Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розкажіть про особливості науково-технічної революції в срср і урср у 1960-1980-ті рр.↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 5 Содержание книги
Поиск на нашем сайте
У середині 1950-х рр. СРСР увійшов в епоху науково-технічної революції (НТР). Особливістю НТР в СРСР було те, що вона відбувалася переважно в галузях військово-промислового комплексу. У промисловості почали застосовувати радіотехніку, електроніку, ЕОМ, штучні матеріали із заданими властивостями. Билет 17 Вопрос 1(22) Висвітліть умови прийняття Переяславського договору, визначте суть «Березневих статей» та їхню роль в українському державотворенні. Прохальні чолобитні статті Б. Хмельницького, які 27 березня 1654 р. підписав московський цар Олексій Михайлович, фактично були конституцією. В ній закріплювався правовий статус Війська Запорозького: а в Україні зберігався військово-адміністративний устрій б залишалось у силі звичаєве судочинство в реєстр козацького війська визначався в 60 тис. чол. г стверджувалося право козацького війська обирати гетьмана, який мав присягати царю д Військо Запорозьке мало воювати спільно з царським проти ворогів. Ці та інші положення закріпили нове правове становище українського уряду як васальне. Разом з тим вони передбачали збереження державного суверенітету України. Війська Запорозького. «Історія України». Соціально-політичні аспекти. Навчальний посібник Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. IІ. – К., 2003. – С. 27. Визначте суть і наслідки поступового обмеження автономії Лівобережної України в складі Російської держави друга половина XVII ст.. Обмеження і ліквідація державності та автономії України в складі Росії пройшли кілька етапів: 1 1654–1708 рр. – перехід від протекторату до автономії України, поступове, але постійне обмеження її прав 2 1708–1727 рр. – форсований наступ на українську автономію 3 1727–1764 рр. – чергування в російському уряді двох тенденцій щодо України – то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску 4 1764–1781 рр. – остаточна ліквідація української автономії. В ході Національно-визвольної війни 1648–1654 рр. частина України Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводство отримала за угодою з московським царем незалежність. Однак фактичними діями московський уряд з перших днів методично намагався обмежити і ліквідувати цю незалежність. Тривала війна іноземних держав за Україну закінчилася прийняттям «Трактату про вічний мир» між Польщею і Московією. Згідно з умовами договору, Військо Запорозьке було розділено між цими державами навпіл по Дніпру. Правобережжя загарбала Польща, а Лівобережжя залишалося під протекторатом Московії. З 1687 р. для Лівобережної України розпочався новий етап, який інколи називають московським періодом 1687–1764 рр.. царський уряд мало-помалу закріплював за собою право усувати гетьманів, полковників та інших адміністраторів, перетворювати козацькі полки не регулярні московські військові підрозділи, реорганізовувати структури центрального і місцевого управління, замінювати старшинські уряди на губернську форму правління тощо. Вопрос 2(52) У міру визволення України від окупантів почалась відбудова шкіл. У лютому 1943 р. було видано постанову українського уряду "Про поновлення роботи шкіл в районах Української РСР, звільнених від фашистських окупантів". На вересень 1944 р. на переважній більшості територій України відновилась робота шкіл, хоч і проходила вона у складних умовах розрухи, зростання кількості безпритульних дітей тощо. Постановою уряду від 8 вересня 1943 р. прийом дітей до школи почав здійснюватися з 7-річного віку, вводилося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток в загальноосвітніх школах (мало місце до 1954 р.). За роки війни з’явилися нові навчально-виховні заклади (школи робітничої і селянської молоді, суворовські і нахімовські військові училища), широкого розповсюдження набувають дитячі будинки для дітей-сиріт. 1944 року було видано ряд постанов, за якими вводились: відмінена раніше 5-бальна система оцінювання успішності; обов’язкові випускні екзамени, нагородження золотою і срібною медалями учнів-відмінників, які закінчували школу. Після звільнення територій Галичини від німецьких завойовників туди були надіслані учителі-добровольці, щоб піднімати народну освіту, яка була повністю зруйнована. Це пояснювалося тим, що, з однієї сторони, в Західній Україні бракувало вчителів (загинули, ще воювали, емігрували, пішли в УПА), з іншої сторони, радянська влада хотіла швидкими темпами запровадити на цій території комуністичну ідеологію і заволодіти душами галицької молоді. У школах використовувалися підручники шкіл Східної України, швидко зростали піонерські і комсомольські організації. Після війни розгорнулася активна робота з відновлення роботи школи на всіх територіях України. 