Причини та основні етапи Великої Французької революції.

Передумови революції. У 1788-1789 рр.. у Франції наростав суспільно-політичну кризу. І криза в промисловості і торгівлі, і неврожай 1788 р., і банкрутство державної скарбниці, розореної марнотратними витратами двору Людовика XVI (1754-1793), не були головними причинами революційної кризи. Головна причина, що викликала широке, що охопило всю країну невдоволення існуючим станом речей, полягала в тому, що панував феодально-абсолютистський лад не відповідав завдань економічного, соціального та політичного розвитку країни.

Приблизно 99 відсотків населення Франції становило так званий третій стан і лише один відсоток привілейовані стани - духовенство та дворянство.

Третє стан було в класовому відношенні неоднорідний. До його складу входили і буржуазія, і селянство, і міські робітники, ремісники, біднота. Усіх представників третіх стану обєднувало повна відсутність політичних прав і прагнення змінити існуючий порядок. Всі вони не хотіли і не могли далі миритися з феодально-абсолютистської монархією.

Після низки невдалих спроб король повинен був оголосити про скликання Генеральних штатів - збори представників трьох станів, не збиралися вже 175 років. Король і його наближені сподівалися за допомогою Генеральних штатів заспокоїти громадську думку, отримати необхідні кошти для поповнення скарбниці. Третє стан повязувало з їх скликанням надії на політичні зміни в країні. З перших же днів роботи Генеральних штатів виник конфлікт між третім станом і першими двома через порядок засідань і голосування. 17 червня збори третього стану проголосили себе Національними Зборами, а 9 Липень - Установчими зборами, підкреслюючи тим самим свою рішучість встановити в країні новий суспільний лад і його конституційні основи. Король відмовився визнати цей акт.

У Версаль і Париж стягувалися вірні королю війська. Парижани стихійно піднімалися на боротьбу. На ранок 14 липня більша частина столиці була вже в руках повсталого народу. 14 липня 1789 озброєний натовп звільнила вязнів Бастилії - фортеці-вязниці. Цей день став початком Великої французької революції. За два тижні старий порядок був знищений по всій країні. Королівська влада змінилася революційно-буржуазної адміністрацією, почала формуватися Національна гвардія.

Не дивлячись на відмінність класових інтересів, у боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу обєднались буржуазія, селянство і міські низи. Очолила рух буржуазія. Загальний порив знайшов відображення у прийнятті Установчими зборами 26 Серпень Декларації прав людини і громадянина.У ній проголошувалися священними і невідчужуваними правами людини і громадянина свобода людини, свобода слова, свобода совісті, безпека і опір гніту. Таким самим священним і непорушним було оголошене і право власності, було оприлюднено декрет, що оголошує усе церковне майно національним. Установчі збори затвердили новий адміністративний поділ королівства на 83 департаменту, знищило старе становий розподіл і скасував всі титули дворянства і духівництва, феодальні повинності, станові привілеї, скасував цехи. Проголосило свободу підприємництва. Прийняття цих документів означало, що царства феодально-абсолютистської монархії приходить кінець.

Етапи Революції. Однак під час Революції розстановка політичних сил в боротьбі за новий державний устрій змінювалася.

У історії Великої французької революції виділяють три етапи: перший - 14 липня 1779 - 10 серпня 1792; друга - 10 серпня 1772 - 2 червня 1793; третій, вищий етап революції - 2 червня 1793 - 27/28 липня 1794.

На першому етапі революції владу захопили велика буржуазія і ліберальне дворянство. Вони виступали за конституційну монархію. Серед них керівну роль відігравали М. Лафайет (1757-1834), А. Барнав (1761-1793), А. Ламет.

У вересні 1791 Людовик XVI підписав вироблену Установчими зборами конституцію, після чого в країні встановився режим конституційної монархії; Установчі збори розійшлося, і почало працювати Законодавчі збори.

Глибокі суспільні потрясіння, що відбувалися в країні, посилили тертя між революційною Францією і монархічними державами Європи. Англія відкликала з Парижа свого посла. Российская імператриця Катерина II (1729-1796) вигнала французького повіреного Жене. Іспанська посол у Парижі Іріарт зажадав свої вірчі грамоти назад, а іспанське уряд розпочав військові маневри вздовж Піренеїв. Був відкликаний з Парижа посол Голландії.

Австрія і Пруссія уклали між собою союз і оголосили, що перешкодять поширенню всього того, що загрожує монархії у Франції та безпеки всіх європейських держав. Загроза інтервенції змусила Франції першим оголосити війну проти них.

Війна почалася з невдач для французьких військ. У звязку з важким становищем на фронті Законодавче збори проголосили: «Вітчизна в небезпеці". Навесні 1792 молодий саперний капітан, поет і композитор Клод Жозеф Руже де Ліль (1760-1836) в пориві натхнення за одну ніч написав знамениту «Марсельєзу», яка стала згодом французьким національним гімном.

