Найвідоміші дисидентські організації України




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Найвідоміші дисидентські організації України



Назва Дата виникнення Діяльність
Український революційний центр (УРЦ) 1953 р. Заснований у Львові. Підготував низку документів антирадянського змісту, які були роздруковані і розіслані у західному регіоні України.
Реалістичний робітничий гурток демократів 1956 р. Заснований на Донбасі. Очолив Є.Доніченко. Розповсюджували листівки з пропагандою своїх ідей.
Українська робітнича селянська спілка (УРСС) 1958 р. Заснована на Львівщині Л.Лук’яненком та І.Кандибою. Ставили за мету побудову незалежної радянської соціалістичної держави.

У 1962-1965 рр. було проведено судові процеси над активними дисидентами. Репресії були проти П.Григоренка, І.СвітличногоЮ, П.Заливахи, В.Мороза…

У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес над УРСС. Суд засудив Л. Лук яненка до розстрілу. Вирок замінили 15 роками позбавлення волі.

Відповіддю на арешти дисидентів стала стаття І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.)

 

 

Історія України. Тема 42. Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х – початок 80-х рр. ХХ ст.). “Застій”

Загальна характеристика періоду:

- поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя;
- відмова від критики культу особи;
- зростання корупції, хабарництва, бюрократизму (засиллю чиновників);
- «застій»;
- всевладдя «номенклатури»;
- неосталінізм.

Консерватизм – прихильність традиційним цінностям, стабільності, несприйняття радикальних реформ та перетворень.

«Застій» – період правління Л.Брежнєва (1964 – 1982 рр.), який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу.

Номенклатура – панівна партійна еліта в СРСР, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства.

Неосталінізм – часткова реанімація сталінської командно-адміністративної системи.

У жовтні 1964 р. першим секретарем (з 1966 р. генеральним секретарем) ЦК КПРС стає Л.Брежнєв.

Рр. першим секретарем ЦК КПУ був П.Шелест

Рр. першим секретарем ЦК КПУ був В.Щербицький

Комуністичну партію України в брежнєвський період очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку республіки: П. Шелест (1963—1972) – автономізаційну, В. Щербицький (1972—1989) – централістську, тобто орієнтовану на центр (Москву).

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним словом – «стабілізація», яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи.

Реформа голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна (косигінська економічна реформа)

Проголошення у вересні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть нових підходів полягала у:
- розширенні самостійності підприємств, переведення їх на госпрозрахунок;

Госпрозрахунок (господарський розрахунок) – система економічних відносин, за якої підприємства одержують певну самостійність, відшкодовують витрати на виробництво продукції своїми доходами, розпоряджаються прибутком, матеріально стимулюють якісну працю робітників; поєднує централізоване керівництво з певною господарською самостійністю підприємств.

- посиленні прямих договірних зв’язків між підприємствами;
- встановленні економічно обґрунтованих цін;
- матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці;
- оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток.

Економісти називали восьму п’ятирічку «золотою», стверджуючи, що «період 1966-1970 pp. був найкращим за останні 30 років.

Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці тазадіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо).

Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР.

Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збереження авторитаризму в політиці, поява нового культу – «культу сірості» в управлінні державою призвели до появи і поглиблення кризових явищ у народному господарстві Радянського Союзу і України.

Командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухаючого, диспропорційного економічного розвитку.

Після незначних позитивних результатів косигінської реформи в соціально-економічному житті СРСР та УРСР посилилися негативні тенденції:

1. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці.
2. Криза організації праці.
3. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу.
4. Деформована структура розміщення продуктивних сил (переважання промисловості групи «А»).
5. Катастрофічна екологічна ситуація.
6. Значна зношеність основних виробничих фондів.
7. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. За період від 1960 р. до 1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості посідала 13 місце в СРСР.
8. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення.
9. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення.
10. Загострення житлової проблеми.
11. Зниження рівня охорони здоров’я.
12. Несприятлива демографічна ситуація (зниження приросту населення).

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК

Курс на «стабілізацію», а надалі – консервацію існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання СРСР у внутрішні справи Чехословаччини 1968р.

Характерними рисами реалізації цього курсу були:

1. Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади.
2. Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.
3. Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення.
4. Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.

Р. – запровадження обов’язкової середньої освіти.

КОНСТИТУЦІЯ УРСР 1978 р.

7 жовтня 1977 р. –прийняття нової Конституції СРСР.

Квітня 1978 р. – прийняття нової Конституції УРСР.

Основні положення нової Конституції УРСР:

-УРСР – суверенна держава у добровільному союзі радянських республік;
- УРСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (механізм реалізації цього права не обговорювався);
- в УРСР побудоване «розвинуте соціалістичне суспільство», в якому створені могутні продуктивні сили, неухильно підвищується добробут і культура народу;
- влада в УРСР належить народу, який здійснює її через народних депутатів;
- керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи є КПРС (6 стаття);
- економіка УРСР є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР;
- гарантія прав (на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину тощо) і свобод (слова, зборів, віросповідання…).

Конституція 1978 р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя.

ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ

Причини активізації дисидентського руху в другій половині 60-х – на початку 70-х рр.:

- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів;
- нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський акт, що передбачав гарантію громадських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради;
- ігнорування конституційних прав людини в СРСР;
- репресії проти інакомислячих;
- видання у Львові В.Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник» (1970 р.).

Самвидав – у СРСР неофіційне копіювання і розповсюдження творів, не схвалених радянським режимом.

Форми діяльності дисидентів:

- створення підпільних і легальних груп та організацій;
- розповсюдження нелегальних видань («самвидав»);
- порушення національної проблеми на різних наукових конференціях;
- організація Шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі України, Івана Франка тощо;
- створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді;
- організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань;
- надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади в СРСР та УРСР, до міжнародних організацій.

Форми репресій проти дисидентів:

- залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі);
- застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи);
- арешти та ув’язнення;
- ізоляція у психічних лікарнях.

Видатні представники українського дисидентського руху:

М.Горинь, В.Марченко, В.Стус, Л.Лук’яненко, В.Чорновіл, М.Руденко, І.Світличний, С.Хмара, В.Лісовий…





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.205.144 (0.007 с.)