Форми парламентського контролю За діяльністю уряду.

Різні форми парламентського контролю є у більшості країн. Вони закріплені конституцією або спеціальним законом. У деяких випадках вони традиційно склалися й можуть навіть не закріплюватися нормативним актом.

Перша форма – обговорення основних напрямів діяльності уряду (зазвичай – на першій сесії після його обрання або щорічно на першій сесії після парламентських канікул).

Друга форма – контроль за допомогою парламентських комісій і комітетів.

Третя форма – це спеціальні парламентські запити або питання.

Четверта форма – процедура інтерпеляції.

Крім того, називають п'яту форму, щоправда, вона трапляється значно рідше, – це контрольні повноваження, які здійснюють спеціальні посадові особи: ревізори, контролери, омбудсмани та ін.

Шоста форма контролю – право на оголошення вотуму довіри або вотуму недовіри за допомогою резолюції осуду.

Обговорення основних напрямів діяльності уряду, як правило, здійснюється після обрання парламенту, коли формується кабінет (це стосується парламентських республік і парламентських монархій), глава обраного уряду викладає програмні положення, основні напрями й пріоритети своєї майбутньої діяльності. У цьому випадку члени парламенту, виступаючи (критикуючи або схвалюючи ці напрями), здійснюють превентивний (запобіжний) контроль, оскільки попереджають про відповідальність у випадках невиконання

Урядове повідомлення – про основні напрями роботи уряду – може бути у вигляді промови прем'єр-міністра, це може бути спеціальна заява або послання президента парламенту.

Найпоширенішою, майже повсякденною формою контролю парламенту за діяльністю уряду є запити депутатів. Запити можуть бути адресовані окремим міністрам, прем'єр-міністрові, іноді – уряду в цілому. Порядок внесення цих запитів, порядок відповіді на них, як правило, закріплюються в регламентах палат. Запити є двох видів: письмові й усні. Усний запит – це усне звернення члена парламенту до конкретного міністра або іншої посадової особи. У парламенті Великобританії передбачена спеціальна година запитів, під час якої практично весь кабінет приходить до верхньої палати і чекає на питання від парламентаріїв.

Письмові запити найчастіше називаються письмовими не за формою звернення, а за формою відповіді. Письмовий запит допускає публікацію відповіді в спеціальних парламентських або урядових вісниках.

Інтерпеляція – це теж різновид парламентського запиту, що відрізняється від інших запитів тим, що з цього запиту можуть бути проведені дебати, після чого відповідь посадової особи може бути поставлена на голосування. І за ним може бути прийнято резолюцію або схвальну чи осудливу відповідь міністра.

Якщо результати такого голосування негативні, то за правилами й законами особа, що дала незадовільну відповідь, повинна піти у відставку. Результатом інтерпеляції може бути відставка міністра, декількох міністрів, а іноді й усього уряду. Про інтерпеляцію уряду оголошується заздалегідь (за кілька днів). У низці випадків потрібно заздалегідь зробити відомою суть інтерпеляції. Це передбачено спеціально, щоб в уряду був час підготуватися.

У країнах, де уряд відповідальний перед парламентом, є можливість більш активно й реально контролювати кабінет шляхом поставлення питання про вотум недовіри. У президентських республіках такого права немає, зате в парламентських республіках і монархіях воно час від часу застосовується. Наприклад, питання про вотум недовіри досить часто виноситься на порядок денний в Італії, Ізраїлі, траплялись такі випадки в Англії, ФРН та інших країнах.

У деяких країнах функції контролю за діяльністю уряду надані певним постійним парламентським комісіям. Наприклад, комісія бундестагу а питань оборони наділена такими контрольними правами й може заслуховувати звіти міністра оборони, інших важливих посадових осіб. Такими правами наділені парламентські комітети Сенату США. Такі особливі права мають комісії з іноземних справ ряду країн, які можуть заслуховувати звіти міністрів закордонних справ

ДОСТРОКОВЕ ПРИПИНЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПАРЛАМЕНТІВ ТА ЇХ ПАЛАТ.

Парламент припиняє свої повноваження після обрання нового складу парламенту, як тільки останній приступить до роботи (в деяких країнах після прийняття присяги депутатами).

