Державний устрій фрн за основним законом 1949 року.

1. Умови прийняття Конституції ФРН 1949 р.

Після капітуляції Німеччини в 1945 р. вся повнота влади в країні перейшла до рук військових губернаторів у чотирьох окупаційних зонах, на які була поділена Німеччина. Національна німецька адміністрація спочатку створювалася на комунальному, а потім на земельному рівні. Після проведення виборів в земельні парламенти (ландтаги) у 1946/47 рр.. приймаються перші земельні конституції (наприклад, у Гессені в 1947 р.), Що відображають прагнення до демократизації суспільно-політичного життя, подолання нацистського минулого.

Початок "холодної війни", зростаюча конфронтація між СРСР і західними державами унеможливлювали відтворення єдиного німецького держави. У цих умовах західні держави прийняли рішення сприяти утворенню німецької держави на тих територіях, які перебували під їх окупаційним контролем. На Нараді західних окупаційних держав в Лондоні в лютому 1948 року був вироблений план створення німецької держави та визначено принципи, які повинні бути покладені в його основу. Цей документ, що отримав назву "лондонської рекомендації", був запропонований на розгляд земельних урядів. Для обговорення цих рекомендацій і вироблення німецької позиції земельні уряди провели низку нарад, найбільш відоме з яких, що відбулося в серпні 1948 року на острові Херрехімзее, отримало найменування "конституційного конвенту". У ньому взяли участь міністри юстиції всіх західнонімецьких земель, численні експерти в галузі конституційного права. Було прийнято рішення створити спеціальний орган для вироблення проекту конституції західнонімецької держави. Таким органом став Парламентська рада, до складу якого увійшли депутати ландтагів всіх західнонімецьких земель пропорційно чисельності представлених у земельних парламентах політичних партій. До складу Ради увійшли 65 делегатів (крім того, в роботі брали участь 5 представників від Західного Берліна з дорадчим голосом): по 27 мандатів мали ХДС-ХСС (Християнсько-демократичний союз - Християнсько-соціальний союз) і СДПН (Соціал-демократична партія Німеччини), 5 місць - ВДП (Вільна демократична партія), по 2 місця - партія Центру, Німецька партія, а також КПГ (Комуністична партія Німеччини). Головою Парламентської ради був обраний К. Аденауер, лідер західнонімецької партії ХДС і майбутній канцлер ФРН. До роботи Парламентської ради, що проходила виключно в комітетах, залучалися найбільші німецькі фахівці в галузі конституційного права. Підготовлені розділи конституції прямували військовим губернаторам, які по суті стверджували їх. 8 травня 1949 р. Парламентський рада 53 голосами проти 12 прийняв весь текст Основного закону. 12 травня його санкціонували військові губернатори, після чого він був переданий в ландтаги. Протягом тижня, з 16 по 22 травня 1949 р., Ландтаги західнонімецьких земель схвалили текст конституції, за винятком ландтагу Баварії, який 101 голосом проти 63 (при 9 утрималися) відхилив Основний закон. Проте для прийняття конституції було достатньо схвалення більшості земель. 23 травня текст Основного закону був опублікований і на наступний день набув чинності. Була створена Федеративна Республіка Німеччина. Згідно з Основним законом вона була відкрита для приєднання інших німецьких земель. Однак у радянській зоні окупації 7 жовтня 1949 р. була прийнята своя конституція, створена за радянським зразком, і проголошена Німецька Демократична Республіка. Розпочався тривалий період співіснування двох німецьких держав, який закінчився 2 жовтня 1990 р. приєднанням НДР до ФРН на основі ст. 23 Основного закону (після чого ця стаття втратила силу і потім була прийнята в новій редакції). З цього часу Основний закон став конституцією об'єднаної Німеччини.

2.Краткая характеристика Основного закону. Його головні риси

Основний закон ухвалювався як тимчасова конституція, а тому не був названий "Конституція". У Преамбулі було зазначено, що він діє аж до об'єднання країни, після чого буде вироблена конституція об'єднаної Німеччини. Однак 40-річний досвід конституційного будівництва довів, що Основний закон був одним з найбільш вдалих конституційних документів в історії Німеччини. Він забезпечив створення і функціонування життєздатної демократії на німецькій землі. Тому після об'єднання країни положення про тимчасовий характер Основного закону було видалене з Преамбули. Проте питання про розробку нової конституції остаточно не знято з порядку денного, він лише відкладений на невизначений час.

