Західноукраїнська Народна Республіка:

– виникнення ЗУНР, її політика та причини поразки.

13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку у складі Галичини, Буковини і Закарпаття. Президентом було обрано Є. Петрушевича, створено уряд - Державний секретаріат.

Внутрішня та зовнішня політика: створено уряд - Державний секретаріат, почалося створення державних органів на містах шляхом демократичних виборів, закон про громадянство та державну мову – українську. Було проголошено земельну реформу, 8-годинний робочий день, введення нацвалюти – гривні, створення УГА; відкрито посольства та дипломатичні представництва. Досить швидко постало питання про об’єднання із Наддніпрянською Україною (було укладено з Директорією угоду в Станіславі 1919 р.): 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР (остання ставала Західною Областю УНР та отримувала повну автономію). Детальні умови об’єднання мали бути визначені пізніше Всеукраїнськими установчими зборами. Уряд ЗУНР проголосив широкі соціальні перетворення, але зволікав з їх виконанням. Тим часом поляки, що вважали Галичину своєю, почали війну проти ЗУНР (1 листопада 1918 – липень 1919 р.).

Причини та наслідки падіння ЗУНР

- Непослідовність та поміркованість внутрішньої політики

- Війна з Польщею

- Міжнародна ізоляція - Байдужість до долі української республіки з боку великих європейських держав

- Поглинення території ЗУНР різними країнами

Східна Галичина у червні – липні 1919 р. окупована Польщею.

Румунія прагнула захопити Буковину, яку окупувала в листопаді 1918 р, хоча остання була складовою частиною ЗУНР, а потім і частину Бессарабії з укр. населенням, яку окупувала в січні 1918 р, і яку західні держави дозволили приєднати, незважаючи на протести України та Радянської Росії. Закарпаття було окуповане Чехословаччиною під час придушення угорської революції (10 вересня 1919 р.), і місцеві політичні сили проголосували за об’єднання з Чехословаччиною.

Директорія доби УНР:

– утворення Директорії, її склад;вирішення аграрного питання;причини поразки; причини та наслідки радянсько-польської війни. причини поразки та історичне значення Української революції.

14 грудня Скоропадський зрікся влади. 19 грудня 1918 р. Директорія зайняла Київ, було відновлено УНР. До неї входили В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андріївський, О. Макаренко.

Політичний курс Директорії: встановити в Україні національний варіант радянської влади; передати владу на місцях трудовим радам селян, робітників, інтелігенції; передати законодавчу владу в УНР Конгресу трудового народу (23-28 січня 1919 р) - вищий тимчасовий законодавчий орган УНР з представників селян, робітників та трудової інтелігенції (були і представники ЗУНР – 36 представників з 400), що виконував функції передпарламенту об’єднаної України.

Але Директорія знову зволікала з проведенням соціальних перетворень, головне, в аграрній сфері, і втрачала підтримку, хоча спочатку була підтримувана широкими верствами населення. Соціально-економічні реформи: ліквідація приватної власності; вживання заходів по відновленню промисловості; введення робочого контролю на підприємствах, відновлення 8-годинного робочого дня; вживання заходів з надання допомоги безробітним; конфіскація поміщицьких земель, земельні наділи до 15 дес. не конфісковувалися, лишалося без змін дрібне селянське землеволодіння, термін та порядок розподілу землі не визначався.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти (Англія, Франція), з листопада 1918 р. вела переговори з Польщею, з Радянською Росією.

Приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування чисельної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика, відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям, протистояння політичних лідерів, катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утворити незалежну УНР.

УРСР в 20-30-ті рр. ХХ ст.:

– до складу яких держав входили українські землі (в наслідок яких угод)

Східна Галичина у червні – липні 1919 р. окупована Польщею.

Румунія прагнула захопити Буковину, яку окупувала в листопаді 1918 р, хоча остання була складовою частиною ЗУНР, а потім і частину Бессарабії з укр. населенням, яку окупувала в січні 1918 р, і яку західні держави дозволили приєднати, незважаючи на протести України та Радянської Росії. Закарпаття було окуповане Чехословаччиною під час придушення угорської революції (10 вересня 1919 р.), і місцеві політичні сили проголосували за об’єднання з Чехословаччиною.

– причини утворення Радянського Союзу, автономісничний та федеративний принципи державного союзу, наслідки для України;

Встановлення радянської влади:

І – кінець січня – березень 1918 р. (території Лівобережжя, частині Правобережжя, Слобідській Україні, Криму. Влада на місцях перейшла до комісарів або ревкомів (революційних комітетів). Центральні органи радянської влади переїхали з Харкова до Києва. Влада Народного секретаріату поширювалася тільки на території 5 губерній: Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської (без деяких повітів). Ця територія продовжувала носити назву УНР. На Волині точилися бої військ ЦР із радянськими військами. На початку 1918 р. на території сучасної України були створені за рішенням з'їздів Рад радянські республіки: Донецько-Криворізька радянська республіка, Радянська Соціалістична Республіка Тавриди та Одеська радянська Республіка. В січні 1918 р. почалися соціалістичні перетворення (радянізація).

