Античні (грецькі, римські) міста-держави в Північному Причорномор’їVII ст. до н.е. – IV ст. н.е.

Грецькі поняття для засвоєння:

Понт Евксінській – Чорне море

Меотиди – Азовське море

Борисфен – ріка Дніпро

Танаїс – ріка Дон

Тіра – ріка Дністер

Істр – ріка Дунай

Пората – ріка Прут

Гіпаніс – ріка Південний Буг

Поліс – місто-держава

Колонія – поселення переселенців з іншої країни

Метрополія – поліс стосовно заснованих ним в інших землях поселень (колоній)

Колонізація – переселення, освоєння нових земель

Грецькі міста-держави на території Північного Причорномор’я з’являються в результаті Великої грецької колонізації. Найперше грецьке місто на території України – Борисфеніда. Найвідоміші міста-держави на території України: Феодосія, Херсонес (біля сучасного Севастополя), Ольвія (Дніпро-Бузький лиман, біля Миколаїва), Кіркінікіда (Євпаторія), Пантікапей (Керч), Тіра (Бєлгород-Дністровський). Греки привезли традиційний для себе спосіб життя і культуру на українські землі. Займалися торгівлею, землеробством, осілим скотарством, ремеслом. В основному були республіками. Жили в полісах (містах-державах).

У V ст. до н. е. греками на Таманському та Керченському півостровах було засноване Боспорське царство (столиця м. Пантікапей). У 107 р. до н.е. в Боспорському царстві відбулося повстання рабів, яке очолив Савмак.

У І ст. до н.е. Боспорське царство та інші грецькі поліси потрапили в залежність від Римської держави. Починається римський період в історії античних міст-держав на території України.

У ІІІ-IV ст. античні міста-держави Північного Причорномор’я занепадають під тиском готів та гунів. З античних міст України зберігся лише Херсонес, який потрапив у залежність від Візантійської імперії.

Готи
ІІ –IVст.

Готи – германські племена. У II ст. н е готи з’явились у Північному Причорномор’ї, витіснили частину сарматів за Дон, зруйнували міста Ольвію, Тіру, Танаїс, захопили Крим. Уцілів лише Херсонес.

У ІІІ ст. на території України готи створили державу Рейхготланд. Найбільшої могутності вона досягла за часів правління готського вождя («рекса», «конунга») Германаріха (IV ст.) та його наступника Вінітарія (IV ст.). В IV ст. готи прийняли християнство.

Готам доводилось вести постійні війни зі слов’янами – антами. В 375 році Вінітарію вдалося підкорити антів, знищивши їхніх вождів, але це було ненадовго. У 376 році гуни об’єднались з антами і розбили готів.

Гуни
ІV-V ст.

Гуни – кочові тюркомовні азіатські племена, що з’явились в Українських степах у IV ст.

Покорив аланів, вони перемогли готів й антів, зайняли простір між Доном і Карпатами. В Vст. вони перемістилися в Панонию (Угорщина).

Гуни підкорили антів, змусивши їх брати участь у походах на Візантійську імперію. В середині V ст. після поразки від римлян в битві на Каталаунських полях гунська держава розпалась.

Із вторгненням гунів у Європу починається Велике переселення народів.

Велике переселення народів – це масовий рух племен і народів.

 

Тема: Утворення і розвиток держави Київської Русі.

План:

1. Концепції походження держави Київська Русь та її назви. Розширення і зміцнення Київської держави наприкінці IX-X ст. Внутрішня та зовнішня політика київських князів

2. Розквіт Київської Русі наприкінці X- половині XI ст. Політична система. Соціально – економічний розвиток

3. Причини і етапи феодальної роздробленості. Занепад Києва. Тимчасова політична стабілізація суспільства: Володимир Мономах, Мстислав Великий.

4. Занепад Київської Русі з другої половини XI століття. Посилення удільних князівств.

5. Культура Київської Русі. Запровадження християнство. Історичне значення християнізації Русі.

6. Проблема формування народностей у Руській державі.

Фактологічний зміст: Розселення східнослов'янських племінних союзів. Утворення Київської Русі. Внутрішньо- та зовнішньополітична діяльність князів/княгині: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава. Князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Запровадження християнства як державної релігії. Спорудження Софійського собору.

Основні дати: 882 р. - об'єднання північних та південних руських земель Олегом; 988 р. - запровадження християнства як державної релігії; 1019 – 1054 рр. - князювання Ярослава Мудрого в Києві.

Глосарій теми: «племінний союз», «князь», «язичництво», «християнство».

Основні уміння та навички: знаходити на картосхемі території розселення східнослов'янських племінних союзів у VIII - IX ст., шлях «з варяг у греки», територіальні межі Київської Русі за Олега та Ярослава Мудрого.

Характеризувати внутрішню та зовнішню політику Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Визначити значення та наслідки внутрішньо - та зовнішньополітичної діяльності князів доби, передумови та історичне значення запровадження християнства як державної релігії.

Література:

1. Бойко О. Д. Історія України. К: ВЦ «Академія», 2012. - 656 с.

2. Історія України: Навчальний посібник / Під загальною ред. В. А. Смолія. - К: Альтернатива, 2009. – 424 с.

3. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Видав. Київ, «Генеза», 2012. -253 с.

4. Світлична В.В. Видав. Харків, «Каравела», 2012 – 396 с.

 

У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які про­живали у Середньому Подніпров'ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов'ян­ських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східнослов'янських земель, їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кін. V - першій пол. VI ст. За легендою, Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь. Першими ж київськими князями, існу­вання яких зафіксовано письмовими джере­лами, були Дір і Аскольд, які правили у 30-50-х рр. IX ст. до 882 р.

За одними писемними відомостями, Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими-дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільмен­ських слов’ян у північних Новгородських землях. Як сповіщається в літописі, слов'ян­ське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

Пояснюючи походження правлячої династії руських князів, літописець Нестор наводить переказ про трьох братів-варягів (норманів), котрі прийняли владу в осередках трьох племінних союзів східних слов'ян, які покликали їх: Рюрик у Новгороді, Синеус — в Білоозері, Трувор—в Ізборську. По смерті братів Рюрик робиться правителем Північної Русі й родоначальником династії Рюриковичів у Давньоруській державі. Наступник Рюрика, його воєвода Олег, утверджується в Києві, об'єднавши Північну Русь із Південною, після чого правління переходить до нащадка Рюрика, його сина Ігоря.

Імена братів відповідають давньоскандинавським антропонімам. Це зумовило визнання норманського походження династії Рюриковичів. Однак в останні роки висловлено слушну думку про існування історичного ядра переказу, запропоновано його реконструкцію: угода між місцевою знаттю і ватажком (чи ватажками) загону вікінгів (норманів), що став згодом новгородським князем і засновником давньоруської князівської династії.

 

З середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне об'єднання, яке в арабських письмових джерелах отри­мало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею або Київ­ським князівством.

Міжнародні зв'язки Київського кня­зівства свідчать про його могутність, авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здій­снила похід на Візантію, змусивши її спла­тити контрибуцію.

Саме Київське князівство стало тери­торіальним, політичним, етнокультур­ним ядром, навколо якого згодом зросла Київська Русь.

У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ. В результаті Олег об'єднав Київські і Нов­городські землі і розпочав консолідацію проукраїнських та інших східнослов'ян­ських племен.

Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов'ян - Київської Русі або Давньої Русі.

Слов'яни і скандинави

Скандинавські ватаги професіональних воїнів, яких на заході Європи звали норманами («північними людьми»), а на сході ва­рягами (від шведського - клятва), з кінця IX - початку X ст. здійснювали напади на землі Данії, Англії, Франції, Південної Прибал­тики, дійшли до Середземного моря й задовго до Колумба висадилися в Америці. Основними їхніми заняттями стали воєнний промисел, військова служба і торгівля. Варяги відзначалися мужністю, хоробрістю, наполегливістю, безжалісністю як до против­ника, так і до себе. Осідаючи в місцях своїх переможних вилазок, змішуючись з місцевим населенням, вікінги швидко втягувалися в культуру підкорених територій.

На поч. IX ст. активізувалося проникнення варягів через систему річок та озер углиб Східної Європи. Прямуючи на схід, скандинави переслідували швидше торгову, ніж військову мету. Ладозьке озеро і р. Волхов служили «в'їз­ними ворітьми» з Балтики: через басейн оз. Іль­мень звідси можна було дістатися до Волги, нею досягти земель волзьких булгар і Хозарїї, а Перетнувши Каспійське море - арабських країн Середньої і Передньої Азії. Підприєм­ливі купці-воїни переправляли на південь мед, віск, хутра, рабів. З часом південний напрямок починає переважати у здобичницькій, вій­ськово-службовій і торговельній діяльності скандинавів.

З IX ст. скандинавські мореплавці почали проникати на новий торговий шлях на пів­день, який отримав назву «шлях з варяг у греки». З оз. Ільмень по малих річках і річкових волоках їхні човни простували до верхів'я Дніпра, а вже звідти Дніпром спускалися в Чорне море. Осідаючи в прирічкових населених пунктах, варяги або підкоряли довколишні племена, примушуючи їх де сплати данини, або вступали з ними в союзницькі відносини. Щодо Києва, то сюди сходилися річкові транзитні шляхи, і власне ця специфіка розташування міста, яка дозво­ляла контролювати увесь дніпровський шлях надала йому роль бази, з якої впродовж IX ст. нормани здійснили поступове об'єднання територій, пов'язаних конфігурацією гідрографічної мережі з Дніпром.

Зазначимо, що археологічна наука ні виявила слідів тривалого перебування або економічного чи побутового впливу скандинавів у Середньому Подніпров'ї періоду заснування Руської землі. На східнослов'янських землях вони з'явилися тоді, коли тут вже існувала власна державність.

Походження назви «Русь»

Нестор-літописець, роблячи у 860 р. запис про похід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначає, що з того часу «начася презивати Руска земля».

В історичних джерелах, як відомо, по різному тлумачиться термін “ Русь”. Дехто дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви «Русь» в інших народів. Поступово термін «Русь» поширюється на всіх дружинників, у тому числі й слов'янського походження. Назва “Русь” поширюється насамперед на полян, що панували у протодержавному утворенні н Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов'ян. Цим же словом іменували Давньоруську державу з центром у Києві. Офіційні назви «Русь», «Руська земля» у X - XI ст. стають загальновживаними на всьому її просторі.

Утворення Київської Русі

У 882 р. новгородський князь Олег захопив київський пре­стол. Два політичних центри – Київ і Новгород - об'єдналися в одну державу, яка отримала назву Київська Русь. Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник - Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

Ядром формування київської держави стали поляни, які перебрали ім'я одного з племен «рос» або «рус».