Визначення та головні засади створення европартій 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Визначення та головні засади створення европартій



Політична система Європейського Союзу ґрунтується на базових договорах, виведених із загальних інститутів, з компетенцією і організацією роботи яких ви вже познайомилися вище. Партії діють, відштовхуючись від цих основних принципів. В той же час важливий враховувати те, що не обмовляється в правових актах.

В основному, в правових основах Євро Союзу, залишаються партії Європейського Союзу (або європартії), непоміченими. Проте, європартії - важливі політичні діячі, які змінюють початкові ухвали, роблять виробництво застосовним на практиці. Як і в державі, в Європейській політиці переплітаються формальні і неформальні сторони. Євросоюз, як політичне ціле, складно зрозуміти, не знаючи європартій[3, с. 41].

Порівняно з правом, адміністрацією і економікою, політика - це область в якій для розуміння діяльності Європейського Союзу потрібно уміти об'єднувати два рівні: рівень Європейського Союзу і рівень союзних країн. Велика частина Європейської політики діє на рівні союзних країн як внутрішньо, так і трансграничний. Об'єднані інститути не складають повністю національної держави, оскільки це і не було метою під час їх створення. Переважна частина демократичного процесу і політичної легітимності виходить з рівня союзних країн.

Далі розглянемо різнобічну діяльність Європейського політичного простору на прикладі європартій.

Для розуміння європартії потрібно спочатку зрозуміти що таке партія. Партії - це політичні об'єднання громадян, які включають людей з близькими світоглядами і інтересами по виконання влади. Вони оповістили суспільні цілі ширшого круга інтересів, виділяють нових державних діячів, і пропонують виборцям інформацію, ясність і можливість участі, об'єднуючи їх з політичною системою. Зазвичай партії діють в рамках держави або деякого - або іншого політико-суспільного простору (країни-союзники, частини держав і т.д.), створюючи систему партійного правління[8, с. 35].

Європартією називається об'єднання партій країн-союзників у фракцію або зонтичну організацію. Партії з схожими поглядами об'єднуються в Європейському Парламенті в групу депутатів, і пробують записати на папір загальні цінності і сформувати для виборів в Європарламент єдину платформу. Члени правління фракцій збираються 1-2 рази на рік на загальних зборах і створюють структуру для сумісної дії, правління Європартії, і центральної контори. Ті, у свою чергу, можуть почати подальші, специфічні для європартій сумісні дії.

Таким чином, європартія виявляється не просто державною партією, а об'єднанням, яке поза Європейським Парламентом в основному діє через партії-союзники. Все ж таки спільна робота продуктивно, в міжнародних партійних союзах (інтернаціоналі) з довгою історією. Інтернаціонал - перш за все - місце для обміну інформацією: через європартії проходить необхідна політична координація і щоденна діяльність в суспільних інститутах.

Початком народних європартій можна вважати спільну роботу в Європейському Парламенті. Якщо спочатку парламент був більший для декорації, і посли об'єднувалися в групи по країнах членам Європейського Союзу, то тепер повноваження парламенту збільшилися, і винесені ухвали включають світоглядні вибори. Не дивно, що раніша поверхнева спільна робота на сьогоднішній день змінилася парламентарними процесами на глибокому державному рівні. Важливими етапами розвитку можна вважати прямі вибори до Європейського Парламенту починаючи з 1979 року, і загальних інститутів, зокрема швидке зростання повноважень у зв'язку з Маастрихтським договором 1992 року[3, с. 42].

Народні европартії також прописані в праві Європейського Союзу. У параграфі 10 пункті 4 договору про Європейський Союз декларується, що на Європейському рівні партії допомагають створенню загальноєвропейської політичної свідомості і виразу волі громадян союзу. У параграфі 224 указується, що Європейський Парламент і Рада приймають діловодство законів, відповідне Європейському рівню, регулюючому дії партій.

Для того, щоб бути визнаною, європартія повинна відповідати наступним вимогам:

бути юридично зареєстрованою в тій країні, де знаходиться;

· бути представленою принаймні в чверті країн-членів Європейського Парламенту, або в парламентах країн, або в районних парламентах або районних асамблеях або повинна досягти в чверті країнах-членах трьох відсотків голосів в кожній країні на виборах до Європейського Парламенту.

· слідувати (особливо в своїй програмі і діяльності) головним принципам Європейського Союзу, а саме свободі, демократії, пошані прав людини, і основним свободам і законам;

· партія повинна була брати участь у виборах до Європейського Парламенту або виявити бажання бути вибраною.

На виборах до Європейського Парламенту сума, що виділяється, не повинна перевищувати 75% бюджету, що передбачається європартією, а підтримка приватних осіб 40% бюджету. Обмеження накладаються і на пожертвування[5, с. 23].

Головним полем для дії європартії є об'єднання послів Європейського Парламенту. Сьогодні можемо говорити про п'ять груп послів, що сформувалися і стабільних: консерватори (народна партія), соціал-демократи, ліберали, зелені, і ліві партії. Досить тривалою історією володіють також євросупротивники і євроскептики. Проте ці групи нестабільні. Супротивником євро може бути представник різних партій: праві і ліві, помірні або народні і т.д., з цієї причини міняється назва груп послів і платформа залежно від того які сили зараз проходять до Європейського Парламенту. Декілька груп послів, що балотуються, може утворитися і в тому випадку, якщо яка-небудь сила отримує представництво, і всі партії, що потрапили до парламенту, не приходять до єдиної згоди. Так це відбулося з консерваторами, де поряд з основною групою народної партії знаходиться менша група послів, що насторожено відноситься або менш відповідна по передвиборній платформі партія[5, с. 24].

Групи депутатів в Європейському Парламенті і їх партнери

Європейська Народна Партія (European People’s Party, EPP) - 265 [IRL]

Соціал-демократи (Progressive Alliance of Socialists and Democrats, S & D) - 184 [SDE]

Союз Лібералів і Демократів Європи (Alliance of Liberals and Democrats for Europe, ALDE) - 84 [KE, RE]

Зелені/Союз Вільної Європи (European Greens-European Free Alliance, GREENS-EFA) 55 [EER]

Консерватори Європи і Реформісти (European Conservatives and Reformists, ECR) - 54 [ERL]

Ліва Партія Европы/Нордичний Зелений Союз Лівих (European United Left-Nordic Green Left, EUL-NGL) - 35 [Eesti Vasakpartei]

Вільна і Демократична Європа (Europe of Freedom and Democracy, EFD) - 32 [Libertas Eesti]

Без фракції – 27

Робота народних європартії ґрунтується на співпраці різних членів союзу з схожим світоглядом. Основні ідеології сучасного суспільства вже давно досліджені - ще до створення Європейського Союзу - підсумком чого є проголошене зближення партійних сімейств, яке допомагає зрозуміти основи спільної роботи.

Партійне сімейство - це група різних партій з схожими поглядами. Така група може бути присутньою практично, але також бути як узагальнення для дослідника. Так, з робіт німецького вченого Клауса фон Бейме, що стали відомими партійні сімейства через зближення, розглядаються зазвичай як зміна домінантних світоглядів[9, с. 12].

Партійна ідеологія відрізняється від ідеалу партійної філософії своєю практичною націленістю: виходячи з однодумчої традиції, партійну ідеологію прив'язують до суспільних поглядів і необхідності політичної конкуренції.

Ідеологія діє в гнучкому середовищі протистояння іншим політичним рухам і впливам правління, таким як відсутність голосу і зважування сил, що знаходяться в уряді; конкуренція різних профспілок і елітних груп, або ж просто самореклама і потреба висловитися.

Партійна сім'я охоплює партії з найбільш близькими політичними поглядами, чиї погляди міняються в загальному напрямі. Така зміна в поглядах може з часом привести і до протилежного політичного бачення. Так, чверть століття назад, соціал-демократи в своїх поглядах були обережніші за консервативну партію, на сьогоднішній день же навпаки. Все ж таки обидві партії намагаються максимально зближувати своїполітики, виділити свій вибір, таким чином, підтримуючи як загальну партійну сім'ю, так і політику в цілому[6, с. 22].

Зазвичай виділяється 8 партійних сімейств (фракцій):

· консервативні партії;

· соціалістичні і соціал-демократичні партії; ліберальні і радикальні партії; христиано-демократичні партії; зелені партії; комуністичні партії; аграрні партії;

· регіональні і етнічні партії; украй праві партії

На сьогодні найсильнішими є сімейства соціалістів і консерваторів. Відносно впливовими є також ліберали, християнські демократи, зелені, і нові ліві. Найпоширенішими є соціалісти, які представлені практично у всіх країнах. У кожній країні партій більш ніж з одного сімейства: у деяких 2-3, в інших 6-7. Відсутність якого-небудь представника примушує інших покривати ідеологічні переваги бракуючої ланки. Наприклад, німецькі христиано-демократи представляють також консерваторів, у яких відсутня парламентарська партія[5, с. 12].

Історія розвитку консервативних партій пістрявить великою різноманітністю. Аж до Другої Світової війни консерватори підтримували права дворян і королівську владу, і були протилежні по відношенню до демократії. Пізніше вони пристосувалися до демократії (мабуть, навіть краще, ніж їх суперники - ліберали). Розширення можливостей права голосу консерватори змогли пережити, розвиваючи патріархальну соціал-консервативну ідеологію. За останнє десятиліття на консерваторів сильно вплинув рух нових консерваторів і ще сильніше - виникнення нових правих.

Це означає знаходження компромісу з правими лібералами і відмову від історичної політики консерваторів - протекціонізму. Консерватори і на сьогоднішній день досить строкате сімейство, яке варіює від країни до країни. Також в деяких державах консерватори представлені партіями християно-демократів, тому грані відмінностей їх сімейства практично стерті[33, с. 52].

Соціалісти і соціал-демократичні партії з'явилися в кінці 19 століття в робочих рухах, які билися за кращі життєві умови і правове суспільство, таким чином, перетворившись на домінуючу політику демократії. Досить тривалий час політику розвитку соціалістичних партій визначала внутрішня різноманітність партій і конкуренція з сильним комуністичним рухом, що відокремився від них, який відрізняв соціалістів з їх спокійними методами і надіями реформувати суспільство за допомогою парламенту. Починаючи з Другої Світової війни, вони грали важливу роль в уряді, і у встановленні держави благоденствування. З початком кризи держави благоденствування в 1970 році, соціал-демократія почала лібералізуваться, цінуючи самореалізацію і самовираження, права меншин, цивільне суспільство і активацію державної сили. Ці близькі соціал- лібералам ідеї пропонує і новий соціал-демократичний рух або, як його називають, третій шлях[3, с. 56].

Почало ліберальним партіям поклали цивільні об'єднання в 18 столітті, які захищали свої інтереси, і вимагали дотримання цивільних прав. Поряд з ними стояли радикали, масові демократи, і зазвичай супротивники монархії і церкви (особливо в католицьких регіонах). Після 19 століття практично всі цілі лібералів були досягнуті, і почався період спаду. Також їх круг виборців порідшав. Новий виток в історії лібералів почався із застосування двох нових стратегій. Більшість партій концентрувалися на практичному застосуванні свобод і зрушилися наліво, утворивши соціальний лібералізм. Інша частина концентрувалася на розвитку ринку торгівлі, і наблизилася до консерваторів - звідси зародився рух правий лібералізм. На сьогоднішній день в Європі єдина ліберальна партія, будь то соціальні ліберали як у Фінляндії або Данії або праві ліберали як в Болгарії або Румунії. За відсутністю своєї партії, зазвичай соціал-ліберали входять в соціал-демократичну, а праві ліберали - в консервативну партію.

Розквіт християно -демократів припав на післявоєнний період, коли в Німеччині і Італії за допомогою церков утворилися протиборчі соціал-демократам украй праві народні партії. Християно -демократи роблять упор на цілісність суспільства, солідарність, протегують громадянству благоденствування і помірному розподілу соціально-економічних благ. Це стало новим поштовхом для консерваторів, і на сьогоднішній день велика частина партій з консервативними найменуваннями діє на платформі християно-демократів. Прикладом є Ісамаліїт до об'єднання з партією Республіка. У новій формі виникли також радикально християнські маленькі партії, наприклад в Північних країнах.

Зелені виникли в 1970-х роках спільно з комуністами і кризою соціал- демократії, і що отримали почало в різних цивільних рухах для захисту навколишнього середовища. Зелені - політична сила, яка за допомогою лівих активістів і соцяал-лібералів отримали визнання Європи, як політичній партії, наприклад в Германії і Фінляндії. Політичний вплив має зосереджений на людині соціал-екологічний напрям зелених, яке додатково до захисту навколишнього середовища, робить упор на участь громадян в життя держави, пряму демократію і терпимість по відношенню до народних меншин. Глибокий екологічний напрям залишається швидшим теоретичним, властивим людям з украй «зеленими» переконаннями[14 с. 26].

Комуністи відокремилися від соціал-демократів на початку 20-го століття, намагаючись силою дістати владу. У Естонії добре пам'ятають негативний досвід спроби побудувати комунізм, а в Китаї - найчисленнішій країні - і на сьогоднішній день править єдина комуністична партія. У Західній Європі комуністи в 1970 році відмовилися від насильницьких революцій, і пішли шляхом співпраці з іншими партіями. Традиція єврокомунізму стала розвиватися після розпаду соцтабору і переросла в соціалістичні ліві партії, які займають важливе місце в Італії і на Кіпрі.

Аграрні партії були на піке популярності за часів великого народонаселення і розквіту сільського господарства. Після швидкого зльоту в кінці 19-го століття, під час відгуку ремісників на промислову революцію, велика частина аграрних партій зникла або маргіналізувалась після закінчення Другої Світової війни. Багато хто з них зміг прийняти ширший погляд і перетворитися в сильних консерваторів (Австралія) або соціал-лібералів (Фінляндія).

Регіональні і етнічні партії представляють яка-небудь певна ділянка або інтереси певної групи, і варіюють залежно від держави. Вони, в основному, - центристська сила, будь то з лівими схильностями як в Квебеке, Шотландії, Уельсі і Латвії або ж з правим відтінком як Флаамський блок в Бельгії[14, с. 28].

Украй праві партії представляють направлені проти національних меншин і іноземних осіб сили; сюди входять групи з ностальгією по націоналізму, расисти і шовіністи благоденства. Їх підтримують консервативні і протекційно настроєні дрібні підприємці і робочі. Це спільний знаменник, який об'єднує в собі велику різноманітність сил: починаючи з Італійських нових фашистів, що ностальгують, продовжуючи помірно настроєними Австрійськими партіями свободи, і закінчуючи Данськими благоденства партіями-переможницями шовіністів.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 114; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.80.249.22 (0.008 с.)