Виникнення та розвиток Європейської народної партії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Виникнення та розвиток Європейської народної партії



 

Європейська народна партія (англ. European People's Party, EPP) — об'єднана загально-європейська політична партія, котра поєднує окремі національні християнсько-демократичні та консервативно-буржуазні партії. Чисельно найбільше загальноєвропейське партійне об'єднання Європи. Заснована в 1976 році.

Європейська народна партія (ЄНП) панєвропейска право-центристська загальноєвропейська політична партія. Заснована в 1976 році, ЄНП включає як колективні члени християнсько-демократичні, націоналістичні, консервативні та інші, орієнтовані в рамках право-центристської частини політичного спектру, партії країн Європи.

З представлених сьогодні в Європейському парламенті транснаціональних політичних партій пізніше за всіх передвиборний маніфест євровиборів обнародувала Європейська народна партія (ЄНП), найвпливовіша на сьогодні політична формація в масштабах ЄС. Деякі вітчизняні коментатори жартома іменують ЄНП, створену ще в 1976 році на основі християнсько-демократичних партій країн – членів ЄС, «європейською партією влади». Думається, таке визначення – правда, з урахуванням реальної багатопартійності в Європі – недалеко від істини[52].

Насправді, сьогодні ЄНП представлена у всіх країнах – членах Союзу. Разом з «Європейськими демократами» ЄНП складає найбільшу депутатську групу в самому Європарламенті; у цій групі беруть участь майже 267 євродепутатів від ЄНП. Європейська народна партія налічує в своїх рядах 10 з 27 членів Європейської комісії, зокрема її голови португальця Мануеля Баррозо. У переважній більшості країн – членів Союзу діють уряди, в яких полягають міністри від партій, що беруть участь в ЄНП. 13 прем'єр-міністрів держав – членів ЄС належать до «народної» політичної сім'ї, зокрема Ангела Меркель, Николя Саркозі, Сильвіо Берлуськоні, Жан-Клод Юнкер, Костас Караманліс, Дональд Бляк. Всі ці політики мають по-справжньому загальноєвропейську популярність. Власне ЄНП очолює колишній глава бельгійського уряду Вільфред Мартенс, також вельми відомий в Старому Світлі політик.

Сьогодні до складу ЄНП входять майже 40 партій, як правило, впливових у себе на батьківщині. Головним чином, це правоцентристські партії, багато хто має християнсько-демократичне коріння. Серед найбільш впливових можна назвати німецький ХДС, французький Союз за народний рух, італійський «Народ Свободи», іспанську Народну Партію, а також Національну коаліційну партію (Фінляндія), «Нову демократію» (Греція), «Фіне Гейл» (Ірландія), Християнсько-демократичний заклик (Нідерланди), Цивільну платформу (Польща), Соціал-демократичну партію (Португалія), Помірну коаліційну партію (Швеція). Поза всяким сумнівом, по величині «політичної ваги» в сучасній Європі закумульований в ЄНП правий центр домінує сьогодні в більшості вхідних в Євросоюз держав[44].

ЄНП це «об'єднання політичного центру, чиє коріння лежить в глибинах історії європейської цивілізації. Вона об'єднує національні партії з близькою ідеологією в державах-членах і асоційованих членах ЄС, а також підтримує близькі контакти з країнами можливими кандидатами».

ЄНП включає 16 розділів урядів країн членів Європейського союзу і 6 розділів урядів країн, що не входять в ЄС, також 13 членів Європейської комісії (зокрема голови Комісії), голова Європейської ради, голова Європейського парламенту і найбільша фракція в Європейському парламенті, яка складається з 265 членів. З 1990 року президентом ЄРР є колишній прем'єр-міністр Бельгії Вільфрід Мартенс.

