Державні символи та державна мова України.

 

Державні символи - це встановлені Конституцією або спеціальними законами офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного та історичного характеру, символізуючи суверенітет конкретної держави.

Характерними ознаками державних символів виступають:

- здатність знака чи звукового вираження у лаконічній формі відображати найважливіші ідеї народу і держави,

- офіційність закріплення даних знаків чи звукових виражень у законодавстві країни як символів державного суверенітету.

Визначивши ті чи інші знаки, зображення, звукові вираження символами державного суверенітету, держава встановлює порядок їхнього використання та систему правового захисту.

Згідно з прийнятою 28 червня 1996 р. Конституцією України було визначено, що державними символами України є: Державний прапор України, Державний герб України, Державний гімн України.

Державний прапор України - стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний герб України встановлюється з урахуванням малого Державного герба України та герба війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головними елементами великого Державного герба України є знак княжої держави Володимира Великого і малий Державний герб України. У 1992р. Верховна Рада визнала тризуб малим Державним гербом України. Зазначалось, що він стане головним елементом Великого Державного герба України. Але наша держава до цього часу ще не має великого герба.

Державний гімн України — національний гімн на музику Л.Вербицького, слова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Опис державних символів та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Інститут державної (офіційної) мови - широковідоме явище як у науковій літературі, так і в політико-правовій практиці. Під державною (офіційною) мовою розуміють визнану законом урядову мову, обов'язкову для органів законодавчої та державної виконавчої влади, судочинства, освіти тощо.

28 жовтня 1989р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про мови в Українській РСР»

Згідно ст.10 Конституції України державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя і по всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток і використання російської та інших мов національних меншин України. Держава сприяє розвитку мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України. Серед мов національних меншин спеціально виділено російську мову, як таку, що нею користується значна частина населення України.

У ст.24 Конституції України закріплено недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками, а у ст.92 підкреслено, що порядок застосування мов визначається ви­ключно законами України. Ряд статей містять положення, згідно з якими обов'язково во­лодіти державною мовою повинні Президент України (ст. 103), професійні судді, судді Конституційного Суду. Законодавство країни також передбачає обов'язкову вимогу воло­діння українською мовою в обсязі достатньому для спілкування до осіб, які набувають громадянство України, визначає її як мову судочинства, освіти.

Закріплення за українською мовою статусу державної мови означає також необхідність проведення державної політики щодо української мови, якій держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя — для її збереження та подальшого розвитку.

Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української мови тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 2 ст. 8 «Закону про мови»).

 

Громадянства України.

 

Під громадянством України розуміють правовий зв'язок між фізичною особою і державою Україна, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов'язках.

Громадянин України — це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому її законами та міжнародни­ми договорами України.

Питання громадянства України регулюються Консти­туцією України (ст. 4, 25, 26), Законом України «Про громадянство Украї­ни» від 18 січня 2001р., міжнародними договорами України. При цьому, якщо міжнародним договором України встановле­но інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на принципах:

1) єдиного громадянства;

2) запобігання виникненню випадків без громадянства;

3) неможливість позбавлення громадянина України гро­мадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну грома­дянства;

5) неможливість автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства в результаті укладення шлюбу з громадянином України або набуття гро­мадянства України його дружиною (чоловіком) і автоматич­ного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

6) рівність перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від міс­ця проживання громадянина України.

Громадянами України є:

а) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

б) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 р. проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

в) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено запис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

г) особи, які набули громадянства України відповідно до законів та міжнародних договорів України.

Іноземці та особи без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України за умов:

1) визнання і дотримання Конституції та законів України;

2) неперебування в іноземному громадянстві або подання зобов'язання його припинити чи декларації про відмову від нього;

3) безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років (за винятками, визначеними законом);

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні;

5) володіння державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування (ця умова, не поширюється на осіб, які мають фізичні вади — сліпі, глухі, німі),

6) наявності законних джерел існування (крім осіб, яким надано ста­тус біженця або притулок в Україні). Деякі з цих вимог не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

До громадянства України не приймаються особи, які:

1) вчинили зло­чин проти людства чи здійснювали геноцид;

2) засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинили на території іншої держави діяння, яке законодавством України визнано тяжким злочином.

Закон України «Про громадянство України» встановив такі підстави припинення українського громадянства:

1) внаслідок виходу з громадянства України. Він здійснюється за клопотанням особи, що виїхала на постійне проживання за кордон. Вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула іноземне громадянство або одержала гарантії про прийняття в іноземне громадянство. Не дозволяється вихід із громадянства особи, притягнутої як обвинуваченої у кримінальній справі;

2) внаслідок втрати громадянства.

Громадянство України втрачається, якщо:

- повнолітній громадянин України добровільно набув громадянство іншої держави;

- іноземець набув громадянство України і не надав до державних органів України документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

- іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, що надала або по­клала на нього іноземна держава;

- особа набула громадянство України внаслідок подан­ня свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

- громадянин України без згоди державних органів України вступив на державну службу або на службу в органи місцевого самоврядування іншої держави;

- з підстав, передбачених міжнародними договорами України.

Рішення про припинення громадянства України при­ймається Президентом України. Вихід з громадянства України дітей віком від 14 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.