10 серпня 1792 відбулося народне повстання, яке очолила Паризька комуна. Розпочався другий етап революції. Паризька комуна стала в цей період паризького органом міського самоврядування, а в 1793-1794 рр.. була важливим органом революційної влади. Її очолювали П.Г. Шометт (1763-1794), Ж.Р. Ебер (1757-1794) та ін Комуна закрила багато монархічні газети. Нею були заарештовані колишні міністри, скасований майновий ценз, усі чоловіки, які досягли 21 року, отримали виборчі права.

Під керівництвом Комуни натовпу парижан почали готуватися до штурму палацу Тюїльрі, в якому перебував король. Не чекаючи штурму, король разом з родиною залишив палац і прийшов в Законодавчі збори.

Збройний народ захопив палац Тюїльрі. Законодавчі збори прийняв постанову про відмову короля від влади і скликання нового верховного органу влади - Національного конвенту (зборів). 11 серпня 1792 у Франції була фактично ліквідовано монархія.

Для суду над «злочинцями 10 Серпня» (прихильниками короля) Законодавчі збори заснувало Надзвичайний трибунал.

20 вересня відбулося два найважливіші події. Французькі війська завдали першої поразки військам противника в битві при вальмами. Того ж дня в Парижі відкрився новий, революційний Збори - Конвент.

На цьому етапі революції політичне керівництво перейшло до жирондисти, що представляють переважно республіканську торгово-промислову та землеробської буржуазію. Лідерами жирондистів Ж.П. були Бріссо (1754-1793), П.В. Вірно (1753-1793), Ж.А. Кондорсе (1743-1794). Вони становили в Конвенті більшість і були правим крилом в Зборах. Їм протистояли якобінці, що складали ліве крило. Серед них були М. Робеспєр (1758-1794), Ж.Ж. Дантон (1759-1794), Ж. П. Марат (1743-1793). Якобінці виражали інтереси революційно-демократичної буржуазії, яка виступала в союзі з селянством і низи.

Тим якобінцями і жирондисти розгорнулася неабияка боротьба. Жирондисти були задоволені результатами революції, виступали проти страти короля і протидіяли подальшому розвитку революції.

Якобінці поглибити вважали за необхідне революційний рух.

Але два декрету в Конвенті були прийняті одностайно: про недоторканність власності, про скасування монархії і встановлення Республіки.

21 вересня у Франції була проголошена Республіка (Перша Республіка). Девізом Республіки стало гасло «Свобода, рівність і братерство».

Питанням, хвилювали тоді всіх, була доля арештованого короля Людовика XVI. Конвент вирішив його судити. 14 січня 1793 387 депутатів Конвенту з 749 проголосували за надання короля смертної кари. Один з депутатів Барер Конвенту так пояснив свою участь у голосуванні: "Це процес є актом громадського порятунку або заходом громадської безпеки...» 21 січня Людовик XVI був страчений, в жовтні 1793 страчена королева Марія-Антуанетта.

Страта Людовіка XVI послужила приводом для розширення антифранцузької коаліції, до якої увійшли і Англія Іспанія. Невдачі на зовнішньому фронті, поглиблення економічної скрути всередині країни, зростання податків все це похитнула позиції жирондистів. У країні посилилися заворушення, почалися погроми, вбивства, а 31 травня - 2 червня 1793 відбулося народне повстання.

З цієї події бере відлік третій, вищий етап Революції. Влада перейшла до рук радикально налаштованих верств буржуазії, яка спиралася на основну частина міського населення і селянство. В цей момент народні низи мали найбільший вплив на владу. Для порятунку революції якобінці вважали за необхідне введення надзвичайного режиму - у країні оформилася якобінська диктатура.

Неодмінною умовою якобінці визнавали централізацію державної влади. Конвент залишився законодавчим вищим органом. У його підпорядкуванні знаходився уряд з 11 осіб - Комітет громадського порятунку на чолі з Робеспєром. Був укріплений Комітет громадської безпеки Конвенту для боротьби з контрреволюцією, активізувалися революційні трибунали.

Положення нового уряду було важким. Вирувала війна. У більшості департаментів Франції, особливо Вандеї, ішли заколоти.

Влітку 1793 молодий дворянкою Шарлоттою Корде був убитий Марат, що вплинуло на хід подальших політичних подій.

Найважливіші заходи якобінців. У червні 1793 Конвент прийняв нову конституцію, відповідно до якої Франція оголошувалась єдиною і нероздільною Республікою; закріплювалися верховенство народу, рівність людей у правах, широкі демократичні свободи. Скасовувався майновий ценз при участі у виборах до державних органів; усі чоловіки, які досягли 21 року, отримали виборчі права. Засуджувалися завойовницькі війни. Ця конституція була найдемократичнішою з усіх французьких конституцій, однак її введення було відстрочено через надзвичайного стану в країні.

