Джерела права. Первинні і вторинні джерела права. Джерела права сучасної України.

Джерело (форма права) - офіційний спосіб зовнішнього до­кументального виразу та закріплення правових норм.

Сучасна теорія юриспруденції виділяє різні джерела права. Найбільш поширеними у світі є норматив­но-правовий акт, правовий прецедент, правовий звичай, норма­тивний договір.

Найбільшу кількість існуючих у суспільстві норм закріплено саме у нормативно-правових актах. Вони є найбільш поширени­ми, навіть домінуючими джерелами права. Ця ситуація є типовою і для України - держави, яка розвивається за принципами романо-германської правової сім'ї.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прийня­тий компетентним уповноваженим органом держави або безпо­середньо народом у суворо встановленому порядку, що містить правові норми, виконання яких у разі необхідності забезпечуєть­ся силою державного примусу.

Особливість норм.-правового акта як джерела права - він має конкретний зміст, тобто чітко встановлює моделі належної, дозволеної та забороненої поведінки суб'єктів, та абстрактний адресат, тобто поширює свою дію на невизначене коло суб'єктів, не є персоніфікованим..

Іншими особливостями (ознаками) цього джерела права є такі:

1) є результатом правотворчої діяльності держави (приймається або санкціонується уповноваженими органами держави або безпосередньо народом шляхом проведення референдуму);

2) його приписи виражають державну волю суспільства;

3) містить у собі загальнообов'язкові правила поведінки -норми;

4) приймається та реалізується в особливому державно-про­цесуальному порядку;

5) має суворо визначену документальну форму письмового акта -документа та реквізити; 6) публікується у спеціалізованих офіційних виданнях; 7) урегульовує найсуттєвіші за значенням суспільні відносини; 8) розрахований на постійне або тривале використання;

9)система нормативно-правових актів є диференційова­ною та ієрархічною.

Окрім нормативно-правових актів, виділяють ще два види право­вих актів, до яких відносять індивідуальні та інтерпретаційні.

Індивідуальні (правозастосовні) акти зазначають права та обов'язки конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкрет­них випадках правового життя (вирок суду, постанова слідчого, наказ про зарахування до навчального закладу).

Інтерпретаційні (акти тлумачення норм права) мають до­поміжне значення, є результатом з'ясування та офіційного роз'яс­нення положень правових норм (роз'яснення Конституційного Су­ду України).

Правовий прецедент — рішення суду, державного органу або по­садової особи, яке стає зразком при подальшому розгляді інших питань аналогічної категорії

Виділяють два види прецедентів: судовий та адміністративний. Прецеденти активно використовуються в країнах англосаксонсько­го права. Найбільш по­ширеним видом прецедентів є судовий.

Правовий звичай - це санкціоноване державою правило поведінки, яке склалося в результаті тривалого використання, завдяки чому закріпилося як стійка норма. Звичай - одна з най­давніших соціальних норм. Під звичаєм ми розуміємо правило по­ведінки, повторюване протягом тривалого часу, яке сприймається учасниками суспільних відносин як нормальне. Звичаї передували виникненню закону. Звичай стає правовим лише у тому разі, якщо законодавець підносить його по­ложення до рангу загальнообов'язкових. У цьому разі його виконання може бути забезпеченим примусовою силою держави.

Нормативний договір — результат домовленості двох або біль­ше суб'єктів, нормативні положення якого набувають загально­обов'язкового значення в результаті їх офіційного визнання держа­вою. Особливістю нормативного договору є те, що він укладається правотворчими суб'єктами і, на відміну від індивідуальних дого­ворів (договорів-угод), які мають персоніфікований характер, роз­рахований на тривале використання і адресований невизначеному колу суб'єктів. За регулятивними властивостями нормативний договір є подібним до нормативно-правового акта. Нормативний договір застосовується переважно у міжнарод­ному та конституційному праві.

Процес санкціонування норм міжнародного договору називається ратифікацією. Суб'єктом ра­тифікації міжнародних договорів є законодавчий орган. В Україні правом давати згоду на ратифікацію наділена Верховна Рада.

Правова доктрина - документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою вдосконалення законодавства та визнані державою як загаль­нообов'язкові..

Правова доктрина визнається джерелом права в англосак­сонській правовій сім'ї (посилання на праці вчених при вирішенні юридичних справ), а також у державах релігійних правових сис­тем (іслам, індуїзм, іудаїзм).

Релігійні тексти — документи, що містять церковні канони та інші релігійні норми, які визнані державою та забезпечуються нею. Релігійно-правові норми, що містяться у релігійних текстах, поширені у релігійних правових системах, зокрема в мусульмансь­кому праві. У деяких державах релігійно-правові норми тісно пе­реплелися з правовими звичаями (держави чорної Африки).

Загальні принципи права — керівні ідеї, базисні засади, на яких ґрунтується правова діяльність. Ці ба­зисні ідеї, принципи можна вважати універсальним для всіх правових систем джерелом права, оскільки вони лежать в ос­нові правових рішень і відображають глибинне призначення права. Безпосередня регулятивна роль правових принципів найбільше відчувається при застосуванні права за аналогією.

Основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт.

