Херсонський державний аграрний університет



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Херсонський державний аграрний університет



 

КОРОТКИЙ СЛОВНИК
ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ

ТА ТЕРМІНІВ

Херсон – 2008

УДК 32.001

Розглянуто і затверджено на засіданні кафедри філософії, історії та українознавства Херсонського державного аграрного університету, протокол № від 2008 року.

Схвалено методичною радою будівельно-гідромеліоративного факультету, протокол № від 2008 року.

 

Укладачі: Є.В.Вдовиченко – викладач кафедри філософії, історії та

українознавства Херсонського державного аграрного університету.

М.В.Герасименко – старший викладач кафедри філософії, історії та

українознавства Херсонського державного аграрного університету.

 

Рецензенти: О.Г.Найдьонов – кандидат філософських наук, доцент кафедри

філософії і соціології Херсонського національного технічного

університету.

Ф.Г.Семенченко – кандидат політичних наук, доцент, завідувач

кафедри політології і права Херсонського національного техніч-

ного університету.

 

 

Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В. Короткий словник політологічних понять та термінів – Херсон: РВВ «Колос» ХДАУ, 2008. – 66 с.

 

Короткий словник політологічних понять та термінів розрахований допомогти студентам аграрного закладу вищої освіти в опрацюванні тем лекційного курсу з політології, в підготовці до семінарських занять, в написанні доповідей, контрольних робіт та рефератів. Словник складений за алфавітним порядком і враховує останні напрацювання сучасної зарубіжної й української політичної науки.

 

© Вдовиченко Є.В., Герасименко М.В., 2008

Особливістю сучасного історичного процесу є політизація всіх сторін суспільного життя. Радикальні зміни у соціально-політичному розвитку нашої країни пов’язані з його демократизацією, формуванням громадянського суспільства і правової держави, суверенізацією національно-державних спільностей так само, як і об’єктивні глобальні процеси, якими характеризуються сучасні міжнародні відносини, як ніколи активізують соціальну потребу у політичних знаннях, підносячи їх на рівень національно-державних інтересів, зумовлюють якісно нові вимоги до ефективності політичної науки та до впровадження політичних знань у політичну практику і масову свідомість суспільства.

Оновлення суспільства на демократичних засадах неможливе без оновлення політичної свідомості, формування нової політичної, демократичної за своїм характером культури.

Визначальну роль у формуванні політичного мислення і політичної культури, активної громадської позиції молодого спеціаліста будь-якого профілю повинна відіграти політологія. Запропонований політологічний словник був складений з метою допомогти студентам вищого закладу освіти опанувати цю дисципліну. У стислій формі в ньому розкривається зміст основних понять і термінів, що становлять основу політологічних знань і найчастіше вживаються у політичній лексиці, парламентській практиці, засобах масової інформації, політичному спілкуванні. Словник складений на основі наукового доробку відомих вітчизняних політологів Гелея С.Д., Горбатенка В.П., Креміня В.Г., Кирилюка Ф.М., Обушного М.І., Пічі В.М., Рутара С.М. та ін.

А

АБОЛІЦІОНІЗМ (лат. аbolito – скасування, знищення) – суспільний рух, налаштований на припинення дії певного закону, на відміну або скасування якогось урядового рішення, на усунення когось із керівної державної посади.

АБСЕНТЕЇЗМ(лат. аbsentia – відсутність) – байдуже ставлення населення до здійснення своїх громадянських прав, ухилення від виконання громадянських обов’язків, наприклад, від участі у виборах, від голосування на них. Причини й мотиви А. неоднозначні. Він може бути наслідком низької, нерозвиненої політичної активності громадян, коли їхня життєдіяльність обмежена цілковито добуванням хліба насущного. Це й форма пасивного протесту населення проти антидемократичного законодавства, недоліків виборчої системи або проти існуючої форми правління взагалі. А. – це також і вираження прагнення людей бути вище політики, яку вважають марнославним та амбіційним зіткненням егоїстичних інтересів.

