Буржуазні реформи 60-70-х років.

ПИТАННЯ другого предметно-модульного контролю.

Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперії в ХІХ – на початку ХХ ст.:

– входження Правобережної України до складу Російської імперії;

Після першого розподілу Польщі (1772 р.) до складу Австрійської імперії були включені Галичина, частина Волині та Поділля, 1775 р. до Австрії було приєднано Буковину, яка була частиною Османської імперії. Після другого поділу Польщі (1793 р.) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), після третього (1795 р.) — західна смуга Волині й Берестейщина. У результаті війн з Туреччиною 1768—1774 й 1783—1791 pp. Росія приєднала до себе Крим і північнопричорноморські степи. Так усі українські етнічні землі стали підвладні Російській та Австрійській монархіям.

Розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст.:

· домінування в аграр­ній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані;

· посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація;

· застосування застарілих спосо­бів і засобів ведення господарства;

· поява в аграрному сек­торі надлишків робочої сили;

· поступова руйнація нату­рального господарства та розвиток підприємництва.

Динаміка розвитку промислової сфери:

· бурхливе зрос­тання кількості промислових підприємств;

· промисловий переворот, запровадження нової техніки та техноло­гій;

· поступове витіснення кріпосницької мануфакту­ри капіталістичною фабрикою;

· збільшення ролі вільно­найманої праці;

· виникнення нових галузей промисло­вості;

· поступове переміщення промислових підпри­ємств з сіл у міста;

· формування спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції.

У своїй сукупності всі зазначені тенденції та процеси становлять суть і зміст двох суперечливих, але взаємо­пов'язаних суспільних явищ: кризи, занепаду, але ще пев­ного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмують розвиток суспільства, з одного боку, і зародження, становлення та формування в межах феодалізму нових капіталістичних відносин — з іншого.

 

«Руська трійця», склад, напрямки діяльності;

Західна Україна (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття – загальна площа – 60 тис. км², населення – 3,5 млн чол., з них українців – 2 млн) була під владою Австрійської імперії.

„Руська трійця” (1833 – 1837 рр.) –це суспільно-культурне об’єднання, за характером – демократичний просвітницький гурток.

Склад: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Діяльність „Руської трійці”:

– члени гуртка проводили велику роботу із збирання фольклору;

– підготували до друку: історико-літературну збірку „Зоря” (1834 р.), „Читанку для діточок в народних училищах руських”(1836 р.);

– переклали українською мовою „Слово о полку Ігоревім”(1836 р.);

– видали альманах „Русалка Дністрова”(1837 р.).

1861 р. – виникає ідейно-політична течія москвофілів, які:

– майбутнє України пов’язували виключно з Росією;

– вважали українців частиною великоруського народу;

– дотримувалися помірковано-ліберальних поглядів;

– проводили культурно-освітню роботу;

– намагалися популяризувати “язичіє” - штучну мову на основі російської та церковнослов’янської мов. Видавали газету „Слово”, журнали „Галичина”, „Лада”.

Виникла також опозиційна москвофілам національна течія (народовці), котра орієнтувалася на власні сили, вважала українців окремим народом, який має рівні права з усіма народами - народовці. Вони проводили величезну культурно-просвітницьку роботу через товариство “Просвіта”, видавалися укр. газети, часописи “Батьківщина”, “Діло”, “Громада”, було створено Літературно-наукове товариство ім. Т. Шевченка (з 1892 р. - Наукове товариство ім. Т.Шевченка). Більшість народовців стояла на позиціях лібералізму та соціал-демократії. У 1885 р. вони створили свою політичну організацію “Народна рада”.

У 1890 р. виникла перша українська політична партія - Русько-українська радикальна партія (пізніше - Українська радикальна партія), яка прагнула автономії для України у складі Австро-Угорщини, а з 1895 р. виникає ідея незалежності України. УРП висувала гасло “матеріального добробуту всіх трудящих”, антиклерикальні (антицерковні) погляди.

У 1899 р. виникла Українська соціал-демократична партія (як фракція австрійської).

Її метою був соціалістичний устрій суспільства, але досягнутий без радикальних методів (підтримувала ідеї автономії України). Кінцева мета партії: створення свобідної держави українського народу

У 1899 р. виникла Українська національно-демократична партія.

Головна мета УНДП - об’єднання національних сил з метою досягнення автономії України, але в подальшому створення соборної України.

