Утворення волинського князівства

Волинські землі стають незалежними від Києва в 60-ті рр. ХІІ ст. До цього Волинь вважалася спільною землею руських князів. Її виділення в окреме князівство розпочав київський князь Ізяслав Мстиславич, онук Володимира Мономаха. Його син Мстислав Ізяславович зумів забезпечити Волинь своїй родині, і з того часу Волинська земля розвивалась як незалежне князівство.

УТВОРЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА

У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Галицьке й Волинське князівства, а також опанував Києвому 1202 р. і створив сильну державу із центром у м. Володимир. До складу цієї держави входила більшість українських земель: між Дніпром і Карпатами. Літописець називав Романа Мстиславича першим самодержцем на Русі. У 1205 р. Роман Мстиславич загинув у битві під Завихвостом під час сутички з поляками.

Після смерті Романа Мстиславича галицькі бояри прогнали за межі князівства його дружину й малолітніх синів Данила та Василька. Починається період усобиць у Галицько-Волинському князівстві. У цей час у внутрішні справи князівства втрутилися Польща й Угорщина.

Протягом 1212 – 1214 рр. у Галичі править боярин Владислав Кормильчич, який оголосив себе князем. Це єдиний випад в історії Русі, коли князівський престол займав боярин.

РОЗКВІТ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
ПРАВЛІННЯ
ДАНИЛА РОМАНОВИЧА ГАЛИЦЬКОГО
(1238-1264)

У 1229 р.Данило, син Романа Мстиславича, опанував Волинню, у 1238 р. – Галичиною, а в 1239 р. підкорив собі Київ, де посадив свого воєводу Дмитра, який за рік захищатиме місто від нападу монголів.

У 1238 р. князь Данило Романович розгромив у битві під Дорогочинимнімецьких лицарів-хрестоносців Тевтонського ордену.

Після навали монголів, Данило Романович був змушений поїхати у 1245 – 1246 рр. у Золоту Орду за ярликом й визнати свою залежність від Золотої Орди. Однак він готувався до боротьби проти монголо-татар, будував укріплення на Поділлі, Волині й Київщині, карав тих, хто співробітничав з татарами.

У 1245 р. Данило переміг у битві під Ярославлемугорсько-польські війська та війська непокірних галицьких бояр.

Для боротьби з монголами князь Данило намагався організувати анти монгольську коаліцію у складі європейських християнських держав: Польщі, Угорщини, Литви, Ватикану, Тевтонського ордену тощо. До боротьби з монголами Данило намагався залучити голову католицької церкви папу римського Інокентія IV. Сподіваючись на те, що папа римський організує хрестовий похід європейських лицарів проти монголів, Данило погодився на релігійну унію (союз) і в 1253 р. у м. Дорогочин прийняв від римського папи королівську корону. З цього часу Галицько-Волинське князівство стає королівством. Дана релігійна унія передбачала, що руська православна церква на підконтрольній Данилові території підпорядковувалась голові католицької церкви папі римському. На руські землі активно почали приїжджати католицькі священики.

Однак ідея хрестового походу проти монгол так і не знайшла підтримки. У 1254- 1255 рр. Данило самотужки відбивав набіги монгольського воєводи Куремси. Однак після нового набігу під керівництвом баскака Бурундая в 1259 р. Данило знову був змушений визнати владу Орди й зруйнувати укріплення.

Також Данило проводив політику економічного й культурного розвитку своєї держави. Він побудував такі міста як Львів, Пагорб, Холм, Дорогочинта інші. Місто Львів було засноване у 1256 р. на честь сина Данила Лева, м. Холм було засноване у 1237 р. і стало столицею держави за часів князювання Данила.

Помирає Данило у 1264 р. Під час усього періоду правління Данило управляв державою разом зі своїм братом Васильком, який мало займався державними справами, але знаний як книжник і філософ.

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
ЗА НАЩАДКІВ ДАНИЛА
ЗАНЕПАД ДЕРЖАВИ

Після смерті Данила княжив його син Лев (1264 – 1301), який намагався знайти компроміс із монголами й брав участь у їхніх походах на Польщу. Спроба князя Лева захопити Литву призвела до розриву з Волинським князівством. У 1270-х рр. Лев переніс столицю держави у Львів, де вона перебувала до 1340 р.

