Концепція правової держави. Україна як правова держава.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Концепція правової держави. Україна як правова держава.



Правова держава - це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпе­ченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави.

Ознаки:

Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здій­снення і гарантування державою невід'ємних прав і свобод люди­н.

Принцип верховенства (панування) права. Право, по відно­шенню до держави, є первинним

Правова держава зароджується і функціонує в умовах грома­дянського суспільства(єдність вільних,незалежних та рівних людей)

Принцип поділу влади.

Принцип взаємної відповідальності особи і держави. Захи­щеність інтересів держави та індивіда в правовій державі повинні знаходитися на одному рівні

У правовій державі поведінка людини регулюється на основі загальнодозболяючого правового режиму У правовій державі діє й інший правовий режим, відповідно до якого державним органам і посадовим особам дозволено роби­ти лише те, що для них прямо передбачено законом.

Особливо важливого значення для ефективного функціону­вання правової держави набуває незалежний і ефективний суд.

У правовій державі на належному рівні знаходиться пра­восвідомість і правова культура як окремого індивіда, посадової особи, так і суспільства в цілому.

Наша держава теж встала на шлях формування правової демократичної держави. В зв’язку з цим перед нею постає комплекс проблем пов’язаних із необхідністю теоретичноі розробки й практичного вирішення невідкладних завдань щодо формування суспільства .
Оскільки програма побудови правової держави розрахована на майбутнє , а майбутнє в основному визначається минулим , то підходи до створення української моделі правової держави , визначення шляхів до її утвердження треба шукати в минулому і сучасному стані національних державно-правових структур і країни в цілому .
Світовий досвід практичного розв»язання проблем , пов»язанихіз державно-правовим будівництвом , показує , що не існує якогось єдиного , усталеного , класичного зразка правової держави . Натомість функціонують її історично посталі – національні чи регіональні – моделі.

Об’єктивно між теоретичною моделлю правової держави і реально діючими державно-правовими механізмами існують певні суттєві відмінності . Важливим корелятом між теоретичною моделлю та її реальним прототипом є людський чинник у багатьох його вимірах ( притаманна кожному соціуму ментальність , рівень правосвідомості , історичні традиції тощо ) .
Побудова правової держави в Україні повинна визначатися в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем «готовності « як суспільства , так і кожного громадянина до цих змін. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні , варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою , розвитком правової культури населення , не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.
Отже, нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин,додержання законів і державності.

 

№ 84 Державні органи і їхня класифікація. Центральні і місцевідержавні органи в Україні.

Орган держави – це частина державного апарату, в якості якої виступає група осіб або одна особа, наділена владними повноваженнями засобами для здійснення завдань та функцій держави.

Ознаки державного органу:

1) формується державою або безпосередньо народом (парламент, міністерство);

2) діє від імені держави;

3) наділений державно-владними повноваженнями;

4) видає нормативні акти, здійснює контроль за їх дотриманням;

5) функціонально взаємодіє з іншими суб’єктами керуючись принципом «дозволено

тільки те, що прямо передбачено законом», на субординаційних засадах;

6) наявність юридично закріпленої субординаційної та організаційної структури та

масштабу діяльності;

7) наявність права застосування не тільки засобів виховання та переконання, але і

примусу;

8) складається з державних службовців, що знаходяться між особою в особливих,

врегульованих законом, відносинах (положенням, інструкцією тощо.)

Види органів держави (класифікація):

I. За місцем у системі державного апарату:

1) Первинні – створюються шляхом прямого волевиявлення народу і уособлюють

його суверенітет;

2) Вторинні – органи, які створюються первинними і уособлюють суверенітет

держави.

II. За напрямком державної діяльності:

1) органи законодавчої влади;

2) органи виконавчої влади;

3) судові органи;

4) контрольно-наглядові;

5) органи президентської влади (як самостійна гілка).

