Історія України. Тема 1. Давня історія України

Історія України. Тема 1. Давня історія України

Попередні поняття для засвоєння:

Антропогенез – процес виникнення і формування фізичного типу людини, первісного розвитку її трудової діяльності, мови та суспільних відносин.

Археологія – наука, що досліджує речові пам’ятки історії.

Історичні джерела – історичні пам’ятки, за допомогою яких історики вивчають минуле людства. Історичні джерела поділяються на речові, писемні та усні.

Археологічна культура – сукупність історичних джерел, що належать до одного часу, знаходяться на одній території і мають місцеві особливості, подібність.

Кам’яний вік – найдовший культурно-історичний період у розвитку людства, коли основні знаряддя праці виготовлялися переважно з каменю, кістки та дерева. Тривав від появи першої людини (близько 2 млн. р. тому) до віку обробки металів (4 тис. р. до н.е.). Умовно вчені кам’яний вік поділяють на палеоліт, мезоліт, неоліт та енеоліт.

Періодизація Давньої історії України:

1. Кам’яний вік
2. Бронзовий вік
3. Залізний вік

КАМʼЯНИЙ ВІК

Кам’яний вік поділяється на палеоліт, мезоліт та неоліт. Перехідний період від кам’яного віку до віку металів отримав назву – енеоліт.

І. Палеоліт (давній кам’яний вік) тривав від появи першої людини і до 11 тис. р. до н. е.

Палеоліт поділяють на ранній, середній та пізній.

А) РАННІЙ ПАЛЕОЛІТ тривав від появи першої людини до 150 тис. р. тому

1 млн. років тому – поява першої людини на території України

Найдавніших людей, які з’явилися на території України називають архантропи.

Архантропи – найдавніші викопні люди.

Перші люди вели привласнююче господарство.

Привласнююче господарство (привласнювали дари природи) – збиральництво, мисливство.

Знаряддя праці первісних людей: кам’яне рубило, палка-копачка

Найдавніші люди проживали первісним людським стадом.

Cтоянки на території України часів раннього палеоліту: найдавніша на території України – с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Житомирщина). Усього близько 30.

Б) СЕРЕДНІЙ ПАЛЕОЛІТ тривав від 150 тис. р. тому до 35 тис. р. тому

За часів середнього палеоліту близько 150 тис. років тому з’являється тип людини - неандерталець

Розпочинається льодовиковий період (мустьєрська епоха). В Україні південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз таких сучасних міст: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми. Різке похолодання призводить до зменшення рослинного світу (флори) і появи величезних тварин (мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів…).

Залишається привласнююче господарство – на перше місце виходить загінне полювання, збиральництво.

Жили первісним стадом.

Знаряддя праці: удосконалене ручне рубило, кам’яні гостроконечники для списів, скребла.

Неандертальці навчилися добувати вогонь (близько 100 тис. років тому). Загорталися у шкури тварин. З’являються основи мови та зародки духовної культури й релігійних уявлень (поховання, різьблений орнамент, ознаки образотворчого мистецтва).

Стоянки на території України: Кіїк-Коба та Холодний грот (Крим), с.Антонівка (Донбас), с.Молодово (р. Дністер). Усього близько 200.

В) ПІЗНІЙ ПАЛЕОЛІТ тривав від 35 тис. р. тому до 11 тис. р. до н. е.

За часів пізнього палеоліту близько 35 тис. років тому з’являється останній фізичний тип людини – кроманьйонець (Homosapiens – людина розумна, сучасний тип людини).

Триває льодовиковий період, залишається привласнююче господарство.

Удосконалюються знаряддя праці, з’являються кам’яні різці, ножеподібні пластини, дротики, наконечники списів, кістяні голки, шила, гарпуни… (100 типів знарядь). Шили одяг. Жили в землянках та напівземлянках, вели більш осілий спосіб життя.

Стоянки на території України: Радомишльська (Житомирщина), Мізинська (Чернігівщина), Межиріцька (Київщина), Кирилівська. Усього близько 800.

Кроманьйонці починають жити родами та племенами.

