Гетьман петро конашевич сагайдачний

(1616 – 1622 рр.)

Багато зусиль для мирного розвитку сто­сунків з Польщею доклав Петро Конашевич - Сагайдачний.

Родом П.Конашевич-Сагайдачний із дрібної української шляхти с. Кульчиць під Самбором на Львівщині. Навчався в Острозі, у 1616р. при­був на Запорізьку Січ. На чолі з ним козаки здійснили кілька успіш­них походів проти татар і турків (1607, 1608,1614,1615,1616 рр.}. Особливу славу здобув по­ходом на Кафу (Феодосію) у 1616 р., захопивши її і визволивши з не­волі полонених.

 

Намагаючись зміцнити становище України та козаків, Сагайдачний проводив компро­місну політику щодо Речі Посполитої.

Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне вій­сько з жорсткою дисципліною. Козацьке вій­сько піднялося до рівня кращих європейських армій.

Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він навернув козаків до підтримки укра­їнської культури та православної церкви, об'єднав військову силу козаків з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України.

Так, у 1620 р. Сагайдачний разом з усім козацьким військом вступив до Київ­ського братства, відраховуючи на його діяль­ність значні кошти. Цього ж року гетьман за­просив до Києва єрусалимського патріарха, який відродив в Україні православну церкву (уряд офіційно визнав її у 1632 р.).

Союз козаків з духовенством був на ко­ристь національним інтересам, сприяв оформленню ідейної програми козацтва.

У 1620 р. розпочалася війна між Туреч­чиною та Річчю Посполитою.

17–29.09.1620 р. – Цецорська поразка польського війська (слова коронного гетьмана Жолкевського на пропозицію звернутись за козацькою допомогою:”не хочу я з грицями воювати”).

Річ Поспо­лита опинилася на межі втрати державної незалежності. У битві під Хотином у 1621 р, військо Сагайдачного врятувало Польщу від політичної катастрофи. Але сам гетьман був важко поранений і помер у Києві в 1622 р.

КОЗАЦЬКІ ПОВСТАННЯ 30-Х років XVII століття

Після смерті Сагайдачного козаки від­мовилися від політики компромісів з Поль­щею.

Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань:

· повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича

· повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулами

· повстання 1637 - 38 рр. під проводом гетьманів П авлюка і Острянина.

Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти козаків - у 1638 р. польський сейм схвалив «Ординацію Запо­розького реєстрового війська», спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:

· Нереєстрові козаки оголошувались підданими;

· Втеча в козаки каралася смертю;

· Скасовано: пільги, доходи, право на суд, вибори старшини;

· Замість гетьмана призначено польського комісара;

· Всі вищі посади у війську за шляхтою, козаки – до сотника;

· Реєстр мав бути в 6 тис.

1638 - 1648 рр. це десятиліття «золотого спокою» Речі Посполитої

ЗНАЧЕННЯ ПОВСТАНЬ

Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.

ЗНАЧЕННЯ КОЗАЦТВА

Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визво­лення України:

· вони боро­нили українські землі,

· освоювали південні степи,

· підтримували українську куль­туру і православну церкву,

· брали участь в антифеодальних виступах,

· зробили го­ловний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої.

· Козаки створили Запорізьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.

 

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО – ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА 1648-1676 рр.

Становище Речі Посполитої, як внутрішнє так і зовнішнє, на середину XVII ст. було надзвичайно вигідне. Всі її сусіди на цей час були або послаблені, або розбиті: Німеччина розбита у 30-літній війні, Швеція послаблена участю у ній, Угорщина придавлена Османською імперією, Москва ще не оговталась після Смоленської війни, Туреччина ослаблена переворотами, козаччина приборкана, а релігійні суперечки майже стихли. Польща перебувала в економічному добробуті, вела будівництво, розвивала промисловість та ширила велику торгівлю через порт Гданськ.

Проте, покій, що запанував в Україні був вдаваним.

