ТОП 10:

Господарство провідних країн Західної цивілізації на етапі державно - монополістичного розвитку. Теорії конкуренції Е. Чемберліна, Дж. Робінсон.



На зламі XIX—XX століть під впливом монополізації суттєвих деформацій зазнали конкурентні відносини, що призвело до серйозних соціально-економічних потрясінь (банкрутстваслабких підприємств, безробіття, зубожіння робітників і сільського населення тощо). Крім того, посилення монополізації виробництва зміцнило політичну владу монополістичної буржуазії, яка й надалі прагнула проводити олігархічну політику.

Розкрити цю нову якість ринкової господарської системи, що входила у суперечністьіз панівною неокласичною доктриною, спробували майже одночасно і незалежно один від одного провідні економісти XX ст. Дж. Робінсон та Е. Чемберлін. Зокрема, Дж. Робінсон у праці «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) спростовує існування вільної(досконалої) конкуренції як механізму, що забезпечує економічну рівновагу.

Одним із найважливіших питань ринкової політики монополістичних компаній Дж. Робінсон вважає можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту шляхом «дискримінації в цінах», тобто сегментування ринку з огляду на різну еластичність попиту за ціною в різних категоріях споживачів. У результаті своїх досліджень вона доходить висновку, що можливість цінового маневрування підриває основні постулати класичної теорії: незалежність ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропозиції з оптимальним використанням ресурсів тощо.

У цьому ЇЇ позиція принципово відрізняється від позиції Е. Чемберліна, який вважав, що саме механізм монополістичної конкуренції найліпше забезпечує інтереси економічного добробуту підприємців, фірми та держави. Вчений у своїй головній праці «Теорія монополістичної конкуренції» (1933) аналізував структуру ринку, що поєднує елементи конкуренції (вільний доступ на ринок, велика кількість фірм тощо) з елементами монополії (споживачі віддають перевагу деяким продуктам, за які згодні платити навіть завищену ціну). На думку Е. Чемберліна, монопольне становище на ринку досягається за рахунок диференціації продукту, під якою він розумів різні властивості товару, умови його реалізації й доведення продукту до споживача. Тобто ринок будь-якого виробника за умов монополістичної конкуренції визначається трьома чинниками: ціною продукту, його особливостями та витратами зі збуту.

У теорії Е. Чемберліна конкуренція і монополія існують поряд. На відміну від позиції Дж. Робінсон, яка аналізувала процес становлення монополій на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу, Е. Чемберлін серед причин виникнення монополій називав поза виробничі чинники, зокрема унікальні особливості підприємства, репутацію фірми, виготовлення товарів-субститутів, рекламу тощо. Учений визнавав, що утворення монополій супроводжується підвищенням цін, безробіттям, зменшенням випуску товарів і незавантаженими виробничими потужностями, але при цьому не вважав, що монополісти мають нести відповідальність за таку економічну ситуацію.

За таких умов саме держава мусила вдатися до певного регулюючого впливу на економіку, обмежуючи тим самим процес монополізації. Одним із перших антимонопольний закон був ухвалений у США 1890 року. Конгрес ухвалив закон (відомий як закон_Шермана), що забороняв будь-яке об'єднання у формі тресту чи іншій формі, спрямоване на обмеження виробництва або торгівлі. Це був час, коли економісти вірили, що лише досконала конкуренція може дати найкращі результати і тільки вона є альтернативою монополії. В антимонопольній політиці багатьох країн світу відбулися суттєві зсуви акцентів: пріоритетним напрямом став захист споживачів. Водночас велику увагу приділяли проблемам підвищення ефективності й динаміки споживчих цін. Сприятливі умови для розвитку у США були створені завдяки гарантуванню з боку держави повної свободи економічної діяльності після Громадянської війни; значним сировинним ресурсам; еміграції; відсутності морально застарілого устаткування; протекціонізму уряду в сфері торгівлі імпортом, повною свободою імпорту іноземного капіталу тощо.

Німеччина в цей період набувала статусу другої країни після США за рівнем і темпами економічного розвитку. Цьому сприяло об'єднання країни, відновлення і розвиток паливно-металургійної бази німецької промисловості, запровадження новітньої й відсутність морально застарілої техніки, введення військово-морських програм, а також залучення у промисловість значних обсягів державних і приватних капіталів. Основним чинником, що стримував подальше зростання економіки Німеччини, був брак сировини (нафти і кольорових металів) та незначний за обсягом внутрішній ринок.

Велика Британія втрачала промислову гегемонію через низку чинників: застаріла виробнича база англійської індустрії; експорт капіталу; закриття ринків для британських товарів (епоха вільної торгівлі добігла кіпця). Економіка країни (крім суднобудування) переживала кризу. Проте в банківській сфері набирала обертів така сфера економіки, як кредит, і особливо — іноземний. Певною мірою доходи від іноземних інвестицій відшкодовували втрату передових позицій у світовій промисловості, але разом із тим вони підсилювали застій англійської економіки, що спричинило занепад заповзятливості англійської буржуазії, бо через зменшення верстви капіталістів у країні збільшувалася кількість рантьє.

На початок XX ст. припадає економічне відставання Франції, слід зазначити, що тут в основних рисах повторилася ситуація Великої Британії. Становище економіки Франції ускладнювалося тим, що в країні лише частково збереглася капіталістично перетворена соціально-економічна структура населення, й тим, що буржуа віддавали перевагу вкладенням у фінансову сферу економіки, а не в промисловість. Французький капіталізм був переважно лихварським. Слід наголосити, що певні зрушення відбулися у важкій промисловості, що пояснювалося підготовкою до військового реваншу.

 

Список літературних джерел

 

144. Адам Смит и современная политическая экономия. Под ред. Н.А. Цаголова. М., Изд-во Моск. Ун-та,1979. – 206 с.

145. Економічна історія України: Навальний посібник. Видання друге / Уперенко М.О., Кузнецов Е.А., Парієнко Г.К., Коломійчук Т.Х., Петришина Л.В., Мамонова В.О. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 496 с.

146. История экономических учений от XVIII века до наших дней. 25 ключевых книг по экономике.

147. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

148. Лановик Б.Д., Матесякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – К., 2002.

149. Литвин В.М., Мордвинцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Знання – Прес, 2002. – 670 с.

150. Лортикян Э.Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики. – Харьков: Консум, 2004. – 360 с.

151. Лортикян Э.Л. История экономических реформ: Мирово опыт торой половины XIX-XX вв. - Харьков: Консум,1999. – 288 с.

152. Мазурок П.П.Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. 477 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

153. Петти В., Смит А., Рикардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Сочинения. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 896 с.

154. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика): Учебник для вузов / Под ред. Д.В. Валового. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1999. – 400 с.

155. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

156. Сурин А.И. История экономики и экономических учений: Учебно-метод. пособие.-М.: Финансы и статистика, 2000. – 200 с.

157. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1997. – 288 с.

158. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Навчальний посібник. – Суми, 2001.

159. Черкашина Н.К. Економічна історія. – К.: ЦУЛ, 2002.

160. Шумпетер Й.А. Теория зкономического развития. – М.,1992.

161. Экономическая история. История экономических учений. : учебник / Р.М. Гусейнов, В.А. Семенихина. Москва : Омега-Л, 2006. – 384 с. – (Высшее экономическое образование).

162. Ядгаров Я.С. История экономических учений: учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 320 с.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.118.253 (0.005 с.)