Правове регулювання та особливості пропорційної виборчої системи.

Більш прогресивною та демократичною є пропорційна систе­ма. Вона застосовується під час формування парламентів у бага­тьох країнах: Португалії, Фінляндії, Швейцарії, Швеції, Італії, Австралії, Австрії, Норвегії, Бельгії, Болгарії та ін.

За цією системою мандати по кожному виборчому округу роз­поділяються відповідно (пропорційно) до кількості голосів, пода­них за кожний список. Вибори, що проводяться за пропорційною системою, є суто партійними. Кожна партія висуває свій список кандидатів на виборні посади. Виборець голосує за список своєї партії цілком, хоча у деяких випадках йому надається можливість виявити своє ставлення до кандидатів у самому списку. За про­порційною системою передбачається створення великих округів, від кожного з яких обираються кілька депутатів. Що більші окру­ги, то виразніше виявляються переваги пропорціоналізму.\

46. ОСОБЛИВОСТІ МАЖОРИТАРНО-ПРОПОРЦІЙНОЇ (ЗМІШАНОЇ) ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ.

Змішана виборча система (Комбінована виборча система, Пропорційно-мажоритарна виборча система) — виборча система, за якої частина кандидатів представницького органу (переважно половина) обирається за мажоритарною виборчою системою, а інша частина - за пропорційною виборчою системою. Такий тип виборчої системи діє в Україні, Німеччині, Польщі, Литві, Росії. В Австралії палата представників формується за мажоритарним принципом, а сенат – за пропорційним. Вона діє у майже 20 державах світу, особливо тих, де триває пошук найефективніших виборчих систем відповідно до національних та інших особливостей. Пропорції сполучення мажоритарного та пропорційного компонента при цьому може бути різними: врівноваженими — 50/50 (Росія донедавна, Україна) або з домінуванням одного з компонентів — 3/2 (Японія, Мексика).

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні й пропорційного голосування, є такі мішані системи:

Система з єдиним голосом, що не допускає його передачі. Суть її у тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії (Японія, Китай, інші держави);

Обмежене голосування передбачає обрання виборцями кількох кандидатів з одного бюлетеня, проте їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

Кумулятивне голосування. Суть його у тому, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі. Виборець може їх розподілити між усіма кандидатами, а може віддати свої голоси лише за одного з кандидатів.

Ще одним різновидом виборчих систем є змішані системи, яким властиві елементи мажоритаризму і пропорціоналізму. Характерним прикладом змішаної системи є виборча система, встановлена законодавством ФРН. Половина депутатів нижньої палати парламенту тут обирається в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості, інша половина обирається за пропорційною системою на основі партійних списків, висунутих у землях — суб'єктах федерації. Відповідно кожному виборцю надається два бюлетені. Один подається за конкретного кандидата, другий — за список політичної партії.

Трапляються формальні сполучення мажоритаризму і пропорціоналізму. Наприклад, в Австралії нижня палата парламенту обирається за мажоритарною системою абсолютної більшості, а верхня — на Основі пропорційного представництва. Змішані виборчі системи поширені В зарубіжних країнах.

47. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ. ЮРИДИЧНІ ФОРМИ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ (НАВЕСТИ ПРИКЛАДИ КОЖНОЇ ФОРМИ).

Глава держави – це посадова особа або державний орган, який займає одне з вищих місць в системі державних інститутів влади

Глава держави є: 1) символом єдності нації та держави 2) гарантом територіальної цілісності, безпеки держави, громадянської свободи 3) верховним представником держави у внутрішньополітичному житті та у сфері міжнародних відносин

Юридична форма глави держави: монарх владарює безстроково, отримує владу і титул за спадком (Великобританія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Швеція та ін.) президент владарює внаслідок прямої або опосередкованої народної довіри та відповідальна перед народом (Бразилія, Італія, Португалія, США, Франція та ін.)

Главою держави можуть також бути: колегіальний орган Зазвичай обраний парламентом на встановлений термін, при цьому окремі функції глави держави (напр., прийняття вірчих грамот) передаються голові колегіального органу (напр., Куба) узурпатор Особа, що владарює без правових підстав, не маючи ні царського походження, ні мандата вибор- ців, або узурпувавши владу відмовляється залиши- ти свою посаду по закінченню відповідного строку (Адольф Гітлер в Німеччині, “чорні полковни- ки” в Греції 1967р., Піночет в Чілі в 1973р. та ін.)

 

48. ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ(НАВЕСТИ ПРИКЛАДИ).

