Зх. І Сх.. цивілізації, осьовий час

Зх. І Сх.. цивілізації, осьовий час

Формування 2-х сучасних цивілізацій (сх. та зх.) пов’язують з осьовим часом, який, на думку Карла Ясперса, припадає десь між 800-200 рр. до н.е. Саме в цей період відбувається найрізкіший поворот в історії, з’являється людина сучасного типу. На сх. і зх. зароджується філософія, виникають нові релігії та пророки. До сх. цивілізації відносяться Стародавній Єгипет, Індія, Китай та Месопотамія, особливості: досить слабкий розвиток інд. власності та збереження принципу влада-власність. Основу економіки складало зрошувальне землеробство, що вимагало будівництва та обслуговування складних іригаційних споруд. Панівною була держ. власність на землю при збережені общинного землекористування. Патріархальне рабство ― незначна кількість рабів, зайнята у будівництві та обслуговуванні іригаційних споруд. Основа сусп. розвитку ― натуральне гос-во, слабкий розвиток товарного в-ва та ринк. відносин. Пам’яткою історії Індії є ек. трактат «Артхашастра». Вона являє собою звід правил, у якому підіймається питання щодо ек. ролі держави, активізації її втручання у госп. життя, зміцнення державного апарату. Визначальний вплив на ек. думку Китаю справило Конфуціанство. Конфуцій виправдовував становий поділ сус-ва, існування рабства і сувору соц. ієрархію, приділяв увагу держ. управлінню, турботі про народний добробут, головну увагу приділяв морально-етичним нормам та вдосконаленню людини. До зх. цивілізації відносяться Стародавня Греція та Стародавній Рим. Основа економіки ― землеробство, тваринництво, ремесло, торгівля. Поєднувались різні політичні і госп. моделі: демократія, деспотія, аристократія, олігархія, республіка, монархія. Основа сусп.. розвитку ― натуральне гос-во, водночас значного розвитку досягло просте товарне в-во і ринкові відносини, особливо зовнішня торгівля. Головною продуктивною силою були раби, зберігалась селянська община. Панувало античне рабство: висока частка рабів у загальній чисельності населення, раби зайняті у усіх сферах економіки. Зх цивілізація вийшла зі сх. Представники ек. думки Античної Греції: Платон, Аристотель, Ксенофон, Античного Риму: брати Гай і Тіберій Гракхи, Варрон, Катон Старший, Колумелла.

 

Первісне нагр. Капіталу

Такі події як великі географічні відкриття, утворення колоніальної системи, становлення світового ринку у 16-17 ст, призвели до того, що просте товарне виробництво вже не задовольняло зростаючі потреби в різних промислових товарах. Поставало питання щодо збільшення обсягів виробництва. Для того,щоб здійснити перехід від переважно натурального, з елементами дрібнотоварного господарства до товарного виробництва, коли воно здійснюється для невідомих споживачів і набуває форми пропозиції, був потрібний збіг таких умов: 1) звільнення робітників від особистої залежності і цехових обмежень, відокремлення робітників від засобів в-ва для створення необхідності пошуку роботи за грошову плату. 2) концентрація капіталу, переважно в грошовій формі у підприємців. 3) наявність ринків постійного збуту продукції. Ці умови забезпечив процес первісного нагромадження. Основними джерелами первісного нагромадження капіталу були: 1)зовнішня торгівля, особливо торгівля колоніальними товарами – перцем, прянощами, тютюном тощо. 2) система протекціонізму, державні позики, податки. 3) пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні війни,торгівля рабами, піратство. 4) організація в Америці рабовласницького, плантаторського господарства; жорсткі методи поневолення і пограбування корінного населення Африки, Азії, Пн. і Пд. Америки. 5) нещадна експлуатація позбавлених засобів в-ва і засобів існування жебраків у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалась з перервами лише на сон і їжу.

За визначенням К.Маркса: «Процес первісного нагромадження капіталу – історичний прцес відокремлення робітника від засобів в-ва».

 

Рим та Греція

З господарського погляду в історії Давньої Греції можна виділити два етапи – патріархальний, що характеризувався пануванням натурального господарства, та торгівельно-ремічничий. Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полісах – містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського та Іонічного моря. Кожне місто-поліс жило власним життям, було незалежною та самостійною політичною одиницею. Проте поєднувала їх спільність релігійних вірувань і тяжіння до певних релігійних центрів. Економічні зв’язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя в основному зосереджувалося в окремих родинах, в їх домашньому господарстві.

