Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція

Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція

Перша людиноподібна істота на території України з’явилась бл.1млн.р. тому, біля с.Королево на Закарпатті зафіксовано найдавнішу стоянку. Знаряддя праці: *кам’яне рубило, *палка-копачка, *спис і т.д. існували знаряддя із кремню:для списа, чи шкребок. Людина вміла виготовляти одяг, а зі зміною клімату навчилась здобувати вогонь.100тис.р.до н.е. розпочався льодовиковий період. Льодовик дійшов до м.Київ. –Людина пристосувалась до нових важких умов.40тис.р. до н.е. з’являється «Людина розумна»-«homosapiens-sapiens»

Кам’яний вік поділ. На 3 періоди:

*давній кам’яний вік-палеоліт(3млн.-10тис.р до н.е.)*середній кам’яний вік-мезоліт (від 10 до 7 тис. р. до н.е.)*новий кам’яний вік-неоліт(від 6 до 4 тис.р. до н.е.), існував перехідний вік-міднокамяний(енеоліт) (від 4 до 3тис. до н.е.), бронзовий вік(від 3 до 1тис. до н.е.), залізний вік(1тис.р.до н.е-до сьогодні).

З появою «людини розумної» формується родова община. Займалися збиральництвом,мисливством, рибальством, полюванням, переважно, на великих тварин полювання було загонним.

Зі знищенням великих тварин вдосконалюються знаряддя мисливства. Зявляютьсялегші списи, дротики, пристрої для метання списів, а в мезоліті зявляються лук і стріли.

В результаті,було знищено більшу кількість тварин,сталась Iеколог.катастрофа. Людина змушена відійти від споживацького варіанту експлуатації природи.

 

Неолітична революція

Неоліт (Новокам’яний вік) – 7-5 тис. до н. р. – 4 тис. до н. е.

За часів неоліту відбувається неолітична революція.

Неолітична революція – перехід від привласнюючого господарства до відтворюючого.

Відтворююче господарство – землеробство, скотарство.

 

Риси неолітичної революції:

– Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (шліфування, пиляння, свердління).

– Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів (гончарство, керамічний посуд, прядіння, ткацтво, винайдення першого маленького колеса для прядіння).

– Перехід до осілого способу життя.

– Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили (бики, свині, кози, вівці).

– Зрушення удемографічній сфері (збільшення кількості населення).

 

 

Трипільська культура на Україні

Найбільш яскравою землеробською культурою, що досліджена на території України є трипільська культура, відкрита наприкінці XIXст. археологом В. В. Хвойною поблизу с. Трипілля на Київщині (звідси її назва). Ця археологічна культура належить до доби енеоліту. Сфера її поширення - Лісостепове Правобережжя і Подністров'я, Волинь і Степове Причорномор'я, а також частина території Молдови і Румунії. Племена трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами. Виділяються поселення-гіганти площею від 150 до 450 га., серед них Майданецьке, Тальянка. Серед пам'яток цієї культури найвідомішими є гончарні вироби - посуд, виготовлений переважно з глини і оздоблений багатим заглибленим і розписним різнокольоровим орнаментом у вигляді спіралі або її елементів. Серед господарських занять населення головним було землеробство (використовувалися рала і мотики, тягловою силою були бики; вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, бобові). Крім того, розвивалось, тваринництво (велика рогата худоба, свині, вівці,) у трипільців розвинутими були домашні промисли (прядіння, ткацтво, виготовлення одягу та ін.), металообробка. За рівнем соціально-економічного населення розвитку трипільської культури підійшло до рівня цивілізації Єгипту та Близького Сходу, але через різні причини не перейшло до державності

Загальну кількість трипільського населення визначають в кілька сот тисяч чоловік. Найголовнішим елементом у плануванні трипільських "протоміст" було створення кількох овалів забудови одно- і двоповерховими спорудами, які утворювали вулиці і квартали. Посередині знаходився майдан, який правив загоном для худоби. Житла (хати) були великі, мали кілька кімнат і обов'язково піч. Хати будувались в саманний спосіб та розмальовувались ззовні і всередині. "Візитною карткою" трипільської культури називають розмальовану кераміку. З культом родючості пов'язують виліплені з глини статуетки жінок, фігурки тварин, моделі вівтарів.

