Більшість істориків дотримується думки, то перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіні системи.

Усунення М.Хрущова фактично означало відмову від реформ і лібералізації. В Україні, як і в Радянському Союзі в цілому наступило двадцятиріччя панування консервативних сил.

 

 

Тема: Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60 – початок 80-х років XX ст.)

План:

1. Політико – ідеологічна криза системи. Жовтневий пленум 1964 року. Та його рішення. Згортання демократичних процесів. Неосталінізм.

2. Посилення централізованої командно – адміністративної системи управління і обмеження суверенітету республіки. Діяльність в Україні П.Шелеста і зміщення його з посади першого секретаря ЦК КП(б) Укураїни. Діяльність В.Щербицького.

3. Спроби реформування економіки в другій половині 60-х років XX ст. Посилення бюрократичного централізму. Економічне становище УРСР у 70-х — на початку 80-х років XX ст.

Фактологічний зміст: Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні (середина 1960 - початок 1980-х рр.). Кадрові зміни в політичному керівництві УРСР. Конституція УРСР 1978р. Спроби економічних реформ у другій половині 1960-х рр. Тенденції розвитку соціальної сфери. Культура і духовне життя. Русифікація. Опозиційний рух.

Основні дати: 1965 р. - реформи в сільському господарстві та промисловості («косигінська реформа»); 1972 р. - зміна політичного керівництва УРСР. В. Щербицький; 1976 р. - утворення Української Гельсінської групи.

Персоналії: В. Марченко, С. Параджанов, В. Романюк, М. Руденко, В. Стус, В. Чорновіл, П. Шелест, В. Щербицький.

Глосарій теми: «застій», «номенклатура», «дефіцит», «урбанізація», «русифікація», «самвидав», «правозахисник».

Основні уміння та навички:

Характеризувати зміни у політичному керівництві УРСР на початку 1970-х рр., ключові положення Конституції УРСР 1978 р., стан промисловості та сільського господарства, основні вимоги та напрямки опозиційного руху 1960-1970-х рр., явища у сфері культури, політику русифікації.

Визначати прояви політико-ідеологічної кризи радянського ладу в Україні, причини активізації опозиційного руху, здобутки та проблеми розвитку соціальної сфери.

Література:

1. Бойко О. Д. Історія України. К: ВЦ «Академія», 2012. - 656 с.

2. Історія України: Навчальний посібник / Під загальною ред. В. А. Смолія. - К: Альтернатива, 2009. – 424 с.

3. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Видав. Київ, «Генеза», 2012. -253 с.

4. Світлична В.В. Видав. Харків, «Каравела», 2012 – 396 с.

З 1965 р. почалося здійснення економічної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвит­ку народного господарства СРСР.

Реформа в сільському господарстві передбачала:

· підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

· встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;

· перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

· заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Проте, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо «обновила» колгоспну систему. Все це мало спри­яло ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створенню достатку продовольства і сировини для промисловості. Для забезпечення населення продовольством держава вимушена була закуповувати хліб за кордоном.

До цього слід додати безгосподарське використання земель: відведення найродючіших ґрунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ.

Занедба­ною залишалися соціальна та духовна сфе­ра на селі.

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економіч­них методів управління:

· переведення підприємств па госпрозрахунок:

· оцінку діяльності підприємств не по валовій, а по реалізованій продукції;

· створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.п.

Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та союзне-республіканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.

На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи роз­витку промисловості. Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 рр.) «золотою». В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зрос­ли в 1,5 рази, а національний дохід – на ЗО%.

Проте, вже на поч. 70-х рр. з'явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазнала краху.

ПОСИЛЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ

Причини провалу економічної реформи сер. 60-х рр.:

· реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, мала не комплексний характер, не змінювала структурної, інвестиційної політики;

· партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовитися від звичних методів управління економікою.

З поч. 70-х років темпи економічного зростання уповільнюються. Середньорічні тем­пи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Україні ста­новили:

у 1966-70 рр. -6,7 і 7,8%;

у 1971-75 рр.- по 5,6%;

у 1976-80 рр.- 3,4 і 4,3%;

У 1981-85 рр.- 3,5 і 3,6%.

· Економіка продовжувала розвиватись екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання в науково-технічному і технологічному процесі від розвинених країн Заходу.

· Командна система не змогла повністю вписатися в умови, запропоновані НТР, що стало однією із ключових причин спаду економічного розвитку.

· Продуктивність праці була нижчою, ніж на Заході: у промисловості - у 2 р., у сільському господарстві - у 5 разів!

· Низькою була якість вітчизняних то варів. У 1986 р. лише 15,9% промислових виробів досягли витої категорії якості.

· Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис. осіб, досягнувши у 80-х рр. 18 млн. Лише у 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних Міні­стерств, відомств і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%.

· З'являється «культ сірості» в управлінні державою.

· Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і «тіньова» економіка.

Таким чином, у 70-80-і рр. народне господарство вступило у смугу кризи.

В Україні все помітніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30% потужностей україн­ської промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% більше).

Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6% території СРСР одержувала більше чверті всіх забруднень

РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАРОДУ

Протягом 60-80-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підви­щення заробітної плати.

Проте, цей добробут був відносним: за рівнем життя Україна на поч. 80-х рр. знаходилася серед країн, які займали 50-60-ї місця у світі.

Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу.

До того ж, відносний добробут народу 60-70-х рр. забезпечувався за рахунок розпродажу національних природних багатств і нафти, газу, вугілля, лісу.

Десятки мільярдів карбованців не використовувалися для модернізації народного господарства в цілому, для істотного покращення соціально-культурної сфери, а просто «проїдалися».

Населення не знало справжньої ціни сво­го «достатку», того, що він має нездоровий і тимчасовий характер.

Нафтовий «бум» 70-х рр. пройшов, а в бюджеті СРСР почали з'являтися багато­мільярдні дефіцити.

ЗГОРТАННЯ ДЕМОКРАТІЇ. ПОВОРОТ ДО НЕОСТАЛІНІЗМУ

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися.

В епоху Брежнєва відбулася реанімація сталінізму:

· відновлено «престиж» Сталіна; порушувалися громадянські права і свободи;

· демократична активність людей визнавалася за інакомислення;

· здійснювалися незаконні репресії, при збереженні в суспільстві атмосфери «помірного «страху.

У 1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне «п'яте управління» по боротьбі з «ідеологічними диверсіями», а в дійсності - з інакомисленням. Знижувалася соціальна активність населення, зростала соціальна апатія.