Рід - об’єднання кровних родичів. Родовід вівся за материнською лінією.

Родова община – община кровних родичів, які проживали спільно і разом вели господарство.

Плем’я – об’єднання багатьох родів.

Фратрія – підрозділ плем’я, який складався з декількох родів.

Екзогамія – заборона вступати в шлюб усередині роду.

Матріархат – форма суспільного устрою, яка характерна для раннього первісного ладу і характеризується панівним становищем у родині жінки та наслідуванням майна за материнською лінією.

У період пізнього палеоліту у кроманьйонців формується першооснова релігійної свідомості:

Язичництво – поклоніння силам природи.

Тотемізм – віра в спільного для конкретного роду (племені) предка (тварини, рослини)

Анімізм – віра в існування душі та духів, які керують матеріальним світом.

Фетишизм – поклоніння предметам неживої природи, віра в надприродні властивості матеріальних речей.

Магія – віра у вміння людини шляхом звернення до надприродного світу керувати світом людей та природи.

Ініціація – обряди в родовому суспільстві, що пов’язані з переходом юнаків та дівчат у категорію дорослих чоловіків та жінок.

ІІ. Мезоліт (середній кам’яний вік) тривав від Х до VI тис. р. до н. е.

Закінчується льодовиковий період, що призводить до зникнення великих тварин і появу більш дрібних: кабан, вовк, лисиця, бобер…). Це зумовило мисливську кризу.

Мисливська криза – пошук нових способів полювання.

Мисливська криза була подолана з винайденням першої стрілецької зброї лука та стріл.

Знаряддя праці часів мезоліту: лук та стріли, гачки для рибалки, мікроліти (дрібні знаряддя праці з каменю), долото, сокира, тесло, ножі, списи, гарпуни.

Залишається привласнюючи господарство,зростає роль рибальства

За доби мезоліту починається приручення диких тварин. Перша прирученою твариною була собака.

Зростає роль парної сім’ї.

Стоянки на території України: Мурзак-Коба та Фатьма-Коба (Крим), Гребениківська (Одещина), Журавська (Чернігівщина). Усього близько 1000.

ІІІ. Неоліт (новий кам’яний вік) тривав від VI до IV тис. р. до н.е.

За часів неоліту відбувається неолітична революція.

Неолітична революція – перехід від привласнюючого господарства до відтворюючого.

Відтворююче господарство – землеробство, скотарство.

Риси неолітичної революції:

§ Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (шліфування, пиляння, свердління).

§ Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів (гончарство, керамічний посуд, прядіння, ткацтво, винайдення першого маленького колеса для прядіння).

§ Перехід до осілого способу життя.

§ Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили (бики, свині, кози, вівці).

§ Зрушення у демографічній сфері (збільшення кількості населення).

Історія України. Тема 3. Виникнення Київської Русі

Попередні поняття для засвоєння:

Київська Русь – держава східних слов’ян з ІХ по ХІІ ст. з центром у м. Київ.

«Повість минулих літ» -давньоруський літопис, який описує події з історії руської держави (Київської Русі). «Повість минулих літ» вважають основним джерелом вивчення історії Русі. Літопис був складений у 1113р. ченцем Нестором літописцем.

ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «РУСЬ»

1. Норманська (варязька) теорія. Назва «Русь» була занесена на слов’янські землі варягами. Нестор літописець описав цю теорію в «Повісті минулих літ».

2. Автохтонна (місцева) теорія. Назва «Русь» походить від географічних назв середнього Подніпров’я (Рось, Росава, Роставиця.). Ця теорія найпоширеніша серед сучасних дослідників.

3. Кельтська теорія – «русь» в перекладі з кельтської мови означає вода, ріка. А територію давньоруської держави називали країною річок, тобто Русь.

4. Іранська теорія – у перекладі з іранської мови «рос» означає «світлий», а русичі мали світле, русяве волосся.

5. Сарматська теорія. У Північному Причорномор’ї мешкали сарматські племена роксоланів, від яких, можливо, також походить назва «русь».

839 р. – перша згадка про русичів у франкській хроніці «Бертинські анали».

852 р. – Перша згадка про Руську землю в «Повісті минулих літ».