Називають кілька причин занепаду і зникнення трипільської культури: порушення екологічного балансу, похолодання клімату, внутрішні протиріччя, наступ степовиків. Проте суспільства, що прийшли на зміну трипільському, засвоїли і зберегли його основні досягнення в господарстві, культурі, ідеології. В цьому значенні трипільці були попередниками майбутніх слов'ян і українців.(орнаменти вишивок, гончарство)

Утворення Київської Русі, теорії її походження.

Перед утворенням держави на території майбутньої Київської Русі проживали:

а) східнослов'янські племена- предки українців - древляни, поляни, сіверяни, волиняни (дуліби), тиверці, білі хорвати;

б) східнослов'янські племена - предки білорусів - дреговичі, полочани;

в) східнослов'янські племена - предки росіян -кривичі, радимичі, словени, в'ятичі.

Держава Київська Русь формується у 8-9 століттях на основі східнослов’янських племінних об’єднань. У 9 столітті князь Олег, прийшовши з Новгорода, завоював Київ і таким чином об’єднав два центри державності і об’єднав слов’янські племена у державу Київська Русь. В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

• Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без допомоги зовні заснувати могутню державу. Норманську теорію започаткували німецькі історики Г.Баєр та Г.Міллер, які працювали в другій пол. XVIII ст. в Росії.

• Теорія природньо-історичного (авто­хтонного) походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою держав бо для цього у східних слов'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-еконо­мічні передумови; процес державотворення розпочався у східних слов'ян ще до приходу варягів; варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Цю теорію сповідували видатні україн­ські історики XIX - поч. ХХ ст. М.Косто­маров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалій та інші

Кревська унія

У м. Креві 1385 р. литовці і поляки підписа­ли так звану Кревську унію, за якою за титул короля Польщі Ягайло дав зобов'язання перейти на католицьку віру, перевів­ши на нею всю свою родину, увесь народ. Землі Литви «на вічні часи» приєднувалися до Польського королівства, повертали­ся усі раніше втрачені Польщею і Литвою володіння, перед­бачалося звільнити усіх польських полонених.

Після одруження у 1386 р. Ягайла з Ядвігою Кревська унія почала діяти. Ягайло як польський король Владислав II роздавав литовсько-українські землі польсь­ким магнатам і шляхті, всюди призначав польських еміса­рів і урядовців.

Люблінська унія 1569 року. Брестська церковна унія 1596 року, їх зміст та наслідки.

Люблінська унія 1569 року

Зміст унії

 

Польща і Литва об'єдналися в одну державу, яка дістала назву "Республіка" (польською мовою - Річ Посполита) з єдиним королем, сеймом, грошовою системою, законами, католицизмом як державною релігією. Литовське князівство отримало статус автономії. Усі українські землі, що раніше належали Литві, переходили під владу безпосередньо Польщі.

Наслідки Люблінської унії

 

1. Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій системі нової держави.

 

· На українську територію поширювалися через Польщу нові форми соціального та правового життя, у тому числі принципи корпоративної організації суспільства, шляхетської демократії, міського самоврядування тощо.

 

· Суспільна верхівка зазнала відчутного впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стала стрімка полонізація української шляхти.

 

2. Втягнення України до міжнародної системи економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постійного зростання експлуатації підневільного населення, зосередження торгівлі в руках шляхти.

 

· Прагнучи інтенсифікувати сільське господарство і зорієнтувати його на потреби зовнішнього ринку, поляки утворювали власні господарства, що називалися фільварками (у перекладі з німецького - хутір, ферма). Під фільварки відводилися кращі землі, а їх розвиток забезпечувався за рахунок панщини - примусової підневільної праці селян. Розгортання фільваркової системи зменшило селянські наділи, призвело до збільшення панщини, примусів і втрати селянами права переходу.

