Революція 4 вересня 1870 р. і проголошення республіки у Франції.

Повідомлення про седанську катастрофу, отримане в Парижі ввечері 2 вересня, було приховане від народу через страх перед революцією. Коли ж парижани дізналися страшну правду про становище, у якому опинилася Франція, вони звинуватили в поразці імператора Наполеона III. Уже ввечері 3 вересня на вулицях почалися демонстрації під гаслами республіки, організовані бланкістами. У ніч із 3 на 4 вересня відбулися переговори між делегацією Законодавчого корпусу та імператрицею Євгенією, яка запропонувала голові парламенту Адольфу Тьєру прийняти владу. Наступного дня Тьєр виступив із пропозицією створити Комісію управління й національної оборони, скликати Установчі збори для визначення форми правління.4 вересня натовп народу увірвався до залу засідань Законодавчого корпусу в Бурбонському палаці з вимогами проголошення республіки. Щоб створити більш сприятливу обстановку для обговорення такого важливого питання, республіканці на чолі з Леоном Гамбеттою й Жюлем Фавром повели їх за собою до міської ратуші на Гревській площі. Тут їх також зустрів народ з вимогами республіки. Бланкісти та неоякобінці в ратуші вже сформували список майбутнього революційного уряду. За таких обставин помірковані республіканці були змушені діяти швидко. Жюль Фавр звернувся до народу із промовою, у якій проголосив повалення імперії та проголошення республіки.Отже, 4 вересня 1870 р. у Франції було проголошено III республіку (1870-1940). Випередивши бланкістів, республіканці першими оголосили список членів Тимчасового уряду, якими стали депутати Законодавчого корпусу від Парижа. Тимчасовий уряд мав управляти Францією до скликання Установчих зборів. Того ж дня Законодавчий корпус оголосив про свій розпуск, а сенат — про тимчасову перерву засідань. Увечері у тронному залі палацу Тюїльрі Францію було проголошено республікою.Новий уряд складався із провідних діячів республіканської опозиції та монархістів-орлеаністів. Очолював його військовий губернатор Парижа орлеаніст генерал Л. Трошю. Заступником прем'єра та міністром закордонних справ став республіканець адвокат Жюль Фавр, міністром внутрішніх справ - лівий республіканець Леон Гамбетта. Революція 4 вересня 1870 р., що скинула імперію та встановила республіканський лад, мала буржуазно-демократичний характер і була підтримана всією Францією. Однак у країні на той час склалася надзвичайна ситуація: одна французька армія була оточена в Меці, інша перебувала в німецькому полоні. Внутрішні райони імперії, включаючи Париж, виявилися беззахисними перед німецькими військами, що наступали.

3.Політика уряду „національної оборони”. Рух опору в країні.