 

Історія України. Тема 7. Політичний устрій і соціально-економічний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинського князівства у ІХ-ХІV ст.

ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління.

Монархія – це форма державного правління, у якій влада належить одній особі і передається по спадковості.

На ранньому етапі розвитку державності вся влада перебувала в руках Київськогокнязя. Він був головнокомандуючим війська, політичним правителем і верховним суддею. Князь походив із роду Рюриковичів.

Князь – спочатку воєначальник племені або союзу племен у слов’ян, згодом – глава держави.

Князі здійснювали свою владу спираючись дружину.

Дружина – постійне військо князя, члени якого брали участь в управлінні державою.

Дружинники князя виконували подвійну функцію: служили у війську і були його найближчі радники. Дружинники перебували при князі, жили при його дворі. За часів перших князів дружина складалася з варягів, а потім вона стала слов’янської, котра була пов’язана з місцевим життям і населенням. Вищих дружинників набирали із кращих місцевих людей або з людей, які вирізнилися під час війни. Їх стали називати боярами.

Князь радився з боярською радою, що складалася зі старших дружинників, а також вищих представників місцевого населення й духовенства. Функції цієї ради залежали від особистої волі князя.

Під час племінної організації, а також за перших князів важливим органом влади було віче (народні збори), на якому вирішувалися важливі справи. За правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого, у часи найбільшої централізації держави, роль віче знизилася. Однак після ослаблення централізованої держави віче знову починає відігравати важливу роль.

Після запровадження християнства на Русі ідеологічно князівську владу підтримувала церква.

На місцях князь правив і судив за допомогою призначених ним намісників, серед яких в основному були сини князя. Крім центральної князівської влади існувала й місцева організація, що складалася з тисяцьких, сотників і десятників.

У кінці ХІ ст. Київська Русь поступово перетворюється на федеративну монархію.

Федеративна монархія – форма устрою Київської Русі в період роздробленості, за якої вона зі слабо централізованої держави перетворилася на об’єднання князівств, кожне з яких мало ознаки державності, а найважливіші питання внутрішнього життя вирішувалися на князівських з’їздах

ЕКОНОМІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

В економіці Київської Русі панувало натуральне господарство, при якому все необхідне виробляєься не для продажу на ринок, а для внутрішнього вжитку.

Основне заняття русичів – землеробство на основі 2-3-пільної системи. Вирощували пшеницю, овес, просо, жито, ячмінь та інші культури. Основними знаряддями праці були: рало (дерев’яний плуг), борона, серп, коса.

Розвивалося також осіле скотарство. Розводили волів, коней, коров, овець, свиней, кіз…

Існувало до 60 ремісничих спеціальностей: ковальство, ткацтво, гончарство, шкіряна справа, ювелірство тощо.

Допоміжними галузями господарства були: полювання, рибальство, бортництво (збирання дикого меду).

Внутрішня торгівля являла собою повсюдний обмін ремісничих виробів на сільськогосподарську продукцію.

Перші власні гроші на Русі – срібники, златники та гривні – зʼявляються у Х – ХІ ст. Гривня являла собою невеличкий злиток срібла.

Щодо зовнішньої торгівлі, то русичі експортували худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра; імпортували вино, тканини, прянощі, дивовижні товари, церковну утварь тощо.

Найбільший торговий шлях, який проходив через руські землі – «із варяг у греки» – від скандинавів через Балтійське море по Дніпру в Чорне Море до греків (візантіців).

Також існував «східний торговий шлях» по р.Волга.

 

 

Становище українських міст

Під час нових польських порядків покращився стан міського населення, оскільки запроваджувалося магдебурзьке право.

Магдебурзьке право – право місто на самоврядування. Назва походить від німецького м. Магдебург, яке вперше ще у ХІІІ ст. отримало право на самоврядування.

Перше українське місто, яке отримало самоврядування – м. Сянок. Але користь від магдебурзького права мали в основному поляки, а самоврядування українських міщан було значно обмежене.

Керівництво містом

Магістрат – орган міського самоврядування.

Лава – суд у кримінальних справах («лавники»).

