Основи діяльності та організація роботи європартій

Беруче початок від депутатів Європейського Союзу, у європартій на сьогоднішній день, в більшості випадків, існують загальні зонтичні програми для виборів до Європейського Парламенту, невелика головна контора, відладжено працюючий орган правління (раз або два в рік проходять збори лідерів партій-союзників), і методи підтримки слабкіших союзників. Все ж таки кожна партія повинна бути здатною містити себе сама, і на всіх виборах справлятися самостійно. Точкою опори для політики є країни-члени, із-за чого європартії швидше є новим рівнем спільної роботи з партіями-союзниками, а не новими партіями-гігантами. Паралельно цьому ведеться робота і в світових партіях, об'єднаних по світоглядах. Найвідомішими є Соціалістичний Інтернаціонал і Ліберальний Інтернаціонал. Розглянемо створення європартій і організацію роботи на прикладі соціал-демократів, чия спочатку обережна позиція з вивіреною спільною роботою, ясно відображає розвиток союзу[17, с. 43].

Коли в 1952 році було створено Європейське Об'єднання Вугілля і Сталі (ЕОУС), належало початок спільній міжнаціональній роботі соціал-демократичних партій

Соціалістичний Інтернаціонал (СІ) з усесвітнього конгресу 1953 року, який, у свою чергу, сформував бюро по зв'язках (liaison bureau). Таким чином, на початок 1960 року розвинулася помітна широка міжнародна співпраця. Партії- союзника відчували необхідність показати лівобічну альтернативу технократичний-капіталістичному Європейському суспільству. Зрозуміло, депутати від соціал-демократів співробітничали також і в Європейському Парламенті, хоч і групувалися у той час, спираючись на країну походження.

Все ж таки залишалася кооперація соціал-демократів Європи, перш за все, на словах. Прийняті заяви не були безпосередньо зв'язані між собою, і деякі партії бажали тіснішої співпраці. Це бажання посилювалося, залежно від того, як розширювався простір і ваговитість політичних рішень в Європейському Економічному Союзі по розробці плану дій, і, врешті-решт, в 1973 настав час першого розширення ЄЕС. У 1969 рішення Європейського Парламенту перейти до прямих виборів (починаючи з 1979) підсилило необхідність об'єднати партії з схожим світоглядом і координувати їх роботу по всій Європі[14, с. 53].

Так соціал-демократичні партії створили в 1973 році на конгресі в Бонні Конфедерацію Соціалістичних партій Об'єднаного Європейського Суспільства (Confederation of the Socialist Parties of the European Community, CSPEC), виходячи з якого, згодом в 1974 сформувався інформаційний центр для секретаріату CSPEC. У 1978 конфедерація прийняла першу виборну платформу, а в 1980 році на конгресі в Люксембурзі - і статут. У теж час багато партій, а особливо німецька СД, проявляли настороженість відносно передачі CSPEC великих повноважень. Спільну роботу уповільнювало і те, що партії декількох союзних країн (Об'єднане Королівство, Данія) були євроскептиками, тому створення загальних цінностей вимагало часу і переговорів. Таким чином, співпраця CSPEC залишалася на практиці помірною.

У другій половині 1980-х відомий в ЄЕС євроскепсис, що загальмовує дії, змінився новою хвилею інтеграції, якою управляли Єдиний Європейський Акт 1987 і що накладає обмеження на спільну роботу Маастріхтський договір 1992. Для звикання до нових правил, CSPEC створила спеціальну робочу групу, яку очолили Бен Файот і Тійс Уойтгенс. Виходячи з рапорту робочої групи, члени конфедерації вирішили на конгресі 1992 року в Гаазі скасувати CSPEC і заснувати Європейську Соціалістичну партію (Party of European Socialists, PES). Із слів генерального секретаря того часу - Аксела Ханіши - це означало перехід від слабкої кооперації до справжньої Європейської партійної системи. Хоч спочатку зміни і були невеликі, єдиний ідентитет разом з вкоріненням Європейського Союзу поступово привели до співпраці.

Найвищою організацією, що ухвалює рішення в Європейській Соціалістичній партії, є конгрес, який збирається двічі в п'ять років. Конгрес вибирає президента, змінює і приймає статут, і вирішує питання членів партії. Якщо конгрес відбудеться до виборів до парламенту, то на нім приймається виборна платформа. Щороку, коли конгрес не відбувається, проходять збори ради, розмір якої - чверть конгресу. Додатково до зборів ради, перед кожними зборами розділів Європи проходить конференція керівництва, де беруть участь PES, члени партій-союзників і головні міністри. Ці збори є, перш за все, спільною роботою людей з партій-союзників. Хоча вони проходять планово, але все таки рідкісні, представницькі, і покривають головні пункти стратегії[13, с. 26].

Щоденна процедура роботи зборів ради є президентурою, яка зустрічається кожні 2-4 місяці і яку обирає конгрес. Її членами є президент і головний секретар, а також один представник з кожної партії-союзника і повноправного члена об'єднання (молодіжне об'єднання ECOSY, жіноче об'єднання PES Women, та інші - всього 5 об'єднань).

Політична виконавча влада складається з керівництва і секретаріату. У партії є президент, який є політичним керівником і представницькою особою (починаючи з 2004 Пол Нюруп Расмуссен, колишній міністр Данії), якій допомагають вибрані на конгресі заступники президента. Генеральний секретар партії керує організаційними роботами, за які відповідає секретаріат, і 4-5 разів на рік координуючу групу РЕБ, що збирається, куди входять партії-союзники і секретарі повноправних членів.

Секретаріат розташовується в Брюсселі, і організовує щоденну роботу РЕБ, перетворення рішень в життя і підтримку зборів. У секретаріаті, керованому генеральним секретарем, літом 2011 року працювало 26 чоловік, сфера діяльності яких приведена нижче:

· Відділення координації і планування (6 чоловік)

· Європейське політичне відділення (6 чоловік)

· Відділення міжнародної політики (3 людини)

· Відділ по зв'язках (6 чоловік)

· Відділ управління (4 людини)

· Додатковий 1 людина займається активами РЕБ.

Як узгоджуються європейські партії з європеїзацією? Європеїзацію (становлення європейської) можна зрозуміти по-різному, але найчастіше чинником впливу або що піддається впливу, є Європейський Союз. Європеїзація указує на цілий букет процесів, крізь який політична, соціальна, економічна динаміки охоплюються дискурсами, ідентитетом, політичними структурами, і логікою суспільної політики стан-співдружниць [34, с. 46].

Європеїзація не обов'язково означає міжнародну дружбу або асиміляцію. Рішення на рівні країн-союзників можуть різниться, і так і було впродовж тривалої історії. Безліч досліджень, проте, указує на те, що один у одного вчаться, і вдалі рішення розповсюджуються - наявність союзу неминуче вносить свої поправки до політики і управління. Навіть євросупротивники обмінюються досвідом.

Говорити можна і про європеїзацію партій. Це поняття означає більше, ніж посилення європартій. Партії країн-союзників можуть обмінюватися передовим досвідом, стратегіями, і без втручання європартії. Велика частина авторів, все ж таки концентрується на європартіях, хоча вивчаються також зміни позицій відносно Європейського Союзу, і ширше - організацію партій, напрям діяльності та інші, пов'язані з Європейським Союзом зміни [5 с. 29].

Ladrech пропонує п'ять вимірювань, за допомогою яких можна припускати, що європеїзація має місце:

Зміна в програмі: як у виборних платформах партії, так і інших програмах прискорена згадка Європейського Союзу (або Європи), посилання на нього, у тому числі і врахування Союзу в своїй внутрішній політиці.

Організаційні зміни: Європейський стандарт вніс поправки до формальної або неформальної структури, функцій, або настали інші зміни (наприклад, виконання партійного статуту, врахування членів Європейського Парламенту, переорганізації з урахуванням звичаїв партійного сімейства або організації на прикладі європартії).

Зміни в патернах конкуренції: чи намагаються дістати нових виборців настроєм «за» або «проти» Європейського союзу, чи є «карта Європи» важливим атрибутом політичних кампаній.

Зміна пріоритетів в правлінні партії: у разі розбіжності в поглядах правління партії з партійною програмою.

Виникнення партійних систем поверх що вже існують: зв'язки, співпраця, і об'єднання з партіями за межами держави спричинили за собою створення нових організацій, зміни в програмі, політичні кроки або змінили хід попередніх[4, с. 77].