Славна революція» 1688 р. Білль про права 1689 р.

 

У Бредській декларації 1660 року Карл 11 обіцяв, що будуть вибачені учасники революції, а він без парламенту не вирішуватиме питання щодо утримання армії, земель роялістів тощо. Але з його приходом до влади розпочинається феодальна реакція. Ліквідуються організації пресвітеріан та індепендентів, активних учасників революції кидають до в'язниць. Відновлюється Таємна рада та інші надзвичайні органи (за винятком одіозних "Зіркової палати" і "Високої комісії"). Відновлюється у своїх правах англіканська церква. Таку саму політику продовжує наступник Карла II - Яків II.

 

Така політика Стюарт і в призвела до короткочасного об'єднання вігів і торі, які у 1688 році здійснили двірцевий переворот з метою заміни Якова II на більш поступливого монарха, який не порушував би права парламенту. Цей переворот одержав назву "Славної революції". На престол зійшов запрошений принц Вільгельм Оранський, зять Якова 11, який утік з країни.

 

"Славна революція" завершила оформлення компромісу між провідними політичними силами країни: буржуазією та аристократією. Політична влада в центрі і на місцях залишалася в руках земельної аристократії в обмін на гарантії додержання інтересів верхівки фінансової і промислової буржуазії. Цей консенсус позначив тенденцію еволюції англійської державності ХУІІ-ХІХ століть від дуалістичної до парламентської монархії. Юридично перерозподіл владних повноважень між королем і парламентом було закріплено в "Біллі про права" від 13 лютого 1689 року.

 

"Білль про права" став основою англійської конституційної монархії, закріпивши верховенство парламенту в галузі законодавства і фінансової політики. Мета документа, який спочатку називався "Декларацією прав", полягала у забезпеченні "відновлення і підтвердження давніх прав і вольностей", які було визначено ще Великою хартією вольностей 1215 року, "Петицією про права" 1628 року і найважливішими актами англійської буржуазної революції.

 

"Білль про права" проголосив незаконними призупинення дії будь-якого законодавчого акта з ініціативи короля без згоди парламенту і стягнення зборів та податків без його санкції. Обмежувалися повноваження короля стосовно керівництва армією і флотом. Набір та утримання постійного війська у межах королівства в мирний час могли здійснюватися тільки за згодою парламенту. Документ проголошував низку цивільних і політичних прав: свободу слова (право звернення до короля з петиціями і проголошення незаконності переслідування за це), свободу волевиявлення, політичний плюралізм тощо.

 

"Білль про права" формулював принципи діяльності законодавчої влади у системі державно-політичних органів: вільні вибори до парламенту, регулярність його скликання, незалежність від виконавчої влади та ін. Згодом ці положення було уточнено, і строк повноважень парламенту визначено спочатку в три роки, а потім - у сім. У VII статті "Білля" проводилася ідея підзаконності королівської влади, а у XI статті підкреслювалося, що ця влада встановлюється в суспільстві внаслідок досягнутого компромісу "на вічні часи за порадою і згодою духовних і світських лордів та общин, які засідають у парламенті..."

 

Таким чином, у реальній політичній практиці втілено ідеї Дж. Мільтона і Дж. Локка щодо рівності перед законом і договірного походження влади в суспільстві. Тенденція конституційного закріплення верховенства влади парламенту відбилася у змісті "Акта про уложення" від 12 червня 1701 року. "Акт щодо майбутнього обмеження Корони та про краще забезпечення прав і свобод підданих" ("Акт про уложення") уточнював і розвивав деякі положення "Білля про права" 1689 року, головним чином у галузі регулювання порядку престолонаслідування.

 

Необхідність такого документа було викликано тим, що Вільгельм Оранський не залишив спадкоємців. Необхідно було запрошувати короля з іншої країни. Вирішено зупинитися на кандидатурі німецького герцога Ганноверського Георга І. Аби запрошення "іноземного" короля не зашкодило інтересам Англії, "Акт" містив низку умов і вимог, яким мав відповідати претендент на англійський престол. Проголошувалася заборона на зайняття трону прихильником католицизму. Тепер королем Англії міг стати тільки прибічник англіканської віри. Крім того, королю заборонялося покидати країну без згоди парламенту, що можна розглядати як обмеження свободи пересування монарха. Він позбавлявся права помилування стосовно осіб, притягнених до відповідальності на підставі імпічменту. "Акт" установлював правило: якщо королем Англії буде "особа, народжена за межами Англії, Шотландії та Ірландії", то англійський народ не зобов'язаний воювати за його інтепеси.

