Що ж змусило гетьмани піти на такий крок.

· Зниження боєздатності козацького війська;

· Непевна позиція кримських татар;

· Загроза удару на Київ Литви;

· Етнографічний кордон України;

· Більшість старшини за припинення походу;

· Відсутність чіткої програми дій;

· Загроза створення антиукраїнської коаліції європейських католицьких держав.

В лютому 1649 р. під час перего­ворів з королівським посольством у Перея­славі гетьман вперше висунув ідею ство­рення української суверенної держави:

· він обґрунтував право українців навішену державу в етнічних межах їх проживання:

· проголосив незалежність утвореної в ході визвольної боротьби Української дер­жави;

· сформулював положення про соборність Української держави і представив ЇЇ як спадкоємицю Київської Русі.

РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

На українських землях, що опинилися у сфері впливу Б.Хмельницького (Київсь­ке, Чернігівське, Брацлавське воєвод­ства, східні райони Волинського і Поділь­ського воєводств) продовжувався процес формування української держави. На жаль, поза межами цього процесу зали­шився західний регіон.

У ході повстання 1648р. почалася роз­будова національної держави республі­канського типу.

Верховним органом вла­ди в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо.

На чолі держави стояв гетьман, який оби­рався Військового радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної стар­шини (Старшинська рада), до якої вхо­дили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчуж­ний.

Б.Хмельницький здійснював курс на зо­середження в своїх руках всієї повноти вла­ди і на встановлення спадкового гетьма­нату.

Сучасні історики позитивно оцінюють полі­тику Б.Хмельницького, спрямовану на вста­новлення спадкового гетьманства, оскіль­ки вона сприяла консолідації суспільства навколо державної ідеї, запобігала гострій міжусобній боротьбі за владу.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ

Територія, па яку поширювалася влада гетьмана, ділилася на полки, а полки - на сотні (полків у різні часи було 36,26,16,10). На чолі полку стояв полковник (обирався на полковій раді або призначався гетьма­ном), на чолі сотні - сотник. Полковники і сотники здійснювали військову і адміні­стративну владу.

Містами й селами управляли отамани.

У містах з магдебурзьким правом діяли також виборні магістрати, у селах - сільські ста­рости.

Центром гетьманського правління став Чигирин.

СУДОВА СИСТЕМА

На українських територіях діяло козаць­ке звичаєве право, зберігали силу норми Литовських статутів, магдебурзьке право.

З'явилося нове джерело права - гетьманські універсали, обов'язкові для всього насе­лення України.

Найвищою судовою інстан­цією був Генеральний військовий суд, на місцях діяли козацькі суди, які мали значен­ня загальностанових судів. Незмінним за­лишалося міське судочинство.

ЗБРОЙНІ СИЛИ

Бойове ядро української армії станови­ли запорожці і реєстрові козаки. Полк скла­дався із 1 -2 тис, записаних у реєстр козаків, але до них могли приєднуватися багато ти­сяч добровольців.

Чисельність армії доходила до 100-150 тис. чоловік.

 

Таким чином, національно-визвольна війна призвела до розбудови Української держави, в якій знайшли своє продовжен­ня традиції Запорізької Січі і реєстрового козацтва. В історичній літературі держава, що по­стала у 1648-1649 рр., отримала назву Укра­їнської козацької республіки.

ВІДНОВЛЕННЯ ВІЙНИ

Україна і Польща воювали між собою, але, будучи не в змозі завдати одна одній поразки, по­годжувалися на підписання незадовільних для себе угод, після чого готувалися до наступної війни.

Після укладеного у лютому 1649 р. перемир'я сторони вели військову І дипло­матичну підготовку до продовження війни.

· У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії.

· Б.Хмельницький у союзі з Кримом здо­був переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р.).

Військовий табір короля Яна Казимира опинився в щільному оточенні під Зборовим. Стано­вище польської армії було катастрофічним. Лише зрада татар, які побоювалися зміцнення українців, врятувала поляків від остаточного розгрому, Кримський хан Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном Казимиром, змусивши Б.Хмельницького припинити воєнні дії і теж приступити до переговорів.

ЗБОРІВСЬКА УГОДА

У результаті 18 серпня 1649 р. між сторо­нами було укладено Зборівський договір:

· У країна у складі Київського, Чернігів­ського і Брацлавського воєводств під офі­ційною назвою Військо Запорізьке визна­валася автономією в межах Речі Поспо­литої;

· кількість реєстрового війська станови­ла 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мали повернутися у підданство до панів;

· шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки: замість неза­лежної держаки вона змушена була по­голитися на автономію, втрачалася те­риторія шести полків, відновлювалася стара модель соціально-економічних відносин. Трагічним наслідком догово­ру стало жахливе спустошення татара­ми українських земель, на що таємний дозвіл дав Ян Казимір.

