Основні напрями політики уряду П.Скоропадського

· Замість УНР була проголошена Укра­їнська держава, республіканська форма правління замінена на монархічну (гетьма­нат). Гетьман зосередив у своїх руках всю повноту влади — законодавчу, виконавчу, судову.

· Відновлено поміщицьке землеволодіння, приватну власність на фабрики, заводи, шахти. Поміщики розгорнули рух за від­шкодування завданих їм під час революції збитків.

· Налагоджено дієздатний адміністра­тивний апарат, який вдавався до репресив­них методів. Переслідувалися політичні сили лівого спрямування, заборонялися ву­личні процесії, мітинги, припинилося видан­ня ряду газет. Демократичний режим змі­нився авторитарним.

· Створювалася регулярна українська ар­мія. Уряд видав закон про загальну військову повинність. Гетьман передбачав відродити козацтво як стан українського суспільства. Але план створення армії реалізований не був.

· Успішною була діяльність уряду в куль­турній сфері: українізація шкіл, відкрит­тя нових гімназій, університетів, Україн­ської академії наук, Національного архіву та інших культурно-просвітницьких центрів.

· Влітку 1918 р. була утворена Українська автокефальна церква на чолі з митрополитом В. Липківським.

· Здійснювалася активна зовнішня полі­тика. Українську державу П.Скоропад­ського визнало ЗО країн світу, у 23 країнах вона мала своїх представників. Було укла­дено договір про добросусідські відносини з Росією.

 

Знаходячись під контролем Німеччини, уряд гетьмана не мав можливості налаго­дити стосунки з країнами Антанти і не­йтральними країнами.

Гетьманський переворот, хоч і відбувся досить спокійно, масового схвалення не дістав. Орієнтація уряду на великих землевласників, буржуазію, на німецький окупа­ційний режим позбавила його підтримки широких верств українського населення - селян, робітників, інтелігенції. Консерва­тивні ідеї, сповідувані урядом, не змогли консолідувати суспільство.

БОРОТЬБА АНТИГЕТЬМАНСЬКИХ СИЛ В УКРАЇНІ

Уряд гетьмана не визнали соціалістичні партії, селянський союз, інші політичні та громадські організації. Опозиційні до геть­манату сили об'єдналися навколо Україн­ського Національного Союзу (УНС). 13 листо­пада 1918 р. на засіданні УНС з метою орга­нізації боротьби проти гетьманського режи­му було створено опозиційний уряд - Ди­ректорію на чолі з В.Винниченком (ввійшли С.Петлюра, Ф.Швець, Ф.Андрієвський, А.Макаренко).

Петлюра Симон Васильович (1879 — 1926) — державний, полі­тичний військовий діяч, літератор, публіцист. Народився в Полтаві в сім'ї міщан козацького походження. Освіту здобув у Полтавській духовній семінарії.

Член РУП з 1900 (з 1905 - УСДРП). За участь в українському національному русі зазнавав переслідувань. До Пер­шої світової війни займався журналістикою. В 1912—1917 разом з О. Саліковським редагував журнал «Украинская жизнь». У 1916— 1917 — заступник уповноваженого «Союзу земств» на Західному фронті.

28 червня 1917 призначений Центральною Радою на по­саду генерального секретаря військових справ. 31 грудня 1917, не погоджуючись з політикою голови Генерального Секретаріату, вийшов з уряду. В січні 1918 перед загрозою більшовицького нас­тупу виїхав на Лівобережжя для створення «Українського Гайдамацького Коша Слобідської України», який відіграв головну роль у боях за Київ і придушенні більшовицького повстання в місті.

Після гетьманського перевороту очолював Всеукраїнський союз земств. Перебував в опозиції до уряду гетьмана П. Скоропадського, був заарештований. 14 жовтня 1918 виїхав до Білої Церкви, звідки керував антигетьманським виступом. Стає членом Директорії, очо­лює Армію УНР.

Після відступу військ УНР з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон став Головою Директорії (11 лютого 1919), пе­рервавши членство в УСДРП. Протягом 1919 керує боротьбою про­ти червоних і денікінських військ. У 1920 очолює війська УНР, які разом з польськими силами вступають в Україну. Внаслідок нев­дачі наступу і договору між РСФРР та Польщею виводить свої вій­ська за Збруч, де вони були інтерновані польською владою.

На еміграції перебував у Польщі, згодом (1923) у Будапешті, потім у Відні, Женеві. 25 травня 1926 був убитий в Парижі агентом НКВС Шварцбартом.

Боротьбу проти гетьманського режиму вели і більшовики.

У липні 1918 р. була утворена Комуністична партія більшовиків України - КП(б)У як складова частина Російської комуністичної партії більшо­виків - РКП(б). Українські більшовики прагнули відновити в Україні радянську владу і зберегти єдність з радянською Росією. Слід зауважити, що в КП(б)У скла­лася національно-комуністична меншість, яка виступала за незалежність радянської України. За часів гетьманату значно зрос­ли симпатії українського населення до більшовиків, які висунули гасло безкош­товної передачі землі селянам, а фабрик і заводів - робітникам.

ПАДІННЯ ГЕТЬМАНАТУ

11 листопада 1918р. закінчилася перша світо­ва війна поразкою німецько-австрійського блоку.

Почалася евакуація німецьких військ з України.

