Причини грецької колонізації Північного Причорномор’я.

Причини грецької колонізації Північного Причорномор’я.

Велика грецька колонізація розпочалась в 6 ст до н.е, була у різних місцях і спричинина різними причинами:

-війни греції із сусідніми державами, які послабили внутрішнє становище країни;

-внутрішні політичні поразки певних груп населення,(боротьба між демосом і рабовласницькою знаттю);

-пошук джерел отримання сировини, зокрема металів;

-принцип остракізму введений Клісофеном;

-масова перенаселеність Греції.

Найважливіша причина масової колонізації 5 ст до н е полягала в стрімкому зростанні кількості населенн, що примушувало еміграцію жителів окремих полісів, навіть цілих регіонів.

Державний лад античних міст.

1-народні збори-вищий орган державної влади, ухвалював декрети, постанови, розглядав питання морської торгівлі, прийняття у громадянство, укладання угод, нагородження грамотами, вибори посадових осіб та контроль за їх діяльністю.

2-рада міста-готував декрети для народних зборів, перевіряв кандидатів на виборні посади, контролював діяльність посадових осіб.

3-виборні колегії-очолювали окремі галузі життя, колегія з питань фінансів, військових прав і тд.

4-суди-з цивільних і кримінальних прав.

Форма правління: рабовласницькі демократичні або аристократичні республіки.

 

Суспільний лад античних міст - держав Північного Причорномор’я.

За суспільним ладом поліси були станово-класовим громадянським суспільством, союзом голів і власників окремих господарств, заснованих на рабовласництві. Античні соціуми вирізнялися чітким розшаруванням на панівну верхівку - судновласники, купці, лихварі, землевласники та власники крамниць і майстерень; на вільних громадян - ремісники, землероби, торговці; та невільників - рабів, склад яких поповнювався полоненими, дітьми рабів, проданими у рабство. Своєрідне місце у суспільстві займали іноземці (метики) та гетери (жінки легкої поведінки), які не належали до жодної з груп.Привілеї надавалися за правом народження лише громадянам міста - грек залишався громадянином того міста, до якого належали його батьки. Жінки вважалися вільними, але політичних прав не мали. Більшість громадян були купцями, ремісниками чи землеробами, які заробляли на життя працею, а політичною діяльністю займалися у вільний час. Існували щодо цього й інші норми.

1.Рабовласники
2.Повноправні громадяни
3.Раби

Отже, населення міст-держав складалося з трьох основних класів: громадян, мекетів і рабів, які не були рівноправними з політичного іі правового поглядів.

 

Основні риси права античних міст - держав Північного Причорномор’я.

Джерела права-рішення,постанови народних зборів,декрети.

Право власності: державна і приватна власність. Зобов*язальне:позики,дарування,оренди,купівлі-продажу.Договори укладались усно і письмово в присутності свідків, і в державних установах.

Ш.-с. право -один чоловік,одна жінка. Спадкове-старшим синам-земля,молодшим-батьківський дім,дочкам придане. Кримінальне:злочини-вбивство,неправдива клятва перед богами,посягання на рабовласника,крадіжки,тілесні ушкодження,чаклунство.Покарання-відрубування правої руки,смертна кара,вигнання за межі поселення.

 

Державний лад Боспорського царства.

Спочатку був Союзом античних міст-держав., кожне з яких зберігало свою автономію.з 1ст на чолі держави стає цар влада якого необмежена і утворювала апарат управління.Форма правління-до 1 століття Союз рабовласницьких аристократичних або демократичних республік,після 1 ст рабовласницька монархія.

 

Суспільний лад Боспорського царства

Соціально-економічний розвиток та суспільні відносини населення Боспорського царства ґрунтувалися на рабовласницькому способі виробництва, приватній власності на землю, засобах виробництва, рабах. Суспільство поділялося на дві категорії:

а) вільних людей (пануюча верхівка, урядовці, работорговці, судновласники, землевласники, жерці, заможні купці й ремісники, ремісники- майстри, селяни-общинники (пелати);

б) невільників (раби приватні й державні). Окрім того, у державі проживали іноземці, громадяни міст, які не мали рабів. Разом з селянами вони несли тягар державних податків та повинностей.

До пануючої верхівки належали: царська сім'я, її родичі та оточення, чиновники центрального й місцевого апаратів влади, судновласники, землевласники, работоргівці, власники ремісничих майстерень, заможні купці, представники військової родоплемінної знаті, жреці. Землею володіли і розпоряджалися боспорські царі, великі землевласники, тому в країні співіснували державна й приватна власність на землю.

Середній прошарок населення становили вільні громадяни, які не мали рабів, іноземці, а також вільні селяни-общинники - пелати. За право користування землею вони платили натуральні податки. У разі військової небезпеки чи нападу кочових племен, селяни брали участь в ополченні. Багаті представники корінного населення боспорських міст, значною мірою еллінізовані, разом із грецькою за походженням верхівкою суспільства, належали до рабовласницького класу, що виступав опорою боспорських царів, які теж володіли великими земельними угіддями та ремісничими ергастеріями, не цуралися зовнішніх торговельних операцій. Наслідком цього симбіозу стало нагромадження багатств в руках верхівки суспільства, що вело до посилення диференціації та стратифікації соціуму.

Найнижчий соціальний щабель займали раби, які поділялися на приватних і державних. Державні раби переважно використовувалися на будівництві громадських об'єктів: будівель, оборонних споруд, шляхів. Домашнє та патріархальне рабство переважало на племінних територіях. Працю рабів у сільському господарстві, де ті переважно вирощували хліб на продаж, широко використовували місцеві аристократи.

 

Зародження класового ладу і формування державності у східних слов’ян.

Слов'яни — одне з найбільших угруповань давньо європеиського населення, що сформувалося у середині І тис. до н.е. Їхня історія в останні століття до нашої ери та у першій половині І тис. н.е. До середини І тис. н.е. слов'яни займали обширну територію, що простягалася між Ельбою на заході, Волго-Окським міжріччям на північному сході, озером Ільмень на півночі і Північним Причорномор'ям на півдні. З величезними масштабами розселення слов'янських племен пов'язаний і процес їхньої диференціації. З'явилися східні, західні та південні слов'яни.

В писемних джерелах початку нашої ери слов'яни згадуються під назвою "венеди".

Венеди вели осідлий спосіб життя і займалися орним землеробством. У них було розвинуте ремесло, в тому числі видобуток і обробка металів, що сприяло значному вдосконаленню знарядь землеробства. Розвиток господарства у слов'ян зміцнював зв'язки між їх племенами

Соціальні відносини у ранніх слов'янських племен першої половини І тис. н.е. були характерними і для кінцевого етапу первіснообщинного ладу, періоду зародження класового суспільства. Археологами знайдені залишки великих поселень антів, що складалися з ряду окремих господарських будівель, ремісничих майстерень. На зміну родовій общині йшла нова, територіальна сільська община, у складі якої де-не-де зберігались як пережитки минулого древні великі патріархальні сім'ї. Мала сім'я, яка складалася з чоловіка, жінки і дітей, була складовою частиною важливої соціальної клітинки суспільства — сільської общини. У період становлення класового суспільства слов'янські племена об'єднуються у союзи племен. Поява у слов'ян союзів племен свідчила про становлення у них між докласовою і класовою формаціями перехідної форми управління суспільством.

Теорії походження слов’ян

Етногенез (походження народів) слов’ян - питання доволі дискусійне. Історична наука накопичила дуже багато концепцій походження слов’ян, які дуже часто протилежні одна одній. Такий стан речей зумовлений браком джерел та значною політизацією питання. Перш ніж зупинитися на основних концепціях походженняслов’ян потрібно визначити: хто такі слов’яни та народи, які можна назвати слов’янськими?

Слов’яни – це велика група споріднених за мовою та культурно індоєвропейських народів, які проживають в Центральній та Східній Європі, і частоково в Азії (Північна Азія). Чисельність слов’янських народів, за різними данними, сягає від 300 до 350 млн. осіб.

Перший, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописец. Який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. Не дарма в українському фольклорі роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай. Нестора Літописця вважають засновником Дунайської концепції походження слов’ян.

Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.

Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.

До епохи середньовіччя сходить зародження і розповсюдження ще однієї міграційної теорії походження слов'ян, що отримала найменування «скіфо-сарматської». Вперше вона зафіксована Баварської хронікою XIII в Згідно їх уявленням, предки слов'ян просунулися з Передньої Азії вздовж Чорноморського узбережжя на північ і осіли під етноніму «скіфи», «сармати», «алани» і «роксолани». Поступово слов'яни з Північного Причорномор'я розселилися на захід і південний захід.
На початку XX в. варіант, близький до скіфо-сарматської теорії, запропонував академік О. І. Соболевський. На його думку, назви річок, озер, гір у межах розташування стародавніх поселень російського народу нібито показують, що росіяни отримали ці назви від іншого народу, який був тут раніше. Такий попередницею слов'ян, за припущенням Соболевського, була група племен іранського походження (скіфського кореня). Пізніше ця група асимілювалася (розчинилася) з жили далі на північ предками слов'яно - балтійців і дала початок слов'янам десь на берегах Балтійського моря, звідки слов'яни і розселилися. племена поступово і послідовно проходили певні стадії свого культурного та мовного розвитку, що визначав їх етнічні особливості. Роль переселень (міграцій) у цьому розвитку виявляється, на думку вітчизняних істориків, другорядною.

 

Причини грецької колонізації Північного Причорномор’я.

Велика грецька колонізація розпочалась в 6 ст до н.е, була у різних місцях і спричинина різними причинами:

-війни греції із сусідніми державами, які послабили внутрішнє становище країни;

-внутрішні політичні поразки певних груп населення,(боротьба між демосом і рабовласницькою знаттю);

-пошук джерел отримання сировини, зокрема металів;

-принцип остракізму введений Клісофеном;

-масова перенаселеність Греції.

Найважливіша причина масової колонізації 5 ст до н е полягала в стрімкому зростанні кількості населенн, що примушувало еміграцію жителів окремих полісів, навіть цілих регіонів.