1949 року відбувся перехід до загальної обов’язкової семирічної освіти. Билет 18 Вопрос 1(31) Географічне положення України в Європі перетворило її в політичний театр Світової війни. Загалом, суть «українського питання» полягала у відсутності незалежної української держави, незадовільному матеріальному і національно-культурному становищі її населення, територіальній розчленованості українських земель, прагненні української еліти до національно-державного відродження. «Українське питання» було однією з важливих причин дестабілізації міжнародних відносин у Європі, що підштовхувало два воєнно-політичних блоки до конфлікту. У стратегічних планах Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини та Німеччини, з іншого, завоюванню України надавалося першочергове значення. Доки у складі Російської імперії перебувала Наддніпрянська Україна, царський уряд прагнув захопити й Західну Україну. З іншого боку, доки Австро-Угорщина володіла Західною Україною, її правителів не полишала спокуса захопити Наддніпрянську Україну. Про це свідчив досвід XIX ст., так було й напередодні Першої світової війни. Вопрос 2(17) Братські школи - навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які заснували і утримували братства. Б.ш. були не тільки засобом освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Навчання в школі проводилось українською мовою, але велика увага приділялась вивченню грецької, латинської і польської мов. Учні братських шкіл вивчали діалектику, риторику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а у деяких --- теологію. В школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Крім того, братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки і доброї педагогічної підготовки. Братські школи, на відміну від єзуїтських колегій, мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства і шляхти. Сироти і учні з незаможних родинжили у бурсах. Братські школи відігравали значну роль у поширенні освіти і культури в Україні, збереженні національної свідомості у абсолютної більшості українського суспільства.Києво-Могилянська академія за змістом навчальних програм і рівнем викладання відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися згадані "сім вільних мистецтв", студенти діставали ґрунтовну підготовку з класичної літератури, історії, географії, математики, медицини і філософії. Значна увага приділялася вивченню мов, зокрема старослов’янської, грецької, латинської, польської, а згодом французької і староєврейської. Після загальноосвітньої підготовки починалося вивчення богослов’я та юридичних наук. Правда, богословські науки в академії викладалися з великими перервами, оскільки польські панівні кола їх забороняли, побоюючись, щоб навчальний заклад не став ідеологічною опорою православ’я. Києво-Могилянська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру. До неї вступала молодь всіх станів українського суспільства, починаючи від шляхти й козацької старшини і закінчуючи міщанами й селянами. Крім українців та білорусів до академії вступали росіяни, румуни, болгари, серби, а потім греки, араби. Вона була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, де готувались кадри для всього православного світу. Академія відіграла значну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні XVII—XVIII ст. Билет 19 Вопрос 1(35) 4 березня 1917 року в Києві, за ініціативи Товариства українських поступовців, утворюють Українську Центральну Раду. Одним із перших програмних документів Центральної Ради був виданий нею 10 червня 1917 року «1 Універсал до українського народу на Україні й поза Україною сущого». У ньому проголошувалась автономія України. Висловлювалася надія, що національні меншості, які живуть на території України, теж будуватимуть автономний устрій. видання Універсалу свідчило про крах політики Тимчасового уряду, який не мав сили зупинити наростаючий український національний рух. Перший український уряд очолив В.Винниченко. 3 липня 1917 року Центральна Рада опублікувала 2 Універсал. У ньому проголошувалося, що вона, «з задоволенням сприймає заклик уряду до єднання». Центральна Рада стала єдиним найвищим органом демократії в країні.7 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила 3 Універсал: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою.У цьому Універсалі була накреслена програма політичних та соціально-економічних перетворень в Україні, а саме ліквідація приватної власності на землю, 8-годинний робочий день на підприємствах, контроль над виробництвом, скасування смертної кари, запровадження судової реформи, гарантія демократичних свобод, персонально-національна автономія для національних меншостей.