Структура партії :

· об'єднує 72 правоцентристських партій-членів з 39 країн;

· має 16 керівників урядів (10 в ЄС + 6 в країнах, що не є членами ЄС);

· 9 Єврокомісарів (включаючи президента Європейської комісії);

· має представника партії на посаді президента Європейського парламенту;

· має найбільшу фракцію в Європейському парламенті, яка включає 264 європарламентаря.

· Нинішній президент — депутат Європарламенту Джозеф Дол. Дол був обраний президентом у листопаді 2013 року. Почесним президентом є Саулі Нійністе, президент Фінляндії (з 1 березня 2012)[36].

Сучасний період формування політичних партій бере свій початок після закінчення другої світової війни, коли фашистські партії Європи, зазнавши політичного банкрутства, зійшли з політичної арени. Остання з них - іспанська Фаланга - остаточно була заборонена у 1969 році. Зі смертю іспанського генерала-диктатора Франко (1975 р.) можна говори­ти про формальне завершення панування фашистських режимів у Європі. Сьогодні в політичному житті цю традицію продовжують неофашистські політичні угруповання, які, хоча й послуговуються націоналістичною, антикомуністичною ідеологією, однак офіційно відмовляються від ідеології фашизму. Проте їхній вплив на політичне життя є незначним [4, с.73].

У повоєнні роки у всіх європейських державах виникли християнсько- демократичні партії. В Італії, Німеччині, Австрії протягом багатьох років вони перемагають на парламентських виборах. Соціал-демократичні партії тяжіють до правоцентристських партій. Водночас у перші повоєнні роки значно зросла чисельність і популярність комуністичних партій, збільшилося їхнє парламентське представництво. Найбільші комуністичні партії цього періоду були у Франції, Італії, Фінляндії. У Франції, Бельгії, Італії вони навіть входили до складу коаліційних урядів [9].

У виникненні політичних партій прослідковується певна хронологічна послідовність, залежна від ідейної орієнтації. У свою чергу розглядаю­чи передумови розвитку політичних партій континентальної Європи, потрібно згадати концепцію сімей політичних партій. Процес виділення загальних типів політичних партій ґрунтується насамперед на тому, що вони відрізняються між собою певною самоідентичністю, яка є результатом відповідного історичного процесу розвитку. Саме історичний контекст процесу формування політичних партій впливає на харак­тер та зміст політичних стратегій, які вони використовують. Концепція ця будується на трьох критеріях: генетичному, матеріальному та організаційному [5, с. 32].

У 1953 році в Європарламенті існувало три організовані гру­пи політичних партій - християнсько-демократичних, європейських соціалістичних та ліберальних партій.

У 1965 році французькі голлісти17 об’єднуються з лібералами і форму­ють Союз європейських демократів[42, с. 18].

«Голлісти» походить від партії, створеної де Голлем, політику якої сьогодні продо­вжують французькі партії за республіку. У 1973 році Британська консервативна партія започатковує формуван­ня Європейської консервативної групи. Члени Ірландської партії «Солдат Свободи» об’єднуються з Союзом європейських демократів під назвою Європейські прогресивні демократи. Тоді ж формується комуністична група.

У 1976 році ліберальна група змінює свою назву на групу лібералів та демократів.

У 1979 році, коли відбуваються перші прямі вибори до Європейського Парламенту, християнські демократи змінюють свою назву на Європейську народну партію. Європейська консервативна група трансформується у Європейську демократичну групу, яка пізніше об’ єднується з Народною партією. Тоді ж формується група технічної координації та захисту неза­лежних груп і членів.

У 1984 році на базі французького Національного фронту та італійського Соціального руху формується група Європейських правих. Зелені та ліві об’єднуються з незалежними і формують так звану групу «Веселка». Група лібералів та демократів перейменовується на групу лібералів, демократів та реформістів. Після приєднання до Європейських про­гресивних демократів португальських соціал-демократів вона починає функціонувати під назвою Європейський демократичний альянс.