АБСОЛЮТИЗМ (лат. аbsolutus – безумовний) – абсолютна, тобто необмежена, самодержавна влада, деспотична форма державного правління, що ґрунтується на сваволі правителя. В умовах А. верховна політична влада (законодавча, виконавча та судова) цілковито належить одній особі – монарху (імператору, королю, царю). А. виникає у період розпаду феодалізму та зародження капіталістичних суспільних відносин. У Західній Європі це відбувалося наприкінці ХV – на початку XVI ст. Дворянство, що занепадало, намагалося згуртуватися навколо центральної влади, аби протистояти наростаючому визвольному народно-демократичному руху та зберегти своє панування. З іншого боку, буржуазія, яка народжувалася, теж була зацікавлена у створенні та зміцненні централізованої держави і підтримувала А. на його початковій стадії. Утворення абсолютистських феодальних держав було пов’язане з виникненням та примноженням ієрархічних щаблів влади у державних органах шляхом створення різноманітних закладів ускладнення структури армії, розшарування корпусу чиновників на ранги й розряди, поділу населення міст на касти, стани й т. ін. А. як форма державного правління був подоланий внаслідок буржуазних революцій.

АВАНГАРД ПОЛІТИЧНИЙ– частина політичного руху або партії, що формує цілі і програми їх діяльності, що бере активну участь в реалізації цих програм.

АВАНТЮРИЗМ ПОЛІТИЧНИЙ– діяльність, що проводиться без урахування об'єктивних умов, усвідомлення відповідальності за наслідки політичних акцій. Характерна для груп, що втрачають владу і що не мають можливості прийти до неї демократичним шляхом.

АВТАРКІЯ (грец. аutarkeia – самовдоволення) – політика та ідеологія, спрямована на відокремлення економіки однієї держави чи групи держав від економіки інших країн з метою створення замкнутої системи господарювання, зорієнтованої на самозабезпечення.

АВТОКРАТІЯ (грец. аutokrateia – самовладдя) – форма правління, за якої необмежена верховна влада одній особі – повновладному, самодержавному правителю, і не контролюється будь-яким представницьким органом.

АВТОНОМІЯ (грец. аuonomias – незалежність) – здатність суб’єкта політики до самоврядування на основі власного законодавства; право й можливість населення будь-якого національно-територіального утворення самостійно регулювати своє внутрішнє життя, управляти його процесами, розв’язувати проблеми, що виникають. Це також практична самостійність у здійснені державної влади, що надається окремій національності, яка компактно живе в межах певної держави, самоврядування певної частини держави, що здійснюється в рамках, визначених загальнодержавними законами або Конституцією. У СРСР А. існувала у двох формах – А. політична (автономні республіки) та А. адміністративна (автономні області, національні округи). У широкому розумінні А. – це право на самоврядування, яким користуються окремі підприємства, заклади, організації.

АВТОРИТАРИЗМ(лат. аutoritas – влада, вплив) – політичний режим, який характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням, звуженням політичних прав та свобод громадян і суспільно-політичних організацій, повноважень демократичних інститутів, їх суворою регламентацією, незаперечним підпорядкуванням владі всіх соціальних структур. Спираючись на армію та каральні органи, авторитарний режим робить необов’язковим легальні демократичні засоби і форми управління соціальним життям, подолання кризових ситуацій, змінює їх репресіями та свавіллям. Але на відміну від тоталітарного режиму при А. можливі певні елементи демократизму: вибори, боротьба політичних партій у парламенті. Деякі вчені вважають, що авторитарні режими є закономірними в умовах зламу старих соціальних структур, у процесі переходу від традиційних станів суспільства до індустріального рівня, оскільки при цьому стає неминучою поляризація сил. За умов А. має формуватися громадянське суспільство, поважливе ставлення громадян до влади та закону. Приклади авторитарних режимів – Чілі, Південна Корея 70-80-х рр.

АВТОРИТАРНА СВІДОМІСТЬ – форма політичної свідомості, яка характеризується визнанням безумовного, незаперечного та безмежного авторитету персоніфікованої влади і є соціально-психологічним ґрунтом для встановлення авторитарного й тоталітарного режимів.