На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували й інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею. Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобувалися шляхом обміну на власну продукцію. Діяльність їх зосереджувалася в сільському господарстві, землеробство ставало головним джерелом існування патріархальної родини. Виникає ремесло, але виключно для забезпечення власних родинних потреб. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господарської діяльності як складових домашнього господарства. Вже з VII ст натуральне господарство починає витіснятися за рахунок розвитку ремесла та торгівлі. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в більшості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма правління, а влада вже з VIII ст. належала аристократії. Основа цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважливіше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних землевласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками великих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Позики надавалися під заставу землі, а на ділянках боржників встановлювалися так звані боргові (іпотечні) стовпи, на яких записувалися імена боржників, кількість боргу та строк виплати. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.Такі явища були підтвердженням розкладу домашнього господарства.

. Еволюція поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму.

Центральне місце серед соціально-економічних проблем Давнього Риму посідали питання організації і ведення рабовласницького господарства у сільськогосподарських маєтках, взаємовідносин між великими та дрібними землевласниками щодо розподілу земельних ресурсів, а також проблеми взаємовідносин рабів та рабовласників.

У трактаті "Землеробство", написаному великим землевласником, письменником і політичним діячем Стародавнього Риму Марком Катоном, знайшли яскраве відображення економічні проблеми рабовласницьких господарств у період розширення виробничої діяльності великих землевласників. У творі узагальнюється досвід натурального рабовласницького господарства Стародавнього Риму та містяться практичні рекомендації щодо підвищення його дохідності. У цій праці Катон визначав землеробство найбільш достойним, почесним та благородним заняттям, ідеалізував натуральне господарство, спрямоване на задоволення власних потреб. На думку мислителя, із землеробів "виходять найвідданіші громадяни і найстійкіші солдати. І дохід цей найчистіший, найвірніший і зовсім не викликає заздрощів". Водночас він припускав часткову ринкову орієнтацію рабовласницьких маєтків: 1) збут частини надлишкової продукції та купівлю лише найнеобхіднішого, того, що не вироблялося власними силами. Даючи поради щодо підвищення дохідності рабовласницького господарства, мислитель виходив з принципу: "Господарю любо продавати, а не купувати"; 2) визначальну роль у справі організації зразкового господарства відводив власнику маєтку, який повинен добре знати календар сільськогосподарських робіт, необхідні агротехнічні засоби, строго регламентувати виробництво та збут продукції; 3) зараховував рабів до знарядь праці, виступав за жорстоку дисципліну, зазначаючи, що раби повинні бути "завжди в роботі".

 

Наслідки ВГВ

У результаті їх здійснення, по-перше, розширилася територіальна сфера обігу. Виникли економічні зв’язки між найвіддаленішими землями і народами. Внаслідок відкриття нових земель площа відомої європейцям поверхні Землі збільшилася на кінець 16 ст в 6 разів. По-друге, за рахунок таких нових товарів, як тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо розширився торговельний асортимент. Різко збільшився обсяг торгівлі вже відомими, але ще рідкісними рисом, цукром, прянощами. По-третє, боротьба за оволодіння новими ринками призводить до створення в ряді країн монопольних торговельних об’єднань, найбільш потужними з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії. По-четверте, відбувається переміщення центру торгівлі із Середземного моря в Тихий океан. По-п’яте, змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що поширюється торгівля за зразками. Огляд усього товарного асортименту стає фізично неможливим. Починають виникати торговельні біржі – місця для огляду зразків і укладання угод. Це в свою чергу викликає потребу в кредитах для кредитування торгівлі і сприяє заснуванню великих банків. Центрами світової торгівлі стають Амстердам і Лондон.

Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства.

 

 

Мануфактури

Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників— власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва.

Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. У розсіяній мануфактурі підприємець скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, постачав їх сировиною та знаряддями виробництва.

А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Це найбільш розвинена форма мануфактури, яка об'єднувала найманих робітників в одній майстерні. Вона вела до спеціалізації працівників і розділенню праці між ними, що підвищувало його продуктивність.

Змішана мануфактура поєднувала виконання окремих операцій в централізованої майстерні з роботою вдома. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особ­ливості. Основними видами мануфактур були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

- вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на приму­совій праці, в основному займається переробкою сирови­ни, що виробляється в маєтку); суконну та цукрову мануфактури;

- посесійна мануфактура (передбачає умовне володіння, використовує при­мусову працю приписних робітників); найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактури належали:

- купецька мануфактура (базу­ється на вільнонайманій праці, як правило, належить представни­кам III стану — купцям);

- селянська мануфактура - виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Але економічна політика польського завдава­ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло­вості, затримувала загальний економічний розвиток.

