Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства

Галицько-Волинське князівство, не дивлячись на сильне наслідування культури Київської Русі, встигло за період свого існування залишити свої особливі риси в мистецтві, архітектурі, усній та письмовій творчості тощо. В літописанні: є драматичне оповідання про осліплення теребовлянського князя Василя Ростиславича братами Святополком і Давидом. Це оповідання можна вважати одним з перших художніх творів, що виник в ХІ столітті на території Галичини. Значного поширення набула грамота, про що свідчать написи ХІІ - ХІІІ століть на стінах храмів в Галичі і Рогатині, на побутових предметах. Розвивалась шкільна освіта. Серед місцевих князів багато уваги приділяли розвитку освіти князі Володимирко та Ярослав Осмомисл. Про значне поширення писемності серед населення краю свідчать і археологічні знахідки. Важливу групу таких знахідок становлять, зокрема, писала, що виготовлялись із бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині. Оригінальною високохудожньою писемною пам’яткою ХІІІ століття є Галицько-Волинський літопис, перша частина якого була складена в Галичі. Архітектура і містобудування: ріст городів (міст), зростає роль торгівлі, справжнім меценатом в ділі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович. Мистецтво в Галицько-Волинській державі було розвинуто дуже високо. Можна бачити в ньому впливи візантійського, романського й готичного стилів в архітектурі й орнаментиці. Найбільшим храмом стародавнього Галича був згаданий Успенський собор, виявлений українським археологом Я. Пастернаком в 1936 - 1938 роках. Живопис, художні ремесла: галицькі діячі культури - "премудрий художник" Тимофій, "хитрець" Авдій і "словутний співець" Митуса, ще одним відомим діячем культури часів Данила галицького був скульптор Авдій, його творчість можна умовно поділити на галицький і холмський періоди. В Холмі він прикрасив, зокрема, своїми мистецькими роьотами церкву Іоанна. В ІХ-ХІV століттях на території Галицької землі високого розвитку досягли ковальська, ювелірна і гончарна галузі ремесла. Про це незаперечно свідчать цілий ряд виробів тогочасних майстрів, що знайдені археологами в Галичі та інших населених пунктах Прикарпаття.Ця держава, на думку багатьох вчених, зберегла самобутність України перед передчасним опануванням і асиміляцією з боку Польщі. Ця держава, перейнявши культурно-національні традиції Київської Русі, свою політичну й соціальну революцію розвивала під сильним впливом тих відносин, які існували в тогочасній Центральній Європі.

№16 архітектура Галицько-Волинського князівства

У зв’язку з розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст городів (міст). Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й

західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і

збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані у той час і пишно прикрашені холмські церкви. Справжнім меценатом в ділі будування й прикрашання храмів став Володимир Василькович. З усієї будівничої діяльності Данила, Василька, Володимира та інших князів збереглися до наших часів лише руїни, але й на основі цих руїн та

різних випадкових знахідок можна бачити, що мистецтво в Галицько-Волинській державі було розвинуто дуже високо. Можна бачити в ньому впливи візантійського, романського й готичного стилів в

архітектурі й орнаментиці.В цей час тут існували такі міста, як Галич, долина, Городенка, Коломия,

Рогатин, Рожнятів, Снятин, Тисмениця, Тлумач та інші. З розширенням міст будувалися міські укріплення, різні цивільні і культові споруди: князівські і боярські палаци, церкви тощо. Лише в Галичі археологи виявили залишки близько 30 кам’яних переважно культових будівель кінця

ХІІ-ХІІІ століть.На березі Дністра (зараз с.Шевченкове) до нашого часу збереглася церква

Пантелеймона (близько 1200 р.)Найбільшим храмом стародавнього Галича був згаданий Успенський собор,виявлений українським археологом Я. Пастернаком в 1936 - 1938 роках.

 

№ 17 Пам`ятки української культури XII–XIV ст.: “Молєніє Данила Заточника”, Київський і Галицько-Волинський літописи

«Моленіє Данила Заточника», пам'ятник староруської літератури 13 ст Написаний у формі послання до переяславсько-суздальському князя Ярослава Всеволодовичеві. Автор, що попав в нужду, просить князя про допомогу, змальовує його як захисника підданих. Деякі дослідники рахують «Моленіє...» першим досвідом староруської дворянської публіцистики. Для стилю «Моленія...» характерні поєднання цитат з біблейських книг, літопису і інших літературних вигадувань з образами живої мови, елементи сатири, направленої проти бояр і духівництва. Мабуть, «Моленіє...» написано на основі «Слова Данила Заточника» (12 ст), проте питання хронологічного і літературного співвідношення обох текстів, як і питання, про їх авторство не вирішені наукою.

Ки́ївський літо́пис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років.Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад сучасною українською мовою здійснив Леонід Махновець.

Галицько-Волинський літопис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства.Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201—1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262—1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовича та його сина Володимира.Невідомі автори Галицько-Волинського літопису (можливо, дружинники) були ідейними виразниками інтересів тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також пригнобленого народу. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів.Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства.Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Наприклад: Данило змушений був іти до Золотої Орди і просити "ярлик" (дозвіл) щоб могти керувати, і одним із завдань, щоб отримати "ярлик" було поклонитися "кущу" (один із символів віри Ординців), і Данило відмовився це робити, оскільки це порушувало християнські засади князя (а згодом короля). Також, впродовж усього літописного твору згадується про незадоволеність князя Данила Київською митрополією, і він намагався створити свою - Галицьку.

 