З часу революції 4 вересня 1870 р. характер франко-прусської війни змінився. Тепер вона перетворилася на оборонну для Франції, хоча починалася як оборонна для Північно-німецького союзу. Уряд, що отримав після революції всю повноту влади, заявив, що буде продовжувати війну за звільнення національної території та був проголошений "урядом національної оборони". Навіть опозиція - бланкісти, неоякобінці, прудоністи, а також глава династії Бурбонів граф Генріх де Шамбор - закликала підтримати новий уряд. Імператриця Євгенія, яка на той час перебувала в Англії, відмовлялася вступати в переговори з О. Бісмарком, щоб не заважати уряду. Однак сил для продовження війни не було. 19 вересня німецькі війська повністю блокували Париж, оточивши його 230-тисячною армією.Продовжувати війну за таких умов уряд міг, лише закликавши до зброї всіх громадян, як це було у 1792-1793 рр. На цьому наполягали революційні партії - неоякобінці, бланкісти, а також ліві республіканці, в тому числі Л. Гамбетта. Помірковані республіканці виступили проти, з огляду на можливість переростання війни в громадянську. У Парижі, однак, було створено Національну гвардію. До її складу спочатку ввійшли представники заможних верств суспільства з 21-річного віку. На кінець серпня 1870 р. вона складалася з 90 тис. осіб під командуванням генерала Трошю. У вересні з метою захисту Парижа уряд був змушений погодитися на включення до складу Національної гвардії всіх боєздатних парижан. На 19 вересня у її складі було вже 350 тис. осіб, а на кінець року - 500 тис.Більшість поміркованих республіканців скоро визнали необхідність досягнення перемир'я із Пруссією за міжнародного посередництва, якщо його умови не будуть надто принизливими для Франції. 19 вересня Ж. Фавр запросив у О. Бісмарка перемир'я, головною умовою якого визнавалося збереження територіальної цілісності Франції при її готовності оплатити німецьким державам усі військові витрати, передати Пруссії частину свого флоту та грошову компенсацію в обмін на евакуацію французької окупованої території. Умови перемир'я, запропоновані О. Бісмарком - відмова Франції від Ельзасу, здача фортець Страсбург і Туль, окупація німецькими військами паризького форту Мон-Валер'єн - виявилися неприйнятними для Франції. Їх визнання дискредитувало республіку, тим більше, що Наполеон ІІІ, перебуваючи в полоні, відмовлявся вести переговори про мир.Отже, республіканський уряд був змушений продовжувати війну. Із його складу було виділено спеціальну комісію із трьох осіб, яка направилася в Тур для організації збройного опору німцям у провінції. Пізніше її очолив Л. Гамбетта, який вибрався з оточеної столиці на повітряній кулі. Його основним завданням стала організація народної війни й формування добровольчої регулярної армії із франтирерів (озброєних цивільних). Було сформовано три армії: Луарська, Північна й Вогезька у складі 600 тис. осіб, мета яких полягала в тому, щоб захопити Орлеан і прорвати блокаду Парижа. 7 листопада Орлеан було взято, що викликало велике піднесення французів, однак усі спроби прорватися до столиці успіху не мали. 27 жовтня капітулював Мец, блокада якого тривала 72 дні, а 4 грудня відбулася здача німцям Орлеана, що довершило військову поразку Франції. До лютого 1871 р. німці окупували понад третину території Франції з населенням у 10 млн осіб. У критичному становищі опинився Париж, повністю відрізаний від решти країни, що мав з нею зв'язок лише за допомогою повітряних куль і поштових голубів. Через те, що його гарнізон нараховував до 500 тис. осіб, німецьке командування відмовилося від штурму міста й намагалося тривалою облогою примусити його захисників до капітуляції. Під час облоги в місті було введено розподіл продуктів і палива за картками, але, незважаючи на це, їхні запаси швидко закінчувалися. Населення Парижа (1 млн осіб) страждало від холоду та голоду. Вже 20 листопада скінчилися запаси яловичини й телятини, 15 грудня пайок конини становив 30 г на день і вважався розкішшю. 15 січня пайок хліба на одну людину було скорочено із 500 до 300 г на день. Біднота їла ворон, котів, собак, щурів. Усі знали, що після 31 січня харчів не залишиться зовсім. Зима відзначалася незвичним холодом: мороз досягав 17-18 градусів, а в столиці не було палива. Тож на дрова розпилювали дерева паризьких бульварів. На грудень 1870 р. від голоду та хвороб у Парижі померло майже 13 тис. осіб. 26 грудня німці почали систематичний обстріл французької столиці з артилерії.За період облоги бланкісти організували в Парижі два повстання (31 жовтня 1870 р. і 22 січня 1871 р.) під гаслом "Хай живе комуна" з метою скинути уряд національної оборони. Так, 31 жовтня загони національних гвардійців на чолі з бланкістами зайняли ратушу й арештували більшу частину міністрів, у тому числі й прем'єра Трошю. Однак між керівниками повстання - бланкістами та прудоністами - не було єдності і тому одночасно було проголошено два уряди. Один - із поміркованих діячів (до якого увійшов і письменник В. Гюго), інший -з революціонерів на чолі з О. Бланкі. Однак того ж дня повстання було придушено вірними уряду військами. 22 січня 1971 р. у Парижі вибухнуло нове повстання на чолі з бланкістами. Інші угрупування його не підтримали і повстання було придушено. Тож уряд національної оборони мав фактично перед собою два завдання: не лише оборону, але й "приборкання" Парижа - збереження влади перед загрозою внутрішнього безладдя.