У 1896 р. виник Католицький русько-народний союз ( пізніше - Християнсько-суспільна партія). Мала консервативно-клерикальні погляди, але підтримувала ідею автономії.

У 1900 р. виникла Руська народна партія (створена москвофілами), що орієнтувалася на Росію і прагнула об’єднання України у складі Російської імперії; висувала деякі соціальні ідеї.

Отже, характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії було чергування періодів реформ з періодами реакції. Тривалі періоди реакції призводили до посилення соціального та національного руху. Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об’єднання „Руська Трійця”. Революційна хвиля 1848-1849 рр., започаткувала новий етап модернізації імперії – було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізацій ні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель. Активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

– український національний рух протягом кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.: фольклорно-етнографічний, культурницький і політичний етапи;

Кирило-Мефодіївське братство (січень 1846 – березень 1847 рр.)

Склад братства – 12 осіб.

Програмні документи: „Книга буття українського народу”, „Статут слов’янського братства св. Кирила і Мефодія”.

Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства:

1. Це була перша політична організація української інтелігенції, яка мала свою програму національного відродження з визначеними формами і методами досягнення поставленої мети.

2. Поява і діяльність товариства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.

3. Кирило-мефодіївці зробили значний внесок в розвиток української національної ідеї.

4. В програмних документах братства вперше була зроблена спроба обдати українську ідею з загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності.

5. Навіть той внесок, який встигли зробити Кирило-мефодіївці – видання книг, бесіди, лекції, програмні документи, – будив суспільну думку, спонукав до пошуку шляхів вільного розвитку України. Їхня діяльність стала зразком для наступних поколінь українських борців за соціальне і національне звільнення.

– скасування кріпосного права, решта буржуазних реформ 60-70-х років ХІХ ст. (дати прийняття, зміст);

БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ 60-70-х РОКІВ.

Значення реформ 60 – 70-х років ХІХ ст.

1. Реформи 60 – 70-х років ХІХ ст. були першим кроком на шляху реформування Російської імперії.
2. Вони ознаменували перехід від феодалізму до капіталізму.
3. Створили основу для переходу від феодально-станового ладу Російської імперії до буржуазно-представницького.
4. Реформи прискорили розвиток капіталізму.
5. Підвищили роль закону і права.
6. Законодавчо закріпили громадські права населення.
7. Виникли умови для економічного і політичного розвитку країни.

Підсумок.

1. Реформи 60– 70-х років ХІХ ст. ставили за мету пристосувати самодержавний лад до потреб нового часу, потреб ринкової економіки.
2. Однак реформи були обмеженими, непослідовними, половинчастими: – вони не торкалися основ політичного устрою, самодержавство залишалося недоторканим; – реформи стосувалися тільки нижчої ланки управління; – проводячи реформи, імперський уряд мало враховував місцеві і національні особливості; – в силу своєї половинчастості і незавершеності реформи обумовили появу багатьох проблем і загострення соціальних конфліктів.

 

– русифікаторська політика російського уряду в другій половині ХІХ ст., її наслідки для України;

Позитивні

· На хутори і отруби переселилися 50% селянських родин; це сприяло розвиткові капіталізму на селі, технічному прогресові, збільшенню врожайності.

· Частина селян переселилася до Сибіру (та інших районів Росії); незважаючи на величезні труднощі, створила там свої господарства.

Негативні

· Не відбулося радикального вирішення селянського питання, тобто значного поліпшення становища в сільському господарстві.

· Не були ліквідовані соціальні протиріччя (між поміщиками і селянами). З'явилися нові соціальні протиріччя (між селянами і заможними власниками хуторів).

· Частина селян розорилася, продала свої земельні наділи.

· Кількість заможних хуторів і отрубів була незначною.

 

– соціально-економічний розвиток України в ІІ половині ХІХ ст. (індустріалізація економіки України).

– національні політичні партії в Наддніпрянській Україні (назва, лідери та програмні документи);

Плани країн-учасниць війни щодо України

Росія сподівалася в майбутній війні захопити Галичину, Буковину та Закарпаття, Австро-Угорщина розраховувала відібрати у Росії Поділля і Волинь, Німеччина також претендувала на більшість найродючіших українських земель, які належали Російській імперії. Таким чином, у разі війни українські землі неминуче перетворювалися на театр воєнних дій.