АВТОРИТЕТ (лат. auctoritas – влада, вплив) – визнання суспільством, соціальною групою, колективом, державою, суспільно-політичною організацією особистих і суспільних якостей певної особистості чи групи людей, що відображає їх реальний, вагомий вплив на стан справ у суспільстві й державі.

АГІТАЦІЯ (лат. аgitatio – приведення в рух, спонукання) – поширення політичних ідей та гасел з метою впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності, політичних дій; один із поширених засобів політичної боротьби.

АГРЕГАТИВНИЙ– що сполучає, пов'язує.

АГРЕГАЦІЯ ІНТЕРЕСІВ– процес, в ході якого політичні партії роблять одноріднішими безліч приватних вимог, що пред'являються до урядових структур. Тим самим різноманіття вимог набуває певну узгодженість, в нім встановлюються ієрархічність відносин.

АГРЕСІЯ (лат. аggressio – напад) – несумісне зі Статутом ООН пряме чи опосередковане застосування сили однією державою (чи групою держав) проти іншої, яке має на меті захоплення території, скасування або обмеження державної незалежності, насильницьке підкорення її населення.

АДАПТАЦІЯ(лат. adaptation – пристосування) – узгодження можливостей особи або соціальної групи з реальністю соціального середовища, з соціально-економічними, політичними, етичними, психологічними умовами життя.

АДАПТОВАНА СТРУКТУРА– організаційна структура, що дозволяє чуйно реагувати на зміни в навколишньому середовищі і тим самим принципово відрізняється від механічної (бюрократичною) структури.

АДИТИВНИЙ– додатковий.

АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ – сукупність форм методів управління суспільством, переважно зв’язаних з жорстким централізмом, обмеженням процесів самоврядування у всіх сферах суспільної життєдіяльності, дрібної їх регламентації. А.-к. м. у. можуть бути історично виправдані тільки у періоди, коли державі необхідна максимальна концентрація всіх сил і ресурсів для забезпечення виходу з гостро-кризової ситуації. В цілому домінування таких методів управління суспільством сковує творчий потенціал особистості колективу, соціальної групи, обмежує свободу вибору рішень, простір для ініціативи і змагання. А.-к. м. управління формують у людей психологію виконавців, що не усвідомлюють себе справжніми суб’єктами суспільних відносин.

АДМІНІСТРАТИВН-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ – поділ території країни на певні частини – адміністративно-територіальні одиниці (краї, області, провінції, штати, департаменти, губернії, волості, повіти, райони і т.д.), на основі чого утворюються і діють органи державної влади та управління на місцях. А.-т. у. будь-якої держави зумовлений її соціальною природою, традиціями історичного розвитку, завданнями і суб’єктами існуючої влади. Останнє уможливлює довільну зміну, перекроювання існуючого А.-т у., виходячи з інтересів панівних соціальних сил або потреб досягнення оптимальної, ефективної організації і функціонування соціально-політичного та господарського механізму держави. Однією з гострих проблем політичної реформи в бувшому СРСР стало створення самоврядування на місцях, пов’язане з визначенням базового рівня А.-т. у.

АДМІНІСТРАЦІЯ (лат. administratio – управління, керівництво) – сукупність розпорядчих органів державного управління, виконавчої влади (уряд, відомчі установи, виконавчі комітети, апарат президента, губернатора тощо), діяльність яких визначена законом чи конституцією країни.

АКЛАМАЦІЯ –що зустрічається в практиці міжнародних організацій метод ухвалення рішень без проведення голосування, на основі реакції учасників конференцій, конгресів, нарад, що виражається вигуками, репліками аплодисментами і т. д.

АКУЛЬТУРАЦІЯ– поняття, що характеризує процес взаємодії і взаємопроникнення різних систем, що контактують в політичному житті політичних цінностей, пов'язаних з їх внутрішніми змінами.

АКТИВНІСТЬ ПОЛІТИЧНА– діяльний вираз інтересів особи, групи партії, суспільного руху у сфері владних відносин.

АКЦІЯ ПОЛІТИЧНА– дія, направлена на досягнення політичної мети (наприклад, мітинг, демонстрація).

