До 1941 Р. Німеччина ще загравала з українським антирадянськими політичними силами, але потім економічні інтереси третього рейху почали домінувати і Україна просто мала стати об'єктом пограбування.

 

Червона Армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чоловік (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків.

Причини поразок радянських військ:

СРСР мав потужний воєнний потенціал і планував вести можливу війну “на ворожій території і малою кров'ю”. Причини поразок, скоріше всього, криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах сталінського режиму.

· Прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-стратегічної ситуації, переоцінка договорів з Німеччиною;

· Неукомплектованість Червоної Армії командирськими кадрами (20% було репресовано, 7% мали вищу освіту, Гітлер називав її “глиняним колосом без голови”);

· Затягування строків мобілізації, незавершеність заходів по укріпленню західного кордону;

· На початку війни Німеччина з союзниками перевищувала Радянський Союз за воєнно-економічним потенціалом;

· Незавершеність процесу переозброєння Червоної Армії

 

ЗАХОПЛЕННЯ УКРАЇНИ:

23 - 29 червня	в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початку війни.
30 червня	німці окупували Львів.
До середини липня	просунулися углиб України на 300-350 км (на північному напрямкі на 500, центральному – 600 км).
7 липня-26 вересня	Оборона Києва, в оточення потрапило понад 665 тис., Сталін не давав дозволу на відступ
5серпня–16 жовтня	Оборона Одеси
30 жовтня-4липня	Оборона Севастополя 250 днів
До грудня 1941 р.	Німецькі війська окупували майже всю Україну
30вересня-5грудня	Оборонні бої під Москвою
5-6 грудня	Розгром німців під Москвою, відкинули на 100-250 км
Початок 1942 р.	Сталін дає помилковий наказ про загальний наступ, хоча Генштаб наполягав лише на стратегічній обороні.
Травень 1942 р.	Провал наступу під Харковом, загинуло три армії, в полон потрапило 240 тис.
4 липня 1942 р.	Впав Севастополь
22 липня 1942 р.	Німці остаточно окупували всю територію України

 

 

Заходи радянського керівництва по організації відсічі:

· 22 червня створено Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним;

· 29 червня прийнято Директиву партійним і радянським організаціям по обороні і евакуації;

· 30 червня створено Державний комітет оборони на чолі з Сталіним, що об'єднав всю державну, господарську і військову владу;

· розпочато формування народного ополчення, винищувальних батальйонів, будівництво оборонних рубежів;

· розпочалася перебудова економіки на воєнний лад.

Гасло “Все для фронту, все для перемоги!” проводилося репресивними заходами, зокрема, Сталін видав наказ №270 від 16 серпня 1941 р. і №227 від 28 липня 1942 р. “Ні кроку назад”, які прирікали на загибель цілі з'єднання і армії.

 

З України з початком війни на схід було евакуйовано:

· понад 550 підприємств;

· майно радгоспів і колгоспів, в т.ч. 5 млн. голів худоби;

· Академію наук, культурно-освітні заклади;

· Понад 3,5 млн. робітників, селян і службовців.

Все, що неможливо було вивезти, підлягало знищенню.

Проведена евакуація і переведення господарства на воєнний лад у найкоротші строки стали всенародним трудовим подвигом.

По суті, на сході країни заново була створена потужна воєнна економіка.

В складі діючої армії при звільненні України буде біля 70% українців. Всього ж Україна дала фронту 6 млн. солдат.

УКРАЇНА В РОКИ ОКУПАЦІЇ

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини:

1. Буковина, Одеська та Їзмаїльська, частина Вінницької і Миколаївської областей під назвою “Трансністрія” стали румунською провінцією;

2. Галичина разом з польськими територіями ввійшла до польського генерал-губернаторства;

3. більшість території України (63,6%) ввійшла до складу Рейхскомісаріату “Україна” на чолі з Е. Кохом.

4. Прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська, Донбас) підпорядковувались військовому командуванню.

Відповідно до “теорії расової винятковості німецької нації” українці підлягали масовому знищенню.

Україна вкрилася концтаборами (180 лише великих), тюрмами, гетто (50). На окупованих територіях панував кривавий терор. В період окупації було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених. В одному тільки Києві за роки окупації було розстріляно більше людей, ніж загинуло солдат США у Другій світовій війні.

Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України:

· Вивозилося продовольство, сировина, обладнання, навіть чорноземи;

· На примусові роботи вивезено 2,4 млн. чоловік (з 2,8 млн.);

· З метою ефективної експлуатації села колгоспи були збережені.

Українці фактично перетворювалися на людей третього сорту без продовольчого постачання та медичного обслуговування.

Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив повної експлуатації багатств України і покори українського народу. Навпаки, “новий порядок” викликав рух Опору.

РУХ ОПОРУ

Радянський рух опору

Ініціювався і керувався радянським керівництвом. Відсутність досвіду, провокатори і зради призвели до значних втрат радянського підпілля на початку війни. На осінь 1941 р. в Україні було створено 23 підпільних обкоми, низку підпільних організацій. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів, однак активно діючими були лише кілька десятків. Їх діями керував Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкарем. Виникли великі партизанські з'єднання Ковпака, Сабурова, Федорова, Вершигори.

Форми партизанської боротьби:

· Диверсії на комунікаціях, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів;

· Розгром ворожих штабів;

· “рейкова війна” на залізницях;

· рейди в тил ворога.

Загальна чисельність партизан і підпільників складала за різними джерелами від 500 до 180-220 тис. чоловік. Німецьке командування володіло даними про наявність лише до 50 тис. бІйців.

Радянський партизанський рух став важливим фактором війни, майже “другим фронтом”. За підрахунками німецького командування, 10% сил вермахту на Східному фронті було кинуто на боротьбу з партизанами.

Боротьба ОУН-УПА

На початку війни ОУН співробітничала з німцями. В німецькій армії був утворений “Легіон українських націоналістів”. ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. У тиловій зоні фронту ОУН створювала міліцію для наведення порядку і місцеве самоуправління.

У Львові 30 червня 1941 р. було проголошено Акт відновлення української самостійної держави: “волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови покоління найкращих синів України”.

Українська греко-католицька церква, митрополит Андрей Шептицький підтримала заходи ОУН. Та гестапо арештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я. Стецьком, керівника ОУН С. Бандеру, проти ОУН почалися репресії.

У відповідь ОУН перейшла до боротьби з німцями і створення збройних формувань, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія на чолі з Романом Шухевичем. Територія дії УПА була поділена на три краї – Північний, Західний і Південний. Поряд з цим ОУН-УПА не припиняла антирадянської та антипольської боротьби.

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України. ОУН діяла під гаслами ”Смерть Гітлеру!”, “Смерть Сталіну!”, “Радянська влада – без більшовиків!”.

Намагаючись утвердити себе як “третю силу” УПА лише протягом жовтня-листопада 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан. Німці втратили біля 1500 солдатів і офіцерів, УПА недорахувалася 414 бійців.

Чисельність УПА за різними свідченнями сягала від 30-40 до 100 тис. бійців.

 

Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через ідеологічні суперечності між двома його течіями постійно точилася боротьба.

З приходом в Західну Україну Червоної Армії ОУН оголосила війну сталінському режимові. Для боротьби з УПА була навіть створена окрема армія НКВС. Ця боротьба тривала до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий і кровопролитний характер.