Наслідки війни

— Великі демографічні втрати (понад 500 тис. чол.).

— Перша світова війна стала загальнонаціональною трагедією українського народу, адже українці за відсутності власної держави опинилися у двох конфронтуючих таборах і змушені були вести братовбивчу війну.

— Занепад промисловості, сільського господарства, скорочення посівних площ, зубожіння населення.

— Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій, що стало могутнім каталізатором майбутніх революційних подій в Україні.

— Зростання національної свідомості, висунення ідеї створення незалежної української держави.

Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр.:

Центральна Рада:

– причини створення; хто її очолив, І, ІІ, ІІІ, ІV Універсали (дати прийняття, зміст);чому ЦР мала просоціалістичний характер;вирішення аграрного питання;автономістичний та самостійницький періоди діяльності ЦР;причини і наслідки конфлікту Центральної Ради і німецько-австрійської адміністрації; причини усунення Центральної Ради від влади у 1918 році.

З поваленням ЦР закінчився перший етап Української революції, позначений піднесенням і стрімким розвитком національно-визвольного руху, загостренням національних і соціальних проблем, спробою України відновити свою державність.

До сильних сторін української революції слід віднести відродження нації, її швидку політизацію, проголошення УНР. До слабких – відсутність необхідного політичного й державного досвіду в керівництві ЦР, та й українському народу бракувало розвиненої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності створення власної держави.

Українська Держава гетьмана П. Скоропадського:

основні досягнення та прорахунки П. Скоропадського;вирішення аграрного питання;політичний курс гетьманської держави Скоропадського.

29 квітня 1918 р., на з’їзді вільних хліборобів П. Скоропадського було проголошено гетьманом.

Гетьман розпустив УЦР і проголосив замість УНР Українську Державу, де гетьман мав усю повноту влади.

Скоропадський активно взявся вирішувати економічно-фінансові проблеми, створювати українську армію, відновив козацтво як стан, створив досвідчений управлінський апарат, ліквідовувалися органі місцевого самоврядування, були заборонені ряд партій соціалістичного спрямування, будь-які збори, з’їзди, демонстрації, страйки. Але уряд Скоропадського спрямував свою політику на відновлення дореволюційних порядків (повертали землю поміщикам, встановили12-годинний робочий день тощо). Більшість державних діячів та верхівка суспільства були проросійськи налаштовані, сам гетьман проголосив майбутню федерацію з небільшовицькою Росією.

В культурній сфері: проводилася українізація освітніх закладів, відкривалися нові українські університети, гімназії, Академія Наук, Національна галерея мистецтв.

Гетьман підтримував дипломатичні стосунки з Німеччиною, Австрією, Туреччиною, Болгарією, вислав дипломатичні місії до різних країн, встановив стосунки з Доном, Кубанню, Кримом, Радянською Росією.

Основні причини падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві та формування організаційної опозиції.

Приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування чисельної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика, відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям, протистояння політичних лідерів, катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утворити незалежну УНР.

УРСР в 20-30-ті рр. ХХ ст.:

– до складу яких держав входили українські землі (в наслідок яких угод)

Східна Галичина у червні – липні 1919 р. окупована Польщею.

Румунія прагнула захопити Буковину, яку окупувала в листопаді 1918 р, хоча остання була складовою частиною ЗУНР, а потім і частину Бессарабії з укр. населенням, яку окупувала в січні 1918 р, і яку західні держави дозволили приєднати, незважаючи на протести України та Радянської Росії. Закарпаття було окуповане Чехословаччиною під час придушення угорської революції (10 вересня 1919 р.), і місцеві політичні сили проголосували за об’єднання з Чехословаччиною.

– причини утворення Радянського Союзу, автономісничний та федеративний принципи державного союзу, наслідки для України;

Встановлення радянської влади:

І – кінець січня – березень 1918 р. (території Лівобережжя, частині Правобережжя, Слобідській Україні, Криму. Влада на місцях перейшла до комісарів або ревкомів (революційних комітетів). Центральні органи радянської влади переїхали з Харкова до Києва. Влада Народного секретаріату поширювалася тільки на території 5 губерній: Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської (без деяких повітів). Ця територія продовжувала носити назву УНР. На Волині точилися бої військ ЦР із радянськими військами. На початку 1918 р. на території сучасної України були створені за рішенням з'їздів Рад радянські республіки: Донецько-Криворізька радянська республіка, Радянська Соціалістична Республіка Тавриди та Одеська радянська Республіка. В січні 1918 р. почалися соціалістичні перетворення (радянізація).

