Місце глави держави у системі органів державної влади сучасних монархій (навести приклади).

У країнах з монархічною формою правління главою держави є монарх, правовий статус якого вирізняється двома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається непохідною від якої-небудь іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Монарх владарює (абсолютно чи обмежено) за власним правом і вважається джерелом усієї державної влади. По-друге, влада монарха є спадковою, вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого в установленому законом порядку. Спадковий принцип є переважним для всіх монархій, хоча історії відомі випадки, коли монархи обирались (Польське королівство, Германська імперія до 1806 р. та ін.). У наш час існує «виборна монархія» в Малайзії.

В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади. Посада прем’єр-міністра якщо і є, то її займає як правило один із ближніх родичів монарха.

В дуалістичні монархії повноваження монарха також досить широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди є ще посада прем’єр-міністра.

А в конституційній монархії монарх наділений найменшими повноваженнями. Склад уряду визначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії. Королівською прерогативою є так звані «сплячі повноваження» - розпуск парламенту, відставка прем’єр-міністра, введення військового стану. Він лише підписує акти, підготовлені парламентом. Право вето щодо законів парламенту передбачено не за всіма монархами (Японія, Іспанія), а якщо й передбачено, то практично не застосовується.

Наприклад, хоча король Великобританії має право вето щодо законів, прийнятих парламентом, але вже три століття таке право ним не застосовується.

37. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах парламентської монархії (на прикладі сучасних держав).

Монарх виступає своєрідним історичним атрибутом, батьком нації, сприяє повазі до власної державності. Він виступає символом національної єдності та історичного минулого держави. Для парламентських монархій властиво,що монарх не має реальних повноважень щодо управління країною. Щодо нього діє принцип: «Монарх царює, але не править». Він не одержує заробітної плати,а кошти на його утримання та утримання його родини щорічно виділяють з державного бюджету, що має назву «цивільний лист». Монарх скріплює своїм підписом усі найважливіші законодавчі та державні акти, але правом вето щодо прийнятих парламентом законів він не володіє. При цьому повноваження монарха обмежуються формальною перевіркою правильності оформлення нормативного акта. Впливати на матеріальний зміст того чи іншого документа він не може. З урахуванням принципу «монарх не є відповідальним» його підпис обов’язково має потребу в контрасигнації, тобто попередньо він має бути скріплений підписом Прем’єр-міністра або відповідального міністра. Тим самим глава уряду або міністерства беруть на себе відповідальність за даний акт монарха. У Великобританії це виражається принципом «Король не може бути неправим».На практиці всі акти монарха готує уряд. В Іспанії – парламентській монархії – рішення короля скріплюються підписом голови уряду, а й за необхідності – відповідального міністра. У Японії – теж парламентській монархії – всі дії,що стосуються державних справ глава держави – імператор повинен погоджувати та ухвалювати з Кабінетом Міністрів (урядом).

Головна відмінна ознака парламентарної монархії —політична відповідальність уряду перед парламентом (нижньою палатою) за свою діяльність. Якщо парламент (нижня палата) виразить уряду недовіру або відмовить у довірі, уряд повинен піти у відставку або має бути звільнений у відставку монархом. Однак зазвичай це повноваження парламенту урівноважується правом уряду запропонувати монарху розпустити парламент (нижню палату) і призначити нові вибори, з тим, щоб конфлікт між законодавчою і виконавчою владою розв’язав народ: якщо він підтримає уряд, то в результаті виборів у парламенті створиться більшість з його прихильників, якщо ж виборці з урядом не згодні, то і склад парламенту виявиться відповідним, а уряд буде змінено.

 

39. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах дуалістичної монархії (на прикладі сучасних держав).

Влада монарха обмежена конституцією, але монарх формально і фактично зберігає великі владні повноваження.

Виконавча влада належить монарху, який може здійснювати її безпосередньо або через призначений ним уряд. Судова влада належить монарху, але може бути і більш-менш незалежною.

Монарх має необмежене право розпуску парламенту і права абсолютного вето щодо прийнятих законів. Уряд формує монарх, тому реальна політична влада зберігається у монарха.

Хоча закони приймаються парламентом, монарх користується правом абсолютного, або резолютивного вето, тобто без його затвердження закон в силу не вступить.

Крім того, монарх звичайно може видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть більш високу, а головне, може розпускати парламент, замінюючи фактично дуалістичну монархію абсолютною. Наприклад, в Йорданії після розпуску парламенту в 1974 році чергові парламентські вибори відбулися лише в 1989-му.

Уряд, якщо такий є, за свою діяльність несе відповідальність лише перед монархом, але аж ніяк не перед парламентом.

До дуалістичних монархій у сучасному світі можна віднести Йорданію, Кувейт (також відносять і до абсолютної монархії), Люксембург, Монако, Ліхтенштейн, Об'єднані Арабські Емірати.