ІІ – січень (боротьба проти Директорії)– грудень 1919 р. (більшість території України опинилася під владою Директорії). 16 грудня 1919 р. (розгром Денікіна і захоплення Києва) – встановлення радянської влади. Створена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

10 березня 1919 р. було прийнято Конституцію УСРР.

Конституція УСРР проголосила: • УСРР є федеративною суверенною республікою в складі РСФРР. • Форма державного устрою УСРР - радянська республіка у вигляді диктатури робітничого класу. • УСРР готова у випадку перемоги світової соціалістичної революції (більшовики були впевнені, що вона відбудеться в недалекому майбутньому) увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.

Конституція УСРР визначила: • Вищі органи державної влади в Україні, їхні повноваження, порядок обрання.

– основні напрями розвитку народного господарства в умовах НЕПу, причини її згортання;

НЕП – це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав:

а) заміну продрозкладки продподатком (натуральним аналогом). Таким чином, утворюється економічне стимулювання для розвитку сільського господарства, здійснюється впорядкування землекористування (припинився розподіл земель);

б) використання товарно-грошових відносин, формування ринку,випуск червонця (дорівнював царським золотим рублям) та забезпечення його конвертації;

в) запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці (ліквідація системи “главків”; створення трестів (госпрозрахункові організації); відмова від “зрівняння” в оплаті праці);

г) кооперування трудящих;

д) тимчасовий допуск капіталістичних елементів в економіку.

Причини появи НЕПу:

Закінчення війни; Кризовий стан економіки; Невдоволення продрозкладкою; Спад світового революційного руху, і як наслідок – швидкої світової революції не буде і допомоги з зовні також.

Причини згортання НЕПу:

- НЕП не міг бути тривалим, тому що базувався на 2 несумісних основах, по-перше, ринкові відносини в економіці; по-друге, адміністративно-командна система в політиці;

- уряд держави не приховував, що з “Росії НЕПовської” буде “Росія соціалістична”;

- НЕП заважав Сталіну встановити особисту диктатуру в державі.

Підсумки та значення НЕПу:

- при НЕПі було досягнуто найвищих темпів розвитку держави за всі 70 років радянської влади;

- за короткий час відновлено господарство держави;

- зріс життєвий рівень населення;

- для сучасної України “НЕП – це досвід ринкових перетворень і виведення держави з кризи в стислі строки”.

– причини та наслідки колективізації, голоду 1932—1933 рр.;

СТАЛІНСЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ. З ХV з’їзду (2-9 грудня 1927 р.) – курс на кооперацію с/г, з листопада 1929 р. – суцільна колективізація.

ПРИЧИНИ:

Економічні – нестача зерна в державі в умовах швидкого розвитку темпів індустріалізації. Хлібна криза 1927-28 рр. та не хватка валюти за хліб, який продавався за кордон, могли зірвати темпи індустріалізації, тому колгоспи виступали механізмом постійного постачання зерна державі.

Політичні:

1. в умовах тоталітаризму колгоспами було легше керувати.

2. необхідно було перетворити багатомільйонне селянство з “дрібної буржуазії” на найману робочу силу.

Передумови колективізації:

· націоналізація землі у 1917 р.;

· успіхи НЕПу (с/г на рівні 1913 р.);

· мали досвід формування колективного господарства (с 1918 р.– артіль та комуна).

ЕТАПИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ:

І п’ятирічка (1928-33 рр.)

У ІІ половині січня 1930 р. спеціальна комісія політбюро ЦК ВКП (б) під керівництвом В. Молотова розробила план компанії з розкуркулення. Його було затверджено в таємній постанові ЦК ВКП (б) від 30 січня 1930 р. „Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”, розкуркулено більш, ніж 200 тис селян+200 тис – покинули с/г та подалися в міста. Політична ситуація загострилася, 2 березня 1930 р. друкується стаття Сталіна „Запаморочення від успіхів” ( проголошувалася недопустимість активізації колгоспного руху засобами адміністрування, декларувалася свобода виходу селян з колгоспу.

Видано закон від 7 серпня 1932 р. “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності (Про п’ять колосків)”, за яким за найменшу крадіжку державного (колгоспного) майна загрожувало ув’язнення на 10 років або навіть смерть. Тепер держава повністю контролювала село, що й було метою колективізації, розкуркулювання та штучного голодомору 1932-33 рр.

Таким чином, к кінцю І п’ятирічки – 70% селянських господарств колективізовано (а в 1928 р. колективізовано тільки 4% сільських землекористувачів).

ІІ п’ятирічка (1933-37 рр.)

1. відбувалася подальша колективізація (90% селян на 1935 р. вступило до колгоспів, у 1937 – 97 %);

2. проведено адміністративно-господарське зміцнення колгоспів (колгоспи–25- тисячники);

3. був прийнятий новий Статут сільськогосподарської артілі (1935 р.):

· землі навічно закріплялися за колгоспами;

· спільне господарство –первісне, а особисте – на другому плані;

· оплата праці – трудодні;

· створення МТС.

4. з 1933 р. колгоспи здійснювали обов’язкові поставки зерна державі.