 

Просвітництво

Просвітництво-інтелектуальний і духовний рух кінця 17-поч. 19 ст. в Європі та Пн.Америці. Характерною ознак. наук. Мислення Просвітн. було те що воно орієнтувалося на практичне використання досягнень науки в інтересах сусп.. розвитку. Найбільш визначним популяризатором ідей просвітництва був Ж.-Ж.Руссо. Погляди просвітників базувалися на раціональному підході, формували нову ідеологію побудови держави на основі демократичних та правових засад. Велику увагу просвітник приділяли питання виховання та освіти народу. Просвітницький рух в різних країнах розвивався по різному. Його становлення в кожній державі пов язано з її політичними, соціальними та економ. умовами.

Це сприяло становленню національної самоідентифікації держав Західної цивілізації. З появою носія національної свідомості — інте­лігенції— складається нація з притаманним їй світоглядом, вираже­ним у специфіці мистецтва, архітектури, літератури, філософії тощо.

Матеріальною основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала промислова революція. Вона виникла на ґрунті суттєвих змін, що мали місце в господарстві країн: швидка механізація виробництва, розвиток ткацької про­мисловості, застосування парової машини тощо.

Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Основними суб’єктами господарювання стають позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності.Почали виникати приватні (фермерські гос подарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні то вариства) капіталістичні утворення.

Утворюється національний ринок, який характеризується но­вими формами зв'язку між виробництвом і споживанням.

Промисловий переворот обумовив зміни в структурі народно­го господарства..

Зх. І Сх.. цивілізації, осьовий час

Формування 2-х сучасних цивілізацій (сх. та зх.) пов’язують з осьовим часом, який, на думку Карла Ясперса, припадає десь між 800-200 рр. до н.е. Саме в цей період відбувається найрізкіший поворот в історії, з’являється людина сучасного типу. На сх. і зх. зароджується філософія, виникають нові релігії та пророки. До сх. цивілізації відносяться Стародавній Єгипет, Індія, Китай та Месопотамія, особливості: досить слабкий розвиток інд. власності та збереження принципу влада-власність. Основу економіки складало зрошувальне землеробство, що вимагало будівництва та обслуговування складних іригаційних споруд. Панівною була держ. власність на землю при збережені общинного землекористування. Патріархальне рабство ― незначна кількість рабів, зайнята у будівництві та обслуговуванні іригаційних споруд. Основа сусп. розвитку ― натуральне гос-во, слабкий розвиток товарного в-ва та ринк. відносин. Пам’яткою історії Індії є ек. трактат «Артхашастра». Вона являє собою звід правил, у якому підіймається питання щодо ек. ролі держави, активізації її втручання у госп. життя, зміцнення державного апарату. Визначальний вплив на ек. думку Китаю справило Конфуціанство. Конфуцій виправдовував становий поділ сус-ва, існування рабства і сувору соц. ієрархію, приділяв увагу держ. управлінню, турботі про народний добробут, головну увагу приділяв морально-етичним нормам та вдосконаленню людини. До зх. цивілізації відносяться Стародавня Греція та Стародавній Рим. Основа економіки ― землеробство, тваринництво, ремесло, торгівля. Поєднувались різні політичні і госп. моделі: демократія, деспотія, аристократія, олігархія, республіка, монархія. Основа сусп.. розвитку ― натуральне гос-во, водночас значного розвитку досягло просте товарне в-во і ринкові відносини, особливо зовнішня торгівля. Головною продуктивною силою були раби, зберігалась селянська община. Панувало античне рабство: висока частка рабів у загальній чисельності населення, раби зайняті у усіх сферах економіки. Зх цивілізація вийшла зі сх. Представники ек. думки Античної Греції: Платон, Аристотель, Ксенофон, Античного Риму: брати Гай і Тіберій Гракхи, Варрон, Катон Старший, Колумелла.

 

Первісне нагр. Капіталу

Такі події як великі географічні відкриття, утворення колоніальної системи, становлення світового ринку у 16-17 ст, призвели до того, що просте товарне виробництво вже не задовольняло зростаючі потреби в різних промислових товарах. Поставало питання щодо збільшення обсягів виробництва. Для того,щоб здійснити перехід від переважно натурального, з елементами дрібнотоварного господарства до товарного виробництва, коли воно здійснюється для невідомих споживачів і набуває форми пропозиції, був потрібний збіг таких умов: 1) звільнення робітників від особистої залежності і цехових обмежень, відокремлення робітників від засобів в-ва для створення необхідності пошуку роботи за грошову плату. 2) концентрація капіталу, переважно в грошовій формі у підприємців. 3) наявність ринків постійного збуту продукції. Ці умови забезпечив процес первісного нагромадження. Основними джерелами первісного нагромадження капіталу були: 1)зовнішня торгівля, особливо торгівля колоніальними товарами – перцем, прянощами, тютюном тощо. 2) система протекціонізму, державні позики, податки. 3) пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні війни,торгівля рабами, піратство. 4) організація в Америці рабовласницького, плантаторського господарства; жорсткі методи поневолення і пограбування корінного населення Африки, Азії, Пн. і Пд. Америки. 5) нещадна експлуатація позбавлених засобів в-ва і засобів існування жебраків у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалась з перервами лише на сон і їжу.