В ніч на 12 січня 1918 року Михайло Грушевський оголосив останній 4 Універсал, яким проголошувалася «вільна Українська Народна Республіка», самостійна, «від нікого не залежна, суверенна». УНР закликала усіх громадян «стояти непохитно на стороні добутої ворогів селянсько-робітничої Української Республіки». Центральна Рада мала значні заслуги перед українським народом. Протягом свого нетривалого існування вона пробудила націю від рабської покори й пасивності, підняла на боротьбу за відродження давно втраченої державності, проголосила Українську Народну Республіку. Саме з неї було закладено основи майбутнього політичного суспільного й економічного ладу вільної й незалежної України на засадах демократії, свободи, справедливості. Вопрос 2(16) Розвиток освіти в Україні, починаючи з ХІV ст., відбувався у складних соціальних і національно-культурних умовах. Включення українських земель до складу Великого князівства Литовського спочатку не внесло суттєвих змін у їх культурно-національний розвиток. Тут продовжували діяти православні (монастирські й церковноприходські) школи, традиції яких склались у період Київської Русі і викладання в яких велося церковнослов’янською мовою. Вони забезпечували основи грамотності населення. Але поступово, у процесі зближення Литовської держави з Польщею у князівстві посилюються польські впливи. Після заснування при Празькому (1397) та Краківському (1409) університетах спеціальних інтернатів для студентів з литовських та інших сусідніх земель литовські й українські магнати почали туди посилати своїх дітей для подальшої освіти. Як наслідок навчання у чужій школі у середовищі литовської й української магнатерії та шляхти почалося культивування презирства до рідної мови. На українських землях давався взнаки кризовий стан шкільної освіти, відсутність власної вищої школи. Як правило, школи існували при церквах і монастирях, де навчались переважно діти міщан, селян, дрібної шляхти, які міцно трималися своєї національності й православної віри. У ХVІ ст. в Україні з’являються мандрівні дяки та світські вчителі, які організовували своєрідну пересувну школу. Першим підручником у школах був буквар, зразки якого не збереглися, першою читанкою – часослов. У 1491 р. Святополк Фіоль видав у Кракові “Часосолов”, якій призначалався для користування в українських землях і який став першою слов’янською книжкою, друкованою кирилицею. В умовах посилення наступу католицизму на українські землі з другої половини ХV ст. православна церква як один з головних чинників тогочасного культурного процесу намагалась зберегти національний характер школи з навчанням слов’яноруською мовою. Але з розвитком продуктивних сил, поглибленням товарно-грошових відносин такі школи вже не відповідали вимогам часу, у суспільстві зростала потреба в освічених людях. У той же час церква, яка володіла всіма освітніми закладами, не була зацікавлена у поширенні знань, освіти серед населення, а через те не прагнула до вдосконалення існуючих шкіл. З середини ХVІ ст. в українські землі починають проникати ідеї руху Реформації, зокрема, звільнення з-під влади Риму, демократизація церкви й наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на національні мови, заснування шкіл. Реформаторство супроводжувалося могутнім прсвітницьким рухом. В Україні наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. створюваються протестанстські та соцініанські школи, які пропагують реформаторські ідеї (у Хмельнику, Любарі, Киселині, Панівцях та ін.). Високий рівень викладання, загальнодоступність і віротерпимість привертали до цих закладів й іновірців, а тому ці школи переслідувалися католицькою церквою та урядом Речі Посполитої. Католицька церква, занепокоєна поширенням реформаторських ідей, розпочала з ними боротьбу, у тому числі в галузі освіти. Важливим інструментом у зміцненні позицій католицизму став орден єзуїтів. У Польщі його діяльність була спрямована на посилення католицької експансії, піднесення рівня католицьких шкіл, розширення їх мережі. В українських землях експансія Ватікана особливо активізується після Люблинської унії (1569) і утворення Речі Посполитої. Єзуїти відкривали свої школи (елементарні й середні) та колегії, які мали два відділи: нижчий (гімназія, п’ять класів) і вищий (де три роки вивчалась філософія і чотири – богослов’я). Чільне місце в них посідала латинська мова, якою велось викладання. Навчальні заклади організовувалися за зразком західноєвропейських. Випускники єзуїтських шкіл відзначалися вмінням вести диспути з протестантами та православними. В Україні діяли 23 єзуїтські колегії – у Ярославі (1575), Львові і Луцьку (1608), Києві (1647) та ін. Система виховання в єзуїтських школах була спрямована на формування з молодих людей ревностних католиків. Багато представників православної української шляхти після закінчення цих шкіл зрікалися своєї національності й віри, починали з неповагою ставитись до