У 1989 році з групи «Веселка» виділяється окрема група зелених, формується група об’ єднаних лівих, відновлюють свою діяльність комуністичний та лівий альянси[43, с. 141].

У 1994 році на базі італійської партії «Вперед Італія!» формується група «Вперед Європа!». Європейські праві змінюють свою назву на Європейський радикальний альянс. Група об’ єднаних лівих бере собі на­зву Європейські об’єднані ліві, формується група Європа націй, а також група 27 неприєднаних членів.

У 1995 році групи Об’єднана Європа та Європейський демократичний альянс об’єднуються і створюють групу Об’єднання для Європи.

У 1999 році Європейська народна партія змінює свою назву на Європейська народна партія (християнські демократи) та європейські де­мократи. Формується група Європейських демократів за різноманітність [43, с. 146].

Досить поширеною є класифікація політичних партій за типом політичної ідеології: консервативні, ліберальні, соціал-демократичні (або соціалістичні), комуністичні, фашистські або ультраправі, етнічні (національні), клерикальні. Політичними ідеологіями називають політичні концепції, що відіграють інтегруючу роль щодо політичних рухів і зміщують наголоси від концептів до цінностей. Кожна з політичних ідеологій має одну (іноді декілька) основну цінність - Бога, людину, націю, клас, людство, по­рядок, свободу тощо. Ідентифікація партій за цими критеріями вимагає пев­них знань та аналізу програм і методів діяльності партій, оскільки їхні назви часто не дають уявлень про ідеологію та суть партії.

З поглибленням європейської інтеграції формуються транснаціональні партійні блоки, в яких національні партії держав-членів спільно працюють над втіленням волевиявлення громадян Союзу в життя: Європейська на­родна партія - Християнські демократи (ЄНП/ХД), Соціал-демократична партія Європи (СДПЄ), Європейська ліберально-демократична партія ре­форм (ЛДПР), Європейська федерація партії «зелених» (ЄФПЗ) [43, с. 152].

В Європейському Парламенті сформувались та існують наднаціональні політичні об’єднання - транснаціональні партії, що засвідчує його політичну структуризацію. Загалом в Європарламенті діє дев’ ять так званих партійних клубів. Проте лише три з них функціонують як позапарламентські міжнародні організації, що користуються спільними фінансами, бюрократичним апаратом, виборчими стратегіями: партії європейських соціалістів, об’ єднання ліберальних партій і об’ єднання християнсько-демократичних партій.

Європейська народна партія / Християнські демократи. Одна з найпотужніших політичних груп у Європейському Парламенті - Європейська народна партія / Християнські демократи (ЄНП/ХД) - була заснована 23 червня 1953 року. У квітні 1976 року в Брюсселі утворено блок з дванадцяти християнсько-демократичних партій семи держав- членів Європейської Спільноти під назвою Європейська народна партія. У створенні групи взяли участь такі найпотужніші політичні осередки Європи.

Італійська Християнсько-демократична партія - «партія відносної більшості», яка є постійною керівною політичною силою в країні після другої світової війни в коаліції з Соціалістичною, Соціал- демократичною, Республіканською та Ліберальними партіями[44, с. 62].

Соціально-християнська партія Бельгії, яка відіграє роль однієї з політичних основ, оскільки з 1947 року вона не втрачала владних позицій, а лише змінювала партнерів по коаліції. Варто зауважи­ти, що до 1970 року в країні діяли переважно загальнобельгійські партії, найпотужнішою з яких була Соціально-християнська (ство­рена в 1945 році як спадкоємниця існуючої з ХІХ ст. Католицької партії).

Християнсько-соціальна народна партія Люксембургу - ХСНП. Заснована у 1870 році, ця партія захищає інтереси заможних верств на­селення. Починаючи з 1919 року, вона стає найвпливовішою партією країни; під час другої світової війни ХСНП очолювала керівництво державою, залишаючись при владі і після її закінчення. У період з 1945 року до 1947 року керувала країною разом з Люксембурзькою соціалістичною робітничою партією, Комуністичною партією та Патріотичним демократичним рухом. До 1958 року і в період 1964­1968 років ХСНП відігравала головну роль у блоці з соціалістами, а у 1959-1964 і 1969-1974 роках - в коаліції з демократами. Політична стабільність та ефективне законодавство у банківській сфері привер­нули потужні капіталовкладення у промисловість та сферу послуг Люксембургу[42, с. 97].

Три Нідерландські Християнсько-демократичні партії - Католицька на­родна (створена в 1945 році), Антиреволюційна протестантська (ство­рена в 1878 році) та Християнсько-історичний союз (реформаторського спрямування, створений у 1908 році). Ці партії заснували найпотужнішу політичну партію Нідерландів - Християнсько-демократичний Заклик, що є активним членом політичної групи ЄНП/ХД та членом міжнародного об’єднання християнсько-демократичних партій.

Християнсько-демократичний союз (ХДС) і Християнсько- соціальний союз (ХСС) (Christlich Demokratische Union Deutschlands (CDUD) - нім., Christlich-Soziale Union in Bayern e.V. (CSUB). Це дві найвпливовіші політичні партії в Німеччині створені після другої світової війни. Німецький Християнсько-демократичний союз - це консервативна народна партія християнського світогляду, була засно­вана у 1945 році у Берліні та Рейнланді. На федеральному рівні діє з 1950 року. ХДС не висуває кандидатів в органи влади у Баварії, де функціонує ХСС, який є її союзником по парламентському бло­ку в національному масштабі. Обидві партії виражають передусім інтереси представників бізнесу, аграрного сектору і «білих комірців» (управлінців, технічних робітників та інших категорій службовців в основі «верхнього» та «середнього» прошарку) і користуються осо­бливою підтримкою на півдні. ХДС та ХСС виступає за забезпечення гарантій прав приватної власності та подальший розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Німеччині, а також поглиблення інтеграції країни в європейські економічні та воєнні структури. ХДС була правлячою партією у 1949-1969 роках, коли країною керували такі відомі політичні й державні діячі, як К. Аденауер і Л. Ерхард, і повернулися до влади у 1982 році під керівництвом Г Коля в коаліції з Вільною демократичною партією [43, с. 75].

Партія пережила стрімкий розвиток при К. Аденауері (1950-1963 роки). У 1957 році ХДС отримав абсолютну більшість у бундестазі, що стало єдиним випадком в післявоєнній історії Німеччини. За цей час ХДС не був, на відміну від СДПН, типовою партією, основою якої було індивідуальне членство, але завдяки успішній політиці К. Аденауера партія користува­лась широкою підтримкою виборців. Лише після 1969 року, коли ХДС не отримав необхідної кількості голосів, партія почала агітацію, щоб при­вабити нових членів. У період з 1969 по 1978 роки чисельність ХДС ви­росла з 304 тис. до 675 тис. членів. Станом на 30 червня 1989 року вона складала 668 тис. осіб. Керівниками після К. Аденауера (до 1963 р.) були Л. Ерхард (до 1966 р.), К. Г. Кізінгер (до 1971 р.), Р. Барцель (до 1973 р.), Г. Коль (до 1998 р.), після нього - В. Шойбле і з 16 лютого 2000 року цю посаду обійняла А. Меркель. П'ять разів керівники ХДС були президен­тами Федеративної Республіки Німеччина: Х. Любке, К. Карстенс, Р. фон Вайцзеккер, Р. Херцог, Х. Кьолер, і пять разів - Федеративними канцлерами: К. Аденауер, Л. Ерхард, К. Г Кізінгер, Г Коль та А. Меркель[5, с. 93].

ХДС завжди виступала за європейську інтеграцію Німеччини, її вклю­чення у західні структури безпеки, насамперед НАТО.

Союз на захист нової республіки (1958 р.) і Демократичний союз праці (1959 р.) у Франції, які у результаті злиття партій в 1962 році сформували Об’єднання на підтримку республіки (Союз за прези­дентську більшість). До 1967 року політичне об’єднання мало назву Союз на захист нової республіки / Демократичний союз праці, а потім Союз демократів на захист П’ятої республіки. З 1971 року до груд­ня 1976 року об’єднання називалось Союзом демократів на захист республіки. Союз, заснований у 1976 році Ж. Шираком, проголошує себе послідовником голлістської традиції, започаткованої в 1947 році генералом де Голлем і орієнтованої на об’єднання французького на­роду. Союз за президентську більшість - це правляча ліберально- консервативна партія у Франції, що виникла в 2002 році. її політичне кредо - активна зовнішня політика, консерватизм, стимулювання розвитку регіонів, інтеграції в Євросоюз.

Поміркована коаліційна партія Швеції та Християнські демокра­ти. Система політичних партій Швеції тривалий час була однією з найстаріших у західному світі.

Слабка на початкових етапах співпраця ЄНП/ХД переросла зго­дом у тісну координацію зусиль, що знайшло своє відображення в її політичній програмі. У липні 1979 року, як раз перед першими виборами до Європейського Парламенту, партія змінила свою назву на Європейську народну партію (група християнських демократів). Варто також зазначи­ти, що ЄНП/ХД - це «одне з європейських об’єднань, яке взяла на себе сміливість назватися саме партією, а не об’єднанням чи федерацією» [13, с. 43].

До 1989 року вона функціонувала у формі двох окремих груп: група Народна партія та група Європейські демократи. У 1994 році ці дві групи об’єдналися і створили потужний політичний осередок в Європарламенті, який переміг групу Європейських соціалістів, відтіснивши її на друге місце. Перемогу цієї політичної групи ще пояснюють відносною стабільністю політичних партій цього спрямування в державах-членах ЄС. Зокрема у переважній більшості держав-членів домінують саме партії консерватив­ного, християнсько-демократичного або центристського напрямів.

Група Європейська народна партія (християнські демократи) та Європейські демократи складається, як зазначалося вище, з 264 представників держав-членів, що складає 37 % загальної кількості. Це найбільша політична група в Європарламенті та єдина політична група, яка включає представників 25 держав-членів: Німеччина (49 осіб), Великобританія (27), Італія (24), Іспанія (24), Франція (17), Польща (15), Чехія (14), Угорщина (13), Греція (11), Португалія (9), Словаччина (8), Нідерланди (7), Австрія (6), Бельгія (6), Швеція (6), Ірландія (5), Фінляндія (4), Словенія (4), Кіпр (3), Латвія (3), Люксембург (3), Литва (2), Мальта (2), Данія (1), Естонія (1) [70].

Повноправними членами ЄНП/ХД є тільки партії держав-членів. На противагу іншим партійним блокам, в ЄНП/ХД практикується й індивідуальне членство. Контакти з партіями такого самого спрямування поза межами Європейських Спільнот до 1988 року здійснювались через Європейський Союз Християнських Демократів (ЄСХД). До блоку вхо­дить 45 членських партій держав-членів ЄС. Після вступу Болгарії та Румунії до Євросоюзу ЄНП/ХД поповнилася однопартійцями із квотами та 10 осіб відповідно. Сьогодні у складі Європейської Народної Партії є лідери таких країн: прем’єр-міністр Іспанії, прем’єр-міністр Італії, прем’єр-міністр Люксембургу, канцлер Австрії, віце-прем’єр-міністр Фінляндії, прем’єр-міністр Португалії, прем’єр-міністр Данії, прем’єр- міністр Франції, прем’єр-міністр Нідерландів, прем’єр-міністр Мальти, прем’єр-міністр Норвегії, президент Кіпру.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 118; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.89.204.127 (0.01 с.)