№ 18 Монголо-татарська навала та її наслідки для культурного розвитку Русі

Східні звичаї поширювалися нестримно на Русі під час монголів, приносячи із собою нову культуру. Змінилася загальним образом одяг: від білих довгих слов'янських сорочок, довгих штанів вони перейшли до золотих каптанів, до кольорових шароварів, до сап'янових чобіт.Велика зміна побуту внесло той час у положення жінок: домашній побут російської жінки прийшов зі Сходу. Крім цих великих рис повсякденного російського побуту того часу, рахівниця, валянки, кава, пельмені, одноманітність російського й азіатського теслярського і столярного інструмента, подібність стін кремлів Пекіна і Москви — усе це вплив Сходу. Церковні дзвони, це специфічна російська особливість, прийшли з Азії, відтіля і ямські колокольци. До монголів у церквах і монастирях застосовували не дзвону, а "било і клепало". Ливарне мистецтво було розвинуте тоді в Китаї, відтіля і могли прийти дзвону.Вплив монгольського завоювання на культурний розвиток традиційно в історичних працях визначається як негативне. На думку багатьох істориків на Русі наступив культурний застій, що виразився в припиненні літописанні, кам'яного будівництва і т.д.Визнаючи наявність цих і інших негативних наслідків, слід зазначити існування інших наслідків, що не завжди можна оцінити з негативної точки зору.Вплив Сходу наклало свій відбиток на народну творчість. Значна частина великоросійських народних пісень, стародавніх і весільних обрядів складена, у так називаній "п'ятитонній", чи "індокитайській" гамі. Ця гама існує, як єдина, у тюркських племен басейну Волги і Ками, у башкирів, у сибірських татар, у тюрків Туркестану, у всіх монголів. У Сіаму, Бірмі, Камбоджі й іншому Індокитаї вона панує і зараз. Ця безупинна лінія зі Сходу обривається на великоросах.Така ж своєрідність представляє й інший вид мистецтва - танці. У той час як на Заході в танці повинне бути наявність пари - кавалера і дами, у танцях російських і східних народів це не важливо. Танцюють поодинці, а коли і парою, то присутність дами не обов'язково, танцювати можуть два кавалери чи разом по черзі, так що елемент зіткнення не грає в них таку видну роль, як у західних танцях. Рухам чоловіка дається простір для імпровізації. При русі ніг помітне прагнення до нерухомості голови, особливо в жінок. У чисто східних танцях ноги рухаються на носках, під ритм, а танцюють тіло і руки. Краса танцю на Сході полягає в гнучкості і пластичності рухів корпуса і рук, а не у витанцьовуванні ногами. Подібно східним танцям, російський танець носить скоріше характер змагання в спритності, гнучкості і ритмічності тіла.Стиль російської казки має аналогію зі стилем казок тюрок і кавказців. Російський епос по своїх сюжетах зв'язаний з "туранським" і степовим "ординським" епосом.У Новому Сараї виявлено чимало християнських поховань. Там же руїни, що пристосовуються до древньої російської церкви. У Сараї існував цілий російський квартал.Головна частка монгольського ярма на Росію відноситься до області духовних зв'язків. Можна без перебільшення сказати, що православна церква вільно зітхнула під час панування монголів.Від платежу важкої татарської данини було урятовано все російське духівництво з церковними людьми. Татари відносилися з повною віротерпимістю до всіх релігій, і російська православна церква не тільки не терпіла від ханів ніяких утисків, але, навпаки, російські митрополити одержували від ханів особі пільгові грамоти, якими забезпечувалися права і привілеї духівництва і недоторканність церковного майна. У лихоліття татарського ярма церква стала тією силою, що зберігала і виховувала не тільки релігійна, але і національна єдність російського християнства, що протиставляло себе поганству своїх завойовників і гнобителів, послужило згодом могутнім засобом національного об'єднання і національно-політичного звільнення від ярма "нечестивих агарян".Для характеристики відносини монголів до іншим релігіям підлеглих їм народів цікавий указ Чингіс-хана - родоначальника всіх золотоординських ханів і засновника політики абсолютної віротерпимості. Цей указ був даний на ім'я глави даоського релігійного навчання Чан Чуня, називаного духовним-духовній-по-духовному цю-шен-сянь. "Святейшее Веління пануючи Чингиса, Веління начальникам усіх місць. Які є в цю-шен-сяня скити і будинку подвижництва, у них щодня читаючі книги і моляться Небу, нехай моляться про довголіття пануючи на багато літ. Вони так будуть урятовані від усіх великих і малих повинностей, оброків і податей, скити і будинку ченців, що належать цю-шен-сяню у всіх місцях, так будуть урятовані від повинностей, податей і оброків. Поза цього хто буде брехливо називати себе ченцем, під незаконним приводом відмовлятися від повинностей, того доносити владі карати по розсуду і після одержання дійсного Веління, так не насмілиться змінити і противитися цьому. Для чого і дане це свідчення".Відзначивши це, можна установити як історичний факт, що монгольське панування в Азії і Європі сприяло не падінню, а підйому культури старого світла.

 