 

3. Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади; у містах православні українці усувалися від участі в самоврядуванні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж польські (більші податки, заборона займатися певними ремеслами, обмеження торгівлі і т.д.).

 

4. В установах панувала тільки польська мова та латинь (як мова освіти, судочинства, діловодства).

Пилип Орлик

Після обрання гетьманом П. Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією, Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію лівобережного гетьмана І. Скоропадського, П. Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани перекреслила фактична зрада татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення. Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підписання у 1713 р. Адріанопольського миру між московським і турецьким урядами П. Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відкладаються на далеку перспективу.

Скасуваннякріпосного права.

На середину XIX ст. у Росії загострилася криза віджилих феодально-кріпосницьких відносин. Подальший розвиток країни на базі існуючої системи примусової праці ставав неможливим. Кризу самодержавно-кріпосного ладу наочно засвідчила поразка Росії у Кримській війні.

Нагальні потреби модернізації країни диктували необхідність докорінних перетворень у всіх сферах суспільного життя. Посилилось невдоволення всіма верствами населення, владою, різко активізувався селянський рух. Самодержавство змушене було розпочати перетворення на засадах ринкових відносин. Олександр ІІ (1818-1881) - російський імператор з 1855 р. Старший син Миколи І. Здійснив селянську реформу 1861 р. і низку інших ліберальних реформ. За Олександра II завершилося приєднання до Росії Північного Кавказу(1864), Казахстану (1865), більшої частини Середньої Азії (1865-1881). Убитий народовольцями.В умовах занепаду кріпосницької системи і зростання виступів селян новий імператор Олександр II, розуміючи необхідність перетворень, у промові перед московськими дворянами заявив: «Краще скасувати кріпосне право зверху, ніж очікувати того часу, коли воно само собою почне скасовуватися знизу». Розпочалася докорінна перебудова суспільного життя, «доба великих реформ». 19 лютого 1861 р.було підписано Маніфест про ліквідацію кріпацтва.

· Селяни стали особисто вільними, здобули право розпоряджатися своїм майном, займатися торгівлею, підприємництвом і переходити в інші стани.

· Положення про звільнення зобов'язувало поміщиків надати селянам землю, а селян - прийняти цю землю. Причому колишні кріпаки наділялись землею не за ринковою ціною, а мали сплатити за неї вартість суми капіталізованого щорічного оброку.

· Кращі й родючіші землі поміщики намагалися залишити в себе і тому домоглися встановлення максимального розміру наділу, які селяни могли в них викупити. І як результат, поміщики залишили в себе майже п'яту частину землі, якою раніше в їх маєтках користувалися кріпаки. Слідом за центральними губерніями кріпосне право було скасоване в Україні, Білорусії, на Північному Кавказі і Закавказзі. Всього на волю було відпущено 22 млн селян.

· Реформа 1861 р. стала важливим рубежем в історії Росії, звільнивши шлях для швидкого розвитку капіталізму та створивши ринок робочої сили. Разом з тим, реформа мала половинчастий характер. Здобувши свободу, селяни залишились безправним, неповноцінним станом.У країні збереглося селянське малоземелля, що стало причиною нового загострення протиріч між селянами і поміщиками.

Бойовий шлях УСС

У вересні 1914австро-угорський уряд вирішив кинути на фронт січовиків проти російських військ, що наступали під Радзивиловом, але командир Рожанковський відмовився виконувати наказ, за що і був усунутий з посади.