III. За способом утворення:

1) виборні (парламент, суди, муніципалітети, Ради);

2) призначувані (прокуратура, виконавчі структури – міністри);

3) успадковуванні (монарх).

IV. За часом функціонування:

1) постійні;

2) тимчасові (слідча комісія, координаційний комітет та ін.)

V. За характером компетенції:

1) загальної компетенції (уряд, парламент);

2) спеціальної компетенції (відомства).

VI. За складом:

1) одноособові (президент, монарх, омбутсмен, голова);

2) колегіальні (парламент, Рада, муніципалітет).

VII. За територією дії:

1) центральні (федеральні – у федераціях);

2) місцеві (суб’єктів федерації – у федераціях).

 

 

№ 85. Функції сучасної держави. Функції держави та державні послуги.

Функції держави - основні напрямки діяльності держави, що розкривають її призначення в суспільстві. Для функцій держави характерні наступні ознаки:
1. Це стійкі характеристикидіяльності держави, які дають можливість визначити зміст призначення держави в суспільстві.
2. Це предметна діяльність держави, що торкається найважливіших сфер суспільного життя, яке склалося протягом тривалого періоду розвитку держави.
3. Функції мають безпосередній зв'язок з формальними ознаками держави (вони визначають зміст та рівень суверенітету, здійснюються в рамках певної території, в діяльності спеціальностворених органів та мають правову форму закріплення).
4. Функції є засобом реалізації завдань, що є характерними для певного етапу розвитку державності.
5. Функції здійснюються в чітко визначених формах та нормативно закріпленими методами, що включають і примусові.
Отже, функції держави - це основні напрямки її діяльності по здійсненю завдань держави, що відображають соціальну природу держави та її призначення як основного засобу здійснення політичної влади.
Класифікація- за різними критеріями:
I. За територією здійснення:
- зовнішні; - внутрішні.
II. За періодом здійснення:
- постійні; - тимчасові.
III. За соціальним призначенням:
- загальносоціальні, що пов'язані з виконанням завдань, які відповідають природі суспільства;
- специфічні функції, що забезпечують ліквідацію протилежностей між чиновництвом та населенням.
IV. За характером:
- відкриті, що визнаються публічно і виконуються офіційно;
- латентні, що здійснюються з метою приховування реальної сутності держави.
V. За сферами:
- політичні;
- економічні;
- гуманітарні.
VI. відповідно до принципу розподілу влади:
- законодавчі; - виконавчі; - судові;
- інформаційні (мають на меті цілеспрямовану інформованість населення щодо форм сусп. свідомості, що є необхідною умовою для функціонування інших гілок влади).

Внутрішні функції – такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. До таких відносять функції: регулювання економіки, підтримання та розвиток культури, охорону та захист усіх форм власності, соціальний захист населення, забезпечення екологічної безпеки, охорону правопорядку та ін.
Зовнішні функції – основні напрями діяльності держ. за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Напр., організація співробітництва з іншими суб’єктами міжн. відносин, захист державного суверенітету, культурний та освітній обмін тощо. За часом здійснення – постійні та тимчасові.
Функції держави здійснюються в чітко визначених формах та специфічними методами.
Форми здійснення функцій - це реальні можливості забезпечення умов для діяльності держави, що надають можливість визначити характер взаємодії держави та правових інститутів.
Розрізняють три форми здійснення функцій держави:
1. Правотворча 2. Правореалізаційна 3. Правоохоронна.

Функції держави здійснюються певними способами, які визначаються як методи:
1. метод переконання ; 2. Метод заохочення; 3.
3. Примусові методи.

Держа́вні по́слуги — будь-які платні послуги, обов'язковість отримання яких встановлюється законодавством та які надаються фізичним чи юридичним особам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і створеними ними установами та організаціями, що утримуються коштом відповідних бюджетів. (наприклад, якісь заміри СЕС, певні види експертиз тощо). До Д. п. не включаються податки, збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування".

№ 86. Державна служба. Проходження державної служби.

 

Державна служба — врегульована законодавством професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба може бути поділена на два види:

цивільна мілітаризована
- у держ. органах та їх апараті (законодавчої, виконавчої і судової гілок влади) - у держ. установах і органах управління державними підприємствами - військова (у Збройних Силах) - воєнізована (в органах міліції та ін.)
       

Держ. службовець — працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі трудового договору (контракту), що одержує заробітну плату з державних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється службовій дисципліні.

Власне (безпосередні) державні службовці — особи, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження від імені держави.

Можна поділити на: керівників; спеціалістів; технічний персонал;

допоміжний персонал

Основні принципи, що лежать в основі державної служби, закріплені в Конституції України та в Законі України "Про державну службу".

Право проходження державної служби надається громадянам Укр. незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань і місця проживання. Для її проходження вони мають одержати відповідну освіту і професійну підготовку та пройти в установленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою чинними законодавчими й нормативними актами.
Головним компонентом державної служби як юридичного інституту є посада.
Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посада визначає коло службових обов'язків, права й межі відповідальності державного службовця, вимоги щодо його професійної підготовки. Крім того, вона відображає зміст роботи, яку виконує службовець, встановлює його правовий статус.
Система посад будується за ієрархічним принципом; у її основу покладено сім категорій посад службовців. Згідно з нормами Закону України "Про державну службу" зазначеним категоріям посад державних службовців присвоюються 15 рангів. Ранг службовцеві присвоюється відповідно до його посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.
Із прийняттям на держ. службу службовцеві присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. Держ. службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.
На державних службовців покладаються передбачені чинним законодавством обов'язки й права. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. Конкретні обов'язки і права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їхньої компетенції.

№87 Форми правління в сучасній державі

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.
За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.
Монархія— це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.
Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.
Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.
При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.
В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.
Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.
Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.
Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.
Республіка це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).
Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.


Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.
Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.
Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

№ 88.Політичний і державний режим. Держ.режим сучасної України.

Державний режим – це сукупність підходів та способів здійснення держаної влади.

За ступенем розвинутості політичної демократії та реальності забезпечення політико-правового статусу особистості:демократ. та антидемокр.

Демократичний режим – це стан державного політичного життя, за якого державна влада здійснюється на основі широкої та реальної участі громадян у формуванні та здійсненні державної політики, метою якої є всебічне забезпечення прав і свобод людини.

Види демократичних режимів:

Ліберально-демократичний – принижує роль і значення держави в житті суспільства, возвеличуючи особистість.

Консервативно-демократичний – характеризується усталеністю, незмінністю демократичних засад.

Соціально-демократичний – державі відводиться значна роль у забезпеченні прав і свобод людини, яка визнається основною соціальною цінністю.

Християнсько-демократичний – релігійна мораль глибоко пронизує державну політику, гармонічно поєднуючись з демократичними засадами (Литва, Польща та ін.).

Антидемократичний режим – це стан державного політичного життя, за якого фактично не втілюється в державну практику принцип поділу влади, різко звужено або не втілено принцип участі громадян в управлінні справами держави, забороняється діяльність опозиційних партій та організацій, застосовуються політичні репресії, потураються та реально не забезпечуються права і свободи громадян, влада концентрується в руках однієї особи або правлячого клану.

Тоталітарний режим – повне потурання свободи особистості, однопартійна система.

Фашистський режим-ліквідація прав і свобод, всеохоплюючий контроль, цензура, повне беззаконня.

Авторитарний режим – більш м’який, порівняно з тоталітарним державним режимом: формальне існування багатопартійності, наявність елементів демократизму, законність, гласність, відсутність відкритих репресій.

Расистський державний режим – державна влада здійснюється в інтересах однієї раси(ПАР).

Військово-диктаторський – державна влада здійснюється військовою хунтою.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 554; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.021 с.)