Війт – шляхтич, що очолював Лаву.

Міська Рада – адміністративний орган і суд у цивільних справах («радники»).

Бурмістр – мав керувати діяльністю Ради (на квартал).

Магістрат формувався шляхом виборів, у яких брали участь заможні міщани (патриціат).

У середньовічних містах починає формуватися цехова організація ремісників.

Цех – самоврядна громада вільних ремісників однією чи кількох спеціальностей. Цех мав свій статут, герб та прапор. Очолював цех – цехмістер.

Найбільшими українськими містами в цей час були: Київ, Львів, Кам’янець (10-20 тис. мешканців)

 

 

Устрій Запорозьких козаків

У запорозьких козаків був республікансько-демократичний устрій. Усю владу на Січі мала Козацька рада, яка збиралася тричі на рік, вирішувала ключові питання, обирала отамана (кошового, гетьмана) і старшину (козацький уряд). До складу козацької старшини входили: писар, суддя, осавул, обозний, хорунжий, бунчужний….

Отаман (кошовий, гетьман) був головнокомандувачем козацького війська, мав найвищу судову та виконавчу владу на Січі.

Писар – виборна військова особа, що завідувала військовою козацькою канцелярією. Права рука отамана.

Осавул – виборна особа, помічник отамана, стежив за порядком на Січі та військовому таборі.

Обозний – виборна особа, що керувала військовою артилерією та відала постачанням війська.

Хорунжий – особа, що зберігала і носила прапор Запорозького Війська (корогву).

Бунчужний – виборна особа, помічник отамана, відповідав за бунчук (символ козацької влади), командир частини козацького війська.

Запорозька Січ поділялася паланки (очолювали полковники), паланки на сотні (очолювали сотники), сотні на курені (очолювали курінні отамани).

За межами січі козаки мали зимівники.

Зимівник – назва господарства, хутора козаків, де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку).

РЕЄСТРОВЕ КОЗАЦТВО

Реєстрове козацтво – це козаки, які перебували на службі у польського короля й були поіменно записані в спеціальний список – реєстр.

У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август вперше набрав на службу 300 козаків.

У 1578 р. польський король Стефан Баторій збільшив реєстр до 500-600 козаків і надав їм клейноди (символи влади) та привілеї.

Привілеї реєстрового козацтва:

1. Звільнялися від податків.

2. За службу отримували платню та землю.

3. Мали право не підкорятися місцевому керівництву.

4. Мали власний суд.

З виникненням реєстрового козацтва, козаки отримали офіційне визнання як окремий соціальний стан. Козаки, які не входили до реєстру, вважалися поза законом. Запорозька Січ повинна була підпорядковуватися гетьману реєстрового козацтва.

Центром реєстрового козацтва було м. Трахтемирів.

Формування та розташування реєстрового козацтва наприкінці XVI – початку XVIIст.

УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА

Назва держави	Держава Війська Запорозького
Столиця	м. Чигирин
Територія	Київщина, Брацлавщина, Чернігівщина
Адміністративно-територіальний устрій	Територія держави поділялася на 16 полків на чолі з полковниками. Полки ділилися на сотні. У межах полки чи сотні вся адміністративна, військова та судова влада належала полковникам та сотникам.
Форма держ. правління	Держава Війська Запорозького була різновидом республіки.

У лютому 1651 р. поляки, порушивши Зборівський мир, напали на м. Красне (на Східному Поділлі). У цьому бою загинув брацлавський полковник Данило Нечай, а наступ польських військ гетьмана Калиновського був зупинений поблизу Вінниці загонами Івана Богуна.

Головні сили обох сторін зійшлися у грандіозній битві в червні 1651 р. під Берестечком на Волині (разом близько 300 тисяч вояків). У вирішальний момент козаків зрадили татари, що залишили поле битви і захопили в полон гетьмана Б. Хмельницького. Врятувати оточені українські війська вдалося талантом Івана Богуна, який вивів частину козаків з оточення. Це була перша поразка козацьких військ у національно-визвольній війні.