Основний закон - це новий юридичний документ, який зберігає, проте, певну спадкоємність з попереднім конституційним розвитком. У ст. 140 Основного закону сказано, що ст. 136, 137, 138, 139 і 141 Веймарської конституції є складовими частинами Основного закону. Ці статті регулюють взаємовідносини держави і церкви.

Основний закон складається з преамбули та 14 розділів, причому три розділи (IVa, Villa, Xa) були включені в конституцію пізніше, в процесі внесення поправок і доповнень до Основного закону.

Преамбула закону містить положення про те, що засновником його є німецький народ, вказується, що, приймаючи Основний закон, він керувався прагненням служити загальному миру. Далі в Преамбулі констатується, що німці в землях (дається повний список німецьких земель) на основі вільного самовизначення остаточно затвердили єдність і свободу Німеччини.

Розділ перший Основного закону має найменування "Основні права". Це підкреслює основоположний характер даного інституту. Забезпеченню і охорони основних прав є вся організація державної влади. Основні права складають стрижень конституційного порядку ФРН. Другий розділ "Федерація і землі" містить закріплення основ конституційного ладу ФРН, в ньому дається конституційна характеристика Німецької держави, визначаються принципи взаємовідносин федерації і земель, закріплюється право на місцеве самоврядування, а також конституційні засади німецької зовнішньої політики та участь ФРН у розвитку Європейського Союзу. Розділи III-VI присвячені організації та діяльності федеральних органів (Бундестагу, Бундесрату, Федеральному президенту, Федеральному уряду). Введена пізніше глава IVa регламентує статус Спільного комітету. В окремих розділах регламентується законодавча і виконавча діяльність Федерації, визначено загальні завдання Федерації і земель (розд. VII, VIII, VIIIa). Розділ IX присвячений судової влади. Тут визначається організація судової влади і закріплюються конституційні принципи відправлення правосуддя у ФРН. Важливе значення має розд. X, який у ФРН іменується "фінансової конституції". Тут міститься докладний регулювання фінансових відносин між Федерацією і землями, а також доходів і витрат Федерації. Розділ Ха містить регламентацію заходів на випадок стану оборони. Нарешті, останній, XI розділ "Перехідні та заключні положення" встановлює положення, що стосуються можливості володіння громадянством ФРН, деякі питання зміни територіального поділу країни, дії правових норм, прийнятих до набуття чинності Основного закону, і деякі інші.

Основний закон базується на традиціях німецького конституціоналізму. І за формою, і за змістом він відбиває німецьку правову доктрину і практику, особливо уважно врахований досвід Веймара. Разом з тим у конституції відчувається вплив конституційного законодавства західних країн, особливо США. Основний закон закріплює основні принципи конституційного ладу: пріоритет прав і свобод людини і громадянина як основи суспільного і державного ладу, демократію як форму держави, поділ влади, політичний плюралізм та ін

За формою правління ФРН є парламентарною республікою. Республіканський принцип закріплюється в ст. 28, де зазначено, що "конституційний лад в землях повинен відповідати принципам республіканського, демократичного і соціальної правової держави".

В Основному законі міститься характеристика ФРН як демократичної і соціальної правової федеративної держави. Слід коротко розкрити зміст цих понять.

Характеризуючи ФРН як демократична держава, конституційний законодавець виходить з уявлення про те, що народ є носієм державної влади і її єдиним власником. "Вся державна влада виходить від народу. Вона здійснюється народом шляхом виборів та голосування, а також через спеціальні органи законодавства, виконавчої влади і правосуддя", - говорить конституція (ч. 2 ст. 20). Таким чином Основний закон не лише визнає народ єдиним джерелом влади, але і вказує форми реалізації влади народу через інститути прямої (референдум, народне опитування, народна ініціатива) і представницької демократії. Однозначне перевага при цьому конституційний законодавець віддає представницької демократії. Проведення референдумів, здійснення народної ініціативи, а також організація народних опитувань допускається лише у зв'язку зі зміною територіального поділу Федерації (ст. 29), що різко звужує можливості їх практичного застосування. Як приклад можна навести референдум в землях Берлін та Бранденбург в 2006 р. з приводу їх злиття. Населення Берліна висловилося за об'єднання, проте жителі Бранденбурга проголосували проти. У результаті все залишилося без змін.