ІІ – січень (боротьба проти Директорії)– грудень 1919 р. (більшість території України опинилася під владою Директорії). 16 грудня 1919 р. (розгром Денікіна і захоплення Києва) – встановлення радянської влади. Створена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

10 березня 1919 р. було прийнято Конституцію УСРР.

Конституція УСРР проголосила: • УСРР є федеративною суверенною республікою в складі РСФРР. • Форма державного устрою УСРР - радянська республіка у вигляді диктатури робітничого класу. • УСРР готова у випадку перемоги світової соціалістичної революції (більшовики були впевнені, що вона відбудеться в недалекому майбутньому) увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.

Конституція УСРР визначила: • Вищі органи державної влади в Україні, їхні повноваження, порядок обрання.

– основні напрями розвитку народного господарства в умовах НЕПу, причини її згортання;

НЕП – це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав:

а) заміну продрозкладки продподатком (натуральним аналогом). Таким чином, утворюється економічне стимулювання для розвитку сільського господарства, здійснюється впорядкування землекористування (припинився розподіл земель);

б) використання товарно-грошових відносин, формування ринку,випуск червонця (дорівнював царським золотим рублям) та забезпечення його конвертації;

в) запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці (ліквідація системи “главків”; створення трестів (госпрозрахункові організації); відмова від “зрівняння” в оплаті праці);

г) кооперування трудящих;

д) тимчасовий допуск капіталістичних елементів в економіку.

Причини появи НЕПу:

Закінчення війни; Кризовий стан економіки; Невдоволення продрозкладкою; Спад світового революційного руху, і як наслідок – швидкої світової революції не буде і допомоги з зовні також.

Причини згортання НЕПу:

- НЕП не міг бути тривалим, тому що базувався на 2 несумісних основах, по-перше, ринкові відносини в економіці; по-друге, адміністративно-командна система в політиці;

- уряд держави не приховував, що з “Росії НЕПовської” буде “Росія соціалістична”;

- НЕП заважав Сталіну встановити особисту диктатуру в державі.

Підсумки та значення НЕПу:

- при НЕПі було досягнуто найвищих темпів розвитку держави за всі 70 років радянської влади;

- за короткий час відновлено господарство держави;

- зріс життєвий рівень населення;

- для сучасної України “НЕП – це досвід ринкових перетворень і виведення держави з кризи в стислі строки”.

– причини та наслідки колективізації, голоду 1932—1933 рр.;

СТАЛІНСЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ. З ХV з’їзду (2-9 грудня 1927 р.) – курс на кооперацію с/г, з листопада 1929 р. – суцільна колективізація.

ПРИЧИНИ:

Економічні – нестача зерна в державі в умовах швидкого розвитку темпів індустріалізації. Хлібна криза 1927-28 рр. та не хватка валюти за хліб, який продавався за кордон, могли зірвати темпи індустріалізації, тому колгоспи виступали механізмом постійного постачання зерна державі.

Політичні:

1. в умовах тоталітаризму колгоспами було легше керувати.

2. необхідно було перетворити багатомільйонне селянство з “дрібної буржуазії” на найману робочу силу.

Передумови колективізації:

· націоналізація землі у 1917 р.;

· успіхи НЕПу (с/г на рівні 1913 р.);

· мали досвід формування колективного господарства (с 1918 р.– артіль та комуна).

ЕТАПИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ:

І п’ятирічка (1928-33 рр.)

У ІІ половині січня 1930 р. спеціальна комісія політбюро ЦК ВКП (б) під керівництвом В. Молотова розробила план компанії з розкуркулення. Його було затверджено в таємній постанові ЦК ВКП (б) від 30 січня 1930 р. „Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”, розкуркулено більш, ніж 200 тис селян+200 тис – покинули с/г та подалися в міста. Політична ситуація загострилася, 2 березня 1930 р. друкується стаття Сталіна „Запаморочення від успіхів” ( проголошувалася недопустимість активізації колгоспного руху засобами адміністрування, декларувалася свобода виходу селян з колгоспу.

Видано закон від 7 серпня 1932 р. “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності (Про п’ять колосків)”, за яким за найменшу крадіжку державного (колгоспного) майна загрожувало ув’язнення на 10 років або навіть смерть. Тепер держава повністю контролювала село, що й було метою колективізації, розкуркулювання та штучного голодомору 1932-33 рр.