 

Мир був нетривким. Сторони знову по­чали готуватися до війни.

Уряд Б.Хмель­ницького налагоджував суспільне та економічне життя, зміцнював збройні сили, проводив активну зовнішню політику з ме­тою створення антипольської коаліції. Зміцнювалися дипломатичні стосунки з Валахією, Семигороддям, Туреччиною, Росією. Встановлювалися союзницькі від­носини з Молдавією, а молдавський го­сподар Василь Лупул пообіцяв віддати свою дочку Розанду за сина Хмельницько­го - Тимофія. Під тиском Туреччини союз із Хмельницьким знову уклав і кримський хан Іслам-Гірей.

ПОРАЗКА ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ

Польський уряд, прагнучи не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. від­новив війну.

Закономірним результа­том непослідовної тактики Криму стала найтяжча за всю війну поразка українців під Берестечком у липні 1651 р.

Татари залишили поле бою і силою затримали при собі Б.Хмельниць­кого. Українське військо потрапило в ото­чення і понесло величезні людські втрати. Полякам дістався весь обоз і гетьманська канцелярія.

 

У липні литовські війська взяли Київ.

Однак, Хмельницькому вдалося відновити боє­здатність армії, зупинити польсько-литов­ське військо під Білою Церквою і змусити противника до переговорів.

Та все ж укла­дена 28 вересни 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких для України наслідків:

· територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;

· козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб;

· гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.

 

Договір не влаштовував жодну із сторін.

Польський сейм навіть відмовив­ся його схвалити.

Саме в цей час починається масове пере­селення українців у північно-східні і східні українські землі, які ще з кінця XV ст. пере­бували в межах Московської держави. Пере­селенці засновують міста Харків (1655 р.), Суми, Охтирку та інші. Згодом цей край отри­мав назву Слобідська Україна (від слова «слобода» - так називалися поселення, які отримували від уряду певні пільги).

КУЛЬМІНАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

Український народ не прийняв тяжкі умо­ви Білоцерківської угоди.

Навесні 1652 р. Б.Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі, заручившись у черговий раз під­тримкою Криму.

У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі.

Пере­мога викликала масове антипольське пов­стання населення України, в результаті на всій її території у червні 1652 р. віднов­люється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

Другий період (червень 1652 – серпень 1657 рр.)

В цей час почало ускладнюватися між­народне і внутрішнє становище України.

ВТРАТА ЗДОБУТКІВ ВІЙНИ

До ускладнення міжнародного стано­вища України призвела молдавська полі­тика Б. Хмельницького, зокрема, шлюбний союз його сина Тимофія з донькою молдав­ського правителя Лупула Розандою.

Проти включення Молдавії в сферу полі­тичних інтересів України виступили Осман­ська імперія, Валахія, Трансільванія (Семигороддя). Сформувалася антиукраїнська коаліція у складі Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії, а згодом і Молдавії (після державного перевороту і повалення влади Лупула). У боротьбі за молдавський пре­стол загинув і Тимофій Хмельницький.

Козацька армія не могла успішно проти­стояти силам антиукраїнської коаліції.

Ускладнення внутрішнього становища України стало результатом тривалих війн, які призвели до значних людських втрат, погіршення економічного становища, спу­стошення земель, зневіри й розчарування серед населення.

Восени 1653 р. відбулася битва між українсько-татарськими та польським війська­ми біля м. Жванець на Поділлі. Польська армія опинилася в оточенні. Однак, крим­ський хан знову зрадив українську сторону і пішов на переговори з королем, які завер­шилися 15 грудня 1653 р. Кам'янецькою угодою, як підкреслюють В.Смолій і В. Степанков, «відносно козацької України вона передбачала відновлення не умов Зборівського договору (як це часто стверджуєть­ся історіографії), а лише передбачених ним прав І зольностей козацтву».

ПОШУКИ СОЮЗНИКА

У цій ситуації гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що без надій­ної допомоги ззовні неможливо забезпечити І перемогу над поляками і зберегти козацьку державу.

Таку допомогу можна було отри­мати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це при­належністю росіян і українців до право­славної віри, близькістю їх мов, культур.

Українська сторона, починаючи з 1648 р. неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки ко­заки й поляки не виснажать одне одного.

Із листа Б. Хмельницького московському царю: ”…мы бога молим, чтобы ваше царское величество, яко правдивый и православный Государь, над нами царем и самодержцем был. А мы готовы умирать за Ваше царское величество и с найнижайшими послугами нашими рыцарскими вашему Царскому Величеству отдаемся... ”