Поняття і предмет конституційного (державного) права зарубіжної країни як галузі права.

ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО (ДЕРЖАВНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНОЇ КРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА.

Наука конституційного права є єдиною юридичною галузевою нау­кою, проте предмет її подвійний. Предмет цієї науки становить, по-пер­ше, відповідна галузь національної правової системи, по-друге, галузі конституційного права зарубіжних країн. Наука вивчає конкретний зміст галузі (галузей) конституційного пра­ва, її окремих інститутів і норм, на підставі чого визначаються зако­номірності розвитку самої галузі. До кола питань цієї науки входить також реалізація конституційно-правових норм, її предмет охоплює механізм дії таких норм. Іншими словами, предмет науки конституційного права стано­вить не тільки нормативний матеріал, а й державна практика, що існує на його основі і навіть склалася поза сфе­рою юридичної регламентації.

КОНСТИТУЦІЙНО (ДЕРЖАВНО) - ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ТА ЇХ УЧАСНИКИ. СИСТЕМА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЕЛЕМЕНТІВ.

Конституційно-правові відносини:їх суб’єкти, об’єкти, види. Конституційно – правові відносини – це суспільні відносини,врегульовані нормами конституційного права, змістом яких є юридичний зв'язок між його суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків,передбачених відповідною нормою конституційного права. За строком дії вони поділяються на постійні і тимчасові. До постійних, наприклад, належать норми, що регулюють відносини громадянства, які припиняються зі смертю громадянина або його виходом з громадянства. До тимчасових насамперед належать державно – правові відносини, пов’язані з організацією і проведенням референдумів,виборів, формування дільничних та окружних виборчих комісій. Слід виокремити також матеріальні і процесуальні. До перших належать власне права і обов’язки суб’єктів правовідносин, до других – процедура реалізації матеріальних норм. За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і правоохоронні конституційно – правові відносини. Суб’єктами конституційно-правових відносин є їх учасники, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вони повинні бути правоздатними,дієздатними та ділектоздатними. Правоздатність – це здатність мати права і обов’язки. Дієздатність – це здатність своїми діями набувати прав та обов’язків. Деліктоздатність- це здатність нести відповідальність за вчинення правопорушення.

Суб’єктами є: народ, населення відповідної адміністративно – територіальної одиниці (при проведення виборів,референдумів,реалізації інших форм прямого волевиявлення),

Об’єкти – це ті матеріальні або духовні блага з приводу яких учасники вступають до відносин. Об’єктами є: суверенітет народу, державний і національний суверенітет, територія, конституційний лад та його захист, людина, її права, свободи та обов’язки,власність,громадянство тощо.

3. ОСОБЛИВОСТІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА В ДЕРЖАВАХ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО АНГЛОСАКСОНСЬКОЇ СИСТЕМИ ПРАВА.

Англо-сакс.тип(Англія,США) пр..системи або системи загал.пр.-сукупн.національн. правових систем, які мають спільні риси,проявл.в єдності закономірностей і тенденцій роз-ку на основі норми, сформульован.суддями в судовому прециденеті,який домінує як джерело пр.,у поділі пр..на загал.пр.і пр..справедливості.Дж. Констит.пр.–це писані та неписані норми, які регулюють конституційно-пр. відносини. У соціальному аспекті дж.конституц. права–це сукупність конституційних, політичних та ідеологічних факторів, що обумовлюють суть і зміст конституційно-правових норм. А у юридичному аспекті – це нормативні юридичні акти, які оформляють державну волю народу.

Джерелами пр. є суд.прецедент,стату(закон),конституці.звичай,доктрина,міжн.договір. Судові прецеденти – це рішення вищих судів у конкретних справах, які мають обов’язкове юридичне значення для нижчих або рівних за рангом судових установ.

Юридичний звичай виступає як джерело конституційного права здебільшого в англомовних країнах. У Великобританії до звичаєво-правових норм належать норми, що визначають зміст королівської прерогативи – сукупність правоміцностей, які формально належать монархові, але в основному реалізуються урядом.

Конституційні угоди – є засобом регулювання у країнах англосаксонської моделі права, регламентують найважливіші питання державного ладу. Доктринальними джер.анг.конституції вважаються «Трактат про закони Англ», «Коментар законів Англ.»,книга «Англійська конституція» Беджгота 1865р.Суди зверт.до доктрини у разі прогалини у статуті(законі),судов.прецеденті або звичаї,що регул.певні відносини.Дж.пр.в Англ.є судові коментарі,узагальнення прецедентної практики. В США законодавство має більш питому вагу в США ніж в Англ.Закони поділ.на загально федеральні та закони штатів.

СПОСОБИ ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДЯНСТВ

Громадянство - стійкий політико-правовий зв'язок між особою і держ, яка знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Осн способами припинення гр є: 1)Вихід з гр; 2)Втрата гр; 3) Позбавлення гр.

Вихід з гр здійснюється за особистим клопотанням особи, охочого припинити політико-правовий зв'язок з даною держ. Відбув на підставі рішення відповідного компетентного органу держ(глава держ, суд, мініст юстиції та ін) за поданою громадянином заяви про вихід з гром.

Втрата гр. передбачає автоматичне припинення політико-пр зв'язку особи з даною держ на основі певних юр фактів, перелік яких встановлений законод країни. Це придбання іноземного гр, відмова від виходу з іноземного гр, набуття гр даної країни на підставі фальсифікованих документів, надходження на держслужбу іноземної держ та ін.

Позбавлення гр. Позбавл гр, набутого в порядку філіації(набуття гр за народженням);, називається денаціоналізацією, а позбавлення натуралізованого громадянства(придбання гр шляхом прийому в гр) — денатуралізацією. Денатуралізація є досить звичайною процедурою. Вона нерідко пов'язана з різного роду протиправними діями, зокрема з набуттям особою гр з порушенням закону.

Позбавлення особи громадянства, набутого в порядку філіації, називається денаціоналізацією, а позбавлення особи громадянства, набутого в порядку натуралізації - денатуралізацією.

Що ж стосується денацiоналiзацiї, то її можливість пов'язується з держ суверенітетом. Зокрема, згiдно зi ст. 89 Кодексу законiв про гр Францiї, особа може бути позбавлена франц гр у разi засудження її за злочини проти безпеки держ, за ухилення вiд обов'язкiв, встановлених зак про вiйськову повиннiсть, за дiї на користь iн держ, що завдають шкоди iнтересам Фран. Проте зак-во переважної бiльшостi країн не припускає денацiоналiзацiю, пов'язуючи це з тим, що гр за народженням є одним з невiдчужуваних, природних прав людини.

Законодавство переважної більшості держав не припускає денаціоналізації. Позбавлення громадянства, як правило, застосовується до натуралізованих громадян, оскільки вважається, що у них зв'язок з державою менш стійкий, ніж у громадян за народженням. Наприклад, натуралізований громадянин Аргентини за рішенням суду втрачає громадянство у разі його "перебування за кордоном понад два роки" або "за завдання шкоди уряду Аргентини". У той час конституції деяких держав взагалі не припускають можливості позбавлення громадянства. Наприклад, у ч. 1 ст. 25 Конституції України 1996 р. визначено, що "громадянин України не може бути позбавлений громадянства...", у п. 2 ст. 5 Конституції Словацької Республіки 1992 р. зазначено, що "жодна особа не може бути позбавлена словацького громадянства супроти її волі".

ПАРЛАМЕНТСЬКА МОНАРХІЯ: ХАРАКТЕРНІ РИСИ (НАВЕСТИ 5 ПРИКЛАДІВ).