 

25 вересня 1914 року УСС захищали Ужоцький та Верецький перевал Карпатських гір від дивізії кубанських козаків. Отримавши підкріплення з Балканського фронту, цісарська Південна армія у жовтні перейшла у наступ через Карпатські перевали і відбила у росіян міста Борислав, Дрогобич, Стрий. Але невдовзі, Командиру О. Брусилову вдалося відновити становище і відкинути УСС до Карпат. У березні 1915 стрілецькі сотні виходять на схили гори Маківка. Генерал Іванов підтягує важку артилерію і кидає у наступ кавалерійську дивізію генерала Олексія Каледіна та дрібні піхотні частини. Найбільшої напруги бої досягли 1 травня. Витримати позиції січовикам не вдалося. 1 – 3 травня 1915 битва на горі Маківка.

Розстріляне Відродження.

Розстріляне Відродження - літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, зокрема російської.

 

Головними літературними об'єднаннями 20-30-хх рр. були:

§ "Ланка" (пізніше "МАРС"),

§ "Плуг", неокласики "Молодняк",

§ "Спілка письменників західної України",

§ ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту).

§ Найвпливовішим був "Гарт", який пізніше був перейменований на "ВАПЛІТЕ"("Вільну Академію Пролетарської Літератури").

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

 

Комуністична партія СРСР відчула свою поразку і почала діяти забороненими методами: репресіями, нищівною критикою, арештами, розстрілами.

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 числа відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового.

Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Микола Хвильовий), репресії і концтабори (Борис Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, Віктор Петров (Домонтович)), еміграція (Володимир Винниченко, Євген Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (Павло Тичина, Микола Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна. Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені.

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, "на честь 20-ї річниці Великого Жовтня" у Соловецькому таборі особливого призначення були розстріляні Лесь Курбас,Микола Куліш,Валер'ян Підмогильний, Марко Вороний, та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції.

 

Невідомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного Відродження. За деякими даними це число сягало 30.000 осіб.

Отже, Рух Опору в Україні відіграв значну роль у перемозі над фашистсько-німецькмим загарбниками, допомагаючи фронту, відволікаючи на сбе значні сили противника, знищуючи матеріальну базу гітлерівців.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, залишалася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя. Повної демократизації суспільства не відбулося.

Особливістю усіх трьох напрямів дисиденства була боротьба за національні інтереси українського народу.Специфіка дисидентського руху в історії суспільних рухів полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур(пратій, об’єднань), цілісної загальної програми.

Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визріва­ла ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радян­ського суспільства.

 

Дисиденти у своїй діяльності використовували несилові методи боротьби:

Ø Створення і поширення “самвидаву”(книги, надруковані підпільно в Україні) і “тамвидаву”(книги, завезені з-за кордону), наприклад В.Чорновола “Лихо з розуму” про 20 політв’язнів, журнал “Украхїнський вісник”, який редагував Чорновіл.

Ø Громадські протести проти утисків української культури, арештів, становища України (виступ інтелігенції на прем’єрі фільму “тіні забутих предків”).

Ø Інформування світової громадськості про стан справ в Україні.

Ø Страйки і бунти.

Ø Створення політичних програм розвитку України.

Ø Інформування населення про права людини.

Наука

У 60—80-ті роки українська наука істотно реформувалась. Так, на середину 60-х років Україна мала розгалужену мережу науково-дослідних установ, кількість яких постійно збільшувалась. Лише протягом 1959—1965 pp. у республіці було створено 73 наукові установи. Усього в цей період діяло понад 830 наукових установ, у яких працювало 95 тис. чол., з них близько 2 тис. мали ступені доктора і майже 20 тис. — кандидата наук.

Вища освіта

Господарські реформи, впровадження нової техніки в народне господарство, розвиток освіти і культури потребували дедалі більше спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, а отже, збільшення кількості вузів і технікумів. Лише за 5 років — з 1961 по 1966 р. — у 132 вузах і 697 технікумах України набір збільшився у 1,5 раза. У них навчалося 1336 тис. студентів і учнів. Кращим випускникам середніх шкіл та профтехучилищ надавалися пільги при вступі до вузів і технікумів.