 

Крім регулювання престолонаслідування, документ надавав велике значення подальшому уточненню прерогатив законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. Обмеження королівської влади виявилося в тому, що всі акти виконавчої влади, крім підпису короля, потребували підпису королівських міністрів (контрасиг натура), за порадою і зі згоди яких вони приймалися. Цей принцип став важливою умовою становлення інституту відповідальності уряду.

 

"Акт про уложення" значно змінював статус законодавчої і судової гілок влади, виводячи її з-під впливу короля. Жодна особа, яка одержувала платню за посаду, підпорядковану королю, або пенсію від короля, не могла стати членом палати общин. Судді, які раніше підпорядковувалися королю і відповідали перед ним, не могли тепер бути позбавлені посади за його єдиним бажанням, крім як за поданням обох палат парламенту. Законодавче розмежування гілок влади з метою впровадження їхньої незалежності одна від одної зафіксовано в "Акті про посади" від 1707 року.

 

У заключній частині документа підтверджувався непохитний принцип підзаконності королівської влади.

 

Таким чином, на рубежі XVI І-XVI11 століть в Англії оформлено найважливіші принципи та інститути буржуазного державного права: верховенство парламенту в галузі законодавчої ініціативи, право парламенту вотувати бюджет і визначати військовий контингент, принцип незмінності суддів, підзаконність усіх гілок державної влади, відповідальність уряду. Але остаточного розмежування повноважень законодавчої та виконавчої гілок влади не відбулося, і дуалізм у політичній системі Англії продовжував зберігатися, що відповідало концепції єдиного парламенту, коли король і палати розглядалися як його елементи.

 

За умов подальшого соціально-політичного розвитку остаточно утверджувалася парламентська монархія, ознакою якої було становлення відповідальності уряду. Пов'язані з цим процесом зміни, як правило, не оформлювалися у вигляді конституційних актів, а мали форму конвенційних норм (домовленостей). У цьому полягає унікальна особливість англійського конституційного права.

 

Монарх продовжував залишатися главою держави, усе більше перетворюючись на символічного голову виконавчої влади. Прем'єр-міністр, який діяв номінально "від імені короля", фактично набув статусу самостійної політичної фігури. До політичної практики Англії увійшов принцип "король царює, але не править".

 

Протягом XVIII століття більш чітко оформлено принципи взаємостосунків парламенту та кабінету міністрів.

 

Протягом другої половини XVII-XVIII століття в Англії у загальних рисах склалася система парламентаризму, остаточному закріпленню якої все ж таки заважав феодальний характер формування нижньої палати парламенту. Цей недолік було усунено в перебігу виборчих реформ ХІХ-ХХ століть.

 

Славная революция (англ. Glorious Revolution) — принятое в историографии название государственного переворота 1688 года в Англии, в результате которого был свергнут король Яков II Стюарт. В перевороте участвовал голландский экспедиционный корпус под командованием правителя Нидерландов Вильгельма Оранского, который стал новым королём Англии под именем Вильгельма III (в совместном правлении со своей женой Марией II Стюарт, дочерью Якова II). Переворот получил широкую поддержку среди самых разных слоёв английского общества. Маколей считал данное событие центральным во всей истории Англии.

 

Данное событие встречается в исторической литературе под названиями «Революция 1688 года» и «Бескровная революция»; последнее название, однако, отражает только характер перехода власти в Англии и не учитывает войны с якобитами в Ирландии и Шотландии.

 

Би́лль о права́х 1689[1] — «Акт, декларирующий права и свободы подданного и устанавливающий наследование Короны» (англ. Bill of Rights — "An Act declaring the Rights and Liberties of the Subject and Settling the Succession of the Crown") — законодательный акт, принятый парламентом Англии 16/26 декабря 1689 года в результате «Славной революции» — одна из основных частей британской Конституции (наряду с Хабеас корпус актом и Актом об устроении). Стал одним из первых документов, юридически утвердивших права человека.

 

В нём были закреплены ограничения прав монарха в пользу высшего органа представительной власти. Король лишался следующих прав:

 

приостанавливать действие законов либо их исполнение;

устанавливать и взимать налоги на нужды короны;

формировать и содержать постоянную армию в мирное время.

В нём были подтверждены следующие права подданных:

 

свобода (для протестантов) иметь оружие для самообороны (в количестве, ограниченном для разных социальных классов в разной мере);

свобода подачи петиций королю;

свобода от штрафов и конфискаций имущества без решения суда;

свобода от жестоких и необычных наказаний, от чрезмерно больших штрафов;

свобода слова и дебатов; никакие слушания в Парламенте не могут быть основанием для привлечения к ответственности в суде и не могут быть подвергнуты сомнению за пределами парламента (парламентский иммунитет);

свобода выборов в парламент (в то время лишь для состоятельных граждан) от вмешательства короля.