Сучасні концепції прав людини і їх конституційно-правове оформлення (навести приклади).

Конст. права і свободи поділяються на 1) особисті 2) політичні 3) соц-економічні.. Особисті права. Ці права пошир. на всіх людей, а не лише громадян. Соціально-економічні права і свободи: право прив. власності та її спадкування; право на підпр. д-сть Політичні права і свободи: свобода слова, думки, друку; право на об’єднання в політ.партії і рухи, творчості, право на охорону інтелектуал. власності; право на участь в культ. ж-ті, на корист-ня досяг-нями к-ри та мис-ва. Природничо-правовий підхід до регулювання прав людини. Відповідно до концепції природничого права правава людини є природними та невідчужуваними, що належать їй в силу народження, люди є носіями цих прав незалежно від волі держави. До таких невідчутних прав належать право на життя, свободу, безпеку, власність, особисту та сімейну таємницю… Позитивістський підхід до регулювання прав людини.. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання Вихідні засади мусульманської концепції прав людини.На основі класичного мусульманського права. СА, Іран, Оман 1. Принцип переваги мусульманина над не мусульманином, 2.Пріоритет у правах чоловіків над жінками, 3.Перевага обов’язків над правами у структурі правового статусу особи

Соціалістична концепція правового статусу людини. Соціалістична концепція прав людини була заснована на колективістських принципах, суть яких полягає в пріоритеті суспільства, держави, колективу щодо особистості. Відповідно до даної концепції людина, живучи в суспільстві, не може бути вільна від суспільства. А тому забезпечити права людини і тим більше права громадянина здатна тільки держава.

15. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ ГРОМАДЯНСТВА. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ГРОМАДЯНСТВО», «ПІДДАНСТВО» І «НАЦІОНАЛЬНІСТЬ» В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.

Громадя́нство — формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок людини (фізичної особи) з певною державою, належність до цієї держави. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов'язків. Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст людини і держави, взаємовідносин з державою та суспільством.

Головні аспекти громадянства:

1. постійний правовий зв'язок між людиною і державою, який виявляється у їх взаємних правах і обов'язках;

2. об'єкт конституційного права (ст. 25 КУ), що являє собою можливість людини вступити у відповідні відносини з державою та припинити їх;

3. як один із елементів правових норм, що регламентують вище зазначені відносини і фактично становлять собою основний інститут в межах генерального інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина.

Пі́дданство — правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою з монархічною формою правління.

Розрізняють поняття «громадянство» і «підданство». Підданство раніше було характерним для більшості держав з монархічною формою правління. У XXI столітті в переважній більшості монархій в результаті проведеної політики обмеження монархічної влади та демократизації суспільства інститут громадянства цілком замінив собою інститут підданства. Якщо, як зазначалося, під підданством розуміється зв'язок фізичної особи з монархом (і, відповідно інститутами корони), то під громадянством розуміється більш широкий зв'язок безпосередньо з державою, а не його главою.

Націона́льність —приналежність особи до нації, держави або народу. Поняття «національність» може мати різноманітні значення: юридично-правове політичне, етнологічне, культурологічне, повсякденно-побутове тощо.

16. СПОСОБИ НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ.

У сучасному розумінні громадянство є основним об'єктивним визначенням усталеності правового взаємозв'язку окремої особи і держави. Головна ознака громадянства — стабільний зв'язок, який не може уриватися ні через тимчасове, ні навіть через постійне проживання на території іншої держави. Права і обов'язки громадянина закріплюють, як правило, конституція і закон про громадянство країни. Громадянство встановлює стійкий правовий зв'язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні права та обов'язки згідно з національним правом країни і міжнародним правом. Громадянство офіційно визнає правову належність особи до певної держави, звідси й випливає обов'язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина як на національній території, так і за її межами. У свою чергу, громадянин зобов'язаний додержуватися законів держави і виконувати обов'язки, встановлені державою.

Способи набуття:

Філіація — набуття громадянства у зв'язку з народженням. Закони різних держав базуються на принципах або «права крові», або «права ґрунту». Згідно з принципом «права крові» дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Згідно з принципом «права ґрунту» дитині надається громадянство держави, на території якої вона народилася незалежно від громадянства батьків.

Натуралізація (укорінення) — індивідуальне надання до громадянства на прохання заінтересованої особи. Згідно із законом прохання приймається до розгляду уповноваженим державним органом лише через певний строк проживання у країні (США, Австралія, Україна, Франція — 5, Великобританія — 7, Іспанія -10 років).

Трансферт (франц. transfert, від лат. transfero — переношу, переміщую) означає автоматичну зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої. Згідно з діючим у сучасному міжнародному праві принципом поваги прав людини процедура трансферту здійснюється після плебісциту про державну належність території, внаслідок якої населення дає свою згоду на перехід території до іншої держави і тим самим — на зміну громадянства. Крім того, окремим категоріям населення, окремим особам надається право оптації — вибору громадянства, тобто право набути нового громадянства через трансферт або зберегти громадянство держави — колишнього суверена. Оптацією називають також право вибору одного з двох громадянств, яке надається біпатриду з огляду на конвенції про скасування подвійного громадянства.

17. ФІЛІАЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ. НАТУРАЛІЗАЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ.

Головним i найбiльш реальним способом набуття громадянства є фiлiацiя, або набуття громадян за народженням. Фiлiацiя пов'яз з моментом народж, а її змiст визначається двома принципами – «права кровi» i «права грунту». Однак у рядi країн Латинської Америки набуття громадянства у порядку фiлiацiї не має прямого вiдношення до моменту народж. Тут стан громадянства у вiдповiдних ви-падках виникає з моменту повнолiття i пов'язується з наявнiстю в особи полiтичних прав, насамперед виборчого права. З моменту народ; в цих кр особа лише набуває державної належностi.

Сучасне законодав про громадян переважної бiльшостi країн встановило змiшаний принцип, за яким домiнуючим є «право кровi», що узгоджується з елементами «права грунту». Так, за «правом грунту» визначається громадянство дiтей, батьки яких невiдомi.

У законодавствi бiльшостi країн не визначаються юр наслiдки подвiйного громадянства. Передбачаються рiзнi заходи щодо запобiгання цьому явищу. Для запобiгання випадкам бiпатризму майже в усiх розв країнах законодавче встановлено, що одруження жiнки з iноземцем автоматично не впливає на її громадянство. Для лiквiдацiї бiпатризму нерiдко використовується практика оптацiї, тобто вибору громадянства. Порядок оптацiї встановлюється в законодавствi i мiжнародних договорах.

Існують, проте, й угоди, якi припускають можливiсть подвiйного громадянства. Про це прямо зазначається в конституцiях деяких держав. При цьому, як правило, робляться посилання на iснуючi мiж вiдповiдними країнами так званi особливi зв'язки iсторичного характеру. Прикладами таких угод є договори про подвiйне громадянство мiж iспанiєю та рядом латиноамериканських держав.

Ін способом набуття громад є натуралiзацiя-набуття громад за волевиявленням особи. натуралiзацiя - це процедура, яка здiйсн компетентним органом вiд iменi держ i виявляється в наданнi гр-ва цiєї держ особi на її прохання або за її згодою.

Натуралiзоване громадянство, як правило, надається особi, яка не є громадянином iншої держави. В деяких країнах набуття громадянства за волевиявленням означає автоматичну втрату попереднього громадянства. У бiльшостi ж країн втрата попереднього громадянства настає лише за рiшенням компетентних органiв.

Натуралiзацiя практично завжди пов'язана з певними вимогами. Ці вимоги можуть обмеж можливостi натуралiзацiї i полегшувати її. Голов умовою натуралiзацiї є так зване укорiнення. Згiдно з цiєю умовою, особа, яка претендує на здобуття громадян конкретної держ, повинна до подання вiдпов заяви протягом певного часу проживати на її територiї.

Конституцiї i законодавство про громадянство встановлюють рiзнi строки укорiнення. Звичайним є п'ятирiчний строк, хоча в деяких країнах вiн сягає десяти рокiв (Бельгiя, iспанiя). У Скандинавських країнах строк укорiнення визначений у сiм рокiв. З iншого боку, в латиноамериканських країнах цей строк дорiвнює двом рокам.

Законодавство й адмiнiстративна практика визначають також iншi умови, що обмежують можливостi натуралiзацiї. Серед них слiд назвати наявнiсть певного рiвня матерiального добробуту, квалiфiкацiї та професiйної пiдготовки, повагу до закону, вiдсутнiсть заборгованостi щодо сплати податкiв тощо. Звичайною є вимога знання державної мови. З iншого боку, порядок натуралiзацiї може бути спрощений. Спрощеним є порядок реiнтеграцiї, тобто поновлення в громадянствi. У деяких країнах полегшена процедура натуралiзацiї встановлена для осiб корiнної національності. Законодавство зарубiжних країн не визнає за особою права на натуралiзацiю. Натуралiзацiя є дозвiльною за своїм характером процедурою, пов'язаною з принципом державного суверенiтету.