Улітку 1651 р. в Україну знову вторглися литовські війська князя Радзівілла. 6 липня 1651 р. у другій битві під Лоєвим козацькі війська були розбиті литовцями. Загинув соратник Б. Хмельницького козацький полковник М. Небаба.

Литовці, захопивши Чернігів і Київ, у вересні з’єдналися з польською армією Потоцького. І хоча Б. Хмельницькому вдалося зупинити наступ польсько-литовського війська під Білою Церквою, проте у складній воєнно-політичній обстановці він був змушений підписати невигідний для української сторони Білоцерківський мир.

Білоцерківський мирний договір
(18 вересня 1651)

§ Територія автономії козацької України під владою гетьмана обмежувалась лише Київським воєводством.

§ Реєстр зменшувався до 20 тис. козаків.

§ Гетьман підпорядковувався польському королю і позбавлявся права зовнішніх зносин.

§ Шляхта і чиновники отримала право повернутися до своїх маєтків.

У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі (битва під Батогом). Ця перемога призвела до відновлення території козацької держави, зміцнення її військового і політичного становища.

Восени 1653 р. козацьке військо оточило польську армію в м. Жванець на Поділлі, але кримський хан знову зрадив козаків і пішов на переговори з польським королем, уклавши в грудні 1653 р. Кам’янецьку угоду на вигідних для себе умовах.

Татари виявилися не надійними союзниками, тому Б. Хмельницький вимушений був шукати собі нових спільників.

МОЛДАВСЬКІ ПОХОДИ КОЗАКІВ
(1650 – 1653 рр.)

І похід (серпень-вересень 1650 p.). Українська армія під командуванням Б. Хмельницького й загони кримських татар захопили столицю Молдови Ясси. Молдовський князь В. Лупул відмовився від союзу з Польщею, уклав союз із Б. Хмельницьким і зобов’язався видати свою дочку Розанду за старшого сина українського гетьмана – Тимоша Хмельницького. Після поразки козаків 1у битві під Берестечком (1651 р.) Лупул відмовився від своїх зобов’язань. Проте козацька перемога під Батогом (1652 р.) змінила відносини між державами.

ІІ похід (липень-серпень 1652 p.). Українсько-молдовський союз поновлено, відбулося весілля Розанди і Тимоша. Проте у квітні 1653 р. Валахія і Трансільванія за підтримки Польщі здійснили в Молдові державний переворот і позбавили В. Лупула влади. Останній звернувся по допомогу до Б. Хмельницького.

ІІІ похід (квітень-травень 1653 р.). Козацьке військо під командуванням Тимоша Хмельницького повернуло владу В. Лупулові. Але козаки, бажаючи закріпити успіх, розгорнули наступ на Валахію, який завершився поразкою. Валаський похід українського війська спричинив формування антиукраїнського союзу в складі Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. У липні 1653 р. В. Лупула знову позбавили влади.

IV похід (серпень-вересень 1653 p.). Останній похід Тимоша Хмельницького на Молдову. Під Сучавою козаки потрапили в оточення, Тимош Хмельницький був смертельно поранений і помер за декілька днів. Козаки здалися на почесних умовах: вони залишали Сучаву та вивозили тіло Т. Хмельницького.

Отже, у підсумку молдавські походи не мали успіху й не дали бажаних результатів Б. Хмельницькому.

Зовнішня політика І. Мазепи

У 1689 р. І. Мазепа брав участь у другому Кримському поході українських та російських військ у Крим, який також як і перший похід зазнав невдачі.

Українські козаки змушені були постійно брати участь у військових походах на боці Росії.

У 1700 р. розпочалася Північна війна.

Північна війна 1700 – 1721 рр. – це війна між Росією та Швецією за узбережжя Балтійського моря. Завершилася перемогою Росії. У війну також були втягнені Річ Посполита, Данія, Саксонія та Гетьманщина. Під час Північної війни Росію очолював цар Петро І.

Українські козаки були змушені воювати на боці росіян у Прибалтиці.