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ДРУК– друк суспільного інакомислення, чия позиція не співпадає з офіційною або пануючою точкою зору.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ВИБОРИ– обрання особи в який-небудь орган з двох або більш претендентів, що конкурують між собою.

АЛЬТЕРНАТИВНІ РУХИ– суспільно-політичні рухи нетрадиційного типу, що відрізняються формою і методам діяльності від існуючих організацій проповідуючи ідеї інакомислення.

АЛЬЯНС(фр. alliance – союз, об’єднання) співтовариство, об'єднання, союз на основі договірних зобов'язань.

АНАРХІЗМ(грец. anarchia – безвладдя) – у повсякденному вжитку невизнання, заперечення будь-якої влади, порядку, дисципліни, авторитету тощо. У політичному лексиконі – ідеологічний, соціально-політичний рух, що походить від ідеї безвладної держави і має на меті досягнення нічим необмеженої свободи людини. Вважається, що це можливо лише через негайний перехід від експлуататорського політичного суспільства, яке поневолює людину своїми настановами й директивами, до суспільства без класів, держави і політики. Єдиним засобом такого переходу визначається негайна відмова від дисципліни, будь-якої організації, планового здійснення соціальних процесів, дезорганізація суспільства, руйнування відносин, заснованих на майновій власності. Основні теоретики анархізму – П.Ж.Прудон (1809-1865), М.О.Бакунін (1814-1876), П.О.Кропоткін (1842-1921).

АНАРХО-СИНДИКАЛІЗМ – суспільно-політична позиція, прибічники якої, вважаючи себе складовою частиною соціалістичного і робітничого руху, обстоюють ідеї самоврядування, феодалізму, профспілкової демократії, незалежності трудових і творчих колективів. Представники А.-с. заперечують необхідність держави, але визнають поступальність еволюції до бездержавного стану суспільства, певні перехідні етапи. Безпосереднім завданням вважають передачу влади Радам, відтворення радянської влади у її первісному значенні, поступову передачу засобів виробництва в руки тих, хто на них працює, широкий розвиток поза державних, позапартійних форм соціальної ініціативи (охорона природного середовища, союзи учнівської молоді т. ін.).

АНГАЖУВАННЯ(фр. engagement – зобов’язання, найм)– поняття, що характеризує процес вимоги інститутами і структурами влади політичної активності громадян.

АНОМІЯ ПОЛІТИЧНА(фр. anomie – відсутність закону, організації) – негативне відношення індивідів до політичних норм і цінностей; стан політичної апатії і безпорадності членів суспільства.

АНТИСЕМІТИЗМ – одна із форм расового шовінізму, національної нетерпимості, яка виражається у ворожому ставленні до осіб єврейської національності (від недоброзичливого ставлення в побуті, правової дискримінації до єврейських погромів, геноциду і т. д.). А. своїм корінням сягає у далеке минуле, коли панівні класи використовували його як засіб розпалювання національної ворожнечі і відволікання трудящих мас від соціальних проблем, спираючись на релігійні, націоналістичні забобони. Широко використовувався російським самодержавством. У 30-40 рр. ХХ ст. геноцид і переслідування євреїв були офіційною державною політикою у фашистській Німеччині. Така політика засуджується всіма прогресивними силами. На сучасному етапі А. проявляється у спалахах екстремістського націоналізму в міжнародній боротьбі, нерідко в спекулятивних цілях.

Конституція України (1996) гарантує рівні права і свободи всім своїм громадянам і не допускає «привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (Ст. 24). За українськими законами проповідь расової або національної винятковості, а тим більше ворожнечі, карається законом.

АПАРАТ ПОЛІТИЧНИЙ– 1) група людей, які забезпечують функціонування політичної організації або діяльність політичного лідера;

2) сукупність установ і організацій, що забезпечують функціонування політичної системи.

АПАРТИДИ (грец. аristokratia – влада найкращих, найзнатніших) – особи, позбавлені громадянства будь-якої держави, підданства. А. повинні підкорятися законам країни перебування, вони не можуть розраховувати на дипломатичний захист з боку їхньої колишньої батьківщини або іншої держави. Такі люди, як правило, позбавлені виборчих прав.

