гарантії безпеки було сформульовано доволі нечітко: «Президенти підтвердять їхні зобов'язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці ДДЯЗ, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї». Разом з гарантіями наша країна мала отримати компенсацію у 350 млн. доларів на демонтаж пускових установок. Після набуття Україною без'ядерного статусу курс реформ отримав підтримку з боку США. Відбувся обмін візитами на найвищому рівні. У листопаді 1994 року Леонід Кучма підписав у Вашингтоні «Хартію україно-американського партнерства, дружби та співробітництва», що стала основою майбутньої співпраці між обома державами. Американський уряд підтримував ринкові реформи в Україні та побудову демократичного суспільства. Київ став реципієнтом американських грантів, спрямованих на реформування системи державного управління, комунального господарства, подолання наслідків аварії на ЧАЕС тощо. В 1995-1996 роках був сплеск активності в двосторонніх відносинах, після яких настало затишшя. Американські інвестори були розчаровані непрозорим механізмом прийняття рішень в економіці країни, невизначеністю офіційної політики, «багатовекторністю», яку проголосив офіційний Київ. Спад реформ в економіці та відсутність реальних змін у гуманітарній та правовій сферах викликали поступове охолодження з боку США щодо України. Крім того, у цей час геополітична ситуація в світі різко мінялася, тому Україна не стала пріоритетною зоною інтересів США. Голова гельсінського комітету Конгресу США сенатор Б. Кемпбел вніс законопроект, згідно з яким мали припинити фінансову допомогу країнам, які не борються з корупцією, хабарництвом і відмиванням грошей. Серед цих країн була й Україна, яка посідає 4-те місце за кількістю отриманої від США допомоги. Нині складно однозначно охарактеризувати відносини між обома країнами. Наша держава має на меті розвивати співпрацю зі Сполученими Штатами, про що свідчить, наприклад, заява А. Зленка під час візиту до Вашингтона з приводу можливої модифікації договору з ПРО. Україна як правонаступниця Договору ПРО 1979 року не заперечує проти його перегляду. Наша держава також формально підтримала антитерористичну операцію США в Іраку, надіславши загін протихімічної оборони. Згодом на території Іраку було розгорнуто бригаду ЗСУ з миротворчою місією в провінції Васіт, яка до кінця 2005 року виконувала низку заходів з підтримки миру в регіоні. Сучасна політика США щодо України — це політика здорового прагматизму, що ґрунтується на доктрині стримування російського панування в регіоні. З великим рахунком, для США існування незалежної стабільної України є фактором стримування рецидивів імперської політики Росії. Таким чином, основою «стратегічного партнерства» між Україною та США є лише питання безпеки в регіоні.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 443; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.63.148 (0.008 с.) |