Полiтична система,економiка й культура Держави Ізраїль

Ізраїль є парламентарною республікою, де законодавча влада здійснюється однопалатним кнесстом зі 120-ти депутатів, що обираються на 4 роки за пропорційною системою. Аж кнесет може достроково прийняти рішення про саморозпуск і призначити нові вибори. Главою держави є обраний кнесетом на 7 років (припускається тільки одне переобрання) президент. Усі акти президента контрасигнуються главою уряду. Вищим органом виконавчої влади країни є уряд, прем'єр-міністра обирає безпосередньо виборчий корпус на парламентських виборах.

Важливою особливістю пoлiтичноi системи Ізраїлю є домінування в нiй протягом тривалого часу лівих партій, І котрі виступають під гаслом "сіоністського соціалізму", за зміцнення демократії й проти надання державі теоретичних рис. Найголовнішими з них э Партія праці Ізраїлю. А також МЕРЕЦ.

Конкурентом лівих на полiтичній арені Ізраїлю в останнi десятилiття виступає партія Лікуд. З огляду на історичні обставини утворення Держави Ізраїль та її вороже зовнішнє оточення, винятково важливе місце в політичній системі кргїни посідає 173,5-тисячна Армія оборони Ізраїлю, 51 % особового складу котрої становлять жінки.

Економічна історія. Створенню економіки Ізраїлю допомогли засоби, отримані від єврейських громад за кордоном, від різних країн (особливо США) і західнонімецькі репараціі.В 1930-1973 в Ізраїлі йшов інтенсивний інвестиційний процес, країна переживала зкономічний підйом.

Різке посилення інфляції в 1985 знову зажадало введення крайніх заходів, включаючи девальвацію шекеля, різке скорочення держвитрат і заморожування заробітної плати. Господарський підйом в 1990 х. вивів економіку в число найбільш швидко зростаючих у світі. Криза в економіці, що вибухнула на початку 2000-х, частково була пов'язана з відновленням конфлікту з палестинцями. У 2004 об’єм ВВП Ізраїлю досяг 129 млрд. дол, а за розмірами доходу на душу населення Ізраїль увійшов в десятку самих багатих країн. Його валовий національний продукт (ВНП) у перерахунку на душу населення в 2004 склав 20,8 тис. дол

Культура і мистецтво мають вирішальний вплив на формування ізраїльського національного характеру. Музика, література, театр, образотворче мистецтво, танці та кіно відображають культурну спадщину єврейського народу і світ сучасного Ізраїлю. В Ізраїлі діють близько 150 великих і невеликих музеїв. Рівень грамотності єврейського населення один із самих високих в світі. Єврейська національна та університетська бібліотека при Єврейському університеті в Єрусалимі - найстаріша в Ізраїлі і найбільша на Близькому і Середньому Сході.

Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.

Протягом багатьох десятиріч бойкот Ізраїлю був одним з головних механізмів впливу арабського світу на Тель-Авів задля вирішення палестинської проблеми. Ініціатором про. ведення організованого бойкоту Ізраїлю стала Ліга арабських держав, для якої врегулю. вання палестинського питання та боротьба за права палестинського народу залишаються пріоритетними задачами з моменту створення цієї регіональної організації

Так, Ліга арабських держав приймала наступні заходи щодо врегулювання палестин­ського питання:

- неодноразово ставила питання врегулювання палестинської проблеми на порядок ден­ний під час засідань Генеральної Асамблеї ООН;

- включила до постійного складу Ради Ліги представників від Палестини;

- проводила переговори з Західною Німеччиною щодо поширення дії репараційних ви­плат, адресованих Ізраїлю, і на допомогу палестинським біженцям;

- наполягала на створенні в рамках ООН Агентства з питань палестинських біженців;

- вимагала надання можливості повернення палестинських біженців до своїх осель, або виплати справедливої компенсації за втрату майна;

- створила спеціальні фонди та програми для допомоги палестинським біженцям

Вже у 1947 р. Лігою арабських держав був утворений Постійний комітет арабського бойкоту Ізраїлю зі штаб-квартирою у Каїрі, який був трансформований із створенням не­залежної держави Ізраїль у 1948 р. у Бюро арабського бойкоту зі штаб-квартирою у Дамас­ку та філіями у всіх країнах-членах ЛАД.