Протягом 1706 -1708 рр. тривають таємні переговори І. Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ та польським королем С. Лещинським. У жовтні 1708 р. І. Мазепа разом із кошовим отаманом Запорозької Січі К. Гордієнком переходить на бік шведського короля Карла ХІІ. Навесні 1709 р. І. Мазепа та Карл ХІІ укладають договір, за яким І. Мазепа зобов’язувався допомагати шведам у війні з росіянами, а Карл ХІІ обіцяв уразі перемоги надати Україні незалежність.

У результаті російські війська у листопаді 1708 р. вщент розгромили гетьманську столицю Батурин та 14 травня 1709 р. знищили Чортомлицьку Запорозьку Січ.

На І.Мазепу було накладене церковне прокляття – анафема.

Вирішальна битва між російськими військами і військами шведів та І. Мазепи відбулася 27 червня 1709 р. під Полтавою. Російські війська здобувають перемогу. Карл ХІІ та І.Мазепа втікають до Молдовського князівства у м. Бендери, де у 1709 р. і помирає І.Мазепа.

ГЕТЬМАНУВАННЯ У ВИГНАННІ
ПИЛИПА ОРЛИКА

За І. Мазепою до Бендер пішло близько 50 представників козацької старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Вони обирають 5 квітня1710 р.П. Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.

У квітні 1710 р. П. Орлик укладає з козацькою старшиною та запорозькими козаками «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» («Конституція П. Орлика», «Бендерська конституція»). Конституцією П. Орлик зобов’язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії.

За підтримки Карла XII П. Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Туреччиною.

На початку 1711 р. П. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян в Україні. В поході взяли участь Туреччина, Кримське Ханство, Швеція та частина польського війська, яка підтримувала С. Лещинського. Не зважаючи на успіхи в боях, через зраду татар і наступ російського війська на чолі з Б. Шереметьєвим, П. Орлик змушений був відступити у Молдову.

У 1711 р. Росія і Туреччина підписують Прутський мирний договір. Інтереси України не були враховані і П. Орлик залишається «гетьманом» у вигнанні.

Подальше життя П. Орлик намагається організувати коаліцію держав для боротьби з Російською імперією, але невдало. Помер П. Орлик 24 травня 1742 р.

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА
ПОВСТАННЯ СЕМЕНА ПАЛІЯ
(1702 – 1704)

У 1699 р. до Польщі відійшло Поділля, яке до цього перебувало під владою Туреччини. У результаті вся Правобережна Україна опинилася у складі Речі Посполитої. У 1699 р. польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацтва на Правобережжі. У результаті у 1702 р. спалахнуло повстання за відновлення козацького стану. Повстання очолив фастівський полковник С. Палій разом із С. Самусем та З. Іскрою. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля та Волинь. Для придушення повстання поляки попросили допомоги у росіян.

У 1704 р. за наказом російського царя лівобережний гетьман І. Мазепа придушив повстання та встановив свою владу на Правобережжі. С. Палій був заарештований та засланий до Сибіру.

Проте після переходу І. Мазепи на бік шведів, С. Палій був звільнений і у 1709 р. призначений Білоцерківський полковником. Він брав участь у Полтавській битві на боці росіян, сподіваючись особисто вбити І. Мазепу. Помер С. Палій у січні 1710 р.

Після смерті І. Мазепи та поразки П.Орлика система міжнародних договорів 1711-1724 рр. остаточно визнала права Польщі на володіння Правобережжям.

 

 

СЛОБОЖАНЩИНА

Слобожанщина – історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії.

ПІВДЕННА УКРАЇНА ТА КРИМ

Південна Україна та Крим були приєднані до Російської імперії внаслідок двох російсько-турецьких війн. Перша російська турецька війна 1768 – 1774 рр. закінчилася перемогою росіян і підписанням Кючук-Кайнарджійського миру. У результаті до складу Росії відходили українські землі в міжріччі Дніпра та Південного Бугу до узбережжя Чорного моря. Кримське ханство спочатку оголошувалося незалежним від Туреччини, а в 1783 р. було приєднане до Росії. Друга російсько-турецька війна 1787 – 1791 рр. також закінчилася перемогою Росії й підписанням Ясського миру. Росія приєднала українські землі між Південним Бугом та Дніпром. Туреччина визнала приєднання до Росії Криму та Кубані.