АПОЛІТИЧНІСТЬ– байдуже відношення до політики або неучасть в ній. Виявляється в небажанні брати участь в політичних кампаніях, читати газети, дивитися телепередачі на політичні теми.

АРТИКУЛЯЦІЯ ІНТЕРЕСІВ– процес, в ході якого індивіди і групи формулюють свої вимоги, відповідні їх реальним або уявним інтересам, і переносять ці вимоги в центр політичної боротьби або в сферу політичних рішень. Артикуляція інтересів залежить від діяльності груп інтересів.

АРИСТОКРАТІЯ (грец. а – заперечення і – patris – батьківщина) – форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

 

Б

БАГАТОПАРТІЙНА СИСТЕМА– форма суспільного управління, за якої боротьба кількох політичних партій за державну владу виступає як механізм використання розбіжностей у політичних програмах, які відображають реальні соціальні інтереси і цілі суспільного прогресу. Для Б. с. характерні: періодична зміна партій при владі, що виключає можливість застою і переродження; використання волі народу як засобу вибору суспільних сил, партій і лідерів, найбільш здатних виконати першочергові завдання суспільного життя; виявлення різних підходів, думок і інтересів, що лежать в їх основі; їх гармонізація і спрямованість на розв’язання актуальних завдань розвитку суспільства.

Партії в умовах багатопартійності функціонують на основі різноманітних механізмів: 1) коли жодна з партій, що входять у парламент, не спроможна самостійно керувати, формується правляча коаліція або інший позапартійний уряд, який не має сталої більшості у парламенті і змушений завойовувати її шляхом компромісів з іншими партіями; багатопартійна угода виникає здебільшого при відсутності стабільності державної влади; 2) коли в боротьбі за владу змагаються союзи партій, створюється двоблоковий механізм функціонування партій, притаманний системі з чітко вираженим ідейним розмежуванням (як правило, з політичним лівих сил); 3) коли одна з парій самостійно здійснює владу протягом тривалого часу, створюється механізм домінування даної партії, її програми; 4) коли в країні існують дві сильні партії, з яких кожна здатна взяти владу і самостійно її здійснювати, створюється механізм двопартійної системи.

Розвиток багатопартійності – це тенденція, яка відображає соціальну неоднорідність суспільства, незбіг політичних позицій та світоглядів різних суспільних груп. В Україні реалізація цієї тенденції стала можливою з кінця ХХ ст. – з набуттям нею незалежності та демократизацією суспільства.

БАЛОТУВАННЯ(італ. ballottare – обирати кулями) – вирішення якогось питання або вибори членів будь-якого органу, комісії тощо голосуванням.

БАНКРУТСТВО ПОЛІТИЧНЕ– неспроможність влади, держави політичної партії, політичного діяча, нездатність виконати обіцянки дані прихильникам і виборцям.

БЕЗПЕКА МІЖНАРОДНА– стан міжнародних відносин, що забезпечують стабільність світової спільноти. Основоположні принципи безпеки міжнародної – баланс сил і баланс інтересів.

БЕЗПЕКА НАЦІОНАЛЬНА– забезпечення внутрішніх і зовнішніх умов існування країни, які гарантують можливість стабільного розвитку суспільства і його громадян.

БІЖЕНЦІ – особи, які залишили країну, в якій вони постійно проживали (були громадянами), внаслідок переслідувань, військових дій чи інших надзвичайних обставин.

БІПАТРИДИ(грец. bi – два та patris – батьківщина) – особи, які одночасно мають громадянство двох або більше держав.

БІОПОЛІТИКА– концепція, що допускає використання біологічних методів і понять біології у вивченні політичної поведінки людини.

