Загарбання Закарпаття Угорщиною

Угорська держава виникла наприкінці IX ст. у Південно-Східній Європі. Угри, чи мадяри, прийшли на р. Дунай з приазовсько-донських степів, а ще раніше вони мешкали у передгір'ях Південного Уралу. Новоутворена Угорська держава прагнула розширити свої території. Об'єктом експансій на сході стало Закарпаття.

Закарпаття - складова історична частина етнічної та державної території України. Про­тягом ІV-VІІ ст. тут розселилися слов'янські племена білих хорватів. Хорвати у Х-Х ст. жили по обидва боки Карпат. Переважно за­ймалися землеробством, мали «гради» - укріп­лені центри. Навколо одного з них (Унгограду) утворилося перше державне об'єднання на чолі з князем Лаборцем. У Х-ХІ ст. ці землі ввійшли до складу Київської держави.

У першій пол. XI ст. почалося поступове загарбання Закарпаття Угорським королів­ством. Першими були підкорені Ужгород, Мукачево, Хуст. Остаточно ці території були включені до складу королівства в сер. XIII ст. Відтоді аж до XX ст. ці землі були північною прикордонною областю цього королівства.

У складі Угорщини Закарпаття було поділене на три комітати (жупи): Ужанський, Березький, угочанський, а 1303 р. було організовано ще один комітат - Мараморський.

Упродовж ХПІ-ХУ ст. землі Закарпаття були заселені волохами, німцями, словаками, угор­цями. Місцеве українське населення було закріпачене, позбавлене будь-яких прав та свобод.

Основою господарства краю було сільське господарство. Чільне місце посідали садівниц­тво, виноградарство. Важливу роль відігра­вали використання лісовини як будівельного матеріалу, видобування смоли, поташу. Значне місце належало промислам з видобування солі, борошномельному промислу.

Поразка у горсько-чеської армії у битві з турками під Могачем 1526 р. стала початком політичної трагедії Угорщини. Наслідком цієї поразки був поділ Угорщини на три частини між Туреччиною, Семиграддям та Австрією. Закарпаття було поділено між Семиграддям (Мукачево, Берегове, Севлюш, Хуст, Тячево) та Австрією (Ужанський комітат). Упродовж десятиліть ці землі були ареною постійних війн.

Включення Буковини до складу Молдавського князівства

Буковина - історичні українські землі, розташовані між серединною течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. Свою назву вона одержала від обширних букових лісів, що вкривали значну частину її території.

В X-XI ст. Буковина перебувала у складі Київської, а потім Галицько-Волинської держав. Після монголо-татарського лихоліття зв'язки цих земель з галицько-волинськими значно посла­бились, що призвело до утворення окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40-50-х рр. XIV ст. ці землі потрапили під владу Угорщини, ко­роль якої Людовік призначив сюди намісни­ком воєводу Драгоша. Після утворення Мол­давського князівства Буковина перейшла під його владу і перебувала і його складі аж до кін. XVIII ст. коли потрапила під владу Австрійської імперії.

Приєднання Московською державою чернігово-сіверських земель

З 40-х рр. XV ст. швидко зростає могутність Московської держави. Утиски удільних князів з боку польське-литовської держави призвели до того, що частина прикордонних з Московією земель на чолі зі своїми князями почала пере­ходити під владу московського государя, який вустами свого великого князя Івана III про­голосив свої історичні права на землі Київської держави. Спроби переходу під зверхність мос­ковського князя спричинили литовсько-мос­ковські війни, їх наслідком стало приєднання на початку XVI ст. до Московського царства чернігово-сіверських земель.

КОЛИ І ДЕ ВИНИКЛО КОЗАЦТВО

Спроби освоєння родючого степу та виходу до Чорного моря відомі ще за Київської держави. Так, південніше Києва було побудовано цілу мережу укріплень. Проте монгольська навала змела їх. Успішніше освоєння півдня пішло за великих князів литовських, коли були збудовані фортеці у Причорномор'ї та гирлі Дністра. Та із створенням Кримського ханства та прийняття ним у 1479 р. протекторату Османської імперії населення України знову було відкинуто від Чорного моря на північ.