Залежно від юридичної сили, соціального значення і ступеня поширеності вирізняють первинні та вторинні джерела права. Первинними джерелами в усіх країнах романо-германського права є нормативні акти і звичаї з безсумнівною перевагою перших. Іноді первинними джерелами вважаються також загальні принципи права. Первинні джерела завжди мають обов'язкову юридичну силу, відіграють значну роль у соціальному житті, закріплюють найважливіші норми романо-германського права. Вторинні джерела можуть мати певну юридичну вагу лише тоді, коли відсутні первинні джерела або ж коли вони є неповними чи неясними. їх використання не є юридично обов'язковим. До вторинних джерел романо-германського права належать судові прецеденти, наукові роботи відомих учених-юристів (доктрина) й інші неформальні джерела права.

 

 

№ 29 Поняття і види юридичних фактів. Фактичний склад.

Юридичний факт – це життєва обставина, з якою норма права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Ознаки юридичного факту:

1) Це конкретні, індивідуальні обставини (здійснюються конкретними суб’єктами у конкретному місті, в певний час тощо).

2) Носять юридичний характер (зачіпають правові сторони, інтереси особистості, групи, суспільства, що підпадають у сферу правового регулювання). Безліч фактів не носять юридичного характеру.

3) Мають зовнішню форму виразу (об’єктивовані). Думки, потяги, внутрішні переживання, мотив, мета не можуть бути юридичними фактами, проте можуть враховуватися як елемент складного юридичного факту.

4) Фони прямо або опосередковано передбачені нормами права;

5) Викликають правові наслідки.

Види юридичних фактів (класифікація):

І. За юридичними наслідками:

1) Правоутворюючі (зарахування на посаду, народження дитини, вступ до вузу).

2) Правозмінюючі – один і той же факт може тягнути за собою декілька наслідків (перевід на іншу посаду – інженер – старший інженер, переведення слідчого прокуратури начальником слідчого відділу).

3) Правоприпиняючі (смерть людини, розірвання шлюбу, вихід з громаднства).

ІІ. За тривалістю в часі:

1) Одноактні (дискретні) (надання послуг, купівля – продаж, переїзд автобусом).

2) Довготривалі (факти-стани) (перебування у громадянстві, у шлюбі, інвалідність, перебування на посаді тощо).

ІІІ. За складом:

1) прості – охоплюють одну життєву обставину (передача речі, надання послуги таксі).

2) Складні (фактичні склади) – охоплюють комплекс життєвих обставин (отримання пенсії: заява, вік, стаж, рішення по нарахування тощо; вступ до вузу – вік, освіта середня, здоров’я, вступні іспити тощо).

IV. За вольовою ознакою (проявом волі):

1) Дії – відбуваються по волі суб’єкта (вступ до вузу, укладання угоди).

2) Події – не залежать від волі і свідомості суб’єктів (пожежа від блискавки, стихійні лиха(повені, снігові лавини) природна смерть людини, народження дитини).

Події бувають:

а) Абсолютні – не залежать ні від будь-чиєї волі – це, як правило, стихійне лихо, природна смерть.

б) Відносні – залежать від волі інших, сторонніх осіб (загибель майна від пожежі, що сталася в результаті підпалу, вбивство навмисне тощо).

Дії поділяються:

1) Правомірні – відповідають нормам права:

а) юридичні акти – мають на меті викликати юридичні наслідки: складання заповіту, укладення угоди, шлюбу.

Юридичні вчинки – не переслідують такої мети, але вони настають в силу юридичної природи вчинку (інтимні відносини – народження дитини).

2) Неправомірні дії:

а) злочини (діяння, передбачені кримінальним кодексом);

б) проступки:

- дисциплінарні;

- адміністративні;

- цивільні та інші.

А і Б – винні дії, виділяють ще безвинні, тобто правові аномалії (казуси).

V. За онтологічним статусом юридичні факти поділяються:

1) реальні – ґрунтуються на реальних життєвих обставинах, очевидних за змістом та характером.

2) уявні – ґрунтуються на припущеннях про існування певних життєвих обставин.

До уявних юридичних фактів відносяться так звані правові презумпції.

Правова презумпція – це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних життєвих обставин, що опирається на зв'язок реальних обставин і тих, що припускаються та на реальний життєво-історичний досвід.

Юридичні факти виконують такі функції:

1) Основна функція:

а) забезпечення виникнення, зміни чи припинення правових відносин.

б) забезпечення переходу від загальної моделі поведінки, викладеної в норм до конкретного правовідношення;

2) Додаткові функції:

а) функцію гарантії законності – підстави порушення, припинення кримінальної справи, відмови у прийнятті позовної заяви;

б) попереднього впливу на суспільні відносини (стримуючого фактора).

Сукупність юр. фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом.

(Для зачислення до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, підкріплена документом; успішна здача вступних іспитів; документ, що свідчить про внесення певною суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зачислення до вузу).

Фактичні склади
прості	складні
- включають факти, що належать до тієї ж самої галузі законодавства. Наприклад, для укладення шлюбу необхідна сукупність фактів: взаємна згода осіб, що вступають до шлюбу; досягнення ними шлюбного віку; відсутність у кожного з них зареєстрованого в органах РАГСу шлюбу; відсутність між ними родинних відносин, дієздатність осіб, що вступають до шлюбу. Всі ці факти передбачені однією галуззю законодавства — шлюбно-сімейним	- включають факти, що належать до різних галузей законодавства. Наприклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише за наявності трьох фактів: досягнення встановленого законом віку, наявності виробничого стажу, рішення органу соціального забезпечення про нарахування пенсії.

Фактичний склад не слід плутати з подіями — складними юридичними фактами.