Для освоєння півдня України російська влада заохочувала селян, надаючи їм всілякі пільги та іноземців (німців, сербів, греків, болгар тощо). Так, наприкінці 18 ст. з’являються нові українські міста: Севастополь (1784 р.), Херсон (1778 р.), Миколаїв (1788 р.), Одеса (1795 р.), Катеринослав (1776 р.,сучасний Дніпропетровськ) та ін. Офіційна назва південної України – Новоросія.

У 1796 р. на південних землях України було запроваджене кріпацтво.

На колишніх землях запорозьких козаків та південної України з’являються такі військово-адміністративні одиниці як Нова Сербія та Словʼяносербія.

Нова Сербія – військово-адміністративна одиниця, створена російським урядом на території сучасної Кіровоградської області, яка заселялась переважно сербськими військовими поселенцями.

Словʼяносербія - військово-адміністративна одиниця, створена російським урядом між річками Бахмутка та Луганка (сучасні Луганська та Донецька області), яку заселяли переважно вихідці з Балканського півострова.

Таким чином, наприкінці ХVIII ст. усі землі сучасної України опинилися у складі Австрійської та Російської імперій. Більшість українських земель (80%) – Слобожанщина, Лівобережжя, Правобережжя, Західна Волинь, Поділля, Південна Україна і Крим – перебували у складі Росії. У складі Австрії були Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.

 

 

МАСОНСТВО

Масонство – релігійно-етичний рух, прибічники якого закликали до морального самовдосконалення й об’єднання людей за принципами Свободи, Рівності, Братерства. Хоча масони заявляли про невтручання в політику, вони відігравали помітну роль у революційних та національно-визвольних рухах.

Уперше масони виникають в Англії у ХVIIIст. і поширюються в інших країнах Європи. У Росію та Україну масони потрапляють наприкінці ХVIII ст.

Масонські організації називалися масонські ложі.

Повстання декабристів

У 1825 р. помер імператор Олександр І. 14 грудня 1825 р. у Петербурзі декабристи підняли повстання, яке було придушене владою.

29 грудня 1825 р. в Україні біля Фастова (с. Устимівка) розпочалося декабристське повстання Чернігівського полку, яке очолив С. Муравйов-Апостол. 3 січні 1826 р. повстання було придушене. Декабристський рух зазнав поразки.

Сільське господарство

- панування екстенсивного землеробства;
- застаріла техніка;
- малоземелля та безземелля селян;
- селянські повинності (кріпацтво, панщина, чинш, військова служба);
- розвиток садівництва, виноградарства, тваринництва, лісозаготівлі тощо.

Екстенсивне землеробство – це система господарювання, при якій збільшення продукції досягається лише при розширенні посівних площ.

Інтенсивне землеробство – це система господарювання, при якій збільшення продукції досягається шляхом удосконалення праці та техніки.

Промисловість

- промисловість розвивалася слабо;
- у промисловості було задіяно лише 2% населення;
- переважання мануфактур (ручної праці);
- 30-40 рр. ХІХ ст. почався промисловий переворот;
- найактивніше розвивалася нафтовидобувна та лісопереробна промисловість;
- панування іноземного капіталу, тобто власниками промислових підприємств були іноземці;
- занепад традиційних галузей виробництва: текстильної та шкіряної;
- встановлено найдовший в імперії робочий день (14-16 годин) при найнижчому рівні зарплат.

Торгівля

- Західна Україна експортувала деревину(ліс), с/г продукцію, вовну, тканини;
- імпортували все необхідне, імпорт переважав у 10 разів.

АНТИФЕОДАЛЬНА БОРОТЬБА

- скарги, виступи, знищення посівів, саботаж, повстання…;
- найбільші селянські повстання були під проводом Л. Кобилиці (1843 – 1844 рр., 1848-1850 рр.) на Буковині;
- У 1831 р. відбулися «холерні бунти» в Закарпатті. «Холерні бунти» – це виступи селян Закарпаття, пов’язані з епідемією холери;
- у 20-30-ті рр. ХІХ ст. набув поширення рух опришків під керівництвом М.Штолюка.