Монархія — вища державна влада здійснюється однією особою і, зазвичай, передається за спадком;

Парламентська монархія-глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний (Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Канаді, на Мальті, у Монако, Нідерландах, Норвегії, Швеції, Японії та в деяких інших державах. Основним положенням є поділ на законодавчу і виконавчу влади.

Глава держави має спадкоємний титул, уряд формується парламентською більшістю і має довіру парламенту (нижньої палати). Особливого значення набув інститут парламентської відповідальності уряду перед парламентом. Спочатку він означав кримінальну відповідальність за посадові злочини. Це була особлива судова процедура (імпічмент), яка здійснювалася парламентом. Подібні положення про кримінальну відповідальність міністрів збереглися і в чинних конституціях Бельгії, Данії, Норвегії, Іспанії.

Влада монарха не вважається похідною від будь-якої іншої влади чи виборного корпусу. Монарх, на відміну від президента, має спадкоємний титул, а також наділений зовнішніми атрибутами влади - трон, мантія, корона тощо. Монарх як глава держави, на відміну від президента, не несе відповідальності за свої дії. Усунути його з посади практично неможливо, однак історична практика знає випадки «добровільного» зречення престолу.У кожній окремій країні парламентна монархія має свої особливості, характерні риси, які стосуються повноважень монарха, порядку формування уряду, розстановки політичних сил у парламенті тощо. Звернемося до деяких конкретних прикладів.

На утримання монарха і його двору, а також наступника престолу парламенти виділяють кошти за цивільним листом на весь час царювання. Крім того, вони визначають замки та інші володіння і власність, яка передається у власність монархові. Монархові належить право розпуску нижньої палати парламенту. Однак це можливо, якщо ініціатива про розпуск парламенту виходить від уряду. Незважаючи на те, що монарх не має змоги самостійно приймати рішення з державних справ, він все-таки відчутно впливає на цей процес. У деяких державах, що входять до Співдружності націй, у тому числі Канаді, Новій Зеландії та Австралії, формально також зберігається монархічна форма правління, яка набула особливої форми міждержавних відносин. У цих країнах функції глави держави здійснює від імені британського монарха генерал-губернатор -посадова особа, яка призначається британським монархом на про-позицію уряду відповідних країн.

24. ДУАЛІСТИЧНА МОНАРХІЯ

- дуалістична монархія — глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра. (Кувейт, Йорданія, Непал, Свазіленд)

Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламенту. На цей час у класичному варіанті дуалістична монархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характерними для форми правління Кувейту, Катару, ОАЕ, Бахрейну, Марокко. За такою формою правління монарх юридично і фактично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе відповідальність тільки перед ним. Парламент, наділений законодавчими повноваженнями, ніяк не впливає ні на формування уряду, ні на його склад або діяльність. Парламентської відповідальності уряду не існує. Законодавчі повноваження парламенту істотно обмежені монархом. Він реально має право вето, право розпуску парламенту, право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону. У Катарі, наприклад, емір видає закони після подання рекомендацій Консультативною радою і здійснює виконавчу владу через сприяння Ради Міністрів. Емір очолює уряд. Він призначає міністрів і звільняє їх. Усі міністри несуть колективну та індивідуальну відповідальність перед еміром. Консультативна рада «створюється, щоб висловлювати свою думку еміру і Раді Міністрів, допомагати їм виконувати свої обов'язки» і «висловлює думку у вигляді рекомендацій». Консультативна рада обов'язково бере участь у законодавчому процесі шляхом обговорення всіх урядових законопроектів і закону про бюджет. Хоча міністри несуть відповідальність лише перед еміром, Консультативна рада наділена правом вимагати від Ради Міністрів пояснень з питань законодавства і політики. Однак, з іншого боку, рекомендації Консультативної ради не мають обов'язкової юридичної сили і враховуються главою держави далеко не завжди. Якщо бути зовсім точним, то таку форму монархії можна охарактеризувати як проміжну між абсолютною і дуалістичною монархіями.

Президентські і напівпрезидентські республіки поширені в країнах Америки, Африки; парламентські республіки і парламентські монархії — в країнах Європи; дуалістичні монархії — в деяких країнах Африки, Близького Сходу.

Радянські держави, які були здебільшого парламентськими республіками, трансформуються тепер у республіки напівпрезидентські (зокрема, Україна) або ж президентські (Росія).

Розбіжності між двома основними формами правління, що властиві зарубіжним країнам, монархією і республікою - визначаються тим, хто стоїть на чолі держави, - монархом або президентом.

ПРЕСТОЛОНАСЛІДУВАННЯ.

Розрізняють 3 види спадкоємства:

- За обранням

- За призначенням попередника

- За законом

Система виборчої монархії діяла в Священній Римській імперії німецької нації, Польщі, Угорщині. Призначення собі наступника практикувалося римськими та візантійськими імператорами; згідно з виданим Петром I Указу про престолонаслідування від 1722 року російський імператор сам призначав собі спадкоємця, будучи формально нічим не обмежений у своєму виборі

Нині монарха обирають (з князів штатів) у Малайзії й (із членів королівського дому) у Камбоджі; виборною монархією на чолі з Папою Римським є також Ватикан.

Спадкова монархія — найпоширеніша форма, причому є три порядки спадкування:

- Сеньйоратний, коли успадковує найстаріший у роду (Османська імперія, у сучасному світі — Саудівська Аравія)

- Майоратний, коли успадковує син монарха, найстарший на момент його смерті.

- За правом первородства (прімогенітури) з переходом у порядку ліній і правом заступництва: престол переходить спочатку до низхідного потомства в одній лінії (успадковує старший син, а якщо він помер раніше батька, то його старший син), а після припинення допустимих спадкоємцем престолу в старшій лінії до наступної за старшинством лінії.

Залежно від прав жінок на престолонаслідування розрізняють такі типи прімогенітури:

- салічну систему: жінки цілком виключаються від права спадкування. У минулому такі правила діяли у Франції, Бельгії, Італії,. Протягом XX століття цей принцип був скасований в усіх європейських країнах, де зберігається монархія, і нині діє лише в Японії.

- австрійську або «напівсалічну»: жінки допускаються до спадкоємства лише по припиненню усіх нащадків чоловічої статі даної династії (Австрія, Російська імперія,Греція, Баварія);

кастильську (англійську): жінки усуваються від спадкування лише в межах однієї лінії, наприклад, молодший брат усуває старшу сестру, але дочка старшого брата виключає дядька (Велика Британія, Іспанія, Монако, раніше також Португалія).

- шведську (рівну прімогенітуру), тобто спадкоємцем є старша дитина монарха незалежно від статі (тобто взагалі скасовано перевагу чоловічої статі перед жіночою). Це найновіший тип престолонаслідування, уперше введений у Швеції 1980 року й відтоді прийнятий також у Норвегії, Бельгії, Нідерландах і Данії.

РЕСПУБЛІКА ЯК ФОРМА ПРАВЛІННЯ ТА ЇЇ РІЗНОВИДИ (НАВЕСТИ 5 ПРИКЛАДІВ).

Республіка - це така форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціо­нальною представницькою установою. Республіка як форма правління є найзручнішою і досконалою фор­мою здійснення державної влади. Існує два основних види республіканської форми правління - президентська та парламентарна, існують і змішані форми.

Президентська республіка. Такий вид республіки характеризується: жорстким поділу влади, існує чітке розмежування компетенції між вищими органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Вищі органи влади не тільки структурно відокремлені, а й мають значну самостійність щодо один одного. Глава держави обирається загальним прямим або непрямим голосуванням; уряд призначається президентом і не несе відповідальності перед пар­ламентом. Президент не має права розпуску парламенту. В руках президента поєднані повноваження глави держави і глави уряду. Він сам добирає членів уряду і звільняє їх з посади. Члени уряду не утворюють єдиного колегі­ального органу, не несуть солідарної відповідальності і діють, влас­не, індивідуально, здійснюючи вказівки глави держави.

