Конституційно-правовий звичай як джерело конституційного права

Конституційні звичаї є різновидом правових звичаїв, вони набули поширення насамперед в англомовних країнах, а також у країнах, що сприйняли основи англосаксонської (англо-американської) правової системи. Найбільш їх застосовують у своєї діяльності парламенти Великобританії та Нової Зеландії, де немає кодифікованих конституцій. Наприклад, у Великобританії звичаї у сфері взаємовідносин вищих органів державної влади, отримали найменування конституційні угоди або конвенційні норми.

Конституційні звичаї, як правило, мають не політичний, а церемоніальний характер. Наприклад, за звичаєм лорд-канцлер Палати Лордів Великобританії під час засідань сидить на мішку з вовною. Такий порядок ніде письмово не закріплено, він спирається на консенсус (згоду) її учасників. Так, у багатьох конституціях та інших юридичних джерелах не міститься положення про те, що уряд формується лідером політичної партії або партійною коаліцією, яка перемогла на парламентських виборах. Однак цього звичаю майже завжди дотримуються в парламентарних країнах в умовах демократичного політичного режиму. Звичаями також регулюється порядок здійснення прерогатив конституційного монарха, законодавчої процедури тощо.

Особливістю цього виду джерел конституційного права є те, що норми, які випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді в разі їх порушення. Вони дотримуються лише в силу традиції і лише доти, доки всі учасники конституційних відносин згодні з таким станом справ.У мусульманських (Афганістан, Іран, Саудівська Аравія, Сирія, Судан, Пакістан) та деяких інших країнах (Ізраїль) джерелами конституційного права є релігійні норми, що зафіксовані в положеннях священних книг (Коран, Тора, Талмуд) і які заміняють конституцію або навпаки сприймаються як загальнообов'язкові і вважаються вищими за закони, прийняті парламентом. Релігійні норми зазвичай виникають поза державою, але держава санкціонує їх в якості юридичних норм. Так, у конституціях Арабської Республіки Єгипет 1971 р., Сирійської Арабської Республіки 1973 р., Ісламської Республіки Пакистан 1973 р., Республіки Іран 1979 р. шаріат визначений джерелом законодавства. Наприклад, у ст. 3 Конституції Сирійської Арабської Республіки 1973 р. проголошено, що "мусульманське право є основним джерелом законодавства".

8 .ВИДИ КОНСТИТУЦІЙ ЗА ФОРМОЮ ЗОВНІШНЬОГО ВИРАЗУ (НАВЕСТИ ПО 3 ПРИКЛАДИ КОЖНОГО ВИДУ).

а) кодифіковані (писані) - це конституції, які викладені у вигляді одного нормативно-правового акта. У цілому конституційна доктрина вимагає кодифікованої конституції (Україна, Росія, Польща);

б) некодифіковані {неписані) - це конституції, які складаються із багатьох нормативно-правових актів, що приймаються в різні роки, а інколи навіть століття. Сьогодні не мають кодифікованої конституції Австралія, Нова Зеландія, Великобританія та Швеція та інші. Наприклад, неписану Конституцію Великобританії становлять: Велика Хартія вольностей, Петиція про права, Білль про права, Акт про престолонаслідування, Закони про парламент, Закон про расові відносини. У Великобританії поряд з кількома біллями конституційного характеру (статутне право) і конституційних договорів у текст конституції включаються такі джерела, як прецеденти (прецедентне право), що базується на загальних принципах справедливості.

9. ВИДИ КОНСТИТУЦІЙ ЗА СПОСОБОМ ВНЕСЕННЯ ЗМІН (НАВЕСТИ ПРИКЛАДИ). ВИДИ КОНСТИТУЦІЙ ЗА СПОСОБОМ ЇХ ПРИЙНЯТТЯ (НАВЕСТИ ПРИКЛАДИ).

За порядком внесення змін:

а) гнучкі - зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані конституції (Великобританія, Швеція);

б) жорсткі - зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону. До розряду жорстких належать кодифіковані конституції, наприклад, Конституція США 1787 р., Конституція Японії 1947 р.;

в) напівжорсткі - передбачають ускладнений порядок прийняття змін до конституції за умови зміни "посилених" статей. До них належать Конституція Іспанії 1978 р., Конституція Казахстану 1995 р., Пакистану1973р.

За способом прийняття:

а) откройовані - даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Откроювання - це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо встановлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, (Непал)

б) народні - прийняті відповідними суб'єктами, а саме:

* парламентом (Конституція Чехії 1992 р.);

* установчими зборами (Конституція США 1878 р.);

* на референдумі безпосередньо народом (Гамбії, Сенегал, Росія).

10. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ІНСТИТУТУ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ.

