Історія України. Тема 35. Урср в умовах нової економічної політики (неп)

Нова економічна політика (НЕП) – економічна політика більшовиків в Україні в 1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Причини НЕПу:

- глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»;
- політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії);
- спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;
- початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні.

Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).

Заходи НЕПу

Сільське господарство

- заміна продрозкладки продподатком;
- дозвіл на оренду землі;
- дозвіл на використання найманої праці;
- розвиток кооперативного рух.

Промисловість

- продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств;
- дозвіл на використання найманої праці;
- об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;
- перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.

Фінанси та торгівля

- поновлення вільної торгівлі;
- введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги;
- випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.

Особливості НЕПу в Україні

- НЕП в Україні запроваджено пізніше, ніж у Росії в 1922 р.;
- висока ставка продподатку;
- застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;
- введення НЕПу в умовах голоду 1921-1922 рр.;
- широка підтримка НЕПу українським населенням.

Результати НЕПу

- зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці;
- швидкі темпи відбудови народного господарства;
- зростання життєвого рівня населення;
- конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.

ГОЛОД В УКРАЇНІ 1921-1923 рр.

Причини голоду

- післявоєнна розруха;
- скорочення виробництва с/г продукції;
- політика «воєнного комунізму»;
- експорт хліба та його вивезення до Росії;
- посуха, неврожай…

Заходи влади

- замовчування наявності голоду в Україні;
- збір продподатку та вивезення хліба з України;
- вилучення церковних цінностей для боротьби з голодом;
- дозвіл міжнародним організаціям надавати допомогу голодуючим (АРА (американська адміністрація допомоги), Фонд Ф.Нансена, Міжнародний комітет робітничої допомоги).

Наслідки голоду

- померло 1,5 – 2 млн. чоловік;
- придушення селянського повстанського руху в Україні та зміцнення більшовицької влади.

УТВОРЕННЯ СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК (СРСР)

Етапи утворення СРСР

І етап: червень 1919 – грудень 1920 рр. – створення військово-політичного союзу радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви та Білорусії.

ІІ етап: грудень 1920 – грудень 1922 рр. – УСРР та інші радянські республіки підписали з РСФРР договори про воєнний та господарський союз.

ІІІ етап: грудень 1922 – травень 1925 рр. – утворення СРСР. 30 грудня 1922 р. І Всесоюзний з’їзд рад у Москві затвердив договір про утворення СРСР. Договір про утворення СРСР підписали УСРР (Україна), РСФРР (Росія), БРСР (Білорусія), ЗРФСР (Закавказзя – Грузія, Вірменія, Азербайджан).

У січня 1924 р. ІІ Всесоюзний з’їзд рад затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. – ІХ Всеукраїнський з’їзд рад вніс зміни до Конституції УСРР, де було вказано про вступ України до СРСР.

ПОЛІТИКА КОРЕНІЗАЦІЇ (УКРАЇНІЗАЦІЇ)

Квітень 1923 р. – проголошення в СРСР курсу на коренізацію.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації:

- підготовка та залучення кадрів із представників української національності;
- запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;
- видання книжок, газет, журналів українською мовою;
- глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;
- створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримали такі державні діячі УСРР як М.Скрипник, О.Шумський, В.Затонський.

У жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський церковний собор, на якому було утворено Українську автокефальну (самостійну) православну церкву (УАПЦ) та обрано першого митрополита УАПЦ. Ним став В. Липківський.

 

 

Історія України. Тема 36. Радянська модернізація України

Попередні поняття для засвоєння

Модернізація – осучаснення.

Радянська модернізація передбачала форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію.

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.

Форсована індустріалізація – індустріалізація шалено швидкими темпами.

Колективізація – примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Суцільна колективізація – масова колективізація, що охопила всі селянські господарства.

УКРАЇНА І ЗМІНА ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ВСЕСОЮЗНОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ БІЛЬШОВИКІ (ВКП(б))

21 січня 1924 р. помер В.Ленін (керівник більшовиків та лідер СРСР), після чого в партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й.Сталіним та Л. Троцьким. Проти Л.Троцького виступили майже всі керівники України – Л.Каганович, Д.Манільський, Г.Петровський, М.Скрипник, В.Чубарь. У підтримку Л.Троцького виступили нечисленні його прихильники в Україні – І.Дашковський, Н.Гордон, М. Голубенко та ін. У грудні 1927 р. Л.Троцького було виключено з партії.

1927-1928рр. – хлібозаготівельна криза в СРСР, яка стала приводом для відходу від НЕПу.

У 1928 р. на пленумах ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників НЕПу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами».

1929 р. – посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна, у результаті були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від НЕПу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя.

У 1929 р. Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР.

КЕРІВНИКИ УСРР ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

1925 р. – призначення генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) Л. Кагановича.

1928 р. – призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіора.

ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

У 1925 р. ВКП(б) проголосила курс на індустріалізацію.

У 1929 р. був прийнятий курс на форсовану індустріалізацію.

1929 р. Й. Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму».

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни.

Завдання індустріалізації:

- здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;
- перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;
- зміцнення оборонного потенціалу країни;
- підвищення технічної бази сільського господарства.

Джерела індустріалізації:

- перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства;
- експорт сировини та продовольства;
- залучення коштів громадян (державні позики, ощадкаси);
- «споживчий аскетизм» населення (тобто населення повинно було вгамовувати свої бажання);
- використання примусової праці політв’язнів.

Труднощі та особливості індустріалізації:

- можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування;
- перекіс у бік важкої промисловості (переважання промисловості групи «А» – важкої промисловості);
- нестача кваліфікованих кадрів;
- форсовані темпи;
- жорстка централізація економіки, директивне господарювання;
- «споживчий аскетизм» населення.

Економіка СРСР здійснювалася шляхом планування на кожні 5 років.

Командно-адміністративна економіка – це економічна система, в якій держава або ради керують економікою. В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг. На відміну від ринкової економіки, де економіка існує і керується економічними законами ринку.