Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основи конституційного права України

Поиск

Основи конституційного права України

Закон держави. Загальна характеристика Конституції України.

Державні символи та державна мова України.

Громадянства України.

Прав, свободи та обов’язки людини і громадянина.

Система органів державної влади в Україні.

Органи державної виконавчої влади України.

Органи місцевої державної виконавчої влади України.

Місцеве самоврядування в Україні.

Судова влада в Україні.

Правовий статус Конституційного Суду України.

Закон держави. Загальна характеристика Конституції України.

 

Термін «конституція» походить від латинського constitunio – установлення, устрій. Конституція є таким законом, що встановлює форму держави, систему державних органів, визначає порядок їх формування і діяльності, основні права та свободи громадян.

Конституція встановлює і закріплює державний і суспільний лад, саме за це її називають основним законом. В юридичній науці конституції класифікують за певними ознаками.

1. Писані і неписані конституції. Писані конституції – це основні закони держави, які складаються з єдиного правового акта (США, Франція, Україна). Неписані конституції складаються з багатьох правових актів і в сукупності становлять основний закон держави (Велика Британія, Ізраїль).

2. За порядком внесення змін до конституцій вони поділяються на жорсткі й гнучкі. Жорсткими є конституції, внесення змін до яких вимагає ухвалення відповідних законів кваліфікованою більшістю депутатів парламенту, а також проведення конституційних референдумів, ратифікації змін федеральних конституцій законодавчими зборами суб'єктів федерацій (США, Греція, Україна, Іспанія тощо). До гнучких конституцій зміни вносяться у порядку звичайної законодавчої процедури (50%+1 голос). Конституційний процес для України виявився складним і тривалим. Задум прийняття принципово нової конституції України виник ще в середині 80-х років, але практичне втілення стало можливим лише після прийняття Декларації про державний суверенітет України 16.07.1990 р., яка вселила віру у можливість відродження української державності. Велике значення мало проголошення економічної самостійності України, права на самостійне вирішення питань розвитку науки, культури, освіти, права на власні Збройні Сили. Важливим кроком до незалежності стало прийняття Верховною Радою України „Акта проголошення незалежності України” 24.08.1991 р.

Конституцію України прийнято Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

Головним об’єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою і суспільством. Через усю Конституцію проведено ідею правової держави. Конституція визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, закріплює принципи соціальної справедливості, утверджує демократичний і гуманістичний вибір народу України. Конституцію треба розглядати як підвалину подальшого розвитку законодавства і правової системи України.

Найважливішими принципами Конституції є:

1. Суверенність (полягає в праві українського народу на власний розсуд розв'язувати свої зовнішні і внутрішні справи, без втручання ззовні), реалізується в непорушності кордонів, недоторканності й неподільності території.

2. Незалежність часто розглядається як зовнішній суверенітет (пріоритет власних інтересів і не підпорядкованість політиці інших держав у міжнародних стосунках).

3. Правова держава (верховенство закону, рівна відповідальність усіх членів суспільства перед законом, постійний розвиток прав та свобод людини).

4. Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

5. Демократизм (виборність органів вищої влади, участь народу у вирішенні державних справ, гарантії прав і свобод людини).

6. Соціальність держави (держава служить усьому суспільству, сприяє розвитку всіх сфер його життя, піднесенню матеріального і духовного рівня найбідніших верств народу).

Форма Української держави має важливе значення для розуміння механізмів її функціонування.

Конституція України як Основний Закон займає центральне місце у сис­темі законодавства і є основним джерелом права держави.

1. У Конституції Україна визнається суверенною, незалежною і демократичною, соціальною, правовою державою.

Україна визнається суверенною державою. Це означає, що наша держава самостійна у вирішенні своїх внутрішніх справ, а також виступає в зовнішніх відносинах як рівна серед рівних.

Конституція характеризує Україну як демократичну державу. Це озна­чає, що народ бере участь у керівництві державними справами (ст.5). Демо­кратія має дві форми - безпосередня (участь громадян в управлінні справами суспільства і держави) та представницька (участь громадян України в управлінні державою і суспільством не безпосередньо, а через представників, обраних ними в органи держави). Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6).

2. За державним устроєм Україна є унітарною державою (ст.2). Це озна­чає, що Україна - єдина держава, її територія поділяється на адміністративно - територіальні одиниці, які не мають ознак суверенітету. Проте, окремі самоврядні територіальні одиниці у складі держави можуть мати статус територіальної автономії: мати певну самостійність у межах, встановлених конституцією та законами держави. Такий статус в Україні має Автономна Республіка Крим. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.