Хід революційних подій

15 березня 1848 р. австрійський імператор Фердинанд проголосив Конституцію. Влада імператора обмежувалася парламентом – рейхстагом.

У квітні 1848 р. скасовано панщину в Галичині (раніше, ніж у решті провінцій), проте за поміщиками залишалися сервітути У Буковині панщину скасували у серпні 1848 р., а на Закарпатті вона фактично проіснувала ще 5 років.

Сервітути – право користуватися чужою власністю; на правах сервітуту селяни користувалися спільно з поміщиками лісами, луками, пасовиськами.

У квітні 1848 р. поляки Галичини організували у Львові Центральну раду народову (ЦРН), з метою відновити Польську державу. Поляки визнавали за українцями Галичини гілку українського народу. Під впливом ЦРН створюється «Руський собор» – організація полонізованої української шляхти, яка підтримувала поляків. До складу «Руського собору» входив І. Вагілевич.

У травні 1848 р. у Львові створено першу українську політичну організацію Галичини – Головну Руську Раду (ГРР), яку очолили Г. Яхимович і М.Куземський.

Метою ГРР було поділ Галичини на Західну (польську) та Східну (українську); запровадження української мови в освіті та державному діловодстві, рівноправ’я з поляками…

ГГР видавала газету «Зоря Галицька», заснувала видавництво «Галицько-Руська матиця».

У червні 1848 р. створюються озброєні загони поляків та українців (стрільці).

У червні 1848 р. відбувся Слов’янський з’їзд у Празі, на якому відбулося визнання українців за окремий народ.

У липні 1848 р. розпочав роботу австрійський парламент рейхстаг, до якого входило 39 українців із 383 депутатів. Одним із депутатів був Л.Кобилиця. Українці домагалися розглянути питання про національно-територіальний поділ Галичини на Східну (українську) та Західну (польську). Але невдало.

У жовтні 1848 р. – відбувся собор руських учених у Львові, на якому утверджено єдину граматику української мови, висунуто вимогу впровадження рідної мови в усіх школах.

У жовтні 1848 р. у Львівському університеті відкрито кафедру української мови та літератури (перший завідуючий – Я.Головацький).

1-2 листопада 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові, яке було придушене австрійськими військами.

У березні 1849 р. імператор розпустив парламент та скасував Конституцію разом із демократичними правами та свободами.

Листопад 1848 – квітень 1850 рр. – друге селянське повстання на Буковині на чолі із Л. Кобилицею.

Революція зазнала поразки!

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА

Освіта	1805 р. – відкриття першого в Наддніпрянській Україні Харківського університету імені вченого-хіміка В.Каразіна 1820 р. – відкриття князем О.Безбородько в Ніжині гімназії вищих наук, що прирівнювалася до університету. 1834 р. – відкриття Київського університету ім. князя Володимира (сучасний університет імені Т.Шевченка). 1817 р. – закриття Києво-Могилянської академії. 1857 р. – створення П. Кулішем української граматики.
Наука і техніка	Відомі українські науковці: Історики: М. Костомаров, М. Максимович (перший ректор Київського університету ім. князя Володимира), В. Антонович, П. Куліш. 1846p. – перше видання «Історії Русів». Математики: Т. Осиповський, М. Остроградський. Хіміки: В. Каразін
Література	Відомі українські письменники, поети та мовознавці першої половини ХІХ ст.: М. Цертелєв («Досвід збирання старовинних малоросійських пісень»), М. Максимович («Малоросійські пісні», «Українські народні пісні»), П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка (байкар, «Малоросійські приказки»), П. Куліш («Чорна рада»), Т. Шевченко, І. Котляревський. 1840 p. – перше видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка
Театр і музика	Театральні діячі: І. Котляревський – директор Полтавського театру, Г. Квітка-Основ’яненко – директор Харківського театру. С. Гулак-Артемовський поставив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» 1814 p. – створення першої професійної театральної трупи.
Архітектура і образотворче мистецтво	В архітектурі і живописі з кінця ХVIII ст. утверджується класицизм.