Українські партії наддніпрянщини на початку ХХ ст.

Назва партії	Рік заснування	Лідери	Програма
Революційно-демократичний табір.
Революційна Українська Партія	1900 р.	Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, М. Камінський	Програма: “Самостійна Україна”(автор М. Міхновський). Головними формами активності організації були пропаганда та агітація, головний об’єкт – селянство. Видавали газету „Селянин”, журнал „Гасло”
Націонал-радикальна течія
Українська народна партія	1902 р.	М. Міхновський, М. та С. Шемети, О. Степаненко.	Програма „10 заповедей” (автор М. Міхновський). Основне гасло: “Україна для українців”
Соціалістична течія
Українська соціалістична партія	1903 р.	Г. Ярошевський, М. Меленевський.	„Нарис української партії соціалістичної”: „Гніт – економічний, політичний, національний приводить до повного звільнення, створення демократичної української республіки. Союз з братерською Польщею.” Мала зв’язки з Польською соціалістичною партією (ППС).
Українська соціал-демократична спілка (існувала як автономна фракція РСДРП(м))	1904 р.	М. Меленевський, А. Скоропис-Йолтуховський, П. Тучанський.	Мета діяльності: соціал-демократичні реформи. Автономія України в складі Російської імперії.
Українська соціал-демократична робітнича партія	1905 р.	В. Винниченко, М. Порш, С. Петлюра, Ткаченко.	Партія виступала за соціалістичне визволення, національно-культурну автономію України.
Ліберально-демократичний табір
Українська демократична партія	1904 р.	О. Лотоцький, Є. Чикаленко	Виступала за демократичні права, ліквідацію самодержавства, надання автономних прав України, культурно-освітня діяльність.
Українською радикальною партією	1905 р.	Б. Гріненко, С. Єфремов
Українська демократично-радикальна партія (з 1907 р. Українська трудова партія).	1905 р.	С. Єфремов Є. Чикаленко, Ф. Мату шевський, І. Шраг
Товариство українських поступовців (прогресистів) між партійний блок	1908 р.	М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чекаленко.	Основною формою діяльності була агітація та пропаганда, а також організація робітничо-селянських виступів, автономія.

В Україні діяли загальноросійські партії:

– соціалістичної течії: Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), що після 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків; Партії українських і російських соціал-революціонерів (есерів);

– ліберально-демократичної течії: Конституційних демократів (кадетів); „Союз 17 жовтня” („октябристи”);

– шовіністичної течії: Партія „Союз російського народу”, „Союз Михаїла Архангела” (чорносотенці).

1897 р. „Загальний єврейський робітничій союз у Литві, Польщі і Росії.” (Бунд – мовою ідиш союз).

 

Програмні засади українських партій:

1. вирішення національних інтересів українського народу всі політичні партії пов’язували з необхідністю повалення влади царя та поміщиків і встановлення або конституційної монархії (УДРП) або демократичної республіки (РУП, Спілка, УСДРП)

2. українські політичні партії в своїх програмах важливе місце відводили розв’язанню українського питання в революції РУП, УСДРП, УРДП стояли за федеративний устрій Російської держави та автономію України в її складі. Менше національному питанню приділяла уваги „Спілка”. Лише УНП залишилася на самостійницьких позиціях. Але всі вказані партії в своїх програмних положеннях вимагали рівноправності українського народу, права вільного розвитку української мови і культури.

3. зважаючи на те, що українські політичні партії відстоювали ідеологію й інтереси різних класів і соціальних верств населення всі вони були зорієнтовані на реалізацію соціалістичної ідеї.

4. вирішення аграрного питання всі українські партії передбачали через створення національних органів місцевого самоврядування.

5. серед українських партій на відміну від загальноросійських, не було ні крайнє лівих – більшовицьких, ні крайнє правих – монархічних (УРП, УСП, Спілка – соціалістичного напрямку, УСДРП знищення влади царя мирним шляхом. Головною формою боротьби вважався страйк, УРДП – ліберально-демократичний, УНП –націонал-радикальний).

– революція 1905-1907 рр. (початок її, основні озброєні виступи в Україні в цей період;

Російська революція 1905-1907 рр. і Україна.

І фаза — «піднесення» (січень—жовтень 1905р.):

—наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру;

—політизація народних мас;

—активізація процесу самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо);

—поширення хвилі заворушень серед селян та армії;

—переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів.

II фаза — «кульмінація» (жовтень—грудень 1905 р.):

—коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня;

—діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами;

—активне формування багатопартійної системи;

—посилення пропаганди та агітації крайньо лівих партій — більшовиків та есерів;

—організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повстанськими центрами в Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та інші міста).

ІІІ фаза — «спад» (січень 1906—червень 1907р.):

—посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо);

—помітне зменшення масштабів та інтенсивності робітничих страйків та селянських виступів;

—перехід більшості політичних партій у підпілля;

—поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906—1907 рр. у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб, на П. Столипіна було здійснено 10 замахів);

—спроби опозиції продовжити антифеодальну, антиімперську, антикапіталістичну боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи;

—перехід реакції у наступ.

Основні подій революції 1905 – 1907 рр. в Україні.

9 січня1905 р. у Петербурзі проходила мирна демонстрація, яка була розстріляна (Кривава неділя) (1200 загинуло, 5 тис отримали поранення).

Почали стихійно виникати ради робітничих депутатів та масово профспілки (в Україні - більше 80).

У жовтні 1905 р. відбувся всеросійський політичний страйк (в Україні страйкувало 120 тис. робітників).

Сталися збройні виступи робітників у промислових центрах (Донбас, Харків, Київ, Одеса).

На селі громили поміщицькі маєтки, ділили землю та реманент (у 1905 р. - більше 4 тис. виступів, у 1906 р. - 2835). Сталися революційні виступи в армії (18 листопада 1905 р. – повстання саперів у Києві під керівництвом Жаданівського, збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта – листопад 1905 р.) та флоті (повстання на броненосці “Потьомкін” червень 1905 р. та крейсері “Очаків” листопад 1905 р.).

17 жовтня 1905 р. Миколою II був підписаний Маніфест, Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки.

По-перше, він суттєво розширив межі легальної полі­тичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. 1905 р. – перша україномовна газета „Хлібороб”, журнали „Дзвін”, „Українська хата”, „Рідний край”, „Посів”, „Село”.

По-друге, нового імпульсу було надано процесові масової самоорганізації суспільства, тобто утворенню партії, рад робітничих депутатів, профспілок та інших суспільних організацій.

По-третє, Маніфест розколов опозиційні сили на представників ліберального та представників радикального(подальша боротьба з зброєю в руках) рухів.

– Україна у Першій світовій війні.

Причини Першої світової війни:

— Загострення суперечностей між провідними державами світу внаслідок нерівномірності їх економічного та соціально-політичного розвитку.

— Загарбання нових територій, контроль над ринками збуту та джерелами сировини;

— Гонка озброєнь.

— Наявність у міжнародних відносинах двох ворогуючих блоків — Троїстого союзу та Антанти.

— Бажання урядів ворогуючих країн відвернути увагу народу від внутрішніх проблем.

— Боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів.

Характер війни — загарбницький, несправедливий для всіх сторін-учасників війни.

Плани країн-учасниць війни щодо України

Росія сподівалася в майбутній війні захопити Галичину, Буковину та Закарпаття, Австро-Угорщина розраховувала відібрати у Росії Поділля і Волинь, Німеччина також претендувала на більшість найродючіших українських земель, які належали Російській імперії. Таким чином, у разі війни українські землі неминуче перетворювалися на театр воєнних дій.