№20 Українські народні думи та пісні XV–XVII ст., їх тематика та особливості

Великого розквіту набувають на Україні у XVI—XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні, історичні. Між згаданими жанрами існували зв'язки. На кант і псальму впливала народна пісня, кант, в свою чергу, впливав на партесний концерт.Народні ліричні пісні набувають популярності не лише в Україні, але й поза її межами. Про високий рівень музичного мистецтва свідчить видана у Вільно 1677 р. "Граматика мусикійна" киянина Миколи Дилецького — відомого педагога і композитора.Турбота козацької держави щодо розвитку музичного мистецтва проявилася навіть у тому, що в 1652 р. Богдан Хмельницький підписав універсал про утворення музичного цеху в Лівобережній Україні. На Запорожжі існували спеціальні школи, які готували професіоналів "вокальної музики і церковного співу". Вчитися сюди їхали з усієї України. Вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва зробила Києво-Могилянська академія, в якій вивчалися музика, хоровий спів, були організовані хори, оркестри. Чимало випускників академії стали видатними співаками, керівниками хорових колективів, композиторами. творів, зокрема історичних пісень і балад, думи вирізняються значно більшим обсягом, своєрідними віршовою та музичною формами. Великого значення у виконанні дум набувала імпровізація - іншими словами, дума творилася під час кожного виконання, незмінними при цьому лишалися тема й найголовніші елементи сюжету. Найдавніші думи виникли в XIV-XV ст. У них відобразилися тяжкі бідування та злигодні українського народу, спричинені турецько-татарською навалою: страшні руйнування міст і сіл, знищення й масове полонення українців. Розповідають думи і про гірку долю невільників, їхні поневіряння й страждання в турецько-татарській неволі. Інший цикл дум, з-поміж яких «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова», «Самійло Кішка», присвячено звитяжній боротьбі козацтва проти турецько-татарських завойовників. В усній народній творчості народилися такі талановиті пам'ятки українського епосу, як «Дума про Сулиму, Павлюка і Остряницю», «Втеча трьох братів з Азова», «Маруся-Богуславка», «Самійло Кішка», «Зажурилась Україна», присвячені героїчній боротьбі українського народу за волю і незалежність. А також героїко-епічні пісні про безприкладні відважні подвиги українських козаків - захисників народу: «Ой у неділеньку рано-пораненько», «За рікою вогні горять». Одна з українських народних пісень - «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш» - потрапила навіть до змісту чеської граматики XVI ст.

 

№19 Становище українcької культури в Литовській державі

Період від середини XIV до середини XVI ст. — це час подальшого формування українського народу, його мови та культури. Українська культура розвивалася в умовах важкої боротьби із загарбниками. Як уже відзначалося, у великому князівстві Литовському руська (українська) і білоруська культури були панівними. Однак після Кревської унії (1385 р.) поступово посилюється тиск більш високої організації і культури Польщі, і між цими культурами ведеться безперервна боротьба. Чи не найбільш агресивну роль у цьому віковічному конфлікті відігравала католицька церква, яка мобілізувала на боротьбу з православною церквою та культурою польсько-литовський державний апарат, могутні фанатичні релігійні ордени, військову силу магнатів та шляхту.. Однак деякі українські та литовські князі багато зробили для підтримки православ'я: князь Любарт Гедимінович добудував собор св. Івана в Луцьку, Володимир Ольгердович підтримував і опікався Києво-Печерським монастирем. Українські князі та шляхтичі також щедро одарювали церкви. Дехто із аристократів влаштовував при церквах лікарні, притулки для старих та хворих, деякі створювали школи. Але поступово добродійство по відношенню до церкви перетворилося у XV ст. на володіння церквами, монастирями, як і селами та угіддями. Ними стали управляти на принципах володіння маєтками; обмінювати на прибуткові села, здавати в оренду, заставляти, продавати і т.ін. Продавалися посади єпископа, ігумена, священика. Церковні маєтки часто передавалися стороннім особам. У другій половині XV — XVI ст. навіть посаду митрополита князі «давали» своїм близьким або родичам, не чекаючи «висвячення» Константинопольським патріархом чи його благословення. До того ж, посади священиків та єпископів досить часто передавалися людям аморальним або неписьменним, які жодного відношення до релігії не мали. Все це принижувало престиж православної церкви, викликало обурення віруючих.В українських землях під впливом ідей гуманізму та реформації відбувається наближення літературної мови до народної, щоб зробити літературні твори (світські, релігійні) доступними для найширших кіл української громадськості. Ідеї гуманізму впливали також на інші галузі культури — освіту та мистецтво.Шкільна освіта в Україні зосереджувалася, як і в часи Київської Русі, в церквах та монастирях. У багатьох школах не лише вчили писати та читати, а й давали відомості з теології, літератури та грецької мови. У XVI ст. такі школи існували майже при всіх церквах, створювалися у своїх маєтках магнатами, шляхтичами. У школах діти вивчали азбуку, молитву, читали «Часослов», твори релігійної літератури. «Псалтир» у ті часи був основним шкільним підручником. Вивчали арифметику, вчилися писати скорописом, який в XVI ст. вживався в урядовому діловодстві. В окремих школах поряд з рідною мовою вивчали грецьку, зрідка латинську мову.

