Поняття уряду, його характерні риси. Види урядів.

У найпоширенішому розумінні уряд – це виконавча влада, те, що в більшості країн світу позначається поняттями "рада міністрів", "кабінет міністрів". Тобто це група людей, які управляють повсякденними справами країни.

Однак у певних країнах поняття "уряд" означає більш високий рівень керування. Наприклад, англійське слово "government" означає весь державний механізм і включає як виконавчу, так і законодавчу й судову владу. Уряд – це вся державна машина, виходячи з трактування цього поняття американцями.

Очевидно, саме внаслідок розпливчастості терміна "уряд" в англійській мові частіше вживається конкретніший для них термін – виконавча або урядова влада. Такі позначення відмежовують функції ради міністрів, кабінету міністрів від функцій інших галузей влади, від інших ланок державного механізму і дають можливість вивчати їх у рамках їхніх власних повноважень і можливостей.

Отже, у найпоширенішому розумінні уряд – це колегіальний орган універсальної компетенції, що здійснює виконавчу і розпорядницьку владу в країні.

Уряд, як верхівка виконавчої влади, у більшості країнах здійснює загальне управління справами держави, керує її внутрішньою та зовнішньою політикою.

Діяльність урядів у багатьох державах виходить далеко за межі виконавчої влади, наприклад, вони виконують і ряд функцій політичного характеру (особливо в парламентських республіках).

Правовий статус урядів в багатьох країнах не деталізується, уряд може вирішувати найрізноманітніші питання, які не завжди можна регламентувати наперед. В сучасних конституціях, як правило перераховуються повноваження уряду, але це не завжди вдається зробити, оскільки на практиці уряд є дуже мобільним органом, тому така регламентація є досить відносною.

Під видами урядів розуміють найчастіше відмінності за їх партійним складом.

· однопартійний уряд - в тих парламентський державах, в який яка-небудь партія має більшість місць у парламенті, така ситуація характерна для країн з двопартійною системою (Великобританія, Австралія, Канада) і країн з однією домінуючою партією; в президентських республіках також формується однопартійний уряд, оскільки глава держави призначає міністрів із своєї партії, і лише інколи поодиноких представників інших партій або безпартійних спеціалістів, при чому представники інших партій в такому уряді повинні діяти у відповідності із політикою президента.

· в напівпрезидентський республіках склад уряду може бути в певній мірі пов’язаний із складом парламенту (наприклад, у Франції уряд повинен отримати вотум довіри парламенту), в деяких постсоціалістичних державах президент хоча може і не враховувати склад парламенту, але повинен враховувати думку парламенту щодо кандидатури прем’єр міністра. Тому в таких країнах уряд як правило вважається безпартійним, оскільки до його складу входять представник різних партій і немає ведучої партії. Такий уряд не може впроваджувати в життя політику однієї партії, тим більше, що загальне керівництво таким урядом здійснює безпартійний, чи формально безпартійний президент.

· Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії, то формується багатопартійний (коаліційний) уряд, який на основі попередньої домовленості підтримується необхідною кількістю парламентарів. Лідери партій ділять між собою міністерський пости, чим такий уряд і відрізняється від багатопартійного уряду у постсоціалістичних державах, де президент призначає міністрів.

· Безпартійні уряди в свою чергу поділяються на:

1) ті, які характерні для країн з абсолютною монархією, де взагалі відсутні політичні партії (Саудівська Аравія, ОАЄ, Оман, Катар);

2) ті, які створюються в певні кризові моменти (це службові, ділові, чиновницькі, робочі уряди) (Португалія, Італія, Марокко). Чиновник в такому уряді можуть бути і безпартійні та належати до певних партій, але ця належність не повинна відображатися у їх діяльності. Такий уряд має тимчасовий характер та діє до нових виборів в парламент.

3) При диктаторський режимах, коли всі політичні партії заборонені і уряд формується військовими зі складу із складу дивізій та полків.