3. Конституція України визначає, що наша держава має республіканську форму правління. Україна є республікою, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Виходячи із змісту інших статей Конституції, можна твердити, що Україна – змішана республіка.

Отже, за Конституцією, Україна: республіка - за формою правління, унітарна держава - за формою державного устрою, демократична – за типом політичного режиму.

 

Громадянства України.

 

Під громадянством України розуміють правовий зв'язок між фізичною особою і державою Україна, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов'язках.

Громадянин України — це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому її законами та міжнародни­ми договорами України.

Питання громадянства України регулюються Консти­туцією України (ст. 4, 25, 26), Законом України «Про громадянство Украї­ни» від 18 січня 2001р., міжнародними договорами України. При цьому, якщо міжнародним договором України встановле­но інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на принципах:

1) єдиного громадянства;

2) запобігання виникненню випадків без громадянства;

3) неможливість позбавлення громадянина України гро­мадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну грома­дянства;

5) неможливість автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства в результаті укладення шлюбу з громадянином України або набуття гро­мадянства України його дружиною (чоловіком) і автоматич­ного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

6) рівність перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від міс­ця проживання громадянина України.

Громадянами України є:

а) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

б) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 р. проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

в) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено запис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

г) особи, які набули громадянства України відповідно до законів та міжнародних договорів України.

Іноземці та особи без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України за умов:

1) визнання і дотримання Конституції та законів України;

2) неперебування в іноземному громадянстві або подання зобов'язання його припинити чи декларації про відмову від нього;

3) безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років (за винятками, визначеними законом);

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні;

5) володіння державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування (ця умова, не поширюється на осіб, які мають фізичні вади — сліпі, глухі, німі),

6) наявності законних джерел існування (крім осіб, яким надано ста­тус біженця або притулок в Україні). Деякі з цих вимог не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

До громадянства України не приймаються особи, які:

1) вчинили зло­чин проти людства чи здійснювали геноцид;

2) засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинили на території іншої держави діяння, яке законодавством України визнано тяжким злочином.

Закон України «Про громадянство України» встановив такі підстави припинення українського громадянства:

1) внаслідок виходу з громадянства України. Він здійснюється за клопотанням особи, що виїхала на постійне проживання за кордон. Вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула іноземне громадянство або одержала гарантії про прийняття в іноземне громадянство. Не дозволяється вихід із громадянства особи, притягнутої як обвинуваченої у кримінальній справі;

2) внаслідок втрати громадянства.

Громадянство України втрачається, якщо:

- повнолітній громадянин України добровільно набув громадянство іншої держави;

- іноземець набув громадянство України і не надав до державних органів України документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

- іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, що надала або по­клала на нього іноземна держава;

- особа набула громадянство України внаслідок подан­ня свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

- громадянин України без згоди державних органів України вступив на державну службу або на службу в органи місцевого самоврядування іншої держави;

- з підстав, передбачених міжнародними договорами України.

Рішення про припинення громадянства України при­ймається Президентом України. Вихід з громадянства України дітей віком від 14 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

 

Судова влада в Україні.

 

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (судовою владою). Основні завдання судової влади в Україні:

- зміцнення законності;

- охорона від посягань на власність;

- судовий захист від посягань на честь і гідність;

- запобігання у вчиненні злочинів.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції, визначені Конституцією та Законом "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р.

Згідно з цим законом судова влада реалізується шляхом здійс­нення правосуддя у формі конституційного, цивільного, госпо­дарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Судочинство в Україні здійснюється: Конституційним Судом та су­дами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Принцип територіальності означає, що система судів загальної юрисдикції визначається особливостями адміністративно-територіаль­ного устрою і до неї належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний Суд, Він може переглянути будь-яке рішення судів нижчих ланок. Конституція України забороняє створення будь-яких надзвичайних і особливих суддів.

Місцеві суди - суди першої інстанції, розглядають переважну більшість цивільних, кримінальних та адміністративних справ.

Апеляційні суди - суди другої інстанції. Вони розглядають і перевіряють законність рішень судів першої інстанції.

Засади судочинства:

- законність;

- рівність всіх учасників судового процесу;

- забезпечення доведеності вини;

- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного оскарження рішення суду;

- обов’язковість рішення суду

 

Основи конституційного права України



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 230; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.222.92.56 (0.009 с.)