У Польщі і Литві школи засновували також протестанти, до яких охоче йшли українці. Це гімназія та академія у Рахові, школи в Дубні, Хмельнику та інших містах. У XV ст. зароджується епічна поезія українського народу — історичні пісні та думи. Виникнення дум пов'язане з утворенням козацтва та епічною давньоруською традицією. Думи та історичні пісні-балади, які виконували кобзарі, виховували в народних масах почуття любові до Вітчизни, будили протест проти її ворогів, прославляли боротьбу проти них. Усна поетична творчість відігравала велику роль у формуванні національної свідомості українського народу. В художньому письменстві переважали літературні твори релігійного характеру: послання, житія святих, «слова» тощо. Визначним літературним твором був «Києво-Печерський патерик». Поряд з життями ченців і розповідями про різні чуда у Києво-Печерському монастирі, в ньому містилося чимало фактів з життя Київської землі. Значного поширення набули збірки житій святих «Четы Мінеї». Із творів світської літератури велику популярність мав збірник «Ізмарагд», у якому вміщено близько ста коротких творів — «слів», присвячених морально-побутовій тематиці: про книжну мудрість, повагу до вчителів, доброчинність і гріхи. У XV ст. набувають поширюються перекладені повісті про Олександра Македонського («Александрія»), Троянську війну та ін. У них прославляються мужність і хоробрість героїв. Продовжується літописання, започатковане у Київській Русі. Визначними тогочасними літописними творами були «Короткий Київський літопис» XIV-XV ст. і «Литовський», або «Західно-руський, літопис». «Короткий Київський літопис» подає відомості з історії України XV-XVI ст., зокрема про боротьбу з кримськими татарами, литовсько-російські відносини. Багато уваги приділяє він життєописанню визначного політичного і культурного діяча України К.Острозького. Архітектура і живопис кінця XV — першої половини XVI ст. значною мірою продовжували традиції мистецтва попередньої епохи. Поряд з цим в архітектурі міст запроваджуються нові елементи, зумовлені розвитком тактики бою, військової техніки, зводяться кам'яні та цегляні замки, підсилені мурованими вежами та бійницями (в Луцьку, Кременці, Хотині, Меджибожі).

Нові тенденції з'являються у культовій архітектурі. Тепер головними замовниками стають більш демократичні кола: шляхта, сільські та міські громади. Посилюються також впливи гуманістичних ідей та культурних досягнень Польщі й Західної Європи. Це все привело до будівництва і оздоблення безкупольних храмів, в яких широко використовувалися здобутки західної архітектури. Велике будівництво велося в монастирях Києво-Печерському, Троїцькому біля Острога та інших.

У деяких невеликих храмах, споруджених міськими та сільськими громадами, яскраво прослідковується оборонний характер — Покровська церква у Сутківцях та ін. Широкі селянські і міщанські маси будували собі традиційні українські хати з дерева і глини, кріпаки — землянки. Образотворче мистецтво мало переважно релігійний характер, однак у нього все більше проникали народні мотиви. Кращими зразками були композиції «Різдва Христового», «Успіння Богородиці», в які вкраплюються побутові і краєвидні мотиви, розпису Кирилівської церкви у Києві (XIV ст.), Онуфріївської церкви в с Лаврові (XV ст.), вірменського собору у Львові (XIV-XV ст.). Поширення набувають ікони, намальовані на дошках. Продовжують розвиватися народні ігри, мистецтво скоморохів, що виконували, а часто й творили усну поезію, музичний і танцювальний фольклор. Підносяться хорова музика і танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок). Отже, незважаючи на важкі умови іноземного поневолення, жорстоких татарсько-турецьких набігів, культура українського народу, продовжуючи традиції Київської і Галицько-Волинської держави, досягла значних успіхів. її надбання послужили духовною основою боротьби українського народу за соціальне та національне визволення.