БІХЕВІОРИЗМ ПОЛІТИЧНИЙ(англ. behaviour – поведінка) – один із напрямів у західній позитивістській політичній психології (новій «поведінковій» політичній науці). Його представники концентрують увагу на індивідуальних особливостях політичної поведінки, ігноруючи при цьому макросоціальні та мікросоціальні фактори, що її детермінують. На їхню думку, поведінка людини або групи зумовлюється не соціально-політичними інститутами, а системою психологічних «підкріплень» і в кінцевому підсумку – психологічними особливостями людського організму. Тому модель, прийнята ними, перекручує активну творчу природу людини взагалі та її політичну діяльність зокрема. Основною політико-методологічною проблемою Б. п. є проблема адаптації індивідуума до буржуазної політичної системи. Біхевіористськи орієнтовані політичні психологи вбачають своє завдання у використанні закономірностей поведінки індивідуума для оптимізації управління, відкритті нових засобів модифікації політичної поведінки, маніпуляції цією поведінкою. Не можна заперечити внеску Б. п. (особливо школи соціального навчання) у вивчення політичної поведінки як засобу пристосування людини до соціального середовища, в аналіз впливу природних рефлексів на формування соціальних звичок, стереотипів політичної поведінки, у розробку методів конкретних досліджень у галузі політичної психології.

БЛОК ПОЛІТИЧНИЙ(фр. block, англ. bloc)– угода, союз, об’єднання політичних партій, суспільних організацій, груп людей для спільних дій, досягнення загальних, головним чином політичних цілей.

БОЙКОТ(англ. boycott) – засіб політичної боротьби, вид політичної тактики, що полягає у висловленні протесту проти будь-яких дій чи рішень шляхом повної або часткової відмови громадян від участі у виборах до представницьких установ, в їх роботі, в обговоренні спільного питання. Термін походить від прізвища ірландського управителя Ч.-К. Бойкота, до якого у 1880 р. вперше в історії орендарі застосували цей захід. Закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає відповідальність за публічне закликання або агітацію до бойкотування виборів.

БОНАПАРТИЗМ – політична система, яка склалася на основі схваленої народом (наприклад, за підсумками плебісциту) і закріпленої у державному праві одноособової влади, диктатури. Термін походить від прізвища Наполеона Бонапарта, який у 1799 р. вчинив у Франції державний переворот, внаслідок якого став першим консулом, а згодом зосередив у своїх руках всю повноту влади.

БЮРОКРАТІЯ (франц. bureaucratie, букв. – панування канцелярії, від bureau – бюро, канцелярія і грец. kratos – влада) – система управління суспільними справами, що спирається на розгалужену та ієрархізовану структуру чиновницького апарату. Для неї характерне перебільшення значення формальної процедури прийняття рішень, ретельне виконання інструкцій, що спричиняє відокремлення бюрократичного управління від потреб життя, помилки у керівництві та його безпорадність при зіткненні з проблемами, які вимагають нетрадиційних підходів. Ознаки бюрократизму (формалізація, ієрархічність, регламентація) властиві будь-якій системі соціального управління.

У тоталітарному суспільстві існування бюрократичних структур сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування вищих чиновників, руйнуванню зв’язку управління членами суспільства, стає опорою для прямого насильства. Демократизація всіх сфер життя, подолання системи адміністративно-командного всевладдя, запровадження в життя принципу розподілу влади й контролю суспільства за діяльністю управлінських структур повною мірою розкривають притаманні бюрократичному управлінню позитивні риси (раціональність, використання науково-обґрунтованих методів управління, чітка підпорядкованість владних структур, поділ управлінської праці та її спеціалізація, компетентність та професійність управлінських кадрів).

В

ВЕЛИКОДЕРЖАВНИЙ ШОВІНІЗМ (франц. chauvinisme, від імені Н.Шовена (Chauvin), солдата, прихильника завойовницької політики Наполеона І) – політична ідеологія і практика правлячих кіл панівної нації, спрямована на поневолення інших народів, позбавлення їх суверенітету. В.Ш. проявляється у пропаганді расизму, в політиці колоніалізму, розпалюванні ворожнечі між народами, протиставленні й роз’єднанні трудящих різних національностей, переслідуванні національних меншостей, вчиненні геноциду проти цілих народів та ін. В.Ш. виникає з утворенням націй, національних і багатонаціональних держав. Посилення В.Ш. спостерігалося напередодні і в період першої і другої світових війн. З ліквідацією колоніальної системи і утворення самостійних держав В.Ш. змушений всіляко прикриватися соціальною демагогією.

ВЕРИФІКАЦІЯ(лат. verus – істина і facio – роблю) – контроль, перевірка, підтвердження.

ВЕТО(лат. veto – я забороняю) – акт, передбачений конституціями ряду країн, з допомогою якого глава держави або верховна палата парламенту можуть припинити введення в дію закону (рішення), прийнятого парламентом або його нижньою палатою. В разі накладання В. парламент повинен або підтвердити своє рішення кваліфікованою більшістю голосів, після чого глава держави зобов’язаний прийняти його, або врахувати висловлені зауваження і заперечення, дати нову редакцію документа або взагалі від нього відмовитися. Правом В. називають принцип одностайності в роботі Ради Безпеки ООН, відповідно до якого жодне рішення з питань міжнародного миру і безпеки не може бути прийняте, якщо проти нього голосує бодай один з постійних його членів.

ВІДКРИТЕ СУСПІЛЬСТВО – поняття, запроваджене англійським філософом Карлом Поппером. Ідея відкритості, висунута на противагу ізоляціонізму, передбачає доступність соціальних структур для модернізації, їхню здатність запозичувати все цінне із зовні, відмову від монополії на істину, від спроб запровадити єдине часткове бачення світу, примусово нав’язувати його всім. Невід’ємними рисами В.С. є демократичні інститути та процедури, наявність умов для самовираження і самореалізації особи, свобода асоціацій, об’єднань людей, відсутність дріб’язкової регламентації з боку держави, властей, можливість несанкціонованої і непідконтрольної з боку уряду соціальної творчості, економічна незалежність виробника від державної бюрократії, наявність ринку, свобода преси, слова. В.С. передбачає тип свідомості без ідеологічних забобонів, ворожнечі і недовіри, такий, що припускає альтернативність ідей та позицій, різноманітність точок зору, концепцій тощо.

ВІДОКРЕМЛЕННЯ– форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає вихід нації зі складу багатонаціонального утворення під впливом волевиявлення народу.

ВІДНОСИНИ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ – відносини між суб’єктами національно-етнічного розвитку – націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

ВІДНОСИНИ МІЖНАРОДНІ – сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

ВІДНОСИНИ ПОЛІТИЧНІ– стосунки, взаємозв’язки, що виникають між різними соціальними групами та індивідуумами, політичними інститутами та організаціями з приводу реалізації політичної влади в певних суспільних інтересах.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПОЛІТИЧНА – обов’язок політика, виборного органу відповідати перед виборцями, які наділили їх владними повноваженнями, за правильність своїх дій та прийнятих рішень. В. п. настає тоді, коли встановлюється реальна залежність політичного керівництва від виборців, що виражається у виборності керівних органів, обмеженості терміну їх повноважень, можливості дострокової відозви, відставки або розпуску.

ВІЙНА– організована збройна боротьба між державами, класами або націями за досягнення певних політичних чи економічних цілей; продовження політики насильницькими засобами. Розрізняють війни справедливі і несправедливі, визвольні і загарбницькі, світові й локальні, двосторонні і коаліційні, такі, що ведуться із застосуванням звичайної зброї або засобів масового знищення. Гуманізація суспільних стосунків, дедалі ширше визнання і додержання прав людини (і передусім її права на життя), а також створення нових типів озброєнь, які можуть призвести до глобального ядерного конфлікту з подальшим знищенням земної цивілізації, ускладнюють можливість контролю, підвищують загрозу випадкового, несанкціонованого їх використання – все це сприяє утвердженню в рамках нового політичного мислення положення про те, що в нових історичних умовах війну не можна розглядати як засіб досягнення політичних, економічних, ідеологічних та інших цілей, як продовження політики.

ВІЙНА ГРОМАДЯНСЬКА– озброєна боротьба за владу усередині держави між класами, націями або іншими великими групами людей, що мають різні інтереси і соціально-політичну орієнтацію. Виникає на ґрунті соціальних криз, на основі корінних перетворень в державно-політичному устрої, перерозподілі владних функцій між партіями, рухами і їх лідерами.

ВІЙНА СВІТОВА– суспільно-політичне явище, що являє собою продовження політичної боротьби держав, націй, класів засобами збройного насильства у світовому масштабі. В. с. характеризується масштабом (кількість учасників, зброї, театр воєнних дій), завданнями і цілями. Одна з основних цілей – докорінно змінити систему міжнародних відносин, перерозподілити сфери впливу і панування. У ХХ ст. було дві світові війни: у першій світовій війні брало участь 33 держави, 74 млн. чол..; вбито 10 млн., покалічено – 20 млн. чол.., воєнні втрати – 208 млрд. дол.; у другій світовій війні – відповідно 72 держави, 110 млн. чол..; вбито близько 50 млн., покалічено – 28 млн. чол., воєнні втрати – 384 млрд. дол.

ВІЙНА «ХОЛОДНА»– певний зовнішньополітичний курс щодо інших держав. Характеризується загостренням протиріч у різних сферах, економічними санкціями, запровадженням ембарго у торгівлі, психологічним, ідеологічним тиском, ескалацією озброєнь.

ВІДЧУЖЕННЯ – соціальний процес, для якого суттєвою ознакою є перетворення людської діяльності та її результатів, а також властивостей і здібностей людини у незалежну від неї самостійну силу, пануючу над нею і ворожу їй. Матеріальною основою соціального В. є відчуження в економічному базисі суспільства. Воно зумовлене насамперед стихійним поділом праці, різними формами приватної або державно-бюрократичної власності, товарним фетишизмом.

У соціально-політичній сфері В. виступає як стихійність суспільного розвитку, як відокремлення, відмежування людини від створених нею державних та політичних інститутів влади, як протистояння між тими, хто управляє, і тими, ким управляють. Подолання В. – це ідеал майбутнього людства і довгий та складний шлях просування його до суспільства реального гуманізму. Цей процес зв’язаний насамперед з ліквідацією соціально-класових антагонізмів, відносин експлуатації та гноблення. Основний механізм подолання В. політичного – встановлення повного народовладдя, розвиток самоврядування, перетворення людини у справжній суб’єкт соціальної творчості. Нині проблема подолання В. стоїть у центрі програмних завдань різних політичних партій демократичної та гуманістичної орієнтації.

ВІЦЕ-ПРЕЗИДЕНТ – у деяких країнах (наприклад, США) – заступник глави держави, який займає друге після президента місце серед вищих службових осіб у державі. Як правило, В.-П. обирається на той самий строк, одночасно і у тому самому порядку, що і президент. У разі смерті президента, його дострокової відставки або нездатності за якихось причин здійснювати свої повноваження В.-П. обіймає його посаду аж до закінчення строку обрання.

ВІЧЕ – народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувала поряд із владою князя і була безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

ВЛАДА– здатність, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними повноваженнями.

ВЛАДА ВИКОНАВЧА – одна з трьох гілок державної влади, яка організовує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини.

ВЛАДА ДЕРЖАВНА – вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов’язкових для всього населення.

ВЛАДА ЗАКОНОДАВЧА – одна з трьох гілок влади, сутність якої полягає у здатність держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей та їх об’єднань за допомогою законів, правових актів, рішень, що їх приймають представницькі органи влади. В Україні єдиним органом В.З. виступає Верховна Рада України.

ВЛАДА ПОЛІТИЧНА – здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

ВЛАДА СУДОВА – одна з трьох гілок державної влади; необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.

ВЛАДА ТІНЬОВА– один з проявів влади політичної, що відрізняється відсутністю публічного характеру дій суб'єкта влади по формуванню і здійсненню своєї авторитарної волі. Відмінності тіньової (криптоправления) і явної (емерджентної) властей можуть бути присутніми на всіх рівнях політичної системи.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА – діяльність державних органів і установ та правлячих партій, спрямована на погодження інтересів різних верств населення країни, певне їх підпорядкування та можливе за даних умов задоволення, на збереження існуючого стану речей у суспільстві або цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв’язку і взаємодії окремих сфер суспільства, на соціальний прогрес. Залежно від характеру існуючої форми державного правління В.П. більшою або меншою



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.108.188 (0.021 с.)