Класифікація форм правління сучасних держав.

Загальноісторичні види державного правління:

- монархія — вища державна влада здійснюється однією особою і, зазвичай, передається за спадком;

- республіка — вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк.

Види форм правління сучасних держав:

А) Республіка, яка м.б.:

- президентська республіка — глава держави (президент) одноособове або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким, як правило, керує сам (СІЛА, Аргентина, Мексика, Венесуела, Індонезія, Іран, Ірак, Швейцарія);

- парламентська республіка — глави держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН);

Змішана республіка

- напівпрезидентська або президентсько-парламентська республіка — глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), котрий підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція, Австрія, Польща, Румунія);

Б). Монархія, яка м.б.2 видів: абсолютна іконституційна.

Абсолютна монархія (самодержавство) ґрунтується на зосередженні всієї державної влади в руках одного монарха (Саудівська Аравія,Оман). Для цього виду монархії характерна відсутність будь-якихпредставницькихустанов у державі.

Конституційна монархія існує у двох видах:

1) дуалістична конституційна монархія;

2)парламентарна конституційна монархія.

— парламентська монархія- глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний (Англія, Данія, Швеція, Японія Нідерланди, Бельгія);

- дуалістична монархія — глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра. (Кувейт, Йорданія, Непал, Свазіленд)

Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламенту.

Розбіжності між двома основними формами правління, що властиві зарубіжним країнам, монархією і республікою - визначаються тим, хто стоїть на чолі держави, - монархом або президентом.

МОНАРХІЯ ЯК ФОРМА ПРАВЛІННЯ: СУТНІСНІ ОЗНАКИ, РІЗНОВИДИ (НАВЕСТИ 5 ПРИКЛАДІВ СУЧАСНИХ МОНАРХІЙ).

- монархія — вища державна влада здійснюється однією особою і, зазвичай, передається за спадком;

Монархія, яка м.б.2 видів: абсолютна іконституційна.

Абсолютна монархія (самодержавство) ґрунтується на зосередженні всієї державної влади в руках одного монарха (Саудівська Аравія,Оман). Для цього виду монархії характерна відсутність будь-якихпредставницькихустанов у державі.

Конституційна монархія існує у двох видах:

1) дуалістична конституційна монархія;

2)парламентарна конституційна монархія.

— парламентська монархія- глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний (Англія, Данія);

- дуалістична монархія — глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра. (Кувейт, Йорданія, Непал, Свазіленд)

Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламенту.

Розбіжності між двома основними формами правління, що властиві зарубіжним країнам, монархією і республікою - визначаються тим, хто стоїть на чолі держави, - монархом або президентом.

ПАРЛАМЕНТСЬКА МОНАРХІЯ: ХАРАКТЕРНІ РИСИ (НАВЕСТИ 5 ПРИКЛАДІВ).

Монархія — вища державна влада здійснюється однією особою і, зазвичай, передається за спадком;

Парламентська монархія-глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний (Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Канаді, на Мальті, у Монако, Нідерландах, Норвегії, Швеції, Японії та в деяких інших державах. Основним положенням є поділ на законодавчу і виконавчу влади.

Глава держави має спадкоємний титул, уряд формується парламентською більшістю і має довіру парламенту (нижньої палати). Особливого значення набув інститут парламентської відповідальності уряду перед парламентом. Спочатку він означав кримінальну відповідальність за посадові злочини. Це була особлива судова процедура (імпічмент), яка здійснювалася парламентом. Подібні положення про кримінальну відповідальність міністрів збереглися і в чинних конституціях Бельгії, Данії, Норвегії, Іспанії.

Влада монарха не вважається похідною від будь-якої іншої влади чи виборного корпусу. Монарх, на відміну від президента, має спадкоємний титул, а також наділений зовнішніми атрибутами влади - трон, мантія, корона тощо. Монарх як глава держави, на відміну від президента, не несе відповідальності за свої дії. Усунути його з посади практично неможливо, однак історична практика знає випадки «добровільного» зречення престолу.У кожній окремій країні парламентна монархія має свої особливості, характерні риси, які стосуються повноважень монарха, порядку формування уряду, розстановки політичних сил у парламенті тощо. Звернемося до деяких конкретних прикладів.

На утримання монарха і його двору, а також наступника престолу парламенти виділяють кошти за цивільним листом на весь час царювання. Крім того, вони визначають замки та інші володіння і власність, яка передається у власність монархові. Монархові належить право розпуску нижньої палати парламенту. Однак це можливо, якщо ініціатива про розпуск парламенту виходить від уряду. Незважаючи на те, що монарх не має змоги самостійно приймати рішення з державних справ, він все-таки відчутно впливає на цей процес. У деяких державах, що входять до Співдружності націй, у тому числі Канаді, Новій Зеландії та Австралії, формально також зберігається монархічна форма правління, яка набула особливої форми міждержавних відносин. У цих країнах функції глави держави здійснює від імені британського монарха генерал-губернатор -посадова особа, яка призначається британським монархом на про-позицію уряду відповідних країн.

24. ДУАЛІСТИЧНА МОНАРХІЯ

- дуалістична монархія — глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра. (Кувейт, Йорданія, Непал, Свазіленд)

Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламенту. На цей час у класичному варіанті дуалістична монархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характерними для форми правління Кувейту, Катару, ОАЕ, Бахрейну, Марокко. За такою формою правління монарх юридично і фактично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе відповідальність тільки перед ним. Парламент, наділений законодавчими повноваженнями, ніяк не впливає ні на формування уряду, ні на його склад або діяльність. Парламентської відповідальності уряду не існує. Законодавчі повноваження парламенту істотно обмежені монархом. Він реально має право вето, право розпуску парламенту, право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону. У Катарі, наприклад, емір видає закони після подання рекомендацій Консультативною радою і здійснює виконавчу владу через сприяння Ради Міністрів. Емір очолює уряд. Він призначає міністрів і звільняє їх. Усі міністри несуть колективну та індивідуальну відповідальність перед еміром. Консультативна рада «створюється, щоб висловлювати свою думку еміру і Раді Міністрів, допомагати їм виконувати свої обов'язки» і «висловлює думку у вигляді рекомендацій». Консультативна рада обов'язково бере участь у законодавчому процесі шляхом обговорення всіх урядових законопроектів і закону про бюджет. Хоча міністри несуть відповідальність лише перед еміром, Консультативна рада наділена правом вимагати від Ради Міністрів пояснень з питань законодавства і політики. Однак, з іншого боку, рекомендації Консультативної ради не мають обов'язкової юридичної сили і враховуються главою держави далеко не завжди. Якщо бути зовсім точним, то таку форму монархії можна охарактеризувати як проміжну між абсолютною і дуалістичною монархіями.

Президентські і напівпрезидентські республіки поширені в країнах Америки, Африки; парламентські республіки і парламентські монархії — в країнах Європи; дуалістичні монархії — в деяких країнах Африки, Близького Сходу.

Радянські держави, які були здебільшого парламентськими республіками, трансформуються тепер у республіки напівпрезидентські (зокрема, Україна) або ж президентські (Росія).

Розбіжності між двома основними формами правління, що властиві зарубіжним країнам, монархією і республікою - визначаються тим, хто стоїть на чолі держави, - монархом або президентом.

ПРЕСТОЛОНАСЛІДУВАННЯ.

Розрізняють 3 види спадкоємства:

- За обранням

- За призначенням попередника

- За законом

Система виборчої монархії діяла в Священній Римській імперії німецької нації, Польщі, Угорщині. Призначення собі наступника практикувалося римськими та візантійськими імператорами; згідно з виданим Петром I Указу про престолонаслідування від 1722 року російський імператор сам призначав собі спадкоємця, будучи формально нічим не обмежений у своєму виборі

Нині монарха обирають (з князів штатів) у Малайзії й (із членів королівського дому) у Камбоджі; виборною монархією на чолі з Папою Римським є також Ватикан.

Спадкова монархія — найпоширеніша форма, причому є три порядки спадкування:

- Сеньйоратний, коли успадковує найстаріший у роду (Османська імперія, у сучасному світі — Саудівська Аравія)

- Майоратний, коли успадковує син монарха, найстарший на момент його смерті.

- За правом первородства (прімогенітури) з переходом у порядку ліній і правом заступництва: престол переходить спочатку до низхідного потомства в одній лінії (успадковує старший син, а якщо він помер раніше батька, то його старший син), а після припинення допустимих спадкоємцем престолу в старшій лінії до наступної за старшинством лінії.

Залежно від прав жінок на престолонаслідування розрізняють такі типи прімогенітури:

- салічну систему: жінки цілком виключаються від права спадкування. У минулому такі правила діяли у Франції, Бельгії, Італії,. Протягом XX століття цей принцип був скасований в усіх європейських країнах, де зберігається монархія, і нині діє лише в Японії.

- австрійську або «напівсалічну»: жінки допускаються до спадкоємства лише по припиненню усіх нащадків чоловічої статі даної династії (Австрія, Російська імперія,Греція, Баварія);

кастильську (англійську): жінки усуваються від спадкування лише в межах однієї лінії, наприклад, молодший брат усуває старшу сестру, але дочка старшого брата виключає дядька (Велика Британія, Іспанія, Монако, раніше також Португалія).

- шведську (рівну прімогенітуру), тобто спадкоємцем є старша дитина монарха незалежно від статі (тобто взагалі скасовано перевагу чоловічої статі перед жіночою). Це найновіший тип престолонаслідування, уперше введений у Швеції 1980 року й відтоді прийнятий також у Норвегії, Бельгії, Нідерландах і Данії.

РЕСПУБЛІКА ЯК ФОРМА ПРАВЛІННЯ ТА ЇЇ РІЗНОВИДИ (НАВЕСТИ 5 ПРИКЛАДІВ).

Республіка - це така форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціо­нальною представницькою установою. Республіка як форма правління є найзручнішою і досконалою фор­мою здійснення державної влади. Існує два основних види республіканської форми правління - президентська та парламентарна, існують і змішані форми.

Президентська республіка. Такий вид республіки характеризується: жорстким поділу влади, існує чітке розмежування компетенції між вищими органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Вищі органи влади не тільки структурно відокремлені, а й мають значну самостійність щодо один одного. Глава держави обирається загальним прямим або непрямим голосуванням; уряд призначається президентом і не несе відповідальності перед пар­ламентом. Президент не має права розпуску парламенту. В руках президента поєднані повноваження глави держави і глави уряду. Він сам добирає членів уряду і звільняє їх з посади. Члени уряду не утворюють єдиного колегі­ального органу, не несуть солідарної відповідальності і діють, влас­не, індивідуально, здійснюючи вказівки глави держави.

Прийнятий палатами парламенту законопроект передається на підпис президенту. На цій стадії Президент має право вето.

Система вищих органів США базується на принципі «стри­мувань і противаг», згідно з яким президент, Конгрес і Верхов­ний Суд наділяються такими повноваженнями, які дозволяють їм впливати один на одного. Президент наділений і судовою владою - йому належить право призначення важливих по­садових осіб: федеральних суддів, включаючи суддів Верховного Суду, що має бути ствердженим у Сенаті.

У багатьох президентських республіках Латинської Америки застосовується система прямих виборів президента. Глава держави наділений широкими законодавчими повноваженнями: йому належить виключне право внесення бюджетних законопроектів, законопроектів з питань судової системи, держав­ної служби, право видання декретів, що мають силу закону, з допомогою яких регулюються найважливіші сфери соці­ально-економічного та політичного життя країни (Конституція Бразилії 1969 p.). Право вето президента у республіках Латинської Америки ширше за право вето президента США, оскільки президенти в цих країнах уповноважені відхиляти законопроекти як у цілому, так і в будь-яких їх частинах. Глава держави може втручатися і в межі законодавчої компе­тенції Конгресу.

Парламентарна республіка. За такої форми правління на чолі держави стоїть виборна посадова особа. Уряд формується і діє за умови, що має підтримку, тобто довіру нижньої палати парламенту (або обох його палат).

Уперше подібна форма правління з'явила­ся у Франції у 70-х роках XIX ст. На даний час така фор­ма правління існує в Італії, Німеччині, Греції, Угорщині, Словаччина, Чехії, Індії, Ізраїлі, Лівані, Туреччині, Гайані, Тринідаді і Тобаго та деяких інших державах.

Характерною особливістю парламентарної республіки є про­голошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідаль-ність за свою діяльність. Формальною ознакою даної форми правління є наявність посади прем'єр-міністра. Звідси «дуалізм виконавчої влади», тобто поділ її на без­відповідального главу держави та відповідальний перед парламентом уряд на чолі з прем'єром. Головним засобом впливу парла­менту на уряд є вотум недовіри, який призводить до відставки міністрів. У свою чергу, за парламентом визнається право на достроковий розпуск нижньої палати парла­менту.

Вибір глави держави відзначаєть­ся результатом парламентських виборів. Тому правління у пар­ламентарній республіці носить партійний характер. Глава держави у парламентарній республіці може обиратися по-різному, найчастіше - парламентським шляхом.

Найхарактерні­шою ознакою парламентарної республіки є політична відповідальність уряду перед парламентом. Міністри несуть солідарну відпові­дальність, дії окремого міністра розцінюються як вияв загальної політики уряду. Осудження діяльності окремого міністра може бути розцінене як вияв вотуму недовіри всьому уряду.

Президент у парламентарній республіці є носієм офіційної політичної доктрини і не є активним керівником держави. Він не наділений надзвичайними повноваженнями, не може видавати нормативні акти, рівнозначні законам, і тому серйозного впливу на процес прийняття важливих політичних рішень не справляє.

Існує ще один вид змішаної форми правління - напівпрезидентська республіка (президенсько-парламенська). Республіки не завжди відповідають ознакам їх «чистих» парламентських і президент­ських форм. Можуть бути створені й інші моделі республіканського правління, що поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік. Головним показником при цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту в механізмі формування уряду. Тут президент відіграє більш важливу роль, аніж у парламент­ській республіці: він обирається прямими виборами, істотно впливає на формування уряду Однак уряд, з одного боку, залежить від президента, а з друго­го — відповідальний перед парламентом, може бути замінений президентом і, навпаки, не може бути відкликаний ним (наприклад, у Швейцарії).

У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Україна, Австрія, Польща, Румунія тощо.