 

№21 Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.

Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Цей замок є одним з найбільших і найдавніших в Україні. Побудований в основному останнім великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340–1385 роках, він, разом з примикаючим Окольним замком, служив столичною резиденцією уряду і глави держави. У свій час він також вважався фортифікаційною пам’яткою старовини Литви, Польщі і Росії. Сьогоднішній архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В’їздову, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами, будинок шляхетських судів XVIІІ ст., повітову скарбницю поч. ХІХ ст., а також археологічні залишки собору Івана Богослова ХІІ ст. та князівського палацу XІV–XVI ст.

Кам'яне́ць-Поді́льська форте́ця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької області України).Складається з двох частин:Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком»,

Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля. Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Хотинська фортеця — фортеця 13 — 18 століття у місті Хотин, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України.Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 9 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з'єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав'ям. Укріплення було споруджено на кам'янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. На початку воно являло собою замкнений земляний вал з дерев'яними стінами і оборонними спорудами. Завданням форту було оборона поселення Хотин і переправи через річку. Білгород-Дністровська фортеця розташована над берегом лиману.Вона забезпечена зовнішніми захисними спорудами, необхідними для зупинки ворожих військ, і внутрішніми - для організації ефективного опору. В першу категорію входять башти, куртини і вхідні ворота, а також інші складові елементи.Протягом XV-XVII ст. козаки неодноразово робили походи до аккерманських стін. А XVIII століття принесло з собою три російсько-турецькі війни. У 1770, 1779 та 1806 році московські війська відвойовують місто у Порти, та турки вперто вертають собі свою власність. Лише у 1812 р. за Бухарестським мирним договором південь Бесарабії з Ак-керманом переходять остаточно до Росії. У 1832 р. фортеця позбавилась свого стратегічного значення, в 1896 р. її оголошують історико-архітектурним пам'ятником.

 

 

№22 Каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів у Львові – шедеври скульптурного різьблення

Каплиця Кампіанів– пов’язується з іменем фундаторів, родини львівських патриціїв XVII ст. До каплиці входиться з північної нави катедрального костелу Вознесіння Діви Марії, до якого вона прибудована. Будівництво датується кінцем XVI – початком XVII ст. (архітектори П. Римлянин та В. Капінос). В 1905-1907 рр. проведено реставрацію (архітектор В. Садловський). Каплиця Кампіанів є однією з кращих у Львові пам’яток архітектури та скульптури пізнього ренесансу.Каплиця – квадратна в плані, мурована з каменю, перекрита склепінням. Її фасад, інтегрований з північною стіною латинської катедри, має рустований цоколь, широкий антаблемент та аттик з овальними медальйонами, поверхня фасадної стіни членована пілястрами. В нішах вміщено рельєфи (XVII ст., скульп. Я. Пфістер). Пластично-декоративне оформлення інтер’єру виконане в кольоровому мармурі (скульптор Г. Горст та ін.). Плафон декорований розписами (художник Строїнський, 1760-і рр.).Каплиця Кампіанів є однією з кращих у Львові пам’яток архітектури та скульптури пізнього ренесансу.