Серед таких історичних обставин у XV ст. у, так званому, Дикому полі, (територія від середнього Подніпров'я до Дністра – південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля) твориться українське козацтво.

Початок козацтву поклали “уходники” – прикордонний український люд, який весною йшов у степ, полював звіра, рибалив, добував мед та збирав сіль на солоних озерах. Угодники формували цілі ватаги. На зиму більшість угодників поверталась назад, але частина залишалась у степу, закладаючи зимівники та хутори.

В цей час із зростом панщини в степ масово почали втікати селяни.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

· Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між не­заможною шляхтою та селянством,

· Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.

· Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татар­ських орд.

· В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевлас­ників і урядовців.

Найперш така колонізація була справою військовою – угодники були озброєні і вели безперервну війну з татарами. Степові промисли давали великий зиск, але були ділом небезпечним, а тому ватаги формувалися із витривалих, енергійних та підприємливих людей.

На кінець XV ст. ці степові здобичники стали називатись козаками. Ця назва тюркського походження означає вільну, незалежну людину. “Їздити в козаки”, “козакувати” означало промишляти в степах. І козацтво на той час було не окремим соціальним класом, а заняттям. Першу писемну згадку про українських козаків зустрічаємо у 1492 р.: кримський хан жаліється литовському князю Олександру на Черкас та козаків, які захопили татарський корабель.

СОЦІАЛЬНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД

Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.

Воно було неоднорідною у соціальному плані верствою - у запорізький край втікало і заможне населення.

Основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і біло­руси, росіяни, молдавани. Траплялися поля­ки, татари, серби, німці, французи, італійці, іспанці, представники інших етносів, проте такі випадки мали поодинокий характер.

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ

Осередком козацтва стало Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали безпеку і змогу укріпитися, а крім того ця місцевість була недоступна литовським та польським урядовцям.

Козаки робили для захисту “січі” – засіки та укріплення.

Першу велику фортецю побудував у 1552 р. на о. Хортиці канівський і чер­каський староста князь Дмитро Вишневецький.

Випшевецький Дмитро (? —1563). Походив з небагатого князівського роду на Волині. Народився у 1-х 10-річчях XVI ст. У 1551 р. став черкаським і канівським старостою великого князя литовського. На поч. 1550-х рр. збудував замок на о. Мала Хортиця для захисту від татарських набігів. Прославився хоробрістю й мужністю у боях з та­тарськими ордами.

Не отримуючи достатньої підтримки в цій боротьбі від уряду у 1558 р. перей­шов на службу до російського царя Івана IV Грозного, взяв участь у вдалому Кримському поході під проводом російського воєводи Ржевського. Однак зго­дом Росія, загрузнувши в Лівонській війні у Прибалтиці, відмовилася від активних дій проти турецько-татарської агресії. Подібна тактика не влаштовувала рішучого й хороброго Вишневецького. 1561 р. він пішов з російської служби й оселився у Черкасах, продовжуючи воювати проти Криму. Втрутився у міжусобну війну молдавського боярства. Ще не оговтавшись після важкої хвороби, ледве сидячи на коні, Вишневецький 1563 р. вирушив у свій останній похід, але був розбитий татарами, схоплений, виданий туркам і за наказом сул­тана страчений. Його підвісили за ребро на стіні султанського замку. Ця героїчна смерть оспівана в народній думі (історичній пісні) про відважного козака Байду. У наші дні версія, що в думі тій Байда—еквівалент Дмитра Вишневецького, дедалі більше поширюється серед істориків.

Січ стала військовим і політичним центром козацтва. Назва «Запорізька Січ» поширилася на все об'єднане навколо Січі козацтво.