Парламент може бути розпущений достроково. За конституціями США, Мексики, КНР, Куби не існує інституту дострокового розпуску парламенту.Дуже рідко, але в деяких країнах президент може розпускати дві палати парламенту (Італія).Як правило розпуску підлягає нижня палата та однопалатний парламент, а верхня палата припиняє свої повноваження на час розпуску нижньої палати (Польща).

Буває, хоча й рідко, що верхня палата може здійснювати свої функції при відсутності нижньої палати, і навіть в якійсь мірі заміщати її, даючи чи не даючи згоду на видання президентом тимчасових актів, які мають силу закону. Розпуск парламенту обмежений рядом умов.

Так, він не може бути розпущеним в умовах воєнного чи надзвичайного стану протягом декількох місяців, (як правило шести, у Білорусії – рік) до закінчення строку його повноважень чи після початку засідання наново обраного парламенту. Також він не може бути розпущений президентом за декілька місяців (як правило шість) до закінчення терміну його повноважень.

Обмежується і число розпусків (наприклад не більше одного в рік – в Румунії, не більше як один раз з однієї і тієї ж підстави – протягом терміну повноважень президента в Греції, Австрії, не більше двох разів протягом терміну повноважень президента Угорщини). В рідких випадках до розпуску парламенту президент повинен провести з цього приводу референдум (Єгипет).

Розпуск парламенту може здійснюватися з різних підстав:

- при вираженні недовіри уряду з ініціативи парламенту;

- при відмові у довірі, коли це питання ставиться урядом;

- якщо парламент не може сформувати уряд в певний термін (21 день в Польщі) чи почати пленарні засідання (30 днів в Україні);

- якщо парламент не приймає бюджет протягом певного строку (3 місяці – Польща);

- якщо неодноразово позбавляє довіри уряд протягом певного строку (в Угорщині – 4 рази протягом року);

- якщо парламент не здатний прийняти рішення (Чехія);

- якщо парламент не висловив довіри уряду, який він же і сформував;

- якщо парламент неодноразово відхиляє кандидатуру прем’єр-міністра, запропоновану президентом (двічі – в Білорусії, чотири рази - Швеція).

В перелічених випадках глава держави вправі, але не зобов’язаний розпустити парламент, може відправити у відставку уряд чи при не затвердженні бюджету ввести в дію бюджет минулого року.

В дуалістичних монархіях чи напівпрезидентських республіках глава держави, розпускаючи парламент діє за власною ініціативою, а в парламентських республіках відповідна вказівка може походити і від уряду.

СУТНІСТЬ ВІЛЬНОГО ТА ІМПЕРАТИВНОГО ДЕПУТАТСЬКОГО МАНДАТУ. ВІДКЛИКАННЯ ДЕПУТАТА (ПРЕДСТАВНИКА): ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ (НАВЕСТИ ПРИКЛАДИ).

Принцип вільного мандата полягає в тому, що парламентарій юридично не зв’язаний дорученнями виборців і діє в парламенті відповідно із своїми уявленнями. У виборців немає права відкликати депутат як такого, що не оправдав їх довіру.

Депутати вважаються представниками всього народу, тому не можуть бути відкликані виборцями певного округу.

Ст.67 Конституції Італії, ст.27 Конституції Франції: мандат депутатів вільний і немає імперативного характеру.

На практиці депутат, який володіє вільним мандатом є залежним від партії, яка підтримує його на виборах, і від тих організацій та осіб, які фінансували його виборчу кампанію та надали іншого роду підтримку.

Принцип імперативного мандата включає в себе сукупність трьох елементів: 1) обов’язковість наказів виборців для депутата; 2) обов’язкова звітність депутата; 3) право його відкликання виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує їх накази та доручення.

В сучасних державах поєднуються принципи імперативного та вільного мандата. Як правило на загальнодержавному рівні застосовується вільний мандат, а на місцевому рівні, де депутат більш тісно пов’язаний із виборцями, - імперативний мандат.

Наприклад, депутати японського парламенту володіють вільним мандатом, але можуть бути виключені із складу палати резолюцією більшості присутніх членів палати. А на місцевому рівні депутати можуть бути відкликані достроково на вимогу однієї третьої виборців більшістю голосів.