Література

У 60—80-ті роки значних успіхів у подальшому розвитку національної літератури ДОСЯГАЙ українські письменники. Лише за період з IV (1959 р.) по V з'їзд (1966 р.) письменників України кількість літераторів республіки збільшилася з 527 до 770 чол. Крім десяти письменницьких філій, які працювали в 1959 p., було відкрито відділення Спілки письменників у Луганську і Житомирі.

Протягом 60-х років письменники України написали чимало прозаїчних творів різних жанрів — романів, повістей, оповідань, що стали істотним внеском у розвиток української літератури. Значними були здобутки у прозі. За цей час вийшли романи "Вир" Г. Тютюнника, "Правда і кривда" М. Стельмаха, "Сестри Річинські" І. Вільде, "Дикий мед" Л. Первомайського, "День для прийдешнього" П. Загребельного, трилогія "Вишневий сад" В. Бабляка, "Крапля крові" Ю. Мушкетика, "Остання шабля" М. Руденка, "Людина живе двічі" Ю. Шовкопляса та ін.

Кіно

Через великі перепони прокладали шлях нові напрямки в кіномистецтві. Йому відводилось провідне місце в ідеологічній роботі. Звідси виняткова увага до нього. У 60—80-ті роки здійснено низку організаційних заходів, спрямованих на піднесення рівня роботи всіх кіностудій республіки — Київської ім. О. Довженка, Ялтинської, Одеської, студії хронікально-документальних та науково-популярних фільмів.

Важливою подією для українських кіномитців стало створення Спілки працівників кінематографії України, установчий з'їзд якої відбувся в січні 1963р.

Театр

Пожвавлення в національно-культурному житті активізувало інтерес суспільства до театрального мистецтва. В Україні в 1965 р. працювало 60 театрів, які протягом року відвідували близько 15,5 млн глядачів. Протягом 1958—1965 pp. кількість глядачів у театрах республіки збільшилася з 14,3 до 15,5 млн на рік.

У співдружності з театрами плідно працюють українські драматурги. Лише за вказаний період у театрах поставлено 100 їхніх п'єс. Схвалення громадськості дістали вистави "Фауст і смерть" О. Левади, "Веселка" М. Зарудного, "Нащадки запорожців" О. Довженка, "Де твоє серце" О. Коломійця та ін.

Музика

Плідною була творчість композиторів старшого покоління, її збагачувала авангардна музика композиторів-шістдесятників Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сильвестрова, В. Загоруєва. Розвиток української музики характеризувався збагаченням усіх її жанрів, зокрема великої музичної форми. Увагу глядачів привернули опери "Арсенал", "Тарас Шевченко" Г. Майбороди, "Назар Стодоля" К. Домінчина, "Украдене щастя" Ю. Мейтуса, балети "Чорне золото" В. Гомоляки, "Тіні забутих предків" В. Кирейка та ін.

Преса

У республіці видавалися газети і журнали: загальнополітичні, літературно-художні, фахові, розраховані на працівників різних галузей промисловості і сільського господарства, науки, культури.

В Україні здійснено докорінну перебудову видавничої справи, створено Комітет преси при Раді Міністрів УРСР, а на місцях — обласні управління. Йому були підпорядковані всі республіканські та місцеві газети, понад 60 поліграфічних підприємств і організацій, 26 республіканських, обласних та університетських видавництв.

Неосталінізм

У жовтні 1964 р. замість М. Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Зміни в керівництві означали поворот від реформаторства до консерватизму. Спочатку Л. Брежнєв виправив лише деякі так звані «волюнтаристські» наслідки діяльності М. Хрущова. Згодом стало очевидним, що гасло стабільності, яке висунув Л. Брежнєв, насправді означає звичайну відмову від будь-яких радикальних змін.Брежнєвський період історії України був періодом часткової реанімації сталінської командно-адміністративної системи, періодом суспільного й економічного застою.

Неосталінізм політики Л. Брежнєва супроводжувався в Україні новими хвилями політичних репресій проти інакодумців, передусім поборників ідей національної свідомості й суверенності Української держави. Паралельно розгорталась програма утисків і переслідувань тих, хто співчував заарештованим, їх однодумців. ЦК КПУ надіслав до місцевих парторганізацій «закритого листа», в якому виправдовувались репресії (їх жертв виставляли як «антирадянщиків») і йшлося про необхідність посилення «виховної роботи» з інтелігенцією. Республікою прокотилась хвиля відкритих партійних зборів за участю громадськості, на яких «відщепенців» засуджували й всіляко паплюжили їх однодумців. Людей, згаданих у листі, звільняли з роботи, виключали з партії та комсомолу, виганяли з інститутів. Переслідували навіть членів їх родин.

Сплеск репресій у 1965-1966 pp. супроводжувався досить масштабним ідеологічним поворотом. Газети зарясніли статтями, спрямованими проти «буржуазної ідеології» та «українського буржуазного націоналізму». Жорстокішою стала цензура. Все це нагадувало сталінські ідеологічні чистки 40-50-х pp., хоча, зрозуміло, не могло зрівнятися з ними за масштабами та інтенсивністю.

Русифікація

Перші роки перебування при владі Л. Брежнєва позначені найвищим піднесенням автономного курсу українського керівництва, символом якого стала постать першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Незважаючи на наступ московських консерваторів, посилення реакції в усіх сферах життя, П. Шелест намагався відстоювати економічні інтереси України перед центром, зокрема у збереженні вугільної промисловості Донбасу, прихильно ставився до українського національно-культурного відродження. В умовах суцільної політики русифікації вагомими були його виступи, спрямовані на підвищення статусу української мови, на V з'їзді письменників України (листопад 1966 p.), перед студентами Київського університету в 1968 р. З дозволу партійної верхівки у 1965 р. було зроблено деякі спроби поширення української мови у вищій школі. Зокрема, виступаючи в липні 1965 р. на нараді ректорів і секретарів партійних організацій вищих навчальних закладів, секретар ЦК Компартії України з ідеології Андрій Скаба дав вказівку про перехід у тримісячний термін на викладання у ВНЗ республіки українською мовою. Аналогічні рішення прийняли деякі органи державного управління. У свою чергу Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР розробило заходи, згідно з якими передбачалося запровадити у вузах, на курсах і в академічних групах факультативне вивчення української мови. Українська мова мала стати мовою наукових журналів, підручників і посібників. Незважаючи на те, що накреслені плани на практиці реалізовані не були, вони засвідчили сміливі спроби українського керівництва хоча б частково протистояти процесу русифікації в республіці.

Спроби поліпшити економічну ситуацію в промисловості та в аграрному секторі впродовж 1960-х — першої половини 1980-х pp. не дали очікуваних результатів. Віджилі методи управління не здатні були вивести економіку країни з глибокого формаційного застою.

Практична реалізація зовнішньої політики України забезпечується під керівництвом Президента України Кабінетом Міністрів України, Міністерством закордонних справ, іншими центральними органами державної виконавчої влади на основі Конституції України.

Зовнішня політика України пройшла два етапи:

Перший - від серпня 1991 р. до середини 1994р.

Другий- від середини 1994 р., і до цього часу.

Одним з важливих пріоритетів зовнішньої політики України є європейський напрям. Головним досягненням тут стало прийняття України в листопаді 1995 р. до Ради Європи. Дедалі більш динамічними стають стосунки з Німеччиною, Великою Британією, Францією, Італією, Австрією, Бельгією, Фінляндією, Норвегією, Швейцарією. Предметом особливої уваги української зовнішньої політики є розбудова відносин з державами Центральної та Східної Європи, насамперед з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною. Румунією. З цими країнами нас об'єднують геополітична близькість, спільність або схожість проблем, які постали після краху соціалістичної системи. Увага нашої зовнішньої політики спрямована також на розбудову відносин з державами Азійсько-Тихоокеанського регіону, який нині перетворюється на один із головних економічних та політичних центрів сучасного світового розвитку, а також Близького Сходу і Африки, латиноамериканського континенту.

Важливий пріоритет зовнішньої політики України - розбудова відносин з нашим основним стратегічним партнером - Росією. Після президентських виборів 1994 р. в Україні, незважаючи на зусилля української сторони, вони залишалися складними. "Економічна війна" між двома державами не вщухала. Серед російських політиків та в засобах масової інформації Росії практично не зникала тема Криму й Севастополя. З року в рік відкладався візит Президента Б. Єльцина до України. Довго й важко йшли переговори про підписання широкомасштабного договору між двома державами. Зрушення на краще почалися тільки в 1995 р., коли був парафований текст договору між Україною та Росією. Однак, як відомо, президентами обох держав цей документ був підписаний майже через два роки - 31 травня1997 р. в Києві. Відтоді розпочався новий етап в історії україно-російських відносин. Новим кроком на шляху їх поглиблення та розвитку став перший державний візит Президента України Л. Кучми до Москви в лютому 1998 р. Головний результат візиту - підписання договору про довгострокове економічне співробітництво між двома країнами терміном на 10 років. Ця угода є безпрецедентною, оскільки в рамках СНД не існує жодного аналогічного документу.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що у зовнішній політиці незалежна Україна досягла вагомих результатів. Перше і найголовніше досягнення України це те,що вона відбулася як незалежна держава і її визнали держави світу як суб'єкт міжнародних відносин.

Головними напрямами зовнішньої політики України є:

• розвиток двосторонніх відносин; участь у європейському співробітництві;

• розвиток відносин у рамках СНД;

• участь у роботі ООН, інших міжнародних організаціях.

Україну прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкцій та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Ради Європи (РЄ).

 

Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція

Перша людиноподібна істота на території України з’явилась бл.1млн.р. тому, біля с.Королево на Закарпатті зафіксовано найдавнішу стоянку. Знаряддя праці: *кам’яне рубило, *палка-копачка, *спис і т.д. існували знаряддя із кремню:для списа, чи шкребок. Людина вміла виготовляти одяг, а зі зміною клімату навчилась здобувати вогонь.100тис.р.до н.е. розпочався льодовиковий період. Льодовик дійшов до м.Київ. –Людина пристосувалась до нових важких умов.40тис.р. до н.е. з’являється «Людина розумна»-«homosapiens-sapiens»

Кам’яний вік поділ. На 3 періоди:

*давній кам’яний вік-палеоліт(3млн.-10тис.р до н.е.)*середній кам’яний вік-мезоліт (від 10 до 7 тис. р. до н.е.)*новий кам’яний вік-неоліт(від 6 до 4 тис.р. до н.е.), існував перехідний вік-міднокамяний(енеоліт) (від 4 до 3тис. до н.е.), бронзовий вік(від 3 до 1тис. до н.е.), залізний вік(1тис.р.до н.е-до сьогодні).

З появою «людини розумної» формується родова община. Займалися збиральництвом,мисливством, рибальством, полюванням, переважно, на великих тварин полювання було загонним.

Зі знищенням великих тварин вдосконалюються знаряддя мисливства. Зявляютьсялегші списи, дротики, пристрої для метання списів, а в мезоліті зявляються лук і стріли.

В результаті,було знищено більшу кількість тварин,сталась Iеколог.катастрофа. Людина змушена відійти від споживацького варіанту експлуатації природи.

 

Неолітична революція

Неоліт (Новокам’яний вік) – 7-5 тис. до н. р. – 4 тис. до н. е.

За часів неоліту відбувається неолітична революція.

Неолітична революція – перехід від привласнюючого господарства до відтворюючого.

Відтворююче господарство – землеробство, скотарство.

 

Риси неолітичної революції:

– Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (шліфування, пиляння, свердління).

– Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів (гончарство, керамічний посуд, прядіння, ткацтво, винайдення першого маленького колеса для прядіння).

– Перехід до осілого способу життя.

– Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили (бики, свині, кози, вівці).

– Зрушення удемографічній сфері (збільшення кількості населення).