Для органі­зації нового повстання бракувало лише відважного і енергійного проводиря. Такий проводир знайшовся в особі Богдана Хмельницького, який на початку 1648 р. підняв українське населення на визвольну боротьбу проти Польщі.

Б.Хмельницький - син заможного реє­стрового козацького сотника Михайла Хмельницького, який за свою службу от­римав хутір Субо­ті в поблизу Чигири­на. Богдан закінчив Єзуїтську колегію у Львові і мав гарну на той час освіту. Служив у війську реєстрових козаків. У 1620 р. потрапив на два роки в турецьку неволю. У 1638 р. Хмельницький отримав посаду військового писаря, а згодом став сотником Чигиринського козацького полку. Богдан мав декілька синів і дочок, був гарним господа­рем, досить лояльно ставився до польського уряду. Та, як і інші православні українці, Хмельницький зазнавав утисків і пересліду­вань з боку влади.

У 1646 р. сталася подія, яка докорінно змінила життя вже немолодого Хмельниць­кого. Коли його не було в Суботові, на хутір напав польський шляхтич Чаплинський,погра­бував хутір, убив молодшого сина Хмель­ницького і викрав жінку, з якою щойно овдо­вілий Богдан мав намір одружитися. Спро­ба знайти й управу на Чаплинського в короля у Варшаві, численні скарги до суду виявили­ся марними. Самого ж Хмельницького ув'яз­нили, після чого він утік до Запоріжжя.

Історики неодностайні стосовно боротьби українського народу проти Речі Посполитої, яка почалася у 1648 р.: повстання, війна, революція. Події середини XVII ст. слід розглядати в їх еволюції: козацьке повстання переросло у визвольну війну українського народу, яка за глибокими та корінними змінами у суспільному розвитку є національною революцією.

ХАРАКТЕР ВІЙНИ

Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів. Значним було і релігійне протистояння православ'я і католицизму.

ПРИЧИНИ ВІЙНИ

· Ускладнення соціально-економічної ситуації

· (зміцнення великого феодального землеволодіння, посилення кріпацтва, панщина три дні на тиждень своїми кіньми і своєю працею, здача маєтків в оренду євреям, які збільшували повинності і обсяги робіт – євреїв підчас війни вбивали не тому, що вони євреї, а тому, що вони були п'явками на українському тілі);

· Посилення анархічних тенденцій магнатства і слабкість королівської влади (“на Україні править беззаконня”);

· Національно-культурне гноблення українців

(зневажання мови, культури, звичаїв, позбавлення права мати свій суд, адміністрацію, армію);

· Невдоволення міського населення

(міста слабко були захищені від магнатських зазіхань, які вимагали від міщан виконання повинностей і сплати податків);

· Невдоволення реєстрового козацтва

(скасування козацьких прав та привілеїв);

· Розширення впливу Запорізької Січі;

· Посилення релігійного гноблення, утиски та переслідування православних з боку католиків;

· Населення Подніпровської України не знало кріпацтва і не хотіло його приймати.

Особливістю було те, що готовність до повстання поєднувалася із військовою майстерністю. Якщо більшість повстань того часу у Європі не мали організованості та військової сили, то на Україні навіть міщани та селяни вправно володіли зброєю, а козаки складали організоване і озброєне військо.

РУШІЙНІ СИЛИ

Козацтво стало керівною і провідною силою, ядром українського війська.

Селянство взяло активну участь у війні, домагаючись особистої свободи і права володіння землею.

Міщани відіграли важливу роль в визвольній боротьбі.

Частина української шляхти виступала за обмеження панування польської шляхти і увійшла до нової української еліти.

Православне духовенство підтримало в своїй більшості боротьбу задля забезпечення права на православну віру.

Отже, у визвольній війні взяли участь представники всіх верств українського суспільства, та рушійними силами були козаки, селяни, міщани.

ЦІЛІ БОРОТЬБИ

· Ліквідація польського панування.

· Звільнення від національно-релігійного гноблення,

· Ліквідація магнатського землеволодіння, фільварково-панщинної системи госпо­дарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності на землю.

