Близький схід у світовій історії цивілізації за доби античності й середньовіччя.

Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.

Ще у 1889 р. побачила світ книга російського географа й історика, уродженця Харківщини, Льва Ілліча Мечникова (старшого брата відомого імунолога та Нобелівського лауреата Іллі) “ Цивілізація і великі історичні річки ”, в котрій зазначалося, що “ чотири найдавніші великі культури – всі зародилися й розвивалися на берегах великих рік. Хуанхе і Янцзи зрошують місцевість, де виникла і виросла китайська цивілізація; індійська, чи ведійська, культура не виходила за межі басейну Інду і Гангу; ассиро-вавилонська цивілізація зародилась на берегах Тигру і Євфрату – двох життєвих артерій Месопотамської долини; нарешті, Давній Єгипет був, як це стверджував ще Геродот, “даром” чи “творінням” Нілу ”.

Саме загроза повеней змушувала мешканців древньої Месопотамії ще в сер. V тис. до н.е. споруджувати насипні платформи і будувати на них храми – культові центри міст-держав (номів) Аккад, Кіш, Ур, Урук, Ларса, Лагаш та ін. Уже у 2371-2134 рр. до н.е. Аккадська імперія охоплювала всю Месопотамію а також частини сучасних Сирії, Туреччини й Ірану. Із 40 міст-держав у долині та дельті Нілу первісно складався й Давній Єгипет, бл. 3000 р. до н.е. з них утворилися Верхньо- та Нижньоєгипетська держави, котрі через півтора століття об’єдналися у Стародавнє царство. За доби Нового царства при фараоні Тутмосі ІІІ (1480-1448 рр. до н.е.) Давній Єгипет володів величезними територіями від 4-го нільського порога на півночі Судану до Євфрату в сучасній Туреччині. З ХІХ ст. до н.е. на півночі Судану існувала високорозвинена цивілізація і царство Куш, а у сер. ІІ тис. до н.е. семітські племена створили власні міста-держави на території сучасної Сирії.

Тих часів сягає й коріння єврейської історії (згадка про плем’я “хабіру” в сирійських клинописних документах), а бл. 1250 р. до н.е. почалося 40-річне переселення частини єврейських племен (від давньоєврейського “ібрі” – “той, хто перейшов через що-небудь”, тобто, Йордан) під проводом Мойсея з Єгипту до Палестини, де невдовзі виник союз 12-ти племен. У боротьбі з навалою “народів моря” (філістимлян) бл. 1010 р. до н.е. відбулося проголошення царем давньоєврейської держави вождя Саула. Об’єднуючись і розпадаючись на Ізраїль та Іудею, вона проіснувала аж до завоювання і зруйнування Єрусалиму нововавилонським царем Навуходоносором ІІ у 587 р. до н.е. Провідною ж морською державою, яка у 1000-774 рр. контролювала середземноморську торгівлю, виступала Фінікія (на території сучасного Лівану).

Історія світової цивілізації багато чим зобов’язана Близькосхідному регіонові, зокрема, у Фінікії бл. 1000 р. до н.е. виникло письмо, пізніше запозичене давніми греками, вавилонська шістдесяткова система лічби відбилася в поділові часу (години, хвилини, секунди) та простору (градуси, широти і довготи). А оскільки Месопотамія стала батьківщиною астрології й астрономії, то традиція називати планети іменами Богів також має шумерське і аркадське коріння: Юпітер відповідає Мардуку, а Венера – Іштар. Жителі країн Близького Сходу вивели різноманітні культурні рослини, серед яких пшениця, жито, яблуня, груша, виноград, кавун, винайшли колесо, приручили віслюка і кішку, навчилися виплавляти різноманітні метали.

Та водночас із глибокої давнини Близький Схід є ареною постійних військових, релігійних і політичних конфліктів. Тут боролися за домінування Римська імперія і Парфія (І ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), Візантія і Арабський халіфат ( VІІ-ХІ ст.), Туреччина й Іран (ХVІ-ХVІІІ ст.), на східне узбережжя Середземного моря були спрямовані 7 хрестових походів 1096-1270 рр. за визволення Гроба Господнього в Єрусалимі (на івриті – „місто миру”). Панівною релігією регіону внаслідок арабських завоювань сер. VІІ – поч. ІХ ст. став іслам, а всі мусульманські народи, за винятком турок і курдів, перейшли на арабську мову й алфавіт. Щоправда, у 1258 р. онук Чингізхана – Хулагу розорив мільйонний Багдад, взяв Алеппо і Дамаск (арамейською – „діловий”, „корисний”), але монгольський наступ розбився об переважаючу хоробрість військових правителів Єгипту – мамелюків. Протягом 1516-1517 рр. османський султан Селім І здобув Сирію, Палестину, північно-західну Аравію і Єгипет, за його наступників у 1534-1538 рр. турецькі війська захопили Месопотамію і Мекку. Велика Британія у 1820 р. встановила свій протекторат над Бахрейном і “Піратським берегом” (сучасні ОАЕ), у 1891 р. під фактичний контроль Лондона потрапив Маскат, а у 1899 р. – Кувейт.

