Походження національної символіки

Давню історію має українська національна символіка. Головний елемент сучасного герба України - тризуб був великокняжим знаком часів Київської Русі, який успадковано від більш ранніх часів. Свідченням цього є най­давніші археологічні знахідки - зображення тризуба, то відносять до І ст. н.е. Ймовірно, тоді він міг бути символом племені, що меш­кало тут, або знаком влади.

Перше відоме нам зображення тризуба періоду Київської Русі - зображення на печат­ці Святослава. Згодом його карбували на монетах Володимира Великого. Загалом, цей знак упродовж кількох століть був поши­рений у всіх князівствах Київської Русі, за­знаючи змін з часом, аж до двозуба, але незмінно зберігаючи своє значення символа влади. Одностайної думки щодо походження тризуба вчені не мають. Існує близько 40 версій, які пояснюють історію цього знака. Дехто вважає, що його запозичено у народів-сусідів, інші - що це споконвічний символ українців. Вбачають у ньому сокола, ворону, якір, лук і стріли, шолом, сокиру або ж обожнене рибальське знаряддя. Комусь тризуб нагадує верхівку хлібного колоса, а для когось він є втіленням трьох природних стихій - повітря, землі й води.

 

 

Тема: Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав у другій половині XIV ст. - перша половина XVІІ ст.

План:

1. Включення українських земель до складу Литовської держави. Політика великих литовських князів на українських землях. Передумови польсько-литовської інтеграції. Кревська та Городельська унії. Боротьба руських князів проти польсько-литовського зближення. Ліквідація удільних князівств.

2. Люблінська унія та її наслідки для України. Суспільна організація та соціально-економічні відносини. Магдебурзьке право. Литовські статути. Українське козацтво – його походження, розвиток, військове мистецтво.

3. Брестська церковна унія: передумови та наслідки. Посилення національно-релігійного гноблення. Культурно-релігійні рухи кінця XVI – першої половини XVII століть. Православні братства в Україні. П.Могила.

4. Роль церкви у збереженні самобутності українського народу. Причини та джерела появи козацтва. Створення Запорізької Січі.

5. Устрій та військово-політична організація Запорізької Січі. Основні етапи розвитку козацької державності. Реєстрове козацьке військо. Піднесення козацтва в другій половині XVI століття. Повстання під проводом К.Косинського і С.Наливайка, Поразка повстань та тимчасовий занепад Запорізької Січі. Боротьба козацтва з турками і татарами. Гетьман П. Сагайдачний. Хотинська війна. Утвердження козацької автономії.

Фактологічний зміст: Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Входження українських земель до складу інших держав. Кревська унія. Остаточна ліквідація Київського та Волинського удільних князівств. Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Туреччини. Виникнення українського козацтва. Соціально- економічне життя. Розвиток культури та освіти.

Основні дати: 1362р. - битва на р. Сині Води; 1385 р. - Укладення Кревської унії; 1449 р. - утворення Кримського ханства; 1471 р. - остаточна ліквідація Київського князівства; 1489 р. - перша згадка про українських козаків у писемних джерелах.

Персоналії: Хаджі Гірей, Констянтин Іванович Острозький, Юрій Дрогобич.

Глосарій теми: «шляхта», «панщина», «магдебурзьке право», «магістрат», «цехи», «дума».

Основні уміння та навички:

знаходити на картосхемі територіальні межі держав, у складі яких перебували етнічні українські землі, територію Кримського ханства.

Характеризувати становище українських земель у складі Великого князівства Литовського та інших держав до і після Кревської унії, соціально- економічний розвиток українських земель, становище суспільних станів, здобутки в галузі освіти та культури, архітектури.

Визначати особливості суспільно-політичного життя українських земель у складі Великого князівства Литовського, причини та наслідки Кревської унії, причини виникнення українського козацтва.

Література:

1. Бойко О. Д. Історія України. К: ВЦ «Академія», 2012. - 656 с.

2. Історія України: Навчальний посібник / Під загальною ред. В. А. Смолія. - К: Альтернатива, 2009. – 424 с.

3. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Видав. Київ, «Генеза», 2012. -253 с.

4. Світлична В.В. Видав. Харків, «Каравела», 2012 – 396 с.

 

Утворення Великого Князівства Литовського

XIV ст. було несприятливим для руських (українських) земель: період їх політико-економічного та культурного занепаду збігся з піднесенням сусідів – Литви, Польщі та Московії. Звичайно, що їх погляди звернулися до руських земель, де виник вакуум влади.

Литовське князівство утворилося в ХIIIст. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1345-1377 рр.) Литва здобула більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Князь Ольгерд проголосив, що “Русь просто повинна належати литовцям”. Так утворилося Велике князівство Литов­ське, у складі якого руські землі становили 9/10 території.

Таке стрімке зростання Литви здається парадоксальним і, безумовно, потребує пояснення.

ПРИЧИНИ ШВИДКОГО ПІДПОРЯДКУВАННЯ ЛИТВОЮ РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ:

· Руські князівства були ослаблені монголо-татарським пануванням;

· Литовська верхівка потрапила під вплив своїх слов'янських підданих.

· Литовське панування було прийнятнішим, ніж татарське іго;

· У більшості випадків місцеві князі добровільно визнавали владу Литви;

· Місцева знать не усувалась з вищих адміністративних посад в управлінні;

· Руська мова стала офіційною урядовою мовою.

Характерною особливістю литовської експансії було те, що вона не являлась тотальним нашестям чужинських орд, це, скоріше, можна назвати проникненням, включенням, приєднанням.

Самі литовці свої завоювання розглядали як місію “збирання земель Русі”.

Однак, Золота Орда на той час залиша­лася ще досить сильною, і без досягнення політичного компромісу з нею Литва навряд чи змогла б закріпитися на землях південної Русі. В історичній літературі висловлено гіпотезу про можливість угоди між Ольгердом і татарами у сер. 60-х рр. XIV ст. про збирання данини з окупованих Литвою територій татарами.

Литовські князі, щоб забезпечити управ­ління величезними завойованими терито­ріями, майже не втручалися у життя руських земель. «Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо» - таким був принцип їх правління.

Устрій

Литва не змінила адміністративно-тери­торіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда).

Так, сину Ольгерда Володимиру дісталося Київське князівство та Переяславщина, друго­му сину Дмитру-Корибуту - Чернігівське й Новгород-Сіверське князівство, старшому сину Дмитру - Брянське й Трубчевське, племіннику Патрикію Ярімановичу -Стародубське. Пле­мінники Ольгерда Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріатовичі вокняжилися на Поділлі.

У невеликих князівствах влада нале­жала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли війсь­кову службу, сплачували данину. Повно­важення удільних князів на місцях були досить великими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.

Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов'янських підданих. Литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі «Руської правди»^:. Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розвитку національних особливостей. У зв'язку з цим багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським.

Київське князівство

З приходом Литви провідну роль в українських землях почало відігравати Київське князівство. З одного боку, влада в Києві перейшла від Рюриковичів до литовської династії Гедиміновичів. Але, з іншого боку, у Київському князівстві збереглися традиції руської державності: київські князі литовського походження, спираючись на руську знать, наполегливо прагнули до утвердження автономії своїх володінь. Вони мали титул «з Божої ласки князів Київських», к арбували власну монету, вдавалися до самостійних зовнішньополітичних акцій. Розширилася територія Київського кня­зівства, зросли його авторитет і вплив в українських землях.