Представницькі функції глави держави: 1) Уособлює основні права та обов’язки держави; 2) Виступає з офіційними зверненнями до парламенту та нації; 3) Офіційно представляє державу у зовнішніх відносинах і не потребує спеціального на те уповноваження

Повноваження глави держави у галузі державного управління: 1) У парламентських республіках і монархіях глава держави призначає уряд, який потребує довіри парламенту 2) У президентських республіках глава держави є одноособовим носієм виконавчої влади, призначає та звільняє членів уряду 3) Має право прийняття остаточного рішення у сфері державного управління 4) Від свого імені приймає акти виконавчої влади 5) Керує адміністративним апаратом та Збройними силами

Зовнішньополітичні повноваження глави держави незалежно від форми правління: 1) Здійснює верховне представництво країни у міжнародних відносинах 2) Призначає керівника відомства закордонних справ та дипломатичних представників держави за кордоном 3) Дає вказівки про підготовку та проведення переговорів, бере участь у найбільш важливих із них і підписує міжнародно-правові акти 4) Оголошує війну та заключає мир

Зовнішньополітичні повноваження глави держави в залежності від форми правління:1) У державах з парламентарними формами правління повноваження глави держави фактично здійснюються урядом та його керівником 2) У президентських республіках глава держави домінує в сфері керівництва та управління зовнішніми справами 3) У республіках із змішаною формою правління, залежно від розкладу політичних сил можливе як одноосібне керівництво, так і розподіл повноважень між главою держави та главою уряду

Повноваження глави держави у сфері законодавчої діяльності: 1) У президентських республіках глава держави формально не втручається у внутрішню діяльність парламенту. Має право вето на законопроекти вотовані парламентом та право на прийняття власних нормативних актів 2) У парламентських монархіях і республіках, як правило, глава держави формально має право відкриття та закриття парламентських сесій, інколи – право дострокового розпуску парламенту (палати) тапризна- чення позачергових виборів (Великобританія, Швеція, Японія та ін.) 3) У змішаних республіках глава держави має право дострокового розпуску парламенту (Нижньої палати), скликання надзвичайних сесій, повернення законопроекту для повторного обговорення, право законодавчої ініціативи

Повноваження глави держави у судовій сфері: 1) Призначає суддів загальних та вищих судів 2) Головує або призначає свого представника у вищих конституційних установах 3) Здійснює помилування

Залежно від місця у системі розподілу влади глава держави може: 1) Бути носієм (главою) виконавчої влади (США) 2) Одночасно бути главою законодавчої, виконавчої (Індія), судової, а інколи і релігійної влади (Саудівська Аравія) 3) Не очолювати жодну із гілок влади, мати свій особливий статус – бути арбітром між гілками влади (політичними силами) (ФРН) 4) Бути символом влади та держави, не маючи реальних повноважень (сучасні монархії, напр., Великобританія)

49. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА ВЕТО ГЛАВ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ.

До найважливіших повноважень глав держав у сфері здійснення законодавчої влади слід віднести право вето. Вето на закон є більш активним вторгненням у законодавчий процес. Застосування главою держави процедури вето потребує повторного проходження закону у парламенті, хоча звичайно у дещо спрощеному порядку. Остаточне рішення приймається за результатами голосування на основі кваліфікованої більшості голосів. За цим вето глави держави вважається подоланим.

Право вето глави держави має свої витоки в практиці владних стосунків часів феодалізму, І в наші дні конституції більшості парламентарних монархій прямо встановлюють або припускають його використання (Великобританія, Данія, Люксембург, Нідерланди та Норвегія). Звичайно це вето має абсолютний характер, і у випадку його застосування закон був би, по суті, скасований. Але на практиці від такого повноваження монарха відмовились, що підтверджує природу відповідної форми державного правління. До того ж рішення глави держави про використання права вето тут підлягає контрасигнуванню урядом. Тим самим теоретично виникає парадоксальна ситуація: уряд, який спирається на парламентську більшість і в основному ініціює законотворчість, наділяється засобом стримування її. На думку одних дослідників, право вето монарха є конституційною фікцією, інші ж вважають його своєрідною резервною зброєю правлячих кіл.

Найбільшою мірою практика відкладального вето притаманна президентським республікам. Тут право глави держави накласти вето на закон розглядається як один з механізмів, що забезпечує взаємодію президента і парламенту на принципах жорсткого поділу влад. Уперше таке вето було визнане в Конституції США. Характерно, що здійснення відповідного права регламентується у статті, де йдеться про організацію і діяльність органу законодавчої влади.