Син Лева князь Юрій І (1301 – 1308) знову об’єднав Галицьке й Волинське князівства. Держава Юрія І мала світовий престиж. Самого Юрія І називали «король Руський, Волинський, князь Київський, Володимиро-Волинський, Галицький, Луцький, Дорогочинський». Юрій І був другим руським князем, який мав титул короля. Під час правління Юрія І голова православної церкви константинопольський патріарх Атанасій погодився на створення у 1303 р. Галицької митрополії. Зі смертю Юрія І закінчується період розквіту Галицько-Волинського князівства.

Сини Юрія І Лев ІІ і Андрій І (1308 – 1323) правили спільно в Галичині й на Волині. Обидва князі загинули, захищаючи свою країну від монголо-татар. Із цими князями закінчується пряма династія по чоловічій лінії Романовичів (нащадків засновника держави Романа Мстиславича).

У 1325 р. рада бояр обрала галицьким князем поляка католика Болеслава, який мав родинні зв’язки з руськими князями роду Рюриковичів. Болеслав, зійшовши на престол, взяв ім’я Юрія ІІ і прийняв православ’я. Юрій ІІ Болеслав (1325 – 1340), одружений на дочці великого литовського князя Гедиміна, був у союзі з Литвою й Німеччиною. Він допомагав німецьким колоністам опановувати руські землі. Сприяв поширенню католицизму в князівстві. При ньому збільшилося число іноземців при дворі. Це обурило галицьких бояр, які у 1340 р. отруїли Юрія ІІ.

Смерть Юрія II у 1340 р. поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства. Почався період боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився поневоленням цих земель сусідніми державами. На Волині був визнаний князем литовець Любарт-Дмитро, син литовського князя Гедиміна, а в Галичині реальну владу захопили місцеві олігархи на чолі з боярином Дмитром Дядьком. У 1349 р. польський король Казимир III організував проти Галицько-Волинського князівства великий похід, захопив галицькі землі і розпочав війну з литовцями за волинські. Довготривалий конфлікт між Польщею і Литвою закінчився у 1392р. тим, що Галичина увійшла до Польського королівства, а Волинь – до Великого князівства Литовського. Закарпаття опинилося під владою Угорщиний залишалося там до 1918 р. Буковина після розпаду Галицько-Волинського держави була приєднана до Молдавського князівства, у складі якого вона перебувала до 1774 р.

 

 

Історія України. Тема 7. Політичний устрій і соціально-економічний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинського князівства у ІХ-ХІV ст.

ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління.

Монархія – це форма державного правління, у якій влада належить одній особі і передається по спадковості.

На ранньому етапі розвитку державності вся влада перебувала в руках Київськогокнязя. Він був головнокомандуючим війська, політичним правителем і верховним суддею. Князь походив із роду Рюриковичів.

Князь – спочатку воєначальник племені або союзу племен у слов’ян, згодом – глава держави.

Князі здійснювали свою владу спираючись дружину.

Дружина – постійне військо князя, члени якого брали участь в управлінні державою.

Дружинники князя виконували подвійну функцію: служили у війську і були його найближчі радники. Дружинники перебували при князі, жили при його дворі. За часів перших князів дружина складалася з варягів, а потім вона стала слов’янської, котра була пов’язана з місцевим життям і населенням. Вищих дружинників набирали із кращих місцевих людей або з людей, які вирізнилися під час війни. Їх стали називати боярами.

Князь радився з боярською радою, що складалася зі старших дружинників, а також вищих представників місцевого населення й духовенства. Функції цієї ради залежали від особистої волі князя.

Під час племінної організації, а також за перших князів важливим органом влади було віче (народні збори), на якому вирішувалися важливі справи. За правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого, у часи найбільшої централізації держави, роль віче знизилася. Однак після ослаблення централізованої держави віче знову починає відігравати важливу роль.

Після запровадження християнства на Русі ідеологічно князівську владу підтримувала церква.

На місцях князь правив і судив за допомогою призначених ним намісників, серед яких в основному були сини князя. Крім центральної князівської влади існувала й місцева організація, що складалася з тисяцьких, сотників і десятників.

У кінці ХІ ст. Київська Русь поступово перетворюється на федеративну монархію.

Федеративна монархія – форма устрою Київської Русі в період роздробленості, за якої вона зі слабо централізованої держави перетворилася на об’єднання князівств, кожне з яких мало ознаки державності, а найважливіші питання внутрішнього життя вирішувалися на князівських з’їздах