· Утворення незалежної соборної укра­їнської держави.

ФОРМИ БОРОТЬБИ

Мали місце найрізноманітніші форми боротьби - непослух, відмова від виконан­ня обов'язків, військові дії. Та все ж таки, переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися такі ексцеси, як погроми мирного населення, грабежі, спустошення міст і сіл. До цих руйнівних акцій вдавалися усі сторони - і поляки, і росіяни, і татари, і турки, і укра­їнці.

Зрозуміло, що вибух жорстокості з боку українців став наслідком жорстокості поль­ського режиму в Україні, жорстокості існу­ючого соціального гноблення. І чим не­стерпнішим ставало становище українців, тим більш жорстоких форм набувала їх бо­ротьба.

ЕТАПИ ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

Національно-визвольна війна продовжу­валася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв'язку з цим, питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогод­нішнього дня залишається дискусійним.

Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних І зарубіжних істориків, доцільно виділити п'ять періодів перебігу Національно-визвольної війни.

Перший (лютий 1648-червень 1652рр.)

період найбільшого розмаху та інтенсив­ності національно-визвольної і соціальної боротьби. Основні завоювання: виборений державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни.

Другий (червень 1652-серпень 1657рр.)

період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України.

Третій (вересень 1657 - червень 1663 рр.)

період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в грома­дянську війну і призвела до розколу козаць­кої України на два гетьманства - Право­бережне і Лівобережне.

Четвертий (липень 1663-червень 1668рр.)

період відчайдушної боротьби національ­но-патріотичних сил за возз'єднання Укра­їни в умовах прагнення польського й росій­ського урядів поділ ити Українську державу.

П'ятий (липень 1668- вересень 1676 рр.)

період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.

 

 

Перший період (1648-1652 рр.)

На початку визвольної боротьби діяль­ність Б.Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішення трьох основ­них завдань:

· формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків;

· залучених до боротьби широких верств українського суспільства. Б.Хмельницький звертається з універсалами до населення, за­кликаючи до спільної боротьби проти Польщі. Повстанський рух дуже швидко набуває всенародного характеру і охоплює всю Україну;

· укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (укладено в березні 1648 р.).На цей непопулярний союз гетьман пі­шов, щоб позбавити себе війни на два фронти, а також, щоб зміцнити своє вій­сько за рахунок татар

ВИЗВОЛЬНИЙ ПОХІД 1648 РОКУ

Позитивне розв'язання трьох вищеназва­них завдань стало запорукою успішного визвольного походу війська Б.Хмельниць­кого у 1648 році:

· У квітні- травні 1648 р. -козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Фіпоном Джеджалієм пере­йшла на бік повстанців.

· У травні 1648 р. - козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапили 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман Потоцький. Розгром поль­ського війська сприяв активізації народно-повстанського руху.

· Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої.

Свої володіння зберегли лише право­славні монастирі, а також та українська і польська шляхта, яка стала на бік повста­лих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків.

Армія Б.Хмельницького зросла до 100 тис. чоловік. На чолі полків стали Іван Богун, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар, Філон Джеджалій та інші полководці.

 

· На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Ліво­бережну Україну,

· на середину вересня були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині. На звільненій території українці створювали власні органи влади, формували нову модель соціально-еконо­мічних відносин.

· У вересні 1648 р. - відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України.

· У жовтні 1648 р. - Б.Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом - фортецю Замостя.

· У листопаді 1648 р. - козацькі полки ра­зом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.

Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об'єд­нання українських земель у межах націо­нальної держави збройною силою!

ПЕРЕМИР’Є СТОРІН. ПОЛІТИЧНІ ПЛАНИ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Однак Б.Хмельницький не пішов на еска­лацію бойових дій, прагнучи політичного врегулювання конфлікту.

21 листопада 1648 р. під Замостям він уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном Казимиром, пого­дившись відвести українське військо від західних рубежів.