Бюро, на чолі з верховним комісаром, у своїй діяльності було підпорядковано безпо­середньо Генеральному секретареві Ліги арабських держав, а з 1952 року Палестинському департаменту Ліги. Бойкоту підлягали усі види послуг, товарів та продукції, що виробля­лися в Ізраїлі; у 1970-х роках його дія розповсюдилась на всі іноземні компанії та приватні особи, які співробітничали з Ізраїлем (у 1976 році до їх числа входило більш ніж 150 аме­риканських компаній і приватних осіб).

Безпосереднє керівництво діяльністю Бюро було покладено на помічника генераль- чого секретаря Ліги арабських держав з економічних питань

Бойкот арабськими країнами Ізраїлю, що набув особливої активності після 1948 року, южна умовно поділити на "первинний" і "вторинний". До "первинного" відноситься бойкот прямої торгівлі між арабськими країнами й Ізраїлем, а до «вторинного бойкот-компанії», що займаються комерційною діяльність з ізраїльською стороною, а також «третіх фірм», що мають справи з компаніями, які співпрацюють із ізраїльськими юридичними і фізичними особами.

На протязі всього періоду існування арабського бойкоту Ізраїлю процес складання «чорного списку» компаній і організацій, з якими арабським країнам не слід було мати справи, змінювався. Цей список не сприймався всіма країнами-членами ЛАД в якості обов’язкового введення санкцій. Так, Алжир, Мавританія, Марокко, Сомалі, Судан, Туніс не підтримали вторинний бойкот. Політика Єгипту щодо реалізації ідей бойкоту Ізраїлю також змінювалась з плином часу від повної підтримки бойкоту до згорної угоди між Єгиптом та Ізраїлем.

Вперше протиріччя серед країн-членів ЛАД щодо подальшої підтримки бойкоту проявилися в вересні 1994 р. представники 6х держав зі складу Ради співробітництва арабських країн Перської затоки заявили, що вони більше не підтримуватимуть бойкот торгівлі з Ізраїлем. 7-8 лютого 1995 р в місті Таба (Єгипет) відбулася зустріч представників торгівельної сфери Єгипту, Йорданії, Палестини й США. Результатом стало прийняття декларації, яка висловила намір «прикласти необхідні зусилля для завершення бойкоту».

Після підписання мирної угоди між Йорданіею та Ізраїлем рух бойкоту останнього став згасати. Проте, життя без бойкоту продовжувалося недовго. Нові санкції були введені в 2001 році у відповідь на жорстокі дії Ізраїлю у Палестині.

Наприкінці квітня 2004 року в Сирії пройшла 72-а конференція Бюро бойкоту Ізраїлю. Взяли в ній участь 19 арабських держав крім Мавританії, Єгипту, Йорданії. Головним питанням була зміна характеру бойкоту на сучасному етапі. Активними прихильниками бойкоту залишаються Лівія та Сирія.

У вересні 2005 р. представники Бахрейну заявили про відміну бойкоту. Ця новина викликала резонанс в арабському світі.

Представники королівства були змушені неодноразово пояснювати причини такого рішення і завіряти Лігу арабських держав, що нормалізація відносин між Бахрейном та Ізраїлем відбудеться лише після його уходу з окупованих територій. Досить дивною виглядала відсутність Єгипту і Йорданії, хоча наявність підписаних мирних угод виправдовувала це.

Таким чином, роль Бюро часто змінювалась, віддзеркалюючи співвідношення сим між членами ЛАД. У певні роки різні країни були більш активними провідниками бойкоту, але відсутність єдності серед арабських країн стало однією з головних причин його недостатньої ефективності.

 

Проте деякі події свідчать, що бойкот може відродитися. 3 лютого 2008 року в місті Джадда, Саудівська Аравія, за ініціативою Ірану пройшло засідання Організації Ісламська Конференція. В ході засідання глава іранського МЗС звернувся з проханням бойкотувати Ізраїль через його дії в секторі Газу.

2 вариант