Прийнятий палатами парламенту законопроект передається на підпис президенту. На цій стадії Президент має право вето.

Система вищих органів США базується на принципі «стри­мувань і противаг», згідно з яким президент, Конгрес і Верхов­ний Суд наділяються такими повноваженнями, які дозволяють їм впливати один на одного. Президент наділений і судовою владою - йому належить право призначення важливих по­садових осіб: федеральних суддів, включаючи суддів Верховного Суду, що має бути ствердженим у Сенаті.

У багатьох президентських республіках Латинської Америки застосовується система прямих виборів президента. Глава держави наділений широкими законодавчими повноваженнями: йому належить виключне право внесення бюджетних законопроектів, законопроектів з питань судової системи, держав­ної служби, право видання декретів, що мають силу закону, з допомогою яких регулюються найважливіші сфери соці­ально-економічного та політичного життя країни (Конституція Бразилії 1969 p.). Право вето президента у республіках Латинської Америки ширше за право вето президента США, оскільки президенти в цих країнах уповноважені відхиляти законопроекти як у цілому, так і в будь-яких їх частинах. Глава держави може втручатися і в межі законодавчої компе­тенції Конгресу.

Парламентарна республіка. За такої форми правління на чолі держави стоїть виборна посадова особа. Уряд формується і діє за умови, що має підтримку, тобто довіру нижньої палати парламенту (або обох його палат).

Уперше подібна форма правління з'явила­ся у Франції у 70-х роках XIX ст. На даний час така фор­ма правління існує в Італії, Німеччині, Греції, Угорщині, Словаччина, Чехії, Індії, Ізраїлі, Лівані, Туреччині, Гайані, Тринідаді і Тобаго та деяких інших державах.

Характерною особливістю парламентарної республіки є про­голошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідаль-ність за свою діяльність. Формальною ознакою даної форми правління є наявність посади прем'єр-міністра. Звідси «дуалізм виконавчої влади», тобто поділ її на без­відповідального главу держави та відповідальний перед парламентом уряд на чолі з прем'єром. Головним засобом впливу парла­менту на уряд є вотум недовіри, який призводить до відставки міністрів. У свою чергу, за парламентом визнається право на достроковий розпуск нижньої палати парла­менту.

Вибір глави держави відзначаєть­ся результатом парламентських виборів. Тому правління у пар­ламентарній республіці носить партійний характер. Глава держави у парламентарній республіці може обиратися по-різному, найчастіше - парламентським шляхом.

Найхарактерні­шою ознакою парламентарної республіки є політична відповідальність уряду перед парламентом. Міністри несуть солідарну відпові­дальність, дії окремого міністра розцінюються як вияв загальної політики уряду. Осудження діяльності окремого міністра може бути розцінене як вияв вотуму недовіри всьому уряду.

Президент у парламентарній республіці є носієм офіційної політичної доктрини і не є активним керівником держави. Він не наділений надзвичайними повноваженнями, не може видавати нормативні акти, рівнозначні законам, і тому серйозного впливу на процес прийняття важливих політичних рішень не справляє.

Існує ще один вид змішаної форми правління - напівпрезидентська республіка (президенсько-парламенська). Республіки не завжди відповідають ознакам їх «чистих» парламентських і президент­ських форм. Можуть бути створені й інші моделі республіканського правління, що поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік. Головним показником при цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту в механізмі формування уряду. Тут президент відіграє більш важливу роль, аніж у парламент­ській республіці: він обирається прямими виборами, істотно впливає на формування уряду Однак уряд, з одного боку, залежить від президента, а з друго­го — відповідальний перед парламентом, може бути замінений президентом і, навпаки, не може бути відкликаний ним (наприклад, у Швейцарії).