рідної культури. Таким чином, католицькі школи стали одним із засобів полонізації українського населення. Цей процес денаціоналізації, що охопив насамперед українські шляхетні кола, викликав в Україні наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. серйозний опір. В умовах посилення боротьби за вплив на освіту з боку католицького, уніатського, протестантського віровчень православна церква втрачає свою монополію у галузі шкільництва. З ініціативи окремих осіб або груп української шляхти, міщанства, духовенства виникають нові або реорганізуються старі школи. Посилення впливу світських кіл, проникнення гуманістичних і реформаційних ідей обумовили вагомі зміни в українській освіті у цей період, виникнення якісно нової школи – грко-слов’яно-латинської. Вона ґрунтувалась на національних традиціях, поєднуючи їх з передовими досягненнями західноєвропейської школи й науки. Такий різновид школи стає визначальним у розвитку освіти у східнослов’янських землях на протязі тривалого часу. Першим навчальним закладом такого типу була школа в Острозі на Волині, яка піднесла систему освіти в Україні до рівня вищих протестантських і католицьких шкіл. Культурно-освітній центр нового типу, який складався з колегії, літературно-наукового гуртка, друкарні і бібліотеки, заснував у 1576 р. князь Костянтин Острозький, який відігравав роль опікуна православ’я і мецената української культури. Він зібрав у м. Острозі людей з високою гуманістичною освітою. Першим ректором колегії був письменник-полеміст Герасим Смотрицький, друкарню очолював Іван Федоров (1577-1582), викладали українські учені Даміан Наливайко, Василь Сурозький. Наприкінці ХVІ ст. Острог перетворився на великий просвітницький центр. Навчання здійснювалося за поширеною в Європі системою “семи вільних мистецтв”, яка поділялась на тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадріум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Острозька школа, як і більшість шкіл того часу, мала переважно гуманітарну спрямованість. Національні культурно-освітницькі традиції в Острозькій школі зберігались завдяки викладанню церковнослов’янської та грецької мов, які були літературними й конфесійними мовами даного регіону і вивчення яких було характерною особливістю шкіл у східнослов’янських землях ще з часів Киівської Русі. Крім того, в умовах наступу католицизму церкослов’янська мова виступала як засіб самозбереження національної віри й культури. Разом з тим, навчання будувалось таким чином, щоб випускники школи за рівнем освіти не поступались тим, хто закінчив католицькі та протестантські школи. У зв’язку з цим в Острозі значну увагу приділяли вивченню латини, яка була мовою західноєвропейської школи, науки, літератури. До того ж у Речі Посполитій вона було також офіційною мовою адміністративних та судових установ. Острозька школа стала фактично першою вищою школою в Україні. Після смерті К.Острозького (1608), нащадки якого прийняли католицтво, вона поступово занепадає. 1624 р. єзуїти відкрили в Острозі свій колегіум і припинили діяльність школи. З другої половини 1580-х рр. значну роль у суспільно-політичному і культурному житті починають відігравати братства – громадсько-політичні організації українського міщанства, які створювалися для захисту своїх станових і національно-релігійних інтересів. Вони розпочинають боротьбу проти національного і релігійного обмеження, за збереження православ’я та української культури, у тому числі у галузі освіти. Створення шкіл було одним з головних положень статутів братств. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. в Україні виникає близько 30 братських шкіл, першою з яких була школа при Львівському Успенському братстві (1586). Її першим ректором був визначний знавець і викладач грецької мови єпископ Арсеній. Він розробив один з найстаріших шкільних статутів Європи – “Порядок шкільний”, який містив педагогічні ідеї та визначав коло предметів. Цим статутом було закладено принцип станової рівності освіти. З 1604 р. братство запросило на посаду ректора школи чудового знавця латинської та грецької мов Івана Борецького. Школа готувала вчителів і священиків, а такожє намагалась зразково поставленим вихованям протидіяти антиукраїнським впливам єзуїтської школи. Визначним здобутком Львівської школи було створення її студентами греко-слов’янської граматики “Адельфотес”, призначеної не лише для вивчення мов, а й для знайомства з діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією, астрономією, медициною та богослов’ям. Інші братські школи, які виникають у Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Немирові, Крем’янці, Луцьку та ін., будувались за зразком Львівської. Вона надсилала багатьом свій статут, постачала підручники, а іноді направляла й вчителів. Під ідейним і педагогічним впливом братських шкіл перебували монастирські і парафіяльні школи. За навчання у братських школах батьки сплачували певні кошти, діти незаможніх батьків навчалися безкоштовно. За програмою навчання ці школи були закладами середнього типу. Найголовніша увага приділалась вивченню слов’янської та української книжної мов. Усі братські школи у своєму розвитку пройшли два етапи: вони виникали як греко-слов’янські, а згодом почали зближуватись з латино-польськими. Це дозволяло знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки й літератури. У 1615 р. була заснована Київська братська школа. Одним з організаторів школи й першим її ректором був Іван Борецький (пізніше – митрополит Іов), який переїхав зі Львова. У Київській братській школі, як і у Львівській, викладались церковно-слов’янська, грецька, латинська, книжкова українська мови, філософія, риторика, поетика. Викладання не у всіх школах було однаковим і визначалося можливостями братств. Але Львівська, Луцька, Київська братські школи за рівнем викладання успішно конкурували з єзуїтськими й протестантськими і відіграли важливу роль у розповсюдженні освіти, розвитку наукових знань, боротьбі проти католицизму. Діяльність українських освітніх закладів проходила в умовах посиленя національно-релігійного тиску. Після Берестейської унії (1596) розпочалось створення уніатських шкіл: 1609 р. Іпатій Потій заснував уніатську школу у Володимирі, такі ж школи у Барі, Шаргороді, Холмі організував уніатський орден василіан. В уніатських школах вивчались латинська, польська, грецька, а іноді й церковнослов’янська мови, але головним їх завданням було насадження уніатства. Королівський універсал 1613 р. прирівняв ці школи до католицьких.
Билет 20 Вопрос 1(36) Очоливши Українську державу, генерал П. Скоропадський поставив завдання відновити в країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос в економіці. Для цього йому було надано широкі повноваження – право видавати закони, призначати уряд, керувати зовнішньою політикою та військовими справами, бути верховним суддею. До скликання Українського Сейму в країні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України». У них було визначено головні напрями діяльності Гетьманату в політиці, організації державного управління, надано Гарантії громадських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замість УНР. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах, її устрій, більшість пізніше прийнятих законів багато в чому копіювали дореволюційну систему. За кілька місяців в Україні було створено новий адміністративний апарат. Крім досягнень, за гетьманування П. Скоропадського мали місце чимало прорахунків, які виявилися фатальними. Чи не найбільше компрометувала його залежність від Німеччини, окупаційні війська якої безсоромно грабували Україну. Небезпідставними були звинувачення П. Скоропадського та його уряду в проросійській політиці. Гетьман був тісно пов’язаний із заможними верствами українства, які спонукали його до ліквідації соціальних завоювань трударів.
Вопрос 2(9) Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Уже за часів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого засновуються школи для навчання князівських і боярських дітей, а також дітей старост і священиків. Існували й бібліотеки. Першою з них була бібліотека при Софійському соборі, заснована в 1037 р. На Русі було чимало освічених людей, зокрема серед князів. Так, високоосвіченими були Ярослав Мудрий і Володимир Мономах. Князь Всеволод Ярославич, батько Володимира Мономаха, знав п'ять іноземних мов. У період Київської Русі розвивалася оригінальна література. Одним з найвидатніших письменників XI ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі «Слово про закон і благодать», написаному між 1037 і 1050 рр. Іларіон вихваляє діяльність князя Володимира за те, що зробив Русь відомою в усіх кінцях землі, прославляє Давньоруську державу, виступає проти зазіхань на зверхність з боку Візантії. Серед церковної літератури поширення набули «житія святих» і «повчань». Зокрема, ряд «повчань» та інших творів написав Феодосій Печерський, (один із засновників Києво-Печерського монастиря). Діячі братств фактично очолили суспільний рух за утвердження традицій української культури, збереження рідної мови, формування самосвідомості народу в умовах загострення католицької експансії. Із середовища братств вийшли найактивніші письменники-полемісти, які були своєрідними продовжувачами традиції в українській духовній культурі, яку започаткували солунські брати Кирило й Мефодій. Катаклізми суспільного життя того часу змусили людину звернути увагу на умови існування в цьому світі, оцінити свої зусилля, змінити цей світ. Діячі братського руху замислювались над призначенням людини в земному світі, і це їх прагнення стало основою формування нового ідеалу людини.
Билет 21 Вопрос 1(20) У Визвольній війні українського народу Б. Хмельницький виявив себе не лише як великий полководець і дипломат, а і як державний діяч, фундатор і будівничий української козацької держави. Він добре розумів, що перемога може бути нетривкою, якщо її не закріпити на місцях. Тому ще на початку війни вишукував шляхи для будівництва держави. Однак у походах 1648 р. він ще не мав розробленої державної програми. Лише у грудні 1648 p Б. Хмельницький сформував нову політичну програму, яка передбачала право українського народу на створення власної держави, її незалежність і соборність. І, нарешті, визнання Річчю Посполитою незалежності козацької України в тих кордонах, у яких "володіли благочестиві великі князі", тобто як правонаступниці Київської Русі. Скориставшись перемир'ям з Польщею, яке настало після укладення Зборівського договору 1649 p., здобутими правами для державного будівництва на відвойованих землях, Б. Хмельницький активно зайнявся організацією української козацької держави. У 1649—1650 pp. всю підвладну йому територію було поділено на округи — полки, а їх — на сотні. Полковники, сотники і міські отамани мали військові ранги і поряд з військовими обов'язками несли цивільну службу в адміністрації, фінансовій управі й суді. Було організовано різні ланки державного апарату. Замість станово-шляхетської системи земських, гродських і підкоморських судів виросла мережа нових козацьких судів. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. У державі склалися власні фінансова, митна і податкова системи. Податки вперше почали надходити до Державного скарбу Війська Запорізького. Здійснювалося карбування власних українських грошей. У містах діяли органи самоврядування: у великих — магістрати, у менших — ратуші. Однією з найважливіших справ державного будівництва було військо, основу якого становило реєстрове козацтво. Виявивши винятковий талант військового стратега й хист організатора, Б. Хмельницький з непідготовлених, розрізнених загонів повстанців за роки національно-визвольної війни створив могутню регулярну армію, яка виграла майже всі битви війни. Українська держава мала власну символіку — прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом. У гетьманській столиці Чигирині були представлені посли більшості країн Європи. Найвищим органом влади вважалася Генеральна Рада Війська Запорізького. Проте з 1649 р. її функції здебільшого переходять до Старшинської Ради, що було характерною ознакою перегрупування козацтва і свідчило про зростання ролі козацької старшини. До складу Ради входили у першу чергу генеральна старшина і полковники. Іноді Старшинська Рада збиралася в розширеному складі. У ній також брали участь сотники, представники військового товариства та міської адміністрації, а також вищого духовенства. Рада ухвалювала законодавчі акти, розв'язувала всі адміністративні, господарські, військові та зовнішньополітичні справи, була верховною судовою інстанцією, перебирала на себе функцію обрання й усунення гетьмана. До компетенції Старшинської Ради належали також питання миру і війни, мирних переговорів, встановлення дипломатичних відносин. Могутня влада концентрувалася в руках гетьмана. Він очолював адміністрацію, військо, фінансову і судову системи, скликав ради, видавав нормативні акти — універсали, вів дипломатичні переговори. Йому підпорядковувалася Генеральна канцелярія, до складу якої входили старшини, яких обирали на козацькій раді. Це — генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, а також підскарбій, хорунжий і бунчужний. Генеральний писар очолював гетьманську канцелярію і займався зовнішньою політикою. Обозний керував артилерією і займався постачанням армії. Осавули були по-мічниками і заступниками гетьмана у військових справах. Підскарбій відав фінансами, бунчужний був хранителем гетьманського бунчука, хорунжий — прапора. Чимало Б. Хмельницький зробив для зміцнення міжнародного становища української держави, для зростання її ролі як суб'єкта відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Ще 1648 р. він зав'язав стосунки з Туреччиною, що було потрібно з огляду на союзника України — кримського хана — васала турецького султана. Улітку 1650 р. Хмельницький погодився на прийняття турецького протекторату. Адже дуже нелегко було порозумітися з кримським ханом, який вимагав від гетьмана спільної війни проти Росії, щоб приєднати землі Астраханського і Казанського ханств. Щоб відвернути увагу хана від Москви, Б. Хмельницький запропонував йому спільний похід у Молдову, бо розумів її значення як торговельного шляху до Туреччини. Похід було успішно проведено у вересні 1650 p., і молдавський господар В. Лупул був змушений укласти союз з Україною та заручити свою дочку Розанду із старшим сином гетьмана Тимошем. Старша дочка Лупула була одружена з литовським князем Я. Радзивілом. Завдяки родинним зв'язкам із впливовим литовським магнатом Хмельницький сподівався досягти на майбутнє нейтралітету Литви. І, нарешті, слід з'ясувати, яку ж державу побудував Б. Хмельницький. Оскільки державний апарат формувався за прототипом установ, які існували на Запорізькій Січі, цю українську державу слід вважати республікою, що істотно відрізнялася від монархій Європейського континенту. А враховуючи провідну роль козацтва в утворенні державності та політичному житті, можна називати її Українською козацькою республікою.
Вопрос 2(37) Поряд із серйозними недоліками, що їх виявила УЦР у своїй діяльності, треба зауважити на безсумнівному значенні діяльності цього уряду як для історії українського державотворення, так і для практики сучасного державного будівництва. І це обумовлюється, передусім, тим, що УЦР чітко заявила про права українського народу на свою власну державу, культуру, мову. Всі ці права УЦР намагалася відстоювати не революційним, а еволюційним, парламентським шляхом, який, як виявилося, був приречений на поразку. В цілому ж, як доводять наукові дослідження, діяльність УЦР сприяла національному відродженню шляхом визначення великої, благословенної мети - утворення української державності, розбудови вільної, незалежної України.Отже, в діяльності гетьманату П. Скоропадського, як бачимо, були досягнення і прорахунки. Наголосимо на тому, що своїм «Актом про федерацію з небільшовицькою Росією» гетьман перекреслив головні здобутки на шляху державотворення, оскільки цей «акт» означав фактично офіційне скасування державної самостійності України
Билет 22 Вопрос 1(13) Визначте спільне у суспільно-політичній організації та державному устрої Галицько-Волинського князівства та Київської Русі. Державний лад Галицько-Волинського князівства ніби був схожий на устрій Київської Русі, але у функціонуванні, повноваженнях та компетенції роль князя, ради бояр, віча була дещо іншою. Князеві королю належала верховна законодавча, виконавча, судова, адміністративна та виконавча влада. Він очолював державу як суверен, керував збройними силами, зовнішньою політикою, фінансами податки, карбування грошей. Проте абсолютної влади в державі князь не мав, вона обмежувалася впливовим боярством, особливо в Галичині, де боярський клан сформувався з місцевої земельної аристократії, ще родоплемінних часів. Політично сильні князі Данило Романович вели з ними криваву боротьбу, а слабші потрапляли під повний контроль. Другою особливістю державного ладу Галицько-Волинського князівства є дуумвірат — одночасне правління двох князів: одного на Волині у Володимирі, другого — м Галичині Галичі, Львові, Холмі. Йдеться про співправління Данила і Василька Романовичів, Льва I Даниловича і Володимира Васильковича, Андрія і Лева II Юрійовичів. Боярська рада формально існувала як дорадчий орган центральної влади при князеві. Та фактично рада скликалася найбільш впливовими боярами, які прагнули обмежувати або регулювати владу князя. До її складу входили найбільші землевласники бояри-аристократи, галицький єпископ, воєводи, намісники та суддя княжого двору теж всі походженням з боярського стану. У часи занепаду влади князя бояри очолювали державу, наприклад, Володислав Кормильчич в роки малолітства Данила Романовича або Дмитро Детько після смерті Юрія II. Віче як пряме воле- і правовиявлення населення скликалося спарадично — або стихійно, або князем чи боярами у часи зовнішньої загрози чи внутрішньої міжусобної боротьби. Воно не мало чіткого регламенту, визначених повноважень та компетенції. Поступово його роль занепала і до XIV ст. звелася нанівець. Вопрос 2(34) Охарактеризуйте основні напрями державотворчої політики Директорії УНР. Наскільки ця політика була ефективною Деклараціями Директорії, оголошеної 26 грудня 1918 р., відновлювалися права, які мали селяни і робітники за Центральної Ради. Всі трудові господарства залишались у попередніх власників непорушними, а решта земель переходила в користування безземельних і малоземельних селян. Було відновлено 8-годинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів. Головнимй Отаман С. Петлюра висунув гасло: «Ге<
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-16; просмотров: 288; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.147.77.119 (0.015 с.) |