Каплиця Боїмів – видатна пам'ятка львівської архітектури. Побудована у 1609-1611 рр. на кошти львівського патриція, багатого купця Георгія Боїма для його родини. Деякі дослідники архітектором споруди вважають Андрія Бемера, за проектами якого у Львові збудовано кілька споруд. Скульптурний декор каплиці виконаний у 1612-1615 рр. (серед авторів – Г. Шольц, Я. Пфістер).У каплиці Боїмів гармонійно поєднались місцеві традиції дерев'яного з технікою та декором кам'яної ренесансної споруди. Архітектор каплиці обмежився одним куполом, який внизу одержав характерну форму залому, а вгорі ренесансний ліхтарик, що надавав будівлі цілісності. Купол вінчає "Христос скорботний".У зовнішньому вигляді каплиці виділяється фасад, в насиченості і складності оформлення якого про себе заявив новий стиль, що приходив на зміну ренесансу, – бароко. На поч. XVIII ст. у каплиці поховали останніх з роду Боїмів, а в кінці століття їх останки перенесли на новостворене кладовище за межу міста. Каплиця була закрита.Реставрувалася в кінці 1920-х років та у 1960-ті роки. У 1967 р. передана Львівській картинній галереї (нині – Львівська галерея мистецтв) і відтоді працює як її відділ. Музейне призначення – пам'ятка львівської ренесансної архітектури та ранньобарокової пластики

 

 

№23 Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства

Церковне життя на українських землях зазнавало впливів загальноєвропейських ідей та рухів. Багато європейських країн було охоплено реформаційними ідеями, не оминули вони й Речі Посполитої, у складі якої перебували українські землі. Ви пам’ятаєте, що Реформація – суспільно-політичний рух у християнстві XVI-XVII ст., спрямований проти католицької церкви. Реформаційний рух поклав початок новому напрямові християнського вчення – протестантизму. Протестантська церква оголошувала свою незалежність від влади папи римського. Прихильників нового віровчення більшало й у Речі Посполитій. Щоправда це були переважно шляхетські родини Литви та Польщі. Що ж до українських земель, то тут нечисленні осередки протестантизму почали з’являтися у 30-40 рр. XVI ст. Нове віровчення привертало увагу передусім шляхти й магнатів, які вбачали в протестантських вимогах послаблення влади вищих церковних ієрархів, ліквідацію церковного землеволодіння, контроль мирян над духівництвом, віротерпимість та обмеження королівського всевладдя, близькість до ідеалів шляхетської вольниці. Перехід української шляхти до протестантизму не мав масового характеру. Українські шляхтичі, прагнучи розширення своєї влади, у більшості випадків обирали католицизм. Не знайшли особливої підтримки протестантські церкви й у середовищі міщан. Реформація, що розпочалась в Європі на початку XVI ст., знайшла своє поширення і на теренах Речі Посполитої. Поштовхом до поширення ідей реформації стала секуляризація Тевтонського ордену і введення в Пруссії лютеранства в 1525 р. Пруссія, що була васалом Польщі, стала центром поширення нових ідей у Речі Посполитій.

Європі набуває поширення Контрреформація, ударною силою якої став орден єзуїтів. У 60-х роках єзуїти з'являються в польських землях, а в 70-х роках розпочинають діяльність в Україні, чому сприяла Люблінська унія. У 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина), а незабаром їхні школи з'явилися у Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгород-Сіверському, Києві.Діяльність єзуїтів в Україні не можна оцінити однозначно. З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки і культури. Серед їх вихованців були такі відомі діячі, як П. Сагайдачний та Б. Хмельницький.З іншого боку, українцям в умовах відсутності власної держави особливого вибору, де навчатись, не було. Платою за навчання нерідко було зречення "батьківської" унії, а відтак, в тих умовах, і національності. Тим паче, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень, знайшли широкий розголос в Україні, особливо в діяльності братств. Православні українці отримали важливі засоби протидії поширенню католицизму на українських землях, пристосовуючи ідеї для власних потреб. Разом з тим боротьба протестантів з католицькою церквою стала зразком для православних в оновленні власної церковної організації. Цей вплив виявився, зокрема, у намаганні братств взяти під контроль діяльність духовенства, а також підготувати власні кадри європейських освічених священно-службовців. Під впливом Реформації національно-визвольний рух в Україні став під гасло боротьби за віру.Важливим здобутком Реформації в Україні став переклад Святого Письма українською мовою. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).

 

№24 Могилянська доба і Києво-Могилянська академія