Залежно від підтримки уряду парламентом розрізняють:

1. уряди більшості (уряди парламентської більшості – найбільш поширені);

2. уряди меншості (утворюються в тих випадках, коли в уряді є одна-дві крупні партії, які не мають більшості у парламенті, тому створений уряд називається парламентської меншості; одна з партій формує уряд, а декілька малочисельних партій не входять з принципових міркувань, чи не будучи запрошеними в коаліцію, але обіцяють підтримати уряд при голосуванні при вотумі довіри. Такий уряд меншості дуже нестійкий і утворюється в кризовій ситуації та називається тимчасовим або перехідним).

 

 

49. Способи формування урядів зарубіжних держав.

Порядок формування уряду, як правило, визначається формою правління держави. Можна виокремити два основних способи утворення уряду: парламентський і позапарламентський.

Парламентський спосіб утворення уряду має кілька різновидів. Найбільш відома англійська модель, за якою лідер партії, що перемогла на виборах, формує уряд.

1. В поодиноких випадках в абсолютних монархіях глава держави призначає членів уряду з числа своїх ближніх родичів (Бахрейн, Катар, Кувейт, Саудівська Аравія).

2. Вибір міністрів є вільним для глави держави і в дуалістичних монархіях, хоча король інколи враховує ситуацію в парламенті.

3. В президентських республіках глава держави також формує уряд відповідно до своїх бачень та переконань з числа відомих діячів своєї партії (Бразилія, Єгипет, Колумбія, Мексика), але в формуванні уряду в таких державах часто бере участь і верхня палата (в США згоду на призначення міністрів дає Сенат, але він не займається питання партійної приналежності міністрів, а перевіряє їх компетентність та моральний облік).

4. В напівпрезидентських республіках партійний склад парламенту враховується при формуванні уряду, оскільки для призначення прем’єр-міністра як правило потрібна згода нижньої палати, але для призначення інших міністрів згоди парламенту не потрібно, крім рідких випадків, коли на призначення ключових міністрів крім прем’єра потрібна згода і парламенту (такий порядок дії в деяких постсоціалістичних країнах). Після виборів президента, навіть якщо обрано ту ж особу на повторний строк, формується новий склад уряду.

5. В парламентських монархіях і парламентських республіках застосовується парламентський спосіб формування уряду, заснований на виборах у парламент. У випадках, якщо парламент розпускають достроково, уряд формується заново, навіть, якщо при владі залишились ті ж партії, але вибори президента не тягнуть за собою формування нового складу уряду. Уряд в таких державах вважається створеним, якщо отримає довіру парламенту, але юридично це оформляється указом (декретом і т.д.) глави держави. В даному випадку глава держави (рідше голова парламенту – в Швеції) спочатку призначає кандидатуру в прем’єр-міністри – лідера партії, по відношенні до якого можна передбачати, що створений ним уряд отримає вотум довіри парламенту. Попередньо глава держави інколи зустрічається із лідерами різних партій для з’ясування їх позицій та поглядів. Призначений в якості кандидата прем’єр-міністр підбирає кандидатури міністрів і представляє їх разом з програмою діяльності парламенту та просить його про довіру. В деяких країнах (Португалія, Швеція) позитивним вважається таке голосування, при якому «проти» не проголосувала більшість парламенту, і з врахуванням тих, хто утримався, уряд може бути затверджений меншістю голосів парламентарів. Наприклад, в Німеччині та Болгарії парламентом затверджується лише глава уряду, а міністрів він призначає та заміщає сам, без участі парламенту.

6. В деяких країнах, особливо там, де в парламенті представлено багато мілких партій (деякі Скандинавські країни та країни Північної Європи), кандидат на посаду прем’єр-міністра, якому глава держави поручає формування уряду, називається форматором. Інколи змінюється декілька форматорів, перед тим як склад уряду представляється парламенту, який до того ж не завжди його затверджує.