Полiтична система,економiка й культура Держави Ізраїль

Ізраїль є парламентарною республікою, де законодавча влада здійснюється однопалатним кнесстом зі 120-ти депутатів, що обираються на 4 роки за пропорційною системою. Аж кнесет може достроково прийняти рішення про саморозпуск і призначити нові вибори. Главою держави є обраний кнесетом на 7 років (припускається тільки одне переобрання) президент. Усі акти президента контрасигнуються главою уряду. Вищим органом виконавчої влади країни є уряд, прем'єр-міністра обирає безпосередньо виборчий корпус на парламентських виборах.

Важливою особливістю пoлiтичноi системи Ізраїлю є домінування в нiй протягом тривалого часу лівих партій, І котрі виступають під гаслом "сіоністського соціалізму", за зміцнення демократії й проти надання державі теоретичних рис. Найголовнішими з них э Партія праці Ізраїлю. А також МЕРЕЦ.

Конкурентом лівих на полiтичній арені Ізраїлю в останнi десятилiття виступає партія Лікуд. З огляду на історичні обставини утворення Держави Ізраїль та її вороже зовнішнє оточення, винятково важливе місце в політичній системі кргїни посідає 173,5-тисячна Армія оборони Ізраїлю, 51 % особового складу котрої становлять жінки.

Економічна історія. Створенню економіки Ізраїлю допомогли засоби, отримані від єврейських громад за кордоном, від різних країн (особливо США) і західнонімецькі репараціі.В 1930-1973 в Ізраїлі йшов інтенсивний інвестиційний процес, країна переживала зкономічний підйом.

Різке посилення інфляції в 1985 знову зажадало введення крайніх заходів, включаючи девальвацію шекеля, різке скорочення держвитрат і заморожування заробітної плати. Господарський підйом в 1990 х. вивів економіку в число найбільш швидко зростаючих у світі. Криза в економіці, що вибухнула на початку 2000-х, частково була пов'язана з відновленням конфлікту з палестинцями. У 2004 об’єм ВВП Ізраїлю досяг 129 млрд. дол, а за розмірами доходу на душу населення Ізраїль увійшов в десятку самих багатих країн. Його валовий національний продукт (ВНП) у перерахунку на душу населення в 2004 склав 20,8 тис. дол

Культура і мистецтво мають вирішальний вплив на формування ізраїльського національного характеру. Музика, література, театр, образотворче мистецтво, танці та кіно відображають культурну спадщину єврейського народу і світ сучасного Ізраїлю. В Ізраїлі діють близько 150 великих і невеликих музеїв. Рівень грамотності єврейського населення один із самих високих в світі. Єврейська національна та університетська бібліотека при Єврейському університеті в Єрусалимі - найстаріша в Ізраїлі і найбільша на Близькому і Середньому Сході.

Історія

Ірак був конституційною монархією, на чолі якого стояла династія Хашимітів. Молодий король Фейсал II бін Газі фактично був відсторонений від управління країною. Внутрішньою і зовнішньою політикою Іраку розпоряджалася придворна еліта під керівництвом принца Абд аль-Ілах.

На початку лютого 1957 буржуазні Національно-демократична партія і Партія незалежності, дрібнобуржуазна ПАСВ і компартія прийняли рішення об'єднатися у Фронт національної єдності (ФНЄ). ДПК через недовірливого до неї відношення буржуазних учасників Фронту не увійшла до нього, але підтримувала з ним зв'язок через ІКП. Програма ФНЕ передбачала відсторонення від влади Нурі Сайда, вихід країни з Багдадського пакту та здійснення демократизації політичного ладу, звільнення Іраку від іноземного втручання, проведення політики позитивного нейтралітету. Програма ФНЕ отримала підтримку з боку патріотичних організацій і нелегальної армійської організації " Вільні офіцери ". Патріотично налаштовані іракські військові на чолі з генералом А. К. Касем і полковником А. С. Ареф виступили проти правлячого режиму. Військове виступ було узгоджене з керівництвом ФНЕ.

В грудні 1957, коли Фейсалу II доповіли про те, що серед силовиків зростає невдоволення режимом, він наказав видавати боєприпаси лише тих частин, які направляються на бойові завдання.

Відразу після 14 липня важелі управління країною потрапили в руки безпосередніх вождів перевороту. Перше "суверенна республіканський уряд" очолив офіційний лідер організації "Вільні офіцери" 44-річний бригадний генерал Абдель Керім Касем, а його заступником став керівник націоналістичного крила "Вільних офіцерів" 37-річний Абдель Салям Ареф. Насправді багато чого виявилося не виконано. Касем вивів Ірак з Багдадського пакту, прибрав з країни британські військові бази і уклав з СРСР договір про військову та технічної допомоги. Заборонивши всі партії, він дозволив комуністам діяти напівлегально і навіть створювати збройні загони, які стали до пори до часу опорою його влади. Військова влада обрушили репресії проти монархічних елементів. У касемовскіх катівнях було знищено безліч сановників і прихильників Хашимітському монархії. До в'язниці кинуті видні діячі монархічного режиму - начальник Королівської Військової Розвідки генерал Ахмед Маре, генерал Віфік Ареф та інші.