Право вето визнане і за конституціями ряду країн із змішаною республіканською формою правління (Білорусь, Киргизстан, Польща, Португалія і Росія). Прийняті повторно на основі кваліфікованої більшості закони президенти зобов'язані підписати і обнародувати.

50. ІНСТИТУТ КОНТРАСИГНАЦІЇ (НАВЕСТИ ПРИКЛАДИ).

Державне право зарубіжних країн наділило главу держави властивістю безвідповідальності за його діяльність. Монарх не несе парламентської (тобто політичної) відповідальності за свої дії довічно, президент — на строк свого обрання. У парламентарних монархіях і парламентарних республіках це обґрунтовується тим, що глава держави діє за порадами своїх міністрів, які й несуть відповідальність за них — інститут контрасигнатури. Будь-який акт, що виходить від глави держави, набуває юридичної сили тільки тоді, коли він одержує скріпу (підпис — контрасигнатуру) відповідного міністра, до ведення якого цей акт належить. Без підпису міністра або прем'єр-міністра акт глави держави недійсний. Таким чином, жоден акт глави держави не набуває юридичної сили, якщо він не відповідатиме волі уряду. Дане становище є правовою основою для концентрації виконавчо-розпорядчої влади в руках уряду парламентарних держав. Інститут контрасигнатури закріплюється і в напівпрезидентській республіці, класичним прикладом чого є Франція (ст. 19 Конституції Франції).

У деяких постсоціалістичних країнах також пішли шляхом введення в практику конституційно-правових відносин контрасигнатури актів глави держави. У ст. 102 (2) Конституції Республіки Болгарія говориться, що акти, які підписує президент, "підписує також голова Ради Міністрів або відповідний міністр".

В усіх державах із змішаною республіканською і парламентарними формами правління, крім тих, що утворилися на терені колишнього СРСР, важливим засобом забезпечення главою держави своєї компетенції є контрасигнування — скріплення підписом глави уряду та (або) окремого міністра рішення, прийнятого главою держави. Без такого підпису рішення не дійсне. У різних країнах сфера застосування інституту контрасигнування різна. В країнах з парламентарними формами правління контрасигнуються всі або майже всі акти президента (монарха), включаючи рішення про призначення глави і членів уряду, про промульгацію закону, про повернення закону на повторний розгляд у парламент і про розпуск парламенту.

Інститут контрасигнування, використовуваний у таких формах і обсязі, не позбавлений суперечностей. Найбільше запитань виникає з приводу вимоги скріплення підписом глави уряду рішення глави держави про його ж призначення. Особливо це стосується ситуації, коли глава уряду контрасигнує акт про своє призначення ще до прийняття присяги або до інших дій, які б свідчили про офіційне займання посади. Підпис відповідної особи під актом про її призначення є по суті підтвердженням прийняття цього призначення. Тому цілком виправданою є практика тих країн, де акт про призначення глави уряду контрасигнується головою палати парламенту, перед якою уряд несе політичну відповідальність (Іспанія).

У країнах, де глава держави наділений більш широкими і реальними повноваженнями, сфера застосування інституту контрасигнування обмежена. Так, у Франції не потребують контрасигнування рішення президента про призначення прем'єр-міністра, про референдум, про розпуск нижньої палати, про заходи надзвичайного характеру (надзвичайний стан), про призначення членів органу конституційного контролю — конституційної ради та передання на її розгляд законопроектів тощо. У Польщі не контрасигнують рішення президента про утворення уряду і призначення його глави, про скликання засідань уряду і прийняття його відставки, про реалізацію права законодавчої ініціативи, про розпуск нижньої палати парламенту тощо.

51. МОНАРХ: ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ (НАВЕСТИ НЕ МЕНШЕ 5 ПРИКЛАДІВ).