 

40. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах президентської республіки (на прикладі сучасних держав).

Президентська республіка - різновид республіканської форми правління, що характеризується тим, що президент обирається, як правило, всенародно. Президент юридично і фактично є главою держави і виконавчої влади (на відміну від парламентської республіки і напівпрезидентської республіки, в яких президент є тільки главою держави).

У президентській республіці президенту належать - за принципом жорсткого поділу влади - багато важливих функції та повноважень в управлінні державою: він визначає на основі конституції і законів держави, а на практиці нерідко навіть зумовлює внутрішню і зовнішню політику держави; самостійно формує склад уряду. Президент юридично зобов'язаний рахуватися з думкою парламенту в крайньому випадку - лише щодо кандидатури голови уряду, а по решті кандидатурах - за своїм вибором; в президентській республіці уряд відповідальний перед президентом і йому підзвітний.

Президент - головна особа всієї системи виконавчої влади держави, включаючи як її центральні, так і регіональні ланки. Крім того, президент зумовлює всі кроки держави в галузі оборони, безпеки країни, будучи верховним головнокомандуючим збройних сил, керівником ради безпеки, ради оборони та інших аналогічних структур. Володіє правом впливати на характер законотворення шляхом внесенням законопроектів, участю в їх обговоренні, підписанням і оприлюдненням законів, правом вето на прийнятий парламентом закон і т.д.

Змістити (усунути від посади) президента в президентській республіці достатньо складно, якщо взагалі можливо. Класичний зразок президентської республіки представляє США. Для цієї моделі характерний жорсткий баланс владних повноважень президента і законодавчої влади, що отримав назву "система стримувань і противаг".

Для абсолютної більшості латиноамериканських, африканських і азіатських президентських республік характерне зосередження в руках президента виключно широких владних повноважень на шкоду іншим гілкам влади, в силу чого вони нерідко йменуються в науці конституційного права як суперпрезидентські республіки.

 

41. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах парламентської республіки (на прикладі сучасних держав).

На відміну від глави держави в президентських республіках, президент у парламентських, як правило, не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади, а його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха парламентської монархії. Повноваження глави держави, за винятком суто церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі. Президент здійснює свої повноваження на підставі мандата, отриманого за результатами виборів. На відміну від парламенту (або його нижньої палати), депутати якого обираються безпосередньо народом, президент обирається парламентським шляхом – або парламентом, або за його участю, але у всякому разі не всенародно. Типовим є обрання президента парламентом (Угорщина, Латвія, Молдова, Мальта та інші), і його влада вважається нібито похідною від парламенту.

Глава держави призначає дату виборів у парламент, скликає парламент на сесії, підписує й публікує закони, володіє правом вето. Він вправі достроково розпустити парламент і призначити нові вибори, але здійснення цього повноваження президентом, як і більшості інших, знаходиться під контролем уряду. Разом з повноваженнями, що дозволяють главі держави впливати в загальних рисах на законодавчу діяльність парламенту, він досить часто наділяється також правом видавати власні нормативні акти. У країнах з парламентарними формами правління такі повноваження реалізуються тальки за згодою уряду, який несе за них відповідальність. Наприклад, президент Індії згідно зі Конституцією 1950 вправі видавати укази під час перерви в роботі парламенту. Його указ має таку ж силу, що й парламентський акт, але повинен бути представлений палатам парламенту і вступає у дію по закінченні 6 тижнів з моменту скликання останнього, якщо до цього часу обидві палати не приймуть резолюцію, що скасовує його.

Отже, в умовах нормального, стабільного функціонування державного механізму в країнах з парламентською формою державного правління глава держави може лише у загальному вигляді впливати на схвалювані рішення через авторитет свого поста, діючи, як правило, згідно з вказівками уряду.

42. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах змішаної республіки (на прикладі сучасних держав).

Президент - глава держави, але він, як правило, не є головою уряду і не займає посади прем'єр-міністра. Проте президент і за такої системи правління наділяється багатьма повноваженнями, що дозволяють йому впливати на політику уряду. Президент має право головувати на засіданнях Ради міністрів, і може сам скликати ці засідання. До того ж президент володіє прерогативою затверджувати декрети і постанови, ухвалені урядом, він має право повертати ці декрети і постанови для повторного розгляду урядом. Президент володіє правом вето на закони, ухвалені парламентом і підтримані урядом. За певних умов він може розпускати парламент і призначати нові парламентські вибори, розраховуючи, що це призведе і до зміни уряду.

Практично завжди застосовуються прямі вибори президента. У цьому випадку президент одержує свій мандат – право на владу – безпосередньо з рук народу. Тому його легітимність і повноваження є найбільш вагомими.

У президентсько - парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія).