Партійна конкуренція та формування коаліцій

Конкуренція політичних партій є однією з основних особливостей ефективного функціонування демократії. Натомість ухилення партій від взаємної конкуренції і утворення «партійних картелів» веде до зростання апатії серед виборців та появи великої кількості протестних голосів [8, с. 75].

Зростання повноважень ЄП поставило питання про те, чи відповідає даний законодавчий орган ЄС принципам демократичності в контексті наявності в ньому конкуренції між політичними партіями. На думку українських вчених А. Романюка та Ю. Шведи, від самого початку побудова Європейської Спільноти базувалася на принципі «нейтралізації ідеології», а відтак і виключення партійної конкуренції. Рішення приймалися на основі максимально можливого консенсусу та через процес порозуміння різних, часом протилежних і конфліктних національних інтересів [42, с. 179­]. Однак Маастрихтський договір значною мірою зруйнував технократичний характер функціонування ЄС, надавши йому імпульсів політизації та демократизації. Саме після Маастрихту розпочався активний розвиток транснаціональної та наднаціональної активності європейських політичних партій [1, с. 26].

Рівень конкурентності партійних груп ЄП та особливості формування коаліцій визначаються чинниками, які мають переважно позапарламентське походження. По-перше, як і у випадку зі згуртованістю партійних груп, у зв’язку з відсутність в ЄС залежного від парламентської більшості уряду відпадає потреба в існуванні стабільної парламентської коаліції, яка б на постійній основі підтримувала діяльність уряду. Тому існування більшості в ЄП має ситуативний та багатоваріантний характер.

По-друге, тривалий час, коли ЄП у законодавчому процесі Євросоюзу відігравав другорядну роль, створилася практика, яка спонукала депутатів навіть протилежних поглядів знаходити компромісні рішення, для того щоб демонструвати спроможність ЄП бути ефективним та результативним гравцем у політичній системі ЄС. Наслідком цього стало формування широких коаліцій у складі груп ЄНП та ПЄС, до яких досить часто долучалися представники інших партійних груп.

По-третє, формуванню широких коаліцій сприяє і процедура прийняття рішень у ЄП абсолютною більшістю. А оскільки явка на засіданнях є вкрай низькою і становить приблизно 65-75 %, то для прийняття рішень потрібна навіть підтримка % присутніх на засіданні депутатів [9, с. 41].

З іншого боку, як показують емпіричні дані, в міру зростання повноважень ЄП зростає і конкуренція між політичними партіями. Починаючи з середини 90-х рр. показник згуртованості Європарламенту як єдиного цілого має тенденцію до зменшення, як видно в рис. 2.2 [11, с. 137], внаслідок зменшення одностайного голосування та голосування переважною більшістю. Це свідчення руху в напрямку до більш демократичного парламенту з мінімальною виграшною більшістю та мінімально програшною меншістю.

Рис.2.1 Показник індексу згуртованості для ЄП як єдиного цілого (1979-2004)

 

У ЄП політичний процес відбувається в рамках двовимірної шкали. Першим виміром є традиційна для європейських країн шкала ліво-правої орієнтації, де конкуренція відбувається навколо соціоекономічних питань. Другий вимір полягає в протистоянні прихильників та противників подальшої інтеграції [22, с.195].

Таблиця 4 демонструє відсоток разів, коли більшість однієї партійної групи голосувала таким же чином як і більшість іншої партійної групи в кожному з шести скликань ЄП. Результати показують, що в основному формування коаліцій відбувалося в межах виміру ліво-правої орієнтації, де партійні групи голосують разом з ідеологічно ближчими групами. Наприклад, у першому скликанні ЄП група ЄНП частіше голосувала разом з лібералами, ніж з соціалістами, і частіше з соціалістами, аніж з крайніми лівими. Схожим чином у п’ятому скликанні соціалісти більш охоче голосували з зеленими, ніж з крайніми лівими, і з лібералами - ніж з групою ЄНП. Відповідно до чисельності та рівня впливовості партійних груп (таблиця 1) можна визначити варіанти коаліцій, які можуть утворюватися в ЄП. На рис. 2.2 зображено вісім конфігурацій коаліцій у ЄП шостого скликання (2004-2009).

Надширока коаліція, котра об’єднує понад 70 % голосів, та широка коаліція з більш як 60% голосів є найефективнішими в процесі прийняття рішень. Однак вони не є ідеологічними. Окрім цих двох існують ще дві виграшні коаліції з чітко вираженим ідеологічним характером: лівоцентристська (51,1 %) та широка права коаліція (54,9 %). Для лівоцентристів здобути перемогу в голосуванні можна лише за умови майже стовідсоткової участі депутатів у голосуванні та їхньої одностайності, чого вкрай важко досягти.

Таблиця 2.2

Особливості спільного голосування партійних груп ЄП (1979 - 2006)

Широка права коаліція може існувати лише щодо економічних питань, адже в соціальних та інтеграційних питаннях існують суттєві розбіжності між лібералами та правими консерваторами. Ліберали щодо економічних питань схильні більше голосувати разом з правими групами, а щодо соціальних питань - з лівими.

Також у ЄП шостого скликання можна виділити існування ще однієї коаліції, яка виступала за подальше поглиблення інтеграції і контролювала близько 80 % голосів. Сюди належали групи ЄНП- ЄД (окрім частини євроскептиків), ПЄС, АЛДЄ та Зелені/ЄВА. На противагу їм існувала малочисельна (бл.20%) коаліція євроскептиків у складі груп «Союз за Європу націй», Незалежність / Демократія, GUE-NGL, та неприєднаних депутатів, які в переважній більшості були представниками крайніх правих політичних партій.

 

Рис. 2.2 Варіанти коаліцій у ЄП шостого скликання (2004 - 2009)

 

Примітки: Надширока коаліція — Група ЄНП-ЄД, Група ПЄС, Альянс лібералів та демократів за Європу (АЛДЄ); Широка коаліція — Група ЄНП-ЄД, Група ПЄС; Ліва коаліція — Група ПЄС, Зелені/ЄВА, ОиЕ-МОЬ; Лівоцентристська коаліція — Група ПЄС, Зелені/ЄВА, ОиЕ-МОЬ, АЛДЄ; Правоцентристська коаліція — Група ЄНП-ЄДАЛДЄ; Широка права коаліція — Група ЄНП-ЄД, АЛДЄ, Союз за Європу націй; Права коаліція — Група ЄНП-ЄД, Союз за Європу націй; Коаліція євроскептиків — Союз за Європу націй, Група Незалежність/Демократія, ОиЕ-МОЬ.

 

Як бачимо, сьогодні існування широкої коаліції між групою
ЄНП та соціалістами, а також залучення до неї лібералів є практично єдиною можливістю для ЄП працювати ефективно та стабільно. Відсутність прямого впливу на діяльність виконавчої влади, принцип прийняття рішень абсолютною більшістю та гетерогенність партійного складу фактично унеможливлюють стабільну конкуренцію в ЄП правих і лівих політичних сил, як це відбувається в національних парламентах багатьох європейських країн.

Рис. 2.3. Частота спільних голосувань груп ЄНП та ПЄС, (%)

 

Примітка: даний графік демонструє відсоток разів, коли більшість депутатів груп ЄНП та ПЄС голосували разом

 

Хоча дослідження показують, що спільне голосування груп ЄНП та ПЄС нині відбувається дещо рідше, аніж це було раніше (рис.2.4, [16, с. 212]), потреба в союзі цих двох сил, на наш погляд, залишатиметься й надалі. За словами А. Креппела, співпраця двох найбільших груп ЄП є необхідною передумовою збереження впливу Європарламенту на законодавчий процес ЄС, і, якщо б широка коаліція перестала існувати, з великою ймовірністю відбулася б його маргіналізація та навіть зупинка інтеграційного процесу [16, с. 360].

 

 

Висновок до розділу 2

Таким чином, викладене вище дає підстави дійти таких висновків. В Європейському Парламенті на сучасному етапі діють такі провідні партії, як Європейська народна партія / Християнські демократи, Соціал- демократична партія Європи та Європейська ліберально-демократична партія реформ. Ці політичні об’єднання почали посідати ключові позиції в Європарламенті в 1980-х роках і відіграли вирішальну роль у становленні політичної системи Європейського Союзу та в його розвитку загалом.

Партійне представництво у Європейському Союзі, як власне і сам Європарламент, спроможні обстоювати інтереси своїх виборців й тим самим значно наблизити надбудовчі інститути Євросоюзу до громадян Європи. Досягнення цієї мети покликано сприяти розвитку демократії і подоланню кризових виявів (пов’язаних з прийняттям Конституції ЄС), які мають місце у цьому унікальному міждержавному об’єднанні.

Отже, Європейський парламент за багатьма показниками нагадує національні парламенти, де основною формою організації є поділ на партійні групи, котрі функціонують на основі не національної приналежності, а ідеологічної спорідненості. Організація політичних партій у ЄП є наслідком інституційної конфігурації ЄС та внутрішньо-парламентських імпульсів. Починаючи з першого скликання 1979 р., основні партійні групи показують доволі високий рівень єдності, яка має тенденцію до зростання. Особливо це стосується груп ЄНП, ПЄС та АЛДЄ. Зростання індексу згуртованості відбувалося поступово внаслідок зростання повноважень Європарламенту. Водночас показник згуртованості Європарламенту як єдиного цілого має тенденцію до зменшення, що є свідченням руху в напрямі більш демократичного парламенту з мінімальною виграшною більшістю та мінімальною програшною меншістю.

Важливе значення для партійних груп у процесі конкуренції та утворення коаліцій мають ідеологічні та програмні засади. Кожна партійна група більш охоче голосує разом з тією групою, яка перебуває ближче до неї на шкалі ідеологічної орієнтації. Зростання ідеологічної відстані між партійними групами має негативний ефект на можливість коаліційної співпраці між ними.

Формування коаліцій у ЄП має ситуативний та мінливий характер. Існує можливість утворення різноманітних коаліційних конфігурацій як правої так і лівої орієнтації, однак найефективнішою з точки зору стабільності ухвалення рішень залишається широка коаліція християнських демократів/консерваторів (ЄНП) та соціалістів (ПЄС).

 

 

Розділ 3