Таким чином, к кінцю І п’ятирічки – 70% селянських господарств колективізовано (а в 1928 р. колективізовано тільки 4% сільських землекористувачів).

ІІ п’ятирічка (1933-37 рр.)

1. відбувалася подальша колективізація (90% селян на 1935 р. вступило до колгоспів, у 1937 – 97 %);

2. проведено адміністративно-господарське зміцнення колгоспів (колгоспи–25- тисячники);

3. був прийнятий новий Статут сільськогосподарської артілі (1935 р.):

· землі навічно закріплялися за колгоспами;

· спільне господарство –первісне, а особисте – на другому плані;

· оплата праці – трудодні;

· створення МТС.

4. з 1933 р. колгоспи здійснювали обов’язкові поставки зерна державі.

Отже, 30-ті роки увійшли до історії нашої держави як дуже складні і драматичні. Соціально-економічні і політичні перетворення, що здійснювалися протягом цього часу в Україні (утворення СРСР у 1922 р., прийняття нового тексту Конституції УСРР 1937 р.) були направлені на встановлення тоталітарного режиму, зміцнення адміністративних методів керування.

Україна в Другій світовій та Великій Вітчизняній війнах:

– радянсько-німецькі договори, дати підписання, зміст;

Водночас Радянський Союз напередодні війни також переслідував власні інтереси. Проявом цього стало підписання договору з Німеччиною про ненапад 23 серпня 1939 р. Він передбачав, що Німеччина та Радянський Союз не нападатимуть одна на одну; крім того, в будь-якій формі не підтримають третю державу, яка розпочне бойові дії проти Німеччини або проти Радянського Союзу. Існував і секретний „Додатковий протокол” до цього пакту, який містив деякі уточнення – проведення „на випадок територіально-політичних змін в областях, що належать польській державі” розмежування сфер впливу Німеччини та СРСР по лінії річок Нарев – Вісла – Сан. Німеччина також заявляла, що не претендує на Бессарабію (Молдавію). На території Прибалтики сфери впливу розмежовувалися північними кордонами Литви.

– приєднання Східної Галичини й Західної Волині, Північної Буковини до складу УРСР;

– політика радянізації у 1939-1941 рр. на цих територіях;

„Радянізація” Західної України: ліквідація органів польської адміністрації, вибори до Рад, створення колгоспів, організація українських шкіл. Водночас проводилися репресії до можливих ворогів – чиновників, поміщиків, військових, уніатського духовенства, частини інтелігенції.

– оборонні битви початкового періоду Великої Вітчизняної війни;

22 червня 1941 р. СРСР вступив до Великої Вітчизняної війни.

Вона поділяється на три періоди:

1) 22.06.1941 – 18.11.1942 – період оборонних боїв радянських військ;

2)19.11.1942 – 31.12.1943 – період докорінного зламу у війні, початок наступу радянських військ;

3)1.01.1944 – 8.05.1945 – період остаточного вигнання загарбників за межі СРСР, звільнення Європи і повного розгрому фашистської Німеччини.

11 липня 1941 р. розпочалася оборона Києва, яка тривала до 26 вересня.

5.07 – 16.10 1941 р. – оборона Одеси.

25 жовтня 1941 р. було взято Харків.

30.10.1941 р. – 4.06. 1942 р. – оборона Севастополя.

22 липня 1942 р. було повністю окуповано Україну.

– причини поразок Червоної армії у початковий період Великої Вітчизняної війни;

– місце України у планах нацистської Німеччини;

– окупація України, на які частини вона була поділена;

Територіальне розчленування України:

1) Західна Україна перетворилася на округ (дистрикт) „Галичина” у складі „генерал-губернаторства Польщі”;

2) Південно-Західна Україна – „Трансністрія” – була передана Румунії;

3) на більшій частині Центральної та Північної України було утворено „Рейхскомісаріат Україна”, який розглядався як частина „Великої Німеччини”;

4) східні області утворили „прифронтову зону”, де вища влада належала не цивільній адміністрації, а представникам військового командування.

Основні ідеї колонізації завойованих територій були викладені у плані „Ост”. Згідно з цим документом, європейська частина Росії, Україна та Білорусія мали бути заселені „панівним класом арійців”; місцеве ж населення мало скоротитися більш як на 30 млн. чоловік внаслідок виселення до Сибіру і винищення. Повна реалізація цього плану мала завершитися після перемоги Німеччини у війні; доки ж війна триває, головним завданням була максимальна експлуатація ресурсів на захоплених територіях.

– особливості нацистського окупаційного режиму;

Основні заходи «нового порядку»:

· скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;

· запровадження комендантської години;

· дискримінація українського населення;

· тотальний терор

· примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн чол.);

· економічний визиск України (вивезення хлібу, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини) збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);

· зруйнування слов’янської культури.

Таким чином, „новий порядок” в усіх своїх проявах був відверто ворожим населенню України. Нечувані знущання з боку окупантів привели до несприйняття фашизму переважною більшістю народу, а внаслідок цього – до масового опору загарбникам. В тилу ворога боротьба велася у складі партизанських загонів та підпільних груп.

– Радянський рух Опору (створення Українського штабу партизанського руху, особливості партизанського руху на окупованих нацистами українських землях;

29 липня 1942 р. розпочав діяти Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А. Строкачем. Він встановлював зв’язок з партизанськими загонами і підпільними організаціями, формував і направляв в тил оперативні диверсійні групи, переправляв зброю, вибухівку та медикаменти, здійснював війсково-оперативне керівництво всією діяльністю у ворожому тилу в Україні.

Періодизація радянського руху Опору:

1 період – 22.06.1941 – кінець листопада 1942 р.

2 період – кінець листопада 1942 р. – грудень 1943 р.

3 період – січень – липень 1944 р.

Форми боротьби:

· диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів (рейкова війна);

· розгром ворожих штабів, гарнізонів, комендатур тощо;

· збір розвідувальних даних;

· розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти окупантів;

· визволення військовополонених та порятунок людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини;

· рейди в тил ворога.

Наслідки війни для України

- Загальні демографічні втрати під час другої світової війни склали близько 14 млн осіб. Завершення Другої світової та Великої Вітчизняної війн стало завершенням найбільш трагічних подій ХХ ст. для всього людства. У цій війні людство втратило 60 млн. загиблих – у 6 разів більше, ніж у першу світову війну. Майже половину загиблих становлять втрати однієї з воюючих країн – Радянського Союзу. Сталін оголосив, що загинуло 7 млн. чол., Хрущов – 20 млн.. в 90-ті роки – 26.6 млн. Населення України скоротилося на третину: з 41 млн. чоловік у 1941 р. до 27 млн. чоловік у 1945 р. (звичайно, слід враховувати, що не всі з них загинули – дехто залишився в евакуації на сході СРСР, дехто був силоміць депортований).

- Матеріальні збитки в Україні склали близько 286 млрд крб (42 % від загальних у СРСР).

- Зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств.

Вже з 1943 р. розпочинається відбудова промисловості і сільського господарства – у ряді випадків „з нуля”, оскільки зворотну евакуацію підприємств було визнано економічно недоцільною.

Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – середині 50-х років:

– зовнішньополітична діяльність УРСР;

– основні напрямки, особливості та наслідки відбудови промисловості в Україні;

Економічний розвиток. У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР (1946 – 1950 рр.).

xcvv• Відбудова виробничих потужностей України.

• Доведення валової продукції промисловості (тобто всієї продукції промисловості в грошовому вимірі) у 1950 р. до 113% від рівня 1940 р.

• Першочергове відновлення важкої промисловості, транспорту, енергетики, будівництво нових заводів.

• Відбудова легкої промисловості.

• Відродження культосвітньої сфери.

Промисловість

- Спроба децентралізації управління промисловістю та будівництвом шляхом створення раднаргоспів та ліквідації низки галузевих міністерств (в УРСР було створено спочатку 11, а згодом ще 3 економічних райони на чолі з раднаргоспами).

Позитивні риси: розширення господарчих прав на місцях, наближення управління до виробництва, скорочення управлінського апарату. Негативні: ускладнення зв'язків між підприємствами окремих раднаргоспів, так зване «місництво», незацікавленість у комплексному розвитку всієї галузі.

- Збережено старі важелі адміністративно-командної системи, реформа не була підкріплена введенням госпрозрахунку та наданням самостійності підприємствам, і це призвело до повернення і старої централізованої схеми управління.

- Впровадження здобутків науково-технічної революції (НТР) у виробництво.

Позитивні риси: впровадження перших кібернетичних машин, запуск першого штучного супутника Землі в 1957 р., політ Ю. Гагаріна в космос у 1961 р., використання атомної енергії в мирних цілях, заміна паровозів тепловозами й електровозами, пароплавів — теплоходами, використання нових машин технологій тощо.

Негативні: повільні темпи НТР, перекіс у бік оборонної галузі, недостатні асигнування на науку, відсутність конкурентної боротьби виробників на ринку.

- Збільшення обсягів випуску товарів народного вжитку.

Позитивні риси: зріс добробут народу.

Негативні: зберігався значний перекіс у бік важкої промисловості, недостатня кількість і низька якість споживчих товарів.

Сільське господарство

— Велика увага до розвитку аграрного сектора (з 1953 р. по 1964; відбулося 14 пленумів ЦК КПУ з питань сільського господарства) до 1958 р. приріст продукції сільського господарства в УРСР становив 7 % щорічно.

— Продовження «цілинної епопеї», в якій узяли участь 80 тис українських юнаків та дівчат; уже на 1956 р. цілина дала 50 % вирощеного в СРСР хліба, але ціною великих затрат і відтоку ресурсів з України.

- Новий наступ на особисті присадибні господарства, спричинений впровадженням у життя ідеї про стирання різниці між містом і селом та будівництвом так званих агроміст: у 1956 р. встановлено високий податок за утримання худоби в міській місцевості, обмежено власників худоби у пасовищах і заготівлі кормів; у 1959 р. заборонено утримувати худобу в містах і робітничих селищах, встановлено ліміт на утримання живності на селі; зменшення продажу продуктів тваринництва, підвищення цін на них.

— «Кукурудзяна кампанія» — спроба вирішити проблему з кормами, збільшивши обсяги виробництва; зменшення посівів пшениці та інших цінних культур в Україні. У 1963 р. «цариця полів» зайняла 40 % посівних площ.

— Реорганізація МТС (перетворення МТС на ремонтно-технічні станції з обслуговування колгоспної техніки шляхом примусового викупу колгоспами старої техніки МТС за завищеними цінами).

— Надпрограма у тваринництві (за 3-4 роки наздогнати США у виробництві м'яса, молока та масла на душу населення); завищені плани здачі продукції тваринництва, зменшення поголів'я худоби.

Соціальна сфера

— Збільшення мінімальної зарплатні та пенсій.

— Скорочення робочого тижня.

— Видача паспортів селянам.

— Скасування плати за навчання.

— Припинення практики примусових державних позик.

— Широкомасштабне житлове будівництво.

— Грошова реформа 1961 р., наслідком якої стало зростання цін на товари.

На честь 300-річчя Переяславської угоди Крим було передано до складу УРСР (19.02.54 р.) (цей крок пояснювався єдністю економіки і території). Таким чином, Україна набула сучасної території.

Висновки: в соціально-економічному житті суспільства відбулися важливі позитивні зрушення, але неспроможність М. Хрущова та його оточення вийти за межі існуючої системи породжували непродумані, суперечливі, волюнтаристські заходи, які зводили нанівець усі реформи.

ДИСИДЕНСЬКИЙ РУХ.

Причини: - поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби; - антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщини, Польщі, Чехословаччині); - активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декларації прав людини (1948 р.); - монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки; - постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя; - політика русифікації.

«Шістдесятники» відзначали: – невідповідність декларованих прав і свобод реальним можливостям громадян, – добивалися реальності проголошуваних прав і свобод, – виходу України з СРСР (Робітничо-селянська спілка, Український національний фронт, Союз української молоді Галичини (СУМГ)), – висувало альтернативу регламентованому радянською владою духовному та політичному життю, – боролося за впровадження в життя принципів демократії та правової держави. Серед них не було відкритих супротивників радянській владі, деякі прагнули удосконалити її.

Діяльність дисидентів у 70-х роках розгорталася в таких напрямках: 1) Правозахисний, або демократичний, був представлений в українському дисидентському русі Українською Гельсінкською групою (УГГ)1976 р., метою якої було добитися дотримання в СРСР Гельсінкської декларації ООН 1972 р. “Про права людини”, збирати докази порушення прав людини та націй в СРСР (до складу входили Л.Лук’яненко, П.Григоренко, Руденко, І.Кандиба); 2) Релігійний, його представники ве