Комітет громадського порятунку провів ряд важливих заходів з реорганізації і зміцненню армії, завдяки чому в досить короткі терміни Республіці вдалося створити не лише численну, але і добре озброєну армію. І до початку 1794 війна було перенесено на територію ворога. Революційний уряд якобінців, очоливши і мобілізувавши народ, забезпечило перемогу над зовнішнім ворогом - військами європейських монархічних держав - Пруссії, Австрії та ін

У жовтні 1793 Конвент запровадив революційний календар. Початком нової ери оголошувалося 22 вересня 1792 - перший день існування Республіки. Місяць поділявся на 3 декади, місяці отримали назву за характерною для них погоду, рослинності, плодів або сільськогосподарських робіт. Недільні дні скасовувалися. Замість католицьких свят вводилися свята революційні.

Однак союз якобінців тримався необхідністю спільної боротьби проти іноземній коаліції і контрреволюційних заколотів всередині країни. Коли на фронтах була здобута перемога і пригнічені заколоти, небезпека реставрації монархії зменшилася, почався відкат революційного руху. Серед якобінців загострилися внутрішні розбіжності. Так, Дантон з осені 1793 вимагав ослаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політики терору. Він був страчений. Низи вимагали поглиблення реформ. Велика частина буржуазії, незадоволеного політикою якобінців, обмежувальний що проводили режим і диктаторські методи, що перейшла на позиції контрреволюції, тягнучи за собою значні маси селян.

Так робили не тільки рядові буржуа, до табору контрреволюції влилися і вожді Лафаєт, Барнав, Ламет, а також жирондисти. Якобінська диктатура все більше втрачала народної підтримки.

Використовуючи терор як єдиний метод вирішення протиріч, Робеспєр підготував власну загибель і виявився приреченим. Країна і весь народ втомилися від жаху якобінського терору, і все його супротивники обєдналися у єдиний блок. У надрах Конвенту дозрів змову проти Робеспєра та його прихильників.

9 термідора (27 липня) 1794 змовникам Ж. Фуше (1759-1820), Ж.Л. Тальену (1767-1820), П. Баррас (1755-1829) вдалося зробити переворот, заарештувати Робеспєра, скинути революційний уряд. «Республіка загинула, настало царство розбійників», - такими були останні слова Робеспєра в Конвенті. 10 термідора Робеспєр, Сен-Жюст, Кутон та їх найближчі сподвижники були гільотіровани.

Змовники, що отримали назву термідоріанців, використовували тепер терор на свій розсуд. Вони звільнили з увязнення своїх прихильників і посадили до вязниці прихильників Робеспєра. Паризька комуна була тут же скасована.

Підсумки Революції її значення. У 1795 г.била прийнята нова конституція, за якою влада перейшла до Директорії і двом радам - Раді пятисот і Раді старійшин. 9 листопада 1799 Рада старійшин призначив бригадного генерала Наполеона Бонапарта (1769-1821) командувачем армією. 10 листопада «законним» чином було ліквідовано режим Директорії, встановлений новий державний порядок Консульство, що проіснувало з 1799 до 1804

Головні підсумки Великої французької революції:

1. Вона консолідувала і спростила складне різноманіття дореволюційних форм власності.

2. Землі багато (але не всі) дворян були розпродані селянам з розстрочкою на 10 років дрібними ділянками (парцелламі).

3. Революція сміла всі станові барєри. Відмінила привілеї дворянства і духовенства та ввела рівні соціальні можливості для всіх громадян. Все це сприяло розширенню цивільних прав у всіх європейських країнах, введення конституцій у країнах, що не мали їх раніше.

4. Революція проходила під егідою представницьких виборних органів: Національне установчі збори (1789-1791 рр..), Законодавчі збори (1791-1792 рр..), Конвент (1792-1794 рр.). Це сприяло розвитку парламентської демократії, не дивлячись на наступні відкати.

 

5. Революція породила новий державний устрій - парламентську республіку.

6. Гарантом рівних прав для всіх громадян тепер виступало держава.

7. Була перетворена фінансова система: відмінено становий характеру податків, введений принцип їх загальності і пропорційності доходів або майну. Проголошена гласність бюджету.

Якщо у Франції процес капіталістичного розвитку йшов, хоча й повільніше, ніж в Англії, то в Східній Європі феодального способу виробництва і феодальна держава були ще міцні та ідеї Французької революції знайшли там слабкий відгомін. На відміну від епохальних подій, що відбуваються в Франції, на сході Європи почався процес феодальної реакції.