Основний закон характеризує ФРН як правова держава. Німецька правова доктрина вважає державу правовою, якщо воно забезпечує пріоритет права у своїй організації і діяльності, а також у взаєминах із суспільством. Риси правової державності знайшли своє закріплення в наступних конституційних принципах:

• обов'язковість закріплених у конституції основних прав для законодавчої влади, виконавчої влади і правосуддя. Основні права є безпосередньо діючим правом (ч. 3 ст. 1);

• верховенство конституції та верховенство закону (ч. 3 ст. 20);

• заснування незалежного суду (ст. 97) та заборону створення надзвичайних судів (ч. 1 ст. 101);

• заборона надання закону зворотної сили (ч. 3 ст. 103);

• пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права, які є складовою частиною федерального права і безпосередньо породжують права та обов'язки для проживаючих на території Федерації осіб (ст. 25). Г Основний закон іменує ФРН соціальною державою (ч. 1 ст. 20). Суть цього поняття в конституції не розкривається. Його нормативне зміст можна зрозуміти лише на практиці. Констатація соціального характеру німецької держави є одночасно завданням, метою і правовою нормою. Правова доктрина вважає соціальним та держава, яка допомагає слабкому, прагне вплинути на розподіл економічних благ в дусі принципів справедливості, щоб забезпечити кожному гідне людини існування. Соціальна держава повинна гарантувати кожному громадянинові прожитковий мінімум. При цьому німецький конституційний законодавець виходить з пріоритету особистої відповідальності кожного за його власне благополуччя. Вимога особистої відповідальності, пропоноване кожній людині у звичайних умовах, може бути обмежено, якщо задоволення визначених потреб перевищує сили індивіда і його сім'ї. Саме тому ФРН як соціальна держава бере на себе відповідальність за доступність кожному таких життєво важливих благ, як продовольство, житло, допомога у разі хвороби, освіта і т. п.

Основний закон говорить про ФРН як про федеративній державі (ч. 1 ст. 20). Принцип федералізму належить до основоположних принципів конституції. Непорушність федеративного устрою держави гарантована ч. 3 ст. 79, згідно з якою не допускається зміна положень Основного закону, які зачіпають розподіл Федерації на землі і співробітництво земель. Це, однак, не означає, що не можуть змінюватися форми федеративної організації держави. Незмінним повинен бути принцип поділу Федерації на землі, але не саме сучасне розподіл; неодмінною має бути участь земель у федеральному законодавчому процесі, але обсяг їх прав у цій галузі може змінюватися.

Основний закон регулює дуже важливі аспекти у зовнішньополітичній сфері. Він встановлює заборону на дії, здатні порушити мирне співіснування народів і що докладаються з цією метою, зокрема для підготовки до ведення агресивної війни. Вони повинні бути кримінально карані (ч. 1 ст. 26). Частина 2 цієї ж статті містить важливе доповнення: "Зброя, призначене для ведення війни, може виготовлятися, ввозитися і надходити в оборот тільки з дозволу Федерального уряду".

Нова редакція ст. 23 стосується участі ФРН в об'єднаній Європі. Підкреслюється, що участь ФРН в об'єднаній Європі базується на спільності принципів демократії, правової та соціальної державності. Німецька держава може шляхом видання федерального закону, що вимагає схвалення Бундесрату, передавати Європейського Союзу свої суверенні права. З усіх питань діяльності Європейського Союзу Федеральний уряд повинен негайно інформувати Бундестаг і Бундесрат. Федеральний уряд до початку своєї участі у прийнятті правових актів Європейського Союзу зобов'язане надати Бундестагу можливість дати по ним висновок. На переговори, що ведуться Федеральний уряд має враховувати висновок Бундестагу. Якщо зачіпаються інтереси земель або питання входить у сферу виключної компетенції земель, враховується висновок Бундесрату. Останній може призначити свого представника.