За визначенням К.Маркса: «Процес первісного нагромадження капіталу – історичний прцес відокремлення робітника від засобів в-ва».

 

Рим та Греція

З господарського погляду в історії Давньої Греції можна виділити два етапи – патріархальний, що характеризувався пануванням натурального господарства, та торгівельно-ремічничий. Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полісах – містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського та Іонічного моря. Кожне місто-поліс жило власним життям, було незалежною та самостійною політичною одиницею. Проте поєднувала їх спільність релігійних вірувань і тяжіння до певних релігійних центрів. Економічні зв’язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя в основному зосереджувалося в окремих родинах, в їх домашньому господарстві.

На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували й інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею. Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобувалися шляхом обміну на власну продукцію. Діяльність їх зосереджувалася в сільському господарстві, землеробство ставало головним джерелом існування патріархальної родини. Виникає ремесло, але виключно для забезпечення власних родинних потреб. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господарської діяльності як складових домашнього господарства. Вже з VII ст натуральне господарство починає витіснятися за рахунок розвитку ремесла та торгівлі. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в більшості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма правління, а влада вже з VIII ст. належала аристократії. Основа цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважливіше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних землевласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками великих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Позики надавалися під заставу землі, а на ділянках боржників встановлювалися так звані боргові (іпотечні) стовпи, на яких записувалися імена боржників, кількість боргу та строк виплати. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.Такі явища були підтвердженням розкладу домашнього господарства.

. Еволюція поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму.

Центральне місце серед соціально-економічних проблем Давнього Риму посідали питання організації і ведення рабовласницького господарства у сільськогосподарських маєтках, взаємовідносин між великими та дрібними землевласниками щодо розподілу земельних ресурсів, а також проблеми взаємовідносин рабів та рабовласників.

У трактаті "Землеробство", написаному великим землевласником, письменником і політичним діячем Стародавнього Риму Марком Катоном, знайшли яскраве відображення економічні проблеми рабовласницьких господарств у період розширення виробничої діяльності великих землевласників. У творі узагальнюється досвід натурального рабовласницького господарства Стародавнього Риму та містяться практичні рекомендації щодо підвищення його дохідності. У цій праці Катон визначав землеробство найбільш достойним, почесним та благородним заняттям, ідеалізував натуральне господарство, спрямоване на задоволення власних потреб. На думку мислителя, із землеробів "виходять найвідданіші громадяни і найстійкіші солдати. І дохід цей найчистіший, найвірніший і зовсім не викликає заздрощів". Водночас він припускав часткову ринкову орієнтацію рабовласницьких маєтків: 1) збут частини надлишкової продукції та купівлю лише найнеобхіднішого, того, що не вироблялося власними силами. Даючи поради щодо підвищення дохідності рабовласницького господарства, мислитель виходив з принципу: "Господарю любо продавати, а не купувати"; 2) визначальну роль у справі організації зразкового господарства відводив власнику маєтку, який повинен добре знати календар сільськогосподарських робіт, необхідні агротехнічні засоби, строго регламентувати виробництво та збут продукції; 3) зараховував рабів до знарядь праці, виступав за жорстоку дисципліну, зазначаючи, що раби повинні бути "завжди в роботі".

 

Наслідки ВГВ

У результаті їх здійснення, по-перше, розширилася територіальна сфера обігу. Виникли економічні зв’язки між найвіддаленішими землями і народами. Внаслідок відкриття нових земель площа відомої європейцям поверхні Землі збільшилася на кінець 16 ст в 6 разів. По-друге, за рахунок таких нових товарів, як тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо розширився торговельний асортимент. Різко збільшився обсяг торгівлі вже відомими, але ще рідкісними рисом, цукром, прянощами. По-третє, боротьба за оволодіння новими ринками призводить до створення в ряді країн монопольних торговельних об’єднань, найбільш потужними з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії. По-четверте, відбувається переміщення центру торгівлі із Середземного моря в Тихий океан. По-п’яте, змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що поширюється торгівля за зразками. Огляд усього товарного асортименту стає фізично неможливим. Починають виникати торговельні біржі – місця для огляду зразків і укладання угод. Це в свою чергу викликає потребу в кредитах для кредитування торгівлі і сприяє заснуванню великих банків. Центрами світової торгівлі стають Амстердам і Лондон.

Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства.