Початок національного відродження у Західній Україні у першій половині 19 ст.

Перша хвиля національного відродження в Гали­чині була пов'язана з діяльністю перемишльського культурно-освітнього осередку, що сформувався нав­коло єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського у 20—30-х рр. XIX ст. До цього осередку входили Іван Могильницький, Іван Лаврівський, Йосиф Левицький та ін. У 1816 року єпископ греко-католицької церкви у Перемишлі Михайло Левицький та його помічник у шкільних справах Іван Могильницький організували "Това-риство галицьких греко-католицьких священиків …” або “Клерикальне товариство”. Його метою було розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І .Могильницький створив „Граматику ” української мови у якій доводив, що наша мова є рівноправною серед інших. Австрійський уряд задо-вольнив прохання Івана Могильницького про заснуван­ня у Східній Галичині широкої мережі громадських початкових шкіл з українською мовою викладання.

У 30-ті рр. 19-го століття у Львові діяв культурно-освітній гурток „Руська трійця”, його засновниками були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький. Це напівлегальне демократично-просвітительське та літературне угруповання діяло у Львові у 1833-1834 роках. Учасниками його були студенти духовної семінарії та університету. "Руська трійця" згур­тувала навколо себе однодумців, котрі поставили собі за мету поширення масової української національної свідомості та запровадження української мови і культури в усі сфери громадського життя. Для цього "трійчани" почали "ходити в народ", записувати народні пісні й перекази, слова й вирази, вжи­вані простими людьми. У 1837 році гурток видав альманах „Русалка Дністровая”, у якому проголошувалася ідея єдності всіх українських земель українського народу, вказувалося на важливість вивчення історичного минулого Влада наклали арешт на небезпечне для них видання. Лише 250 примірників з тисячного тиражу упорядники встигли розпродати, подарувати друзям і зберегти для себе. Всіх трьох упорядників і авторів альманаху — Шашкевича, Вагилевича і Головацького — притягли до відповідальності як державних злочинців. Під час слідства вони з гідністю захищали своє право писати будь-які твори українською мовою. Підсумком патріотичної діяльності "Руської трійці" стало формальне визначення основних про­грамних засад українського національного руху в публіцистичній статті Я.Головацького "Становище ру­синів в Галичині Цими програмними по­ложеннями передбачалось піднесення українців Австрійської імперії до рівня інших національно відроджуваних слов'янських народів: звільнення на­родних мас, передусім селянства, від гніту дідичів(панів), бюрократії і лихварів, насамперед шляхом скасуван­ня панщини або заміни її чиншем(грошовою рентою); підняття середнього стану; піднесення промисловості, культури і законності шляхом поширення загальнокорисних знань рідною мовою; запровадження шкільної освіти рідною мовою; викладання української мови у вищих школах з ме­тою підготовки кадрів інтелігенції, здатної працювати в українськомовному середовищі; розвитку літерату­ри, культивування історичних традицій, заснування журналів

На Західній Україні національне відродження очолили священники греко-катьолицької церкви, яким вдалося добитися права відкриття початкових шкіл з українською мовою навчання, але більш радикальні вимоги руської трійці викликали занепокоєння уряду і репресії.

Революція 1848 року на Західній Україні.

Революція 1848 року в Галичині — демократична революція в Австрійської імперії, одна з європейських революцій 1848–1849років. Серед задач революції було скасування кріпацтва та демократичні реформи.

Революційні події надали широкого розмаху національно-визвольному руху в Східній Галичині. Враховуючи настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину. З цією метою 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. Основною реформи був викуп селянських земель державою, який селяни мали відшкодувати протягом 40 років, починаючи з 1858 р. Поміщиків звільняли від усяких обов'язків щодо своїх колишніх підданих — захищати їх у судах, допомагати у важких випадках тощо.

У результаті реформи в Східній Галичині виникло близько 375 000 вільних селянських господарств. Та при проведенні реформи не було впорядковано права на володіння лісами та випасами. Це згодом викликало нескінченні судові процеси, спричинило руйнування селянських господарств. За поміщиками залишалися деякі феодальні привілеї, зокрема право пропінації, що на довгі роки виступало причиною різних непорозумінь і справедливого незадоволення селянських мас. Незважаючи на недоліки, скасування панщини було визначною подією. Українській селянин нарешті ставав господарем на своїй землі, у ньому поступово пробуджувався потяг до громадського та національного життя. Яскрава сторінка революційної боротьби галицького робітництва — його участь у листопадовому збройному повстанні 1848 р. у Львові, яке назрівало протягом тривалого часу. Наприкінці жовтня атмосфера в місті стала надзвичайно напруженою. Не минало й дня без сутичок між урядовими військами і національною гвардією. Сигналом до повстання стали події 1 листопада, коли війська застосували зброю проти натовпу. На багатьох вулицях виросли барикади. Весь центр міста опинився в руках повсталих робітників та ремісників різних національностей. До них приєднався студентський легіон та частина національної гвардії.

Вранці 2 листопада між повсталими й урядовими військами відбувалися збройні сутички. Та сили були нерівні. Львівське збройне повстання зазнало поразки.

Революційні зворушення поширились і на Північну Буковину. Селяни намагалися силою повернути те, що відібрали у них поміщики. Депутат австрійського рейхсрату Лук'ян Кобилиця, виступаючи 16 листопада 1848 р. у Вижниці на зборах 2600 селян, закликав присутніх не коритися поміщикам, обирати на свій розсуд сільських старост, захоплювати ліси і пасовища. Заклик народного ватажка став приводом до повстання, що охопило гірські села Вижницької і Сторожинецької округ. Повстанці створили збройні загони, які контролювали гірські дороги.

Ідеї «Весни народів» знайшли активний відгук серед населення Закарпаття. Влітку і восени 1848 р. тут значно посилилися заворушення трудового селянства. У багатьох місцевостях, особливо в гірських районах, селяни фактично вийшли з-під контролю поміщиків та місцевих органів влади, не виконували панщини, захоплювали панське майно.

Однак сили контрреволюції на західноукраїнських землях, як і в усій імперії Габсбургів, усе більше зміцнювали позиції і поступово перейшли в контрнаступ. Остаточно реакція запанувала після того, як австрійський уряд за допомогою російських військ приборкав революцію в Угорщині. Австрійську конституцію було відмінено. Уряд повернувся до давньої системи централізаторсько-бюрократичного управління. влітку 1851 р. було розпущено Головну Руську Раду і Галичина заснула на ціле десятиріччя.

Скасуваннякріпосного права.

На середину XIX ст. у Росії загострилася криза віджилих феодально-кріпосницьких відносин. Подальший розвиток країни на базі існуючої системи примусової праці ставав неможливим. Кризу самодержавно-кріпосного ладу наочно засвідчила поразка Росії у Кримській війні.

Нагальні потреби модернізації країни диктували необхідність докорінних перетворень у всіх сферах суспільного життя. Посилилось невдоволення всіма верствами населення, владою, різко активізувався селянський рух. Самодержавство змушене було розпочати перетворення на засадах ринкових відносин. Олександр ІІ (1818-1881) - російський імператор з 1855 р. Старший син Миколи І. Здійснив селянську реформу 1861 р. і низку інших ліберальних реформ. За Олександра II завершилося приєднання до Росії Північного Кавказу(1864), Казахстану (1865), більшої частини Середньої Азії (1865-1881). Убитий народовольцями.В умовах занепаду кріпосницької системи і зростання виступів селян новий імператор Олександр II, розуміючи необхідність перетворень, у промові перед московськими дворянами заявив: «Краще скасувати кріпосне право зверху, ніж очікувати того часу, коли воно само собою почне скасовуватися знизу». Розпочалася докорінна перебудова суспільного життя, «доба великих реформ». 19 лютого 1861 р.було підписано Маніфест про ліквідацію кріпацтва.

· Селяни стали особисто вільними, здобули право розпоряджатися своїм майном, займатися торгівлею, підприємництвом і переходити в інші стани.

· Положення про звільнення зобов'язувало поміщиків надати селянам землю, а селян - прийняти цю землю. Причому колишні кріпаки наділялись землею не за ринковою ціною, а мали сплатити за неї вартість суми капіталізованого щорічного оброку.

· Кращі й родючіші землі поміщики намагалися залишити в себе і тому домоглися встановлення максимального розміру наділу, які селяни могли в них викупити. І як результат, поміщики залишили в себе майже п'яту частину землі, якою раніше в їх маєтках користувалися кріпаки. Слідом за центральними губерніями кріпосне право було скасоване в Україні, Білорусії, на Північному Кавказі і Закавказзі. Всього на волю було відпущено 22 млн селян.

· Реформа 1861 р. стала важливим рубежем в історії Росії, звільнивши шлях для швидкого розвитку капіталізму та створивши ринок робочої сили. Разом з тим, реформа мала половинчастий характер. Здобувши свободу, селяни залишились безправним, неповноцінним станом.У країні збереглося селянське малоземелля, що стало причиною нового загострення протиріч між селянами і поміщиками.