Монарх – глава держави при монархічній формі правління

Статус глави держави – монарха в абсолютній (Бруней, Катар, Оман, Саудівська Аравія) та дуалістичній (Йорданія, Ліхтенштейн, Марокко) монархії. 1) Визначає внутрішню та зовнішню політику держави; 2) Реально здійснює повноваження по керівництву та управлінню країною; 3) Влада фактично немає правових обмежень; 4) Формально його повноваження можуть бути обмежені конституцією, а законодавча влада поділена з парламентом (дуалізм); 5) Призначає і заміщує уряд; 6) Контролює формування та діяльність парламенту; 7) Має право розпуску парламенту або однієї із його палат; 8) Має право відкладного або абсолютного вето; 9) Є головнокомандуючим Збройних сил

Статус глави держави – монарха в парламентарних монархіях (Австралія, Великобританія, Бельгія, Голландія, Данія, Іспанія, Канада, Нідерланди, Швеція) 1) Утримується за рахунок державного бюджету; 2) Має ряд привілеїв, пільг; 3) Призначає уряд, який потребує довіри парламенту (або Ниж- ньої палати); 4)Правом вето зазвичай не наділений; 5)Виконує функції державного нотаріуса, скріплює своїм підписом усі важливі державні акти; 6) Усі акти глави держави потребують контрасигнації (скріплення); 7)Не несе юридичної або політичної відповідальності за свої дії; 8) Представляє державу в міжнародних відносинах; 9) Не наділений реальними повноваженнями по управлінню державою

Особливістю конституційного статусу монарха є наслідування його влади представниками правлячої династії. Порядок престолонаслідування, як правило, визначається конституціями. В розвинутих країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийняті такі системи престолонаслідування: салічна (Бельгія, Норвегія, Японія), кастильська ( Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція), австрійська (Нідерланди), шведська, арабська.

За салічною системою наслідування престолу здійснюється тільки чоловіками за правом первородства. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоч визнає право наслідування престолу і за жінками. Австрійська ж система зумовлює наявність такого права у жінок лише в тому випадку, коли відсутні законні претенденти на престол чоловічої статі.

52. ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕЗИДЕНТА В ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ (НАВЕСТИ НЕ МЕНШЕ 5 ПРИКЛАДІВ).

На відміну від монарха, главу держави в республіці — президента — обирають. порядок обрання президента залежить від прийнятої форми державного правління.

Конституційно-правовий статус глави держави залежить від форми правління і характеру політичного режиму в тій чи іншій державі.

Глава держави може очолювати виконавчу владу (США, Єгипет), бути частиною представницького органу (Великобританія, Індія) та не належати до жодної із гілок влади (Німеччина, Італія).

Глава держави може бути символом державності (Японія), владним арбітром по відношенню до інших інститутів держави (Франція) та одноособовим повновладним главою (Оман, Саудівська Аравія).

Президент не може суміщати посади і мандати, брати участь в керівництві акціонерних компаній, набувати державне майно. В деяких країнах на період президентства він припиняє своє членство у політичній партії.

Часто президент може покидати країну лише з дозволу парламенту.

резидент як правило користується недоторканістю, його не можна притягнути до адміністративної відповідальності, кримінальне покарання можливе тільки після процедури імпічменту. В багатьох раїнах до президента може бути пред’явлений цивільний позов, а також цивільні позови до держави можуть бути звернені до Президента як до представника держави. Президент несе відповідальність за вчинення таких дій як державна зрада, хабарництво та за інші тяжкі злочини.

Кримінальна відповідальність наступає лише після усунення президента з поста, при чому передбачена спеціальна процедура такого усунення.

Наприклад, в США обвинувальне рішення приймає нижня палата, а судить президента, тобто приймає рішення про усунення його з посади – Сенат.

В деяких країнах процедура імпічменту ускладнена, в ній беруть участь верховні суди, які дають свої висновки (Казахстан), рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту.

Наприклад, в Словаків президент може бути усунутий з посади парламентом за дії, направлені проти демократичного устрою, цілісності держави більшістю у три п’ятих голосів. В Румунії. Азербайджані таке рішення приймається більшістю парламенту, але виноситься на референдум, яким приймається остаточне рішення.

В Австрії та Ісландії президент може бути відкликаний з посади виборцями, (але така процедура не застосовувалась жодного разу).

В Франції та Польщі парламент приймає рішення про обвинувачення, а судить президента особливий суд.

Президент має такі повноваження:

1. Повноваження з представництва держави зовні і всередині країни.

2. Повноваження щодо парламенту і здійснення ним законодавчоївлади.

3. Повноваження щодо формування інших вищих органів держави.

4. У сфері нормотворчої діяльності президент видає нормативні акти (укази, декрети, декрет-закони), скасовує акти органів виконавчої влади.

5. Повноваження але розпорядженням збройними силами.

6. Повноваження щодо врегулювання надзвичайних ситуацій

7. Як найвища посадова особа презид призн держ службовців певних рангів.

8. Повноваження у сфері правового статусу особистості.

Президент є гарантом конституції, прав і свобод громадян.