Під конституційним контролем треба розуміти будь-яку фор­му перевірки на відповідність конституції, тобто несуперечливість їй актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єд­нань, які виконують публічні функції або беруть участь у здійс­ненні публічної влади.

Конституції деяких зарубіжних країн відносять конституцій­ний контроль до судової влади незалежно від того, здійснюють його загальні суди чи спеціальні органи конституційного контро­лю (РФ, Нім.).

У конституціях бага­тьох інших зарубіжних держав конституційний контроль тексту­ально виділяється у самостійний інститут, який не належить до судової влади (Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Фран­ція, Іспанія та ін.). Це зумовлено тим, що функції органів консти­туційного контролю мають певну специфіку. Згадані органи не можна вважати просто органами правосуддя. Це підтверджуєть­ся, зокрема, тим, що органи конституційної юстиції мають повно­важення розглядати так звані юрисдикційні справи, наприклад, у спорах про компетенції між вищими органами держави. Такі спо­ри часто набувають політичного характеру.

Проте у сучасному вигляді доктрина конституційного конт­ролю вперше була сформульована й застосована Верховним Су­дом США. Хоча Конституція США не наділила Верховний Суд правом установлення відповідності законів Конгресу до Консти­туції, Верховний Суд ще у 1803 р. оголосив, що федеральна Кон­ституція - вищий закон країни, і будь-який закон Конгресу, який суперечить Конституції, може бути визнаний судом як неконсти­туційний.

11. АНГЛОСАКСОНСЬКА МОДЕЛЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ (НАВЕСТИ 3 ПРИКЛАДИ).

У зарубіжних країнах розрізняють два різновиди судового конституційно­го контролю, які умовно називаються американським та євро­пейським.

За американською системою, поширеною в основному в краї­нах англосаксонського права, конституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції. Особливістю цього конституційного контролю є те, що при розгляді судом справи будь-яка із сторін може заявити про неконституційність застосо­вуваного закону. У цьому разі справа направляється до Верхов­ного Суду, рішення якого стає обов'язковим для всіх судів. За­кон, визнаний Верховним Судом як неконституційний, формаль­но продовжує діяти, але не застосовується судами, тобто втрачає судовий захист і, власне, юридичну силу.

У деяких заруб кр (США, Аргентині, Японії, Нор­вегії) конституційність законів має право перевіряти будь-який суд, а в інших це може здійснювати тільки Верховний Суд після розгляду конкретної справи нижчими судами (наприклад, в Ав­стралії, Індії, на Мальті).

Америк система констит контролю зумовлена особл існування у США та інших країнах так званого загального, прецедентного права, коли рішення судів є джерелом права.

У зарубіжних країнах виділяють дві основні моделі судових систем: англо-американську (англосаксонську), романо-германську (європейську континентальну).

Для англосаксонської моделі характерною є наявність систе­ми судів, які розглядають усі основні види загальних судових справ. Вони здійснюють кримінальне, цивільне, адміністративне судочинство, а в деяких країнах ще й судовий конституційний контроль (Японія, США, Нідерланди). Хоча ця модель має заг характер, вона не виключає ств у країні окремих спеціаліз органів, наприклад, ювенільних судів (судів у справах неповнолітніх), патентних, митних, подат­кових та інших судів. До так званих квазісудових органів належ передбачені де­якими констит особливі органи, які виріш пит про відповідальність глави держ, міністрів та інших посадових осіб.

Система загальних судів має багатоступінчасту, ієрархічну структуру, покликану гарантувати судову діяльність від помилок, забез всебічне дослідж як фактичних так і правових аспектів у справах, що розгляд судом, і однакове застосування правових норм на всій території держави. Різновид англосаксонської судової системи існує у деяких дер­жавах із федеративним устроєм, наприклад, у США, Мексиці. Тут паралельно функціонують федеральна судова система і система судів кожного штату. Особливістю судової системи, наприклад, США є її ду­алізм, оскільки на території кожного штату діють і суди даного штату, і федеральні суди.

Автори Конституції США, пе­редбачили федеральну судову систему, яка застосовує федераль­не законодавство. Спеціально і досить складно було відрегульо­вано взаємозв'язок двох систем, у результаті кожна з них зберігає відносну автономію у юрисдикції, при цьому в окремих справах Верховний Суд США визнаний вищим органом усієї нац системи. Очолює всю судову систему країни Верховний суд США.

Федеральний устрій не обов'язково перед­бачає обов'язкове існування двох судових систем - федеральної і суб'єктів федерації. В Австрії, Німеччині, також федеративних державах, суди земель і федеральні суди утворюють єдину цент­ралізовану систему.

Для англосаксонської моделі характерним є широке викорис­тання судового прецеденту, що дещо ілімінує роль законодавця.