У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Україна, Австрія, Польща, Румунія тощо.

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОЗНАКИ ДЕМОКРАТИЧНОГО ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ (НАВЕСТИ 5 ПРИКЛАДІВ).

Ознаки демократичного політ режиму:

--наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади й управління, механізм їх формування; визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом, а також принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

--економічна,полі­тична та ідеологічна різноманітність (плюралізм), не до­пускається монополізація в будь-якій з цих сфер. Рівень демократії при цьому безпосередньо не залежить від кількості існуючих і конкуруючих політичних партій і організацій, від однопартійно­го чи коаліційного складу уряду. Він залежить від рівня політизації населення і свідомої підтримки суспільством окремих партій, рівня політичної культури партійних функціонерів і громадян.

--За умов демократичного режиму слід забезпечити охорону прав усіх громадян, включаючи й представників меншостей. Тому більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю - етніч­ною, політичною, релігійною - зберігаються визначені законом права. На неї поширюється принцип рівності всіх перед законом. Меншість має право висувати власні ініціативи, бути репрезен­тованою у різних державних органах (наприклад парламентських комісіях).

--найважливішою рисою є те, що він характер одночасно як режим законності. Жодні зміни державного керівництва не до­зволяють відмовитися від цього режиму, відхилитися від дотри­мання чинного, правового за змістом, законодавства.

СУТНІСТЬ ВІЛЬНОГО ТА ІМПЕРАТИВНОГО ДЕПУТАТСЬКОГО МАНДАТУ. ВІДКЛИКАННЯ ДЕПУТАТА (ПРЕДСТАВНИКА): ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ (НАВЕСТИ ПРИКЛАДИ).

Принцип вільного мандата полягає в тому, що парламентарій юридично не зв’язаний дорученнями виборців і діє в парламенті відповідно із своїми уявленнями. У виборців немає права відкликати депутат як такого, що не оправдав їх довіру.

Депутати вважаються представниками всього народу, тому не можуть бути відкликані виборцями певного округу.

Ст.67 Конституції Італії, ст.27 Конституції Франції: мандат депутатів вільний і немає імперативного характеру.

На практиці депутат, який володіє вільним мандатом є залежним від партії, яка підтримує його на виборах, і від тих організацій та осіб, які фінансували його виборчу кампанію та надали іншого роду підтримку.

Принцип імперативного мандата включає в себе сукупність трьох елементів: 1) обов’язковість наказів виборців для депутата; 2) обов’язкова звітність депутата; 3) право його відкликання виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує їх накази та доручення.

В сучасних державах поєднуються принципи імперативного та вільного мандата. Як правило на загальнодержавному рівні застосовується вільний мандат, а на місцевому рівні, де депутат більш тісно пов’язаний із виборцями, - імперативний мандат.

Наприклад, депутати японського парламенту володіють вільним мандатом, але можуть бути виключені із складу палати резолюцією більшості присутніх членів палати. А на місцевому рівні депутати можуть бути відкликані достроково на вимогу однієї третьої виборців більшістю голосів.

ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО (ДЕРЖАВНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНОЇ КРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА.

Наука конституційного права є єдиною юридичною галузевою нау­кою, проте предмет її подвійний. Предмет цієї науки становить, по-пер­ше, відповідна галузь національної правової системи, по-друге, галузі конституційного права зарубіжних країн. Наука вивчає конкретний зміст галузі (галузей) конституційного пра­ва, її окремих інститутів і норм, на підставі чого визначаються зако­номірності розвитку самої галузі. До кола питань цієї науки входить також реалізація конституційно-правових норм, її предмет охоплює механізм дії таких норм. Іншими словами, предмет науки конституційного права стано­вить не тільки нормативний матеріал, а й державна практика, що існує на його основі і навіть склалася поза сфе­рою юридичної регламентації.