Ряд істориків і економістів розглядають неп як вершину реформаторства більшовиків, як «ринкову модель соціалізму».

Проте, з'явилися серйозні політичні та соціальні протиріччя (непмани претендували і на політичну владу). Спекуляція, контрабанда. Безробіття. Безпритульність. Ріст соціальної напруги.

ПРИЧИНИ ЗГОРТАННЯ НЕПу

Неп не міг бути тривалим, оскільки:

комуністична партія з самого почат­ку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізму, її стратегічна мета залишалася незмінною - побудова комуні­стичного суспільства. НЕП був несумісний з політикою Ста­ліна, спрямованою на встановлення в країні тоталітарного режиму.

У кін. 20-х рр. сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшло до командно-адміністративної економіки.

УКРАЇНА І УТВОРЕННЯ СРСР

 

Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік - Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербай­джан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки - Бухарська і Хорезмська.

Респуб­ліки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром - ЦК РКП(б). Залежність республік від москов­ського центру прикривалася системою дво­сторонніх та багатосторонніх угод, яка от­римала назву «договірної федерації».

ПІДХОДИ ДО ОБ’ЄДНАННЯ РЕСПУБЛІК

Після громадянської війни постало пи­тання про остаточне врегулювання відно­син між республіками. Для цього була утво­рена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним. У квіт­ні 1922 р. Сталін зайняв посаду генерально­го секретаря ЦК РКП(б).

Комісія розробила «план автономізації», який перед­бачав включення республік на правах авто­номій до складу Російської федерації.

Грузин за походженням, Сталін був, проте, відвертим централістом і ворогом усього національного.

В Україні з критикою цього плану актив­но виступили голова уряду Християн Раковський та нарком внутрішніх справ Ми­кола Скрипник. На відміну від них, перший секретар ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльський підтримав Сталіна. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало Х.Раковському: у 1923 р. його було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а у 1936 р. - репресовано.

В.Ленін відкинув сталінський план, назвавши його шовіністичним, і розробив власний план, за яким усі республіки, вклю­чаючи Російську федерацію, на рівних пра­вах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу.

Таким чи­ном, утворювалася нова федеративна дер­жава, у якій поряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади.

УТВОРЕННЯ СРСР

 

На основі ленінського плану І з'їзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли

Ø Російська Федерація,

Ø Українсь­ка РСР,

Ø Білоруська РСР,

Ø Закавказька Фе­дерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан).

У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру пре­валювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР, яка:

· позбавила союзні ре­спубліки права на зовнішню політику і тор­гівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв'язку, оборонної промисловості.

· Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоро­в'я, соціальним забезпеченням.

· Але і ці по­вноваження зводилися нанівець керівниц­твом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної ре­спубліки зокрема.

IX Всеукраїнський з’їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавча закріпивши входження республіки до складу СРСР.

 

ОЦІНКА УТВОРЕННЯ СРСР

ТА ВХОДЖЕННЯ ДО ЙОГО СКЛАДУ УКРАЇНИ

Формально СРСР був федерацією, але фактично - унітарною, централізованою державою, імперією нового типу.

Україна втратила рештки державного сувереніте­ту і незабаром, як і інші союзні республі­ки, перетворилася на адміністративну оди­ницю Радянського Союзу.

Проте певні ознаки державності - тери­торіальна цілісність, власний адміністра­тивний і державний апарат збереглися, од­нак це не змінювало її статусу як частини єдиної держави.

Чому Укра­їна, яка за радянською конституцією 1919 р. вважалося суверенною державою, втрати­ла державний суверенітет?

Утворення СРСР було обумовлене дією як об'єктивних так і суб'єктивних факто­рів:

· територіальні межі республік, які увійшли до Радянського Союзу, були об'єднані в межах колишньої Російської Ім­перії. Між ними існували історично уста­лені тісні економічні зв'язки, і як наслідок, певна спеціалізація економічних районів та розподіл праці;

· у роки громадянської війни 1917-1920 рр. між радянськими республіками склався воєнно-політичний союз, а пізніше, у 1921-1922 рр., воєнно-господарський та дипломатичний союзи. Виникла так звана «договірна федерація» радянських держав, де функції загальнофедеративних органів влади виконували органи влади Радянської Росії;

· головною ж причиною утворення СРСР стало посилення впливу у всіх респуб­ліках єдиної, жорстко централізованої біль­шовицької партії, керівництво якої взяло курс на негайне об'єднання республік в єдину державу і здійснило це об'єднанням за власним сценарієм.

ПОЛІТИКА УКРАЇНІЗАЦІЇ ТА ЇЇ СУТЬ.

Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-і рр.

 

Культурна революція. Ліквідація неписьменності.

На 1927 р. письменними були 70% міського та 50% сільського населення.

Неоднозначний і суперечливий характер культурних перетворень.

Формування радянської системи освіти: початкова, середня спеціальна, вища. АЛЕ - політехнізація, звуження, витіснення гуманітарних предметів.

Формування нової інтелігенції. У 1920 р. були ліквідовані університети, а на їх базі створено інститути народної освіти.

У 20 – 30 рр. проходив бурхливий процес відродження українського мистецтва та літератури. Розмаїття літературних організацій (“Гарт”, “Авангард”, “Плуг”). АЛЕ - курс на створення єдиних творчих організацій – у 1934 р. створена Спілка письменників.

 

Українізація передбачала задоволенні певних національних вимог українського народу:

· висування українців на керівні посади

· впровадження української мови в державні та культурні установи, навчальні заклади;

· розвиток національної за формою і радянської за змістом культури;

· створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українці в 1917-1921 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку усього населення України.

Українізація здійснювалася в дозволених центром рамках.

Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20 -і рр. керували прибічники національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М. Скрипник.

НАСЛІДКИ УКРАЇНІЗАЦІЇ

І рр. стали періодом подальшого національного відродження.

· у 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату з 35 до 54%.

· Українізація сприяла залученню до ра­дянського культурного будівництва укра­їнської інтелігенції. З еміграції поверну­лися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Гру­шевський.

· Відбувався бурхливий розвиток україн­ської культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багаточисельні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д.

 

Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М.Хвильовий, М.Зеров, Г.Косинка, М.Рильський, В.Яловий, В. Сосюра, Л. Курбас, О.Довжен­ко, Г.Верьовка і багатьом іншим.