 

Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.

Ще у 1889 р. побачила світ книга російського географа й історика, уродженця Харківщини, Льва Ілліча Мечникова (старшого брата відомого імунолога та Нобелівського лауреата Іллі) “ Цивілізація і великі історичні річки ”, в котрій зазначалося, що “ чотири найдавніші великі культури – всі зародилися й розвивалися на берегах великих рік. Хуанхе і Янцзи зрошують місцевість, де виникла і виросла китайська цивілізація; індійська, чи ведійська, культура не виходила за межі басейну Інду і Гангу; ассиро-вавилонська цивілізація зародилась на берегах Тигру і Євфрату – двох життєвих артерій Месопотамської долини; нарешті, Давній Єгипет був, як це стверджував ще Геродот, “даром” чи “творінням” Нілу ”.

Саме загроза повеней змушувала мешканців древньої Месопотамії ще в сер. V тис. до н.е. споруджувати насипні платформи і будувати на них храми – культові центри міст-держав (номів) Аккад, Кіш, Ур, Урук, Ларса, Лагаш та ін. Уже у 2371-2134 рр. до н.е. Аккадська імперія охоплювала всю Месопотамію а також частини сучасних Сирії, Туреччини й Ірану. Із 40 міст-держав у долині та дельті Нілу первісно складався й Давній Єгипет, бл. 3000 р. до н.е. з них утворилися Верхньо- та Нижньоєгипетська держави, котрі через півтора століття об’єдналися у Стародавнє царство. За доби Нового царства при фараоні Тутмосі ІІІ (1480-1448 рр. до н.е.) Давній Єгипет володів величезними територіями від 4-го нільського порога на півночі Судану до Євфрату в сучасній Туреччині. З ХІХ ст. до н.е. на півночі Судану існувала високорозвинена цивілізація і царство Куш, а у сер. ІІ тис. до н.е. семітські племена створили власні міста-держави на території сучасної Сирії.

Тих часів сягає й коріння єврейської історії (згадка про плем’я “хабіру” в сирійських клинописних документах), а бл. 1250 р. до н.е. почалося 40-річне переселення частини єврейських племен (від давньоєврейського “ібрі” – “той, хто перейшов через що-небудь”, тобто, Йордан) під проводом Мойсея з Єгипту до Палестини, де невдовзі виник союз 12-ти племен. У боротьбі з навалою “народів моря” (філістимлян) бл. 1010 р. до н.е. відбулося проголошення царем давньоєврейської держави вождя Саула. Об’єднуючись і розпадаючись на Ізраїль та Іудею, вона проіснувала аж до завоювання і зруйнування Єрусалиму нововавилонським царем Навуходоносором ІІ у 587 р. до н.е. Провідною ж морською державою, яка у 1000-774 рр. контролювала середземноморську торгівлю, виступала Фінікія (на території сучасного Лівану).

Історія світової цивілізації багато чим зобов’язана Близькосхідному регіонові, зокрема, у Фінікії бл. 1000 р. до н.е. виникло письмо, пізніше запозичене давніми греками, вавилонська шістдесяткова система лічби відбилася в поділові часу (години, хвилини, секунди) та простору (градуси, широти і довготи). А оскільки Месопотамія стала батьківщиною астрології й астрономії, то традиція називати планети іменами Богів також має шумерське і аркадське коріння: Юпітер відповідає Мардуку, а Венера – Іштар. Жителі країн Близького Сходу вивели різноманітні культурні рослини, серед яких пшениця, жито, яблуня, груша, виноград, кавун, винайшли колесо, приручили віслюка і кішку, навчилися виплавляти різноманітні метали.

Та водночас із глибокої давнини Близький Схід є ареною постійних військових, релігійних і політичних конфліктів. Тут боролися за домінування Римська імперія і Парфія (І ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), Візантія і Арабський халіфат ( VІІ-ХІ ст.), Туреччина й Іран (ХVІ-ХVІІІ ст.), на східне узбережжя Середземного моря були спрямовані 7 хрестових походів 1096-1270 рр. за визволення Гроба Господнього в Єрусалимі (на івриті – „місто миру”). Панівною релігією регіону внаслідок арабських завоювань сер. VІІ – поч. ІХ ст. став іслам, а всі мусульманські народи, за винятком турок і курдів, перейшли на арабську мову й алфавіт. Щоправда, у 1258 р. онук Чингізхана – Хулагу розорив мільйонний Багдад, взяв Алеппо і Дамаск (арамейською – „діловий”, „корисний”), але монгольський наступ розбився об переважаючу хоробрість військових правителів Єгипту – мамелюків. Протягом 1516-1517 рр. османський султан Селім І здобув Сирію, Палестину, північно-західну Аравію і Єгипет, за його наступників у 1534-1538 рр. турецькі війська захопили Месопотамію і Мекку. Велика Британія у 1820 р. встановила свій протекторат над Бахрейном і “Піратським берегом” (сучасні ОАЕ), у 1891 р. під фактичний контроль Лондона потрапив Маскат, а у 1899 р. – Кувейт.