У цих умовах Раднарком Росії анулював Брестський мир з Німеччи­ною, в т.ч. і положення про визнання Ро­сією самостійності України. Тим самим ра­дянська Росія зняла з себе обов'язок не втру­чатися у внутрішні справи України.

Втративши іноземну військову підтрим­ку, гетьман переорієнтувався на Антанту і білогвардійців, сподіваючись на їх допо­могу. 14 листопада у грамоті «До всіх укра­їнських громадян» П.Скоропадський за­явив про федерацію України з небільшовицькою Росією і про ''відновлення Вели­кої Росії». Суверенність Української дер­жави скасовувалася.

У відповідь на гетьманську грамоту Ди­ректорія оголосила початок повстання про­ти гетьманського режиму. Повстанський рух охопив майже всю Україну.

28 листопада з ініціативи КП(б}У було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі спочатку з Г.П'ятаковим, а згодом - X. Раковським. На до­помогу українським більшовикам знову прийшла Росія, відкривши Український фронт. Протягом листопада-грудня 1918р. більшовикам вдалося відновити радянську владу на частині української території.

Уряд гетьмана опинився у безнадійній ситуації. 14 грудня війська Директорії за­йняли Київ. Цього ж дня П.Скоропадський зрікся влади і покинув місто.

Гетьманський уряд передав владу Директорії, яка заявила про відновлення УНР.

Доба Директорії продовжувалася з грудня 1918 р. по листопад 1920 р.

Директорія була з самого початку свого правління у стані війни з Радянською Росією.

УТВОРЕННЯ ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Як Ви пам'ятаєте, західноукраїнські землі (Східна Галичина, Закарпаття, Буко­вина) перебували в цей час у складі Австро-Угорської імперії.

У жовтні 1918р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в першій світовій війні і була охоплена революційно-визволь­ним рухом.

18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичи­ни і Буковини утворили у Львові Україн­ську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем, Своєю метою УНРада оголосила об'єднання західноукраїнських земель в одне ціле - Українську державу.

З національною Радою співпрацював Військовий комітет, створений у вересні 1918 р. офіцерами-українцями австрійської армії та представниками українських січо­вих стрільців.

 

ЛИСТОПАДОВЕ ПОВСТАННЯ

Вирішальними кроками на шляху захід­них українців до відтворення державності стали події листопада 1918р.:

· 1 листопада – з ініціативи Військово­го комітету у Львові відбувся виступ солда­тів - українців, активно підтриманий на­селенням міста

· 2 листопада- австрійський намісник передав владу УНРаді. У своєму зверненні до населення вона проголосила про створен­ня національної держави на українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну реформу, створи­ти національну армію, запровадити робітни­че законодавство, соціальне забезпечення.

· 9 листопада - сформовано західно­український уряд, який очолив Кость Левицький, а згодом - Сидір Голубович.

· 13 листопада - УНРада прийняла Закон, яким затвердила державну само­стійність Західноукраїнської Народної Ре­спубліки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину). У Законі зазначалося, що вла­да в державі належить народу.

 

Важливе історичне завдання було роз­в'язане. В Західній Україні розпочалися державотворчі процеси.

ПОЛІТИКА ЗУНР

Уряд ЗУНР не був схильний до ради­кальної зміни соціально-економічного жит­тя, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою.

· За короткий час була сформована ефек­тивна система управління. Відбулися до­вибори до Української Національної Ради - представницького і законодавчого органу. Більшість її депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях і представля­ла Українську національно-демократичну партію. Формувалася місцева адміністра­ція, правоохоронні органи.

· Президентом республіки було обра­но Є. Петрушевича.

· Проголошувалася ліквідація великого землеволодіння. Але здійснення земельної ре­форми затягувалося: розподіл землі між се­лянами передбачався після закінчення війни.

· Створювалася система народної осві­ти: шкільництво отримало державний статус, дозволялося існування приватних шкіл, національним меншинам надавалося право «на школу рідною мовою».

· Утверджувалася державність укра­їнської мови.

· Для захисту республіки була утво­рена боєздатна Українська Галицька Армія (УГА), яка досягла 100 тис. чоловік.

· Значні зусилля були спрямовані на об’єднання з УНР. Після переговорів з Дирек­торією 22 січня 1919р. в Києві проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР (зараз 22 січня відзначається як День соборності України).

 

Але Акт Злуки ре­алізовано не було - як через складне воєнне та міжна­родне становище обох республік, так і через значні супе­речності між уряда-ми ЗУНР та УНР щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Дирек­торія взяла курс на союз із Польщею, з якого ЗУНР була у стані війни, Є.Петрушевич 4 грудня 1919р. денонсував Акт Злуки.

 

У липні 1919 р. польські війська окупу­вали Східну Галичину. Уряд ЗУНР пере­їхав до Кам'янець-Подільського, а в листо­паді - емігрував до Відня. УГА перебрала­ся на територію, яку контролювала Дирек­торія і об'єдналася з армією УНР.

Наполеглива діяльність уряду ЗУНР в еміграції по вирішенню західноукраїнсько­го питання не знайшла міжнародної під­тримки. 15 березня 1923 р. конференція послів Антанти прийняла остаточне рішен­ня про приналежність Східної